ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/19582/21 Суддя першої інстанції: Огурцов О.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
при секретарі - Масловській К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Служба безпеки України, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач-1, Мін`юст України), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відповідач-2, Центральне міжрегіональне управління) про:
- визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту від 09.07.2021 №1560/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09.07.2021 у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави від час проходження державної служби відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу»;
- визнання протиправним та скасування у повному обсязі наказу Центрального міжрегіонального управління від 09.07.2021 №3235/03 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09.07.2021 у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави від час проходження державної служби відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу»;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з 09.07.2021;
- стягнення з Мін`юсту України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.07.2021 по дату винесення судового рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та приписано розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Мін`юсту України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та залучено Службу безпеки України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі - Третя особа, СБ України).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2022 (з урахуванням ухвали від 20.05.2022 про виправлення описки) у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що у разі встановлення органом призначення обставин набуття державним службовцем громадянства іншої держави державна служба припиняється невідкладно без проведення службового розслідування. Крім того, суд зазначив, що наявні у матеріалах справи документи, надані Службою безпеки України у межах її завдань і повноважень, свідчать про набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації, і такі відомості з урахуванням практики Верховного Суду є належним і достатнім підтвердженням відповідних обставин.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції безпідставно та всупереч вимог п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України розглянуто справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, що є самостійною та безумовною підставою для його скасування. Наголошує, що судом не було дотримано принципу офіційного з`ясування всіх обставин, а також не витребувано і не вжито заходи щодо витребування необхідних доказів. Зауважує, що попри вимоги п. 3 ч. 5 ст. 246 КАС України судом не було роз`яснено строк і порядок оскарження рішення, а також не забезпечено направлення його на адресу Позивача чи його представника.
Підкреслює, що судом безпідставно враховано в якості доказів надані Третьою особою відомості щодо наявності у Позивача громадянства іншої держави, оскільки, по-перше, вони можуть бути створені за допомогою комп`ютерних програм, по-друге, питання про припинення громадянства Державною міграційною службою України не вирішувалося, по-третє, кримінальне провадження щодо цього факту не зареєстроване, по-четверте, факти наявності громадянства іншої держави вже були предметом перевірки та жодним органом не підтвердилися, по-п`яте, посилання суду першої інстанції на практику Верховного Суду є неправильним, оскільки вона не є релевантною до спірних правовідносин через відмінність фактичних обставин.
Окремо наголошує, що наявні у матеріалах справи документи у своїй сукупності спростовують факт наявності у ОСОБА_1 громадянства російської федерації, що підтверджується, зокрема, й відповіддю головного управління міністерства внутрішніх справ російської федерації по місту москві.
Крім іншого, стверджує, що оскаржуваним рішенням суд порушив норми національного і міжнародного права в частині обґрунтованості судового акту, принципи верховенства права і правової визначеності, а також не врахував того, що обов`язок доказування правомірності своїх дій та рішень покладено на суб`єкта владних повноважень, який заперечує проти позову.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано справу з суду першої інстанції.
На виконання вимог ухвали справа надійшла до суду 05.10.2022.
У відзиві на апеляційну скаргу Центральне міжрегіональне управління просить в її задоволенні відмовити та залишити без змін рішення суду першої інстанції з підстав, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу Мін`юст України просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, набуття державним службовцем громадянства іншої держави є окремою і самостійною підставою для його звільнення без необхідності проведення службового розслідування, а відповідні відомості, надані Службою безпеки України, є достатньою підставою для такого рішення органу призначення, що підтверджується практикою Верховного Суду, по-друге, доводи апеляційної скарги про те, що рішення Державної міграційної служби України про припинення громадянства ОСОБА_1 не приймалося, а кримінальні провадження щодо обставин набуття Позивачем іншого громадянства відсутні, є безпідставними, оскільки вони жодним чином не спростовують наданих Третьою особою відомостей, по-третє, факт віднесення посади ОСОБА_1 , з якої було звільнено останню, до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, не впливає на правильність прийнятого судом рішення; до того ж норма ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції», на яку посилається Апелянт, виключена з цього закону, по-четверте, додані до справи документи, отримані на адвокатські запити Позивача, не можуть братися до уваги з огляду на те, що вони подані після прийняття судом першої інстанції та без пояснень неможливості їх своєчасного надання, по-п`яте, у резолютивній частині рішення наведено повний та відповідний вимогам ст. 246 КАС України порядок і строки його оскарження, по-шосте, принцип правої визначеності було дотримано судом, позаяк особа повинна передбачати наслідки своїх дій.
