ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3724/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Колоколова С.І., Разюк Г.П.
секретар судового засідання - Кияшко Р.О.
за участю представників:
від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: Іващенко В.О.
від ОСОБА_1 : Цвігун В.В., Маршук Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 року, суддя І інстанції Петров В.С., повний текст якого складено 16.12.2022 в. м. Одесі
у справі №916/3724/21
за позовом: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до відповідача: ОСОБА_1
про стягнення 95 997 097,30 грн
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч статутним положенням, Закону України Про банки і банківську діяльність?, приписів Національного банку України Заступник Голови Правління AT Фінростбанк - Подгорниц Юлія Валеріївна здійснила протиправні операції шляхом укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківських вкладів та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачем шкоди Банку в розмірі 95 997 097,30 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.01.2022 відкрито провадження у справі №916/3724/21.
08.06.2022 представником відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову, вважає, що позовна заява є необґрунтованою і в її задоволенні слід відмовити у повному обсязі, зокрема, відповідач звертає увагу на положення Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 р. №910/11027/18, у якій вирішено виключну правову проблему щодо питання визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?. Так, перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів, а саме затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів або акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. Тобто, Верховний Суд чітко визначив, з якого моменту в даному випадку починає відраховуватися позовна давність, а саме з моменту коли ФГВФО стало відомо, що розмір вимог кредиторів не покривається наявними активами банку, що передбачає затвердження одного з двох вищезазначених документів, таким чином, на думку відповідача, станом на 16.05.2015 року (винесення рішенням виконавчої дирекції ФГВФО затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ Фінростбанк?, відповідно до якого ринкова (оціночна) вартість активів банку становила 121535282,50 грн) ФГВФО було відомо про те, що розмір вимог кредиторів перевищує розмір активів банку на 551 893 416,12 грн. Отже, зважаючи на вищезазначену позицію Верховного Суду, перебіг позовної давності розпочався 17.02.2015 року та закінчився 17.02.2018 року.
Рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2022 року у задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог про стягнення майнової шкоди в розмірі 95997097,30 грн, зазначаючи, що відповідачем від імені АТ Фінростбанк укладались договори із надмірним ризиком (застава майнових прав за договорами банківського вкладу та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення), однак Заступник Голови Правління Банку на зазначені факти не звернула належним чином уваги, наслідком чого стало здійснення АТ Фінростбанк економічно необґрунтованої операції щодо ТОВ Приватконсалтінг?, ТОВ Бізнес Та Інформаційні Технології? та ТОВ Компанія з управління активами Прайвєд Еквіті?, без будь-якого забезпечення.
Водночас суд, з огляду на заявлення відповідачем - ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності у даній справі, суд зазначив наступне.
25.12.2014 року виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №268/14 Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ Фінростбанк? яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ Фінростбанк? на суму 673428698,62 грн. При цьому, різниця між оціночною вартістю ліквідаційної маси та розміром акцептованих вимог станом на 25.12.2014 року значно перевищувала розмір заявлених до відповідача позовних вимог.
16.02.2015 року рішенням виконавчої дирекції ФГВФО затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ Фінростбанк? відповідно до якого ринкова(оціночна) вартість активів банку становила 121535282,50 грн.
Таким чином, станом на 16.05.2015 року ФГВФО було відомо про те, що розмір вимог кредиторів перевищує розмір активів банку на 551893416,12 грн.
Отже, на думку суду першої інстанції, зважаючи на позицію Верховного Суду від 25.05.2021 №910/11027/18, перебіг позовної давності для заявленння Фондом вимоги до відповідача про відшкодування шкоди розпочався саме 17.02.2015, відповідно закінчився 17.02.2018 року, тобто правовідносини виникли і закінчилися до набрання чинності ч. 7 ст. 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? в редакції від 30.06.2021 р., господарський суд доходить висновку про хибність тверджень позивача про те, що строк позовної давності спливає 08.07.2022.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, 05.01.2023 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій позивач просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги позивач зазначає, що Господарським судом Одеської області у своєму рішенні, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог через пропуск строків позовної давності було застосовано Постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року по справі №910/11027/18, яка на той час вже була скасована. 30.06.2021 року до ч. 7 ст. 52 Закопу України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» були внесені зміни відповідно до яких Фонд має право звертатися з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, до судів належної юрисдикції протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи. Також скаржник зазначає, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підириємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення АТ «ФІНРОСТБАНК» як юридичної особи лише 09.07.2019 року, а тому строк позовної давності сплив 08.07.2022 року, отже позов було подано в межах строку позовної давності.
