Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 640/19582/21
адміністративне провадження № К/990/22059/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пльотка Павло Юрійович, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 09 квітня 2024 року у справі № 640/19582/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - Служба безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач 2), третя особа - Служба безпеки України (далі - третя особа), у якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 09 липня 2021 року №1560/к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09 липня 2021 року у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави від час проходження державної служби відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу»;
визнати протиправним та скасувати у повному обсязі наказ Центрального міжрегіонального управління від 09 липня 2021 року № 3235/03 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 09 липня 2021 року у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеження внаслідок встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави від час проходження державної служби відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу»;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з 09 липня 2021 року;
стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 липня 2021 року по дату винесення судового рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 09 січня 2024 року касаційну скаргу адвоката Вознюк Наталії Андріївни - представника ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 640/19582/21 скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Шостого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року залишено без змін.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, 07 червня 2024 року представник позивача подав касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 826/2538/18, від 27 лютого 2018 року у справі № 813/2451/17.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Скаржник зазначає по тексту касаційної скарги про подібність правовідносин, однак не наводить обґрунтування, яке б свідчило про таку подібність у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом було зроблені висновки (на які посилається скаржник), а також не зазначає норму матеріального права, яку неправильно застосовано судами, висновок щодо якої викладено Верховним Судом. Водночас обґрунтовуючи підставність відкриття касаційного провадження на вказаній підставі скаржник лише робить посилання на окремі абзаци з постанов Верховного Суду, що не є достатнім для відкриття касаційного провадження за указаною підставою.
Суд зазначає, що посилання виключно на указані постанови Верховного Суду із зазначенням того, що викладені ним висновки не враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, самі по собі не доводять неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, подібність яких також не доведена у касаційній скарзі.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо доводів скаржника про не врахування судом апеляційної інстанції висновків і мотивів Верховного Суду, викладених у цій же справі у постанові від 09 січня 2024 року, де за наслідками касаційного перегляду рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції направив цю справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Суд зазначає наступне.
З указаної постанови вбачається, що направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення клопотань сторони позивача, та на переконання колегії суддів Верховного Суду, повинен був додатково дослідити обставини, про які клопотала особа (пункт 103 постанови).
Також указав, що судом першої інстанції розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, а також не здійснювалось активних дій щодо додаткового дослідження обставин, на які посилалась позивач, суду апеляційної інстанції слід було більш детально підійти до вирішення питань, які ставилися апелянтом під час розгляду її апеляційної скарги (пункт 99 постанови).
Водночас зміст ухвалених судових рішень свідчить, що суд апеляційної інстанції надав оцінку клопотанням представника позивача та розглянув їх.
Посилання скаржника на застосування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, яка є не релевантною Суд відхиляє, оскільки відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України це не є підставою касаційного оскарження судових рішень.
Також скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права: частини шостої статті 94, статті, 73, 74, 75, 242 КАС України; судом апеляційної інстанції вимог: частини другої статті 72, частини першої статті 74, статті 90, статті 8, 9, 77 КАС України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України (порушення судами/судом норм процесуального права) є посилання на відповідний підпункт та частину статті 353 КАС України.
Оскільки доводи касаційної скарги в частині порушення судами норм процесуального права викладено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження, то підстави для відкриття на підставі означеної підстави відсутні.
З огляду на викладене, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Разом з цим, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Проте посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Водночас щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності та розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження Суд все ж вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин першої - третьої статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище, є для цілей цього Кодексу справами незначної складності.
За змістом пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відповідно до примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема категорії осіб посади яких відносяться до категорії «А», «Б».
Скаржник зазначає, що посада, яку обіймала позивач відноситься до категорії «Б», а тому належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні Закону України «Про запобігання корупції».
Беручи до уваги, що посада позивача відносяться до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, ця справа не відноситься до малозначних. Проте ця обставина автоматично не наділяє цю справу ознаками справи, що має виняткову складність і вимагає її розгляду із застосуванням особливостей загального позовного провадження.
Отже, наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є обґрунтованим.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України та зводиться до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, переоцінки доказів, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
у х в а л и в:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пльотка Павло Юрійович, на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 09 квітня 2024 року у справі № 640/19582/21 повернути скаржнику.
Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя О.А. Губська