Окремо наголошує на тому, що Позивачем було пропущено строк на апеляційне оскарження судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу СБ України просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що дії Третьої особи з перевірки достовірності та дійсності паспорта громадянина російської федерації є правомірними, як і складання та направлення на адресу заступника Міністрів юстиції України листа з інформацією про наявність у ОСОБА_1 громадянства російської федерації.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.10.2022 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.11.2022.
У судовому засіданні Позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали та просили суд вимоги останньої задовольнити повністю з викладених у ній аргументів і підстав.
Представник Відповідача-1 проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував у повному обсязі, наголошуючи на необґрунтованості останньої.
Таку ж позицію щодо апеляційної скарги висловили і представники Відповідача-2 та Третьої особи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з квітня 2003 року працює на посадах в органах Державної виконавчої служби України, а з 26.12.2019 - на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 1 а.с. 81-84, 101).
На адресу Служби безпеки України надійшла інформація, викладена у заявах від 10.11.2019 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є батьками колишнього чоловіка ОСОБА_1 , надіслана на адресу Офісу Президента України, щодо наявності у громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка працює на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), громадянства іноземної держави, а саме - громадянства російської федерації (т. 2 а.с. 77-78, 80).
До поданих заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було додано фотокопію паспорта громадянина російської федерації, серії НОМЕР_1 , виданого 04.06.2014 органом 900-003 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 2 а.с. 79).
При цьому, як встановлено судом першої інстанції, анкетні дані, зокрема, прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, місце народження особи, на ім`я якої видано зазначений паспорт, співпадають з анкетними даними паспорта, виданого на ім`я Позивача - ОСОБА_1 , як громадянину України.
Також, до матеріалів справи додано акт огляду інформаційних ресурсів, відповідно до яких співробітником Служби безпеки України, проведено огляд наявної інформації на офіційному інтернет-ресурсі Федеральної податкової служби російської федерації з метою з`ясування наявності відомостей та достовірності зазначеного вище паспорта.
У подальшому, за допомогою сервісу, який дозволяє дізнатись індивідуальний податковий номер особи, співробітником було заповнено відповідні поля, до яких було введено інформацію щодо прізвища, ім`я та по-батькові позивача, її дату народження, місце народження, серію та номер паспорта громадянина російської федерації, дату його видачі. Після заповнення полів інформації сервісом було оброблено відповідний запит та видано інформацію, що за вказаними даними числиться особа, якій присвоєно податковий номер 910311216395.
Зазначені обставини зафіксовані та додані матеріалів шляхом здійснення знімків екрану під час кожного кроку здійснення огляду інформації на веб-ресурсі (т. 2 а.с. 61-71).
Також, співробітником Служби безпеки України проведено огляд онлайн-сервісу перевірки дійсності паспортів Міністерства внутрішніх справ російської федерації, який також перебуває у вільному доступі та згідно якого паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 серед недійсних не значиться (т. 2 а.с. 72-75).
У подальшому, заступником Голови Служби безпеки України Сергієм Андрущенком направлено заступнику Міністра юстиції України Андрію Гайченку лист від 07.07.2021 № 2/3/2-14227дск «Стосовно ОСОБА_1 », в якому було викладені обставини щодо набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації та висловлено прохання здійснити оцінку ризиків нанесення шкоди державній безпеці України у зв`язку з перебуванням на посаді державної служби ОСОБА_1 , яка має громадянство російської федерації (т. 2 а.с. 59-60).
Наказом Мін`юсту України від 09.07.2021 №1560/к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 09.07.2021 у зв`язку з втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» (т. 1 а.с. 134, зворотній бік). Підставою прийняття цього наказу визначено лист СБ України від 07.07.2021 №2/3/2-14227дск.
Наказом Центрального міжрегіонального управління від 09.07.2021 №3235/03 оголошено згаданий наказ Відповідача-1 та звільнено Позивача із займаної посади (т. 1 а.с. 135).
Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 8, 19, 83, 84 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон), ст. ст. 2, 25 Закону України «Про Службу безпеки України), і ряду правових позицій Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на документальне підтвердження існування щодо ОСОБА_1 обставин, з якими п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону пов`язує припинення державної служби особи.