При цьому, Господарським судом Одеської області при винесенні рішення не було враховано висновки з аналогічних судових справ викладених у постановах Верховного Суду від 24.09.2019 року у справі №922/1151/18, від 02.04.2019 року у справі №902/326/16 та від 27.09.2022 року у справі №904/3864/21, відповідно до яких Фонд вважає, що здійснюючи претензійно-позовну роботу, має застосовуватись редакція ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що є чинною станом на комент вчинення Фондом відповідних дій (в тому числі на етапі подачі позову).
Додатково апелянт звертає увагу суду, що до подання позову Фондом активно вживались заходи щодо реалізації положень ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема було подано позов до пов?язаних із ПАТ «ФІНРОСТБАНК» осіб про відшкодування шкоди (справа №753/2961/18, позов подано у лютому 2018 року), а отже строк позовної давності не пропущений, також, враховуючи, що Господарський суд Одеської області визнав строки позовної давності пропущеними, в своїй апеляційній скарзі Фонд просить визнати поважними причини пропуску такого строку, зважаючи, що Фондом вчинялися дії на виконання ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» спрямовані на встановлення наявності та розміру недостатності майна ПАТ «ФІНРОСТАНК», визначення переліку завідомо збиткових операцій та кола осіб, які завдали шкоди Банку та його кредиторам.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що позовна давність є інститутом матеріального права, правові норми щодо зміни строку позовної давності та порядку її обчислення, в даному випадку встановлення законодавством спеціального строку позовної давності, не мають зворотної сили у часі, а відтак ст. 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції після 30.06.2021 року в частині встановлення нового строку позовної давності вірно не застосована судом першої інстанції станом. Тому, як зазначає відповідач, станом на 16.02.2015 року Фонду було вже достовірно відомо про те, що активів банку не вистачає для погашення всіх кредиторських вимог, станом на той період у Фонду були всі наявні матеріали, договори, кредитні справи, оскільки ним було запроваджено власну тимчасову адміністрацію у Банку, Фонду було відомо, що дефіцит активів Банку складає більше як 551 млн. грн. 3 вказаного періоду і до грудня 2021 року Фондом не було здійснено жодних дій щодо стягнення збитків з ОСОБА_1 як причетної до Банку особи, щодо правочинів, які відбувалися ще в 2012-2014 роках.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 та призначено справу №916/3724/21 до розгляду на 14.03.2023 о 12:00.
Також 05.01.2023 від ОСОБА_1 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення в частині доведення факту здійснення ОСОБА_1 банківських операцій та як наслідок встановлення її вини у спричиненні збитків ПАТ Фінростбанк з підстав викладених у апеляційній скарзі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 у справі №916/3724/21 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 14.11.2022 у справі №916/3724/21 залишено без руху та встановлено останній строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 1 191 750 грн протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
10.02.2023 до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшло клопотання б/н від 09.02.2023 (вх.№19/23/Д1 від 10.02.2023) про продовження процесуального строку для усунення недоліків апеляційної скарги на 15 днів, мотивоване введенням на території України військового стану та значною сумою судового збору, що унеможливлює вчасно виконати вимогу, вказаною ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 у справі №916/3724/21.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2022 у справі №916/3724/21 клопотання ОСОБА_1 б/н від 09.02.2023 (вх.№19/23/Д1 від 10.02.2023) про продовження процесуального строку для усунення недоліків апеляційної скарги на 15 днів, виявлених при її поданні задоволено; продовжено ОСОБА_1 процесуальний строк на усунення недоліків апеляційної скарги (сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 191 750 грн) та встановлено, що кінцевим строком для усунення останньою недоліків апеляційної скарги, є 27.02.2023.
02.03.2023 року до суду апеляційної інстанції повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що зазначена вище ухвала апеляційного суду від 24.02.2023 була отримана скаржником 28.02.2023.
Водночас, станом на 14.03.2023 (дату постановлення даної ухвали) скаржник не вчинив будь-яких дій, спрямованих на усунення недоліків апеляційної скарги.
Оскільки скаржником ні у встановлені судом в ухвалі строки, ні в строки визначені ч. 2 ст. 174 ГПК України, недоліків апеляційної скарги щодо сплати судового збору не усунено, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі №916/3724/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 у справі №916/3724/21 з доданими до неї документами повернути скаржнику без розгляду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 задоволено клопотання представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб адвоката Іващенко Володимира Олександровича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У судовому засіданні 14.03.2023 представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представники відповідача висловили заперечення проти її задоволення.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняття оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстнації, згідно постанови Правління Національного банку України від 12 червня 2014 року № 350/БТ Про віднесення ПАТ Фінростбанк до категорії проблемних? було віднесено АТ Фінростбанк до категорії проблемних строком до 180 днів, при цьому з метою відновлення фінансового стану АТ Фінростбанк з дня прийняття цієї постанови і до кінця вказаного строку у 180 днів НБУ були встановлені відповідні обмеження в діяльності АТ Фінростбанк.
Постановою Правління Національного банку України від 26.06.2014 р. № 385/БТ було внесено зміни до вказаної Постанови Правління Національного банку України Про віднесення ПАТ Фінростбанк до категорії проблемних? від 12 червня 2014 року № 350/БТ в частині обмежень діяльності АТ Фінростбанк.
Постановою Правління Національного банку України від 15.07.2014 р. № 409 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Фінростбанк до категорії неплатоспроможних АТ Фінростбанк віднесено до категорії неплатоспроможних.
На підставі вказаної постанови Правління Національного банку України від 15.07.2014 р. № 409 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Фінростбанк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 р. прийнято рішення №55 Про запровадження з 16.07.2014 р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацією ПАТ Фінростбанк, відповідно до якого розпочато з 16.07.2014 процедуру виведення ПАТ Фінростбанк з ринку та здійснення тимчасової адміністрації на три місяці з 16.07.2014 р. по 16.10.2014 р.
В подальшому відповідно до постанови Правління Національного банку України від 16.10.2014 р.№ 660 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Фінростбанк виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16.10.2014 р. № 113 Про початок процедури ліквідації ПАТ Фінростбанк та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.
Рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.10.2015 р. №187, від 16.10.2017 р. та від 08.10.2018 р. № 2719 продовжувався строк здійснення процедури ліквідації ПАТ Фінростбанк до 16 жовтня 2019 року включно.
В ході здійснення ліквідаційної процедури Банку виконавчою дирекцією Фонду на виконання частини третьої статті 49 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 25.12.2014 р. №268/14 Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ Фінростбанк, відповідно до якого (з урахуванням змін, внесених на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування від 13.06.2019 р. №1506) загальна сума акцептованих вимог кредиторів станом на 01.06.2019 р. становить 68496332,88 грн., в свою чергу не задоволеними залишились вимоги кредиторів у зв`язку із відсутністю майна для їх задоволення на суму 681 648 539,59 грн.
Як вбачається з протоколу виконавчої дирекції ФГВФО від 16.02.2015 р. № 042/15, виконавчою дирекцією Фонду було погоджено проміжний ліквідаційний баланс, скоригований станом на 01.02.2015 р. ПАТ Фінростбанк, а також затверджено результати інвентаризації активів та зобов`язань ПАТ Фінростбанк та затверджено акт про формування ліквідаційної маси ПАТ Фінростбанк.
Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13.06.2019 р. №1506 Про завершення ліквідаційної процедури АТ Фінростбанк. За результатами проведення процедури ліквідації Банку Фондом встановлено, що обсяг незадоволених вимог кредиторів АТ Фінростбанк за недостатністю його майна становить 681648539,59 грн. Зокрема, відповідно до Звіту уповноваженої особи Фонду, затвердженого Виконавчою дирекцією Фонду 13.06.2019 р. №1506, у зв`язку з затвердженням ліквідаційного балансу АТ Фінростбанк незадоволені вимоги Фонду гарантування як кредитора третьої черги становлять 530358924,23 грн.
09.07.2019 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення АТ Фінростбанк як юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також відповідним повідомленням, розміщеним на офіційному сайті ФГВФО.
Отже, як вірно встановлено судом, ліквідація банку є завершеною, а банк АТ Фінростбанк є ліквідованим.
Відповідно до підп. а? п. 3 ч. 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення? Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності? від 13.05.2020 р. №590-IX Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема, забезпечує з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку/відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до дня набрання чинності цим Законом: а) у разі виявлення операцій, що призвели до заподіяння шкоди банку та/або його кредиторам, та осіб, які брали участь у таких операціях та/або отримали від них майнову вигоду, і розміру заподіяної шкоди.
Разом з тим, за ствердженнями позивача, під час здійснення ліквідаційної процедури АТ Фінростбанк Фондом гарантування виявлено, що внаслідок здійснення відповідачем ОСОБА_1 завідомо збиткових операцій, які прямо суперечили інтересам АТ Фінростбанк та його кредиторам, Банку було завдано збитків на суму 95 997 097,30 грн.
Так, на виконання ч. 5 ст. 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб, 06.10.2021 р. Фонд гарантування звернувся до відповідача з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної АТ Фінростбанк та його кредиторам.
Проте, зазначена вимога не була задоволена відповідачем, що й стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом про стягнення майнової шкоди в розмірі 95997097,30 грн.
Отже, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на обґрунтованість позовних вимог, проте врахував сплив строку позовної давності для звернення позивача до суду із заявленим позовом.
Колегія суддів погоджується зі вказаним з огляду на наступне.
Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом та її розмір;
- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;
- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).
Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.
Відповідно до частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно якої у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до:
пов`язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку;
та/або пов`язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
У відповідності до ч. 6 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у частині п`ятій цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків).
Ст. 58 Закону України Про банки і банківську діяльність? (в редакції на момент звернення позивача до суду із заявленим позовом) встановлено, що банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов`язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
Разом із тим в редакції Закону України Про банки і банківську діяльність, яка діяла на дату вчинення збиткової операції, власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неплатоспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
У відповідності до абз. 14 ч. 1 ст. 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?? Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України Про банки і банківську діяльність?, як юридичної особи.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , будучи заступником Голови правління Банку та водночас виконуючою обов`язки Голови Правління АТ Фінростбанк, приймала недобросовісні та необґрунтовані рішення, вчиняла на їх виконання дії та допустила бездіяльність в частині нездійснення належного контролю за діяльністю виконавчих органів товариства, діючи всупереч інтересів Банку та його кредиторів, завдала останнім шкоду (збитки).
Зокрема, як зазначає Фонд, банком було здійснено збиткові операції внаслідок підписання відповідачем наступних договорів:
1) договору застави майнових прав №3-10/12/055 від 28.08.2012 р. за договором про надання міжбанківського депозиту № MM27996DG від 22.01.2014 р., в забезпечення вимог за кредитним договором №К-ІО/12/037 від 28.08.2012 р., укладеного між ТОВ Приватконсалтінг та АТ Авант-Банк;
2) договору застави майнових прав №1448/13-ЮР від 27.12.2013 р. за договором міжбанківського вкладу (депозиту) №271213.03-МБД від 27.12.2013 р., в забезпечення вимог за кредитним договором №888/1-13 від 27.12.2013 р., укладеного між ТОВ Бізнес Та Інформаційні Технології та АТ АБ Порто-Франко;
3) договору застави майнових прав № 1461/14-ЮР від 17.01.2014 р. за договором міжбанківського вкладу (депозиту) № 170114.01-МБД від 17.01.2014 р., в забезпечення вимог за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014 р., укладеного між ТОВ Компанія з управління активами Прайвєд Еквіті та АТ АБ Порто-Франко.