З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Основні принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовано Законом України «Про державну службу» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є, зокрема, встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.
При цьому за правилами ч. 2 ст. 84 Закону у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.
Отже, законодавець визначив імперативний обов`язок суб`єкта призначення звільнити державного службовця у разі набуття таким службовцем іноземного громадянства. При цьому будь-які додаткові процедури/механізми для звільнення державного службовця законодавством не передбачені.
Тобто, встановивши факт набуття державним службовцем громадянства іноземної держави суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити таку особу із займаної посади відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.07.2022 у справі №826/2538/18.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції про документальне підтвердження матеріалами справи факту наявності у ОСОБА_1 громадянства російської федерації, судова колегія з огляду на аргументи апеляційної скарги та доводи відзивів на неї, вважає за необхідне зазначити таке.
Як встановлено вище, підставою для прийняття спірного у цій справі наказу Мін`юсту України від 09.07.2021 №1560/к слугували відомості, викладені у листі Служби безпеки України від 07.07.2021 № 2/3/2-14227дск «Стосовно ОСОБА_1 », із змісту якого випливає, що ОСОБА_1 отримала громадянство російської федерації у 2014 році за її власною ініціативою.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про Службу безпеки України» до завдань Служби безпеки України входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про службу безпеки України» Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов`язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов`язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки.
Матеріали справи свідчать, що СБ України направила до суду першої інстанції інформацію, яка була отримана в рамках проведення перевірки відомостей, викладених у заявах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У листі СБ України від 07.07.2021 №2/3/2-14227дск зазначено, що у ході реалізації завдань, пов`язаних із контррозвідувальним захистом органів державної влади від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб та охороною державної таємниці, було встановлено факт виїзду ОСОБА_1 13.03.2014 в Автономну Республіку Крим та реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Після тимчасової окупації російською федерацією Автономної Республіки Крим, 04.05.2014 Позивач повторно здійснив виїзд на територію Кримського півострова та на підставі раніше здійсненої прописки отримав паспорт громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 (орган видачі 900-003 ФМС РФ в Республіці Крим). Також у листі зазначено, що під час перебування в АР Крим ОСОБА_1 мала контакти зі співробітниками фсб рф.
До матеріалів справи Службою безпеки України додано копію паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , виданого 04.06.2014 органом видачі 900-003 (фмс рф в республіці Крим), в якому також зазначено, що місцем реєстрації особи є: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 79). Указаний паспорт виданий на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Стаханов Ворошиловоградської області Української РСР.
При цьому, як правильно підкреслено судом першої інстанції, анкетні дані, зокрема, прізвище, ім`я та по батькові, дата народження, місце народження особи, на ім`я якої видано зазначений паспорт, співпадають з анкетними даними паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 14.05.2014 на ім`я ОСОБА_1 Ленінським РВ у м. Луганську УДМ України в Луганській області (т. 2 а.с. 126-127).
Матеріали справи також свідчать, що з метою з`ясування наявності відомостей та достовірності документа, який посвідчує громадянство російської федерації, а саме паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , виданого 04.06.2014 органом видачі 900-003, яким документована « ОСОБА_4 », співробітником Служби безпеки України проведено огляд наявної інформації на офіційному інтернет-ресурсі федеральної податкової служби російської федерації.
У подальшому, за допомогою сервісу, який дозволяє дізнатись індивідуальний податковий номер особи, співробітником було заповнено відповідні поля, до яких було введено інформацію щодо прізвища, ім`я та по батькові Позивача, її дату народження, місце народження, серію та номер паспорта громадянина російської федерації, дату його видачі. Після заповнення полів інформації сервісом було оброблено відповідний запит та видано інформацію, що за вказаними даними числиться особа, якій присвоєно податковий номер 910311216395.
Зазначені обставини зафіксовані в акті огляду від 01.07.2021 шляхом здійснення знімків екрану під час кожного кроку здійснення огляду інформації на веб-ресурсі (т. 2 а.с. 61-71).
Також співробітником Служби безпеки України проведено огляд онлайн-сервісу перевірки дійсності паспортів Міністерства внутрішніх справ російської федерації, який також перебуває у вільному доступі та згідно якого паспорт громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 серед недійсних не значиться. Указані відомості зафіксовані в акті огляду від 01.07.2021 (т. 2 а.с. 72-76).