Вказані обставини додатково свідчать про те, що спірні правовідносини виникли у 2012-2014 роках. В свою чергу стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та стаття 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" у частинах, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними станом на 2012-2014 роки.
За ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, як вірно зазначено місцевим господарським судом, предметом доказування у цій справі є:
1) належність відповідача до пов`язаних з Банком осіб, зокрема, до керівників банку; дати обрання / призначення та звільнення з посади; входження до складу органів управління Банку у період 2012 - 2014 років, визначений позивачем як спірний період;
2) факти протиправної поведінки відповідача (здійснення ризикових кредитних операцій та яких саме, недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів Національного банку України, обставини, що підтверджують невиваженість кредитної політики Банку та її ризикованість, обставини приховування реального фінансового стану банку, відсутність у Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачем фідуціарних обов`язків, дії відповідача, вчинені всупереч інтересам Банку тощо);
3) розмір шкоди;
4) наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою.
Однак, на відповідача покладається обов`язок довести відсутність своєї вини у завданні шкоди.
Подібні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі №910/12930/18.
Судом першої інстанції вірно встановлена належність ОСОБА_1 до кола осіб, пов`язаних з банком, які передбачені ст. 58 Закону України Про банки і банківську діяльність? та ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Матеріалами справи підтверджується, що з 16.11.2008 р. до 05.05.2014 р. ОСОБА_1 займала посаду заступника Голови правління ПАТ Фінростбанк (наказ № 140-К про призначення Подгорниц Ю.В. заступником голови правління ТОВ Фінростбанк, наказ № 226-К про припинення трудового договору з ОСОБА_1 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час вчинення відповідачем збиткових операцій) Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються погашеними.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України Про банки і банківську діяльність (в редакції, чинній на момент вчинення збиткових операцій) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України Про банки і банківську діяльність ?? (в редакції, чинній на момент укладення збиткових операцій), пов`язаними з банком особами є, зокрема:
1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;
2) особи, які мають істотну участь у банку;
3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;
4) керівники та контролери споріднених осіб банку;
5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;
6) афілійовані особи банку;
7) споріднені особи банку;
8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1-5 цієї частини;
9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.
Відповідно до п. 12.3 Статуту ПАТ Фінростбанк Правління Банку складається з Голови Правління, заступників Голови та членів Правління, які призначаються Спостережною Радою Банку. Мінімальна кількість членів Правління має становити три особи.
Відповідно до п. 12.2 Статуту ПАТ Фінростбанк, затвердженого загальними зборами акціонерів згідно протоколу № 2 від 03.07.2013 року, Правління Банку виконує такі функції, зокрема: розглядає і приймає рішення з усіх питань поточної діяльності Банку: організації кредитування і залучення коштів, здійснення розрахунків, забезпечення грошового обігу, касового обслуговування, зберігання грошей і цінностей, обліку звітності, внутрішньобанківського контролю, роботи в цінними паперами, забезпечення інтересів акціонерів та клієнтів, а також з інших питань організації банківського обслуговування; вирішує інші питання діяльності Банку, крім тих, що належать до компетенції Загальних Зборів акціонерів і Спостережної Ради Банку.
Відповідно до Положення про правління ПАТ Фінростбанк, затвердженого Спостережною Радою АТ Фінростбанк згідно протоколу засідання №6 від 20.01.2011 р., Правління Банку є виконавчим органом Банку, здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності Банку, забезпечуючи таким чином ефективну, прибуткову роботу Банку і зростання його вартості.
Отже, як вірно встановлено судом, відповідно до вищенаведених положень законодавства, ОСОБА_1 як Заступник Голови Правління Банку є пов`язаною особою із АТ Фінростбанк з 16.11.2008 р., а тому є належним відповідачем у даній справі.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо неправомірної поведінки ОСОБА_1 , яка полягає у проведенні АТ Фінростбанк ризикових та збиткових операції - укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківського вкладу, та вини відповідача, з огляду на наступне.