Указані вище обставини у своїй сукупності, а також з урахуванням того, що згідно відомостей листа від 07.07.2021 №2/3/2-14227дск СБ України здійснювалися неодноразові спроби здійснити опитування ОСОБА_1 з використанням поліграфу, якого остання уникала, дають переконливі та обґрунтовані підстави погодитися з позицією суду першої інстанції про документальне підтвердження матеріалами справи обставин набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації у 2014 році, що, як вже неодноразово підкреслено вище, є підставою для припинення державної служби.
Посилання Апелянта на те, що наявні у матеріалах справи копії паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , виданого 04.06.2014 органом видачі 900-003 можуть бути створені за допомогою комп`ютерних програм, судовою колегією оцінюється критично, позаяк будь-яких доказів звернення до правоохоронних органів за факти підробки таких документів Позивачем не надано.
Доводи ОСОБА_1 про те, що при введенні будь-якого випадкового числа на сервісі перевірки за списком недійсних російських паспортів видаються відомості про те, що такий паспорт серед недійсних не значиться, а відтак проведення такої перевірки СБ України є безпідставною, судом апеляційної інстанції відхиляються, позаяк у спірному випадку перевірка проводилася саме конкретного паспортного документа, копія якого наявна у матеріалах справи, а не будь-якого іншого. Доказів, що при введенні реквізитів недійсного паспорту громадянина російської федерації пошукова система видавала аналогічні дані щодо його відсутності у такому списку Позивачем не надано.
Щодо твердження Апелянта про те, що факти наявності громадянства іншої держави вже були предметом перевірки відповідних органів, за результатами яких такі відомості не підтвердилися, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, як вже було неодноразово підкреслено вище, нормою п. 2 ч. 1 ст. 84 Закону передбачено обов`язок суб`єкта призначення припинити державну службу особи як у випадку встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави так й у разі набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби. При цьому положення Закону не містять застережень щодо способу встановлення такого факту та кількості перевірок відповідних обставин.
З приводу аргументів ОСОБА_1 про те, що факт відсутності в останньої громадянства російської федерації підтверджується й, зокрема, відповіддю Управління з питань міграції Головного управління Міністерства внутрішніх справ російської федерації по місту москві від 31.08.2021 №30/21201349261 (т. 2 а.с. 128), суд апеляційної інстанції вважає їх необґрунтованими.
Так, у цьому листі, переклад якого міститься у матеріалах справи (т. 2 а.с. 222), однак був залучений до неї після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, а тому не міг бути врахований при розгляді справи, зафіксовано, що з питання придбання громадянства російської федерації, виходу з громадянства російської федерації до органів з питань міграції росії у встановленому законом порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зверталася. Інформації про наявність громадянства російської федерації в ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у місті Стаханов Луганської області, Україна, немає, серед осіб, зареєстрованих на території російської федерації, не значиться.
Разом з тим, на переконання судової колегії, не можуть бути беззаперечним і безумовним доказом відсутності у ОСОБА_1 громадянства російської федерації наведені у цьому листі відомості, оскільки, як було встановлено раніше, у копії паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 , виданого 04.06.2014 органом видачі 900-003, місцем народження особи визначено місто Стаханов Ворошиловоградської області Української РСР, а не місто Стаханов Луганської області України, як вказано у листі від 31.08.2021 №30/21201349261. Окрім цього, колегія суддів наголошує, що згадана відповідь надана адвокату Т.Р. Жуковській на адресу АДРЕСА_2 . Однак з урахуванням тимчасової окупації Автономної Республіки Крим російською федерацією з 2014 року адвокати за правом України діяльність на цій території тимчасово не здійснюють, а відтак адресована Управлінням з питань міграції ГУ МВС росії по місту москві відповідь адвокату, який без наявних на те правових підстав здійснює свою діяльність у тимчасово окупованому російською федерацією місті Севастополі, не може бути визнана належним і допустимим доказом у межах цієї справи.
До того ж колегія суддів звертає увагу, що сам факт можливого вчинення представництва інтересів ОСОБА_1 адвокатом, який здійснює діяльність в тимчасово окупованому місті Севастополі, викликає об`єктивний та обґрунтований сумнів у достовірності доводів апеляційної скарги про відсутність в останньої громадянства російської федерації. При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що до початку повномасштабної військової агресії російської федерації щодо України дипломатичні відносини з цієї країною не були розірвані, що не перешкоджало як ОСОБА_1 самостійно, так і через свого представника, звернутися з підконтрольної Україні території до посольських чи консульських установ російської федерації із відповідним запитом.