За змістом Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється здійснювати ризикову діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.
Згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
За ст. 63 Закону України "Про акціонерні товариства" посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі, якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
Відповідно до ч. 2 ст. 89 ГК України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
- іншими винними діями посадової особи.
Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.12.2018 р. у справі №910/21493/17 зазначено, що згідно з вимогами ст. 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень (аналогічні висновки містяться і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 р. у справі №910/20261/16, від 22.10.2019 р. у справі №911/2129/17 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі №910/12930/18).
Таким чином, при застосуванні ст. 92 ЦК України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.
Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків відповідачем. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.
Обов`язки виступати від імені юридичної особи, обов`язки щодо представництва у контексті ст. 92 ЦК України охоплюють як дії щодо формування внутрішньої волі, так і дії щодо формування її волевиявлення.
З матеріалів справи вбачається, що:
1) 28 серпня 2012 р. АТ Фінростбанк розмістило депозит у АТ Авант-Банк? у сумі 30000000,00 грн. згідно договору від 28.08.2012 р.
Того ж дня 28 серпня 2012 р. АТ Авант-Банк? надало кредит ТОВ Приватконсалтінг? в розмірі 30000000,00 грн. на підставі кредитного договору № К-Ю/12/037 від 28.08.2012 р.
Наразі 28 серпня 2012 р. АТ Авант-Банк? та АТ Фінростбанк (в особі Подгорниц Ю.В.) уклали договір застави майнових прав № 3-Ю/12/055 від 28.08.2012 р. Предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту від 28.01.2012 р. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ Авант-Банк? за кредитним договором № К-Ю/12/037 від 28.08.2012 р. укладеним з ТОВ Приватконсалтінг?. Зазначений договір було підписано в.о. Голови Правління АТ Фінростбанк - Подгорниц Ю.В.
В подальшому 22 січня 2014 р. АТ Фінростбанк розмістило депозит у АТ Авант-Банк? у сумі 47000000 грн згідно договору № MM27996DG від 22.01.2014 р. Зазначений договір було підписано в.о. Голови Правління АТ Фінростбанк - Подгорниц Ю.В.
22 січня 2014 р. АТ Авант-Банк? збільшило кредитний ліміт ТОВ Приватконсалтінг? до розміру 47000000 грн, за кредитним договором №К- Ю/12/037 від 28.08.2012 р.
Того ж дня 22 січня 2014 р. АТ Авант-Банк? та АТ Фінростбанк уклали додатковий договір №1 до договору застави майнових прав №3-10/12/055 від 28.08.2012 р. Внаслідок змін, предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту №MM27996DG від 22.01.2014 р. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ Авант-Банк? за кредитним договором № К-Ю/12/037 від 28.08.2012 р., укладеним з ТОВ Приватконсалтінг?? на суму 47000000 грн. Зазначений договір було підписано в.о. Голови Правління АТ Фінростбанк - Подгорниц Ю.В.
10.09.2014 р. (під час процедури тимчасової адміністрації АТ Фінростбанк) АТ Авант-Банк? направило АТ Фінростбанк повідомлення про договірне списання коштів в розмірі 47000000,00 грн. в односторонньому порядку, передбачене договором застави майнових прав № 3-Ю/12/055 від 28.08.2012 р. (з урахуванням змін, передбачених додатковим договором №1 від 22.01.2014 р.), з метою погашення заборгованості ТОВ Приватконсалтінг?.
2) 27 грудня 2013 р. АТ Фінростбанк розмістило депозит у АТ АБ Порто-Франко? в сумі 35000000,00 грн. згідно договору № 271213.03-МБД від 27.12.2013 р.
27 грудня 2013 р. АТ АБ Порто-Франко? надало кредит ТОВ Бізнес Та Інформаційні Технології? в розмірі 35000000 грн, на підставі кредитного договору № 888/1-13 від 27.12.2013.