З приводу аргументів Позивача про те, що питання про припинення громадянства останньою Державною міграційною службою України не вирішувалося, колегія суддів зауважує, що згідно позиції Верховного Суду, висловленою у постанові від 03.02.2021 у справі № 0940/1503/18, у разі встановлення факту набуття громадянства іншої держави державний службовець підлягає звільненню незалежно від того, чи припинене його громадянство України з цієї самої підстави у порядку, встановленому Законом України «Про громадянство України».
З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на відсутність зареєстрованих кримінальних проваджень за фактом набуття ОСОБА_1 громадянства російської федерації, позаяк з огляду на вищевикладене та зміст положень ст. 84 Закону існування чи відсутність такого провадження жодним чином не впливає на обов`язок суб`єкта призначення звільнити державного службовця у разі встановлення факту набуття громадянства іншої держави.
Щодо аргументів апеляційної скарги про нерелевантність застосованих судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в усіх постановах, на які посилався суд першої інстанції (від 06.04.2021 у справі №640/4337/19, від 03.02.2021 у справі №0940/1503/18, від 12.08.2020 у справі №260/1146/18) вказано на можливість встановлення факту набуття громадянства іншої держави державним службовцем на підставі відомостей, які надаються правоохоронними органами України, зокрема, Службою безпеки України. При цьому, на переконання колегії суддів, відмінність обставин кожної із згаданих вище справи не робить нерелевантною цю судову практику до спірних правовідносин, оскільки ключовим питанням, порушеним у згаданих судових рішеннях, є можливість врахування судами в якості доказів матеріалів, які надавалися правоохоронними органами суб`єкту призначення щодо фактів набуття державними службовцями громадянства інших держав.
Твердження Апелянта про те, що судом не було дотримано принципу офіційного з`ясування всіх обставин, а також не витребувано та не вжито заходів щодо витребування необхідних доказів, судовою колегією відхиляються, оскільки, по-перше, судом було витребувано у Служби безпеки України всі документи, що стали підставою для направлення до Міністерства юстиції України листа від 07.07.2021 № 2/3/2-14227дск, по-друге, ОСОБА_1 не зазначено, які ще документи і в якого органу повинен був витребувати суд.
З приводу доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції міжнародного і національного права в частині обґрунтованості судового акту, принципів верховенства права і правової визначеності, а також обов`язку суб`єкта владних повноважень довести правомірність своїх дій, колегія суддів зазначає, що, по-перше, оскаржуване рішення суду охоплює ключові питання, що є визначальними для вирішення цього спору, що не може вказувати на його необґрунтованості, по-друге, принцип правової визначеності і верховенства права не було порушено з огляду на те, що Позивач, як державний службовець, повинен бути обізнаний з негативними наслідками щодо подальшого проходження державної служби у випадку набуття останнім громадянства іншої держави, по-третє, як було встановлено раніше, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується правомірність спірних актів відповідачів, а відтак й доведення останніми обґрунтованості своєї позиції.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо незгоди із розглядом цієї справи судом першої інстанції у порядку спрощеного провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Указана справа, як правильно зазначив Апелянт, у розумінні ч. 6 ст. 12 КАС України не належить до справ незначної складності. Водночас, така характеристика справи автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Так, відповідно до ч. ч.1-3 ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій статті 12 та частині четвертій статті 257 КАС України.
Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Ця справа не належить до вичерпного переліку справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження відповідно до вимог ч. 4 ст. 12 12 та ч. 4 ст. 257 КАС України.
До того ж колегія суддів зауважує, що розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження не вплинув на правильність вирішення справи судом першої інстанції та не призвів до ухвалення незаконного рішення, а тому відповідно до ст. 317 КАС України не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.10.2022 у справі №826/17802/16.
У свою чергу колегія суддів погоджується, що судом першої інстанції всупереч п. 3 ч. 5 ст. 246 КАС України в оскаржуваному рішенні не зазначено строк і порядок його оскарження, однак такі процесуальні недоліки не можуть мати своїм наслідком скасування судового рішення, право на апеляційне оскарження якого було використано Позивачем.
Крім того судова колегія відхиляє посилання Мін`юсту України на пропуск ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки питання щодо наявності поважних причин для його поновлення було вирішено в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2022.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 09 листопада 2022 року.