27 грудня 2013 р. АТ АБ Порто-Франко? та АТ Фінростбанк уклали договір застави майнових прав № 1448/13-ЮР від 27.12.2013 р. Предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту № 271213.03-МБД від 27.12.2013 р. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ АБ Порто-Франко? за кредитним договором № 888/1-13 від 27.12.2013 р., укладеним з ТОВ Бізнес Та Інформаційні Технології?. Зазначений договір було підписано Заступником Голови Правління АТ Фінростбанк - Подгорниц Ю.В.
17 липня 2014 р. (під час процедури тимчасової адміністрації АТ Фінростбанк) АТ АБ Порто-Франко? направило ТОВ Бізнес Та Інформаційні Технології? Вимогу №04/1858, про дострокову сплату кредиту та процентів за кредитним договором № 888/1-13 від 27.12.2013 р.
В подальшому АТ АБ Порто-Франко? в односторонньому порядку списало депозитний вклад в розмірі 35000000 грн., на підставі договору застави майнових прав № 1448/13-ЮР від 27.12.2013 р., з метою погашення заборгованості ТОВ Бізнес Та Інформаційні Технології?.
3) 17 січня 2014 р. АТ Фінростбанк розмістило депозит у АТ АБ Порто-Франко? в сумі 12000000 грн. згідно договору № 170114.01-МБД від 17.01.2014 р.
17 січня 2014 р. АТ АБ Порто-Франко? надало кредит ТОВ Компанія з управління активами Прайвєд Еквіті? в розмірі 12000000 грн, на підставі кредитного договору № 33/1-14 від 17.01.2014.
17 січня 2014 р. АТ АБ Порто-Франко? та АТ Фінростбанк уклали договір застави майнових прав № 1461/14-ЮР від 17.01.2014 р. Предметом застави, за умовами договору є майнові права за договором депозиту № 170114.01-МБД від 17.01.2014 р. Застава за цим договором забезпечує вимоги АТ АБ Порто-Франко? за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014, укладеним з ТОВ Компанія з управління активами Прайвєд Еквіті?. Зазначений договір було підписано Заступником Голови Правління АТ Фінростбанк - Подгорниц Ю.В.
17 липня 2014 р. (під час процедури тимчасової адміністрації АТ Фінростбанк), АТ АБ Порто-Франко? направило АТ Фінростбанк повідомлення №04/1862, про звернення стягнення на грошові кошти за договором депозиту № 170114.01-МБД від 17.01.2014 р., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 33/1-14 від 17.01.2014 р.
Здійснення вказаних операцій підтверджується наявними в матеріалах справи виписками.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладання угод про забезпечення міжбанківськими депозитами трьох кредитних договорів на суму 94 мільйони гривень без забезпечення вказують, що дії відповідача із забезпечення виконання позичальниками - ТОВ Приватконсалтінг?, ТОВ Бізнес та інформаційні технології?, ТОВ Компанія з управління активами Прайвєд Еквіті своїх кредитних обов`язків перед іншими банками депозитними коштами АТ „Фінростбанк не мали під собою відповідного економічного підґрунтя, суперечили вимогам законодавства про управління ліквідністю банку, порушують його обов`язки як керівника банку, і саме такими діями відповідача була спричинена шкода банку. Адже така порука не була нічим забезпечена, тому Банк жодної вигоди не отримав при укладанні вказаних договорів застави.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та наголошує, що відповідач зі свого боку жодним чином не спростував вказані ствердження позивача, відповідач не надав жодних належних доказів, які б свідчили про економічну обґрунтованість вчинених ним операцій.
Крім того, відповідач не надав жодних пояснень, зокрема, про доцільність такого забезпечення депозитними коштами АТ „Фінростбанк за виконання позичальниками - ТОВ Приватконсалтінг?, ТОВ Бізнес та інформаційні технології?, ТОВ Компанія з управління активами Прайвєд Еквіті своїх кредитних обов`язків перед іншими банками.
Поряд з цим відповідач не надав доказів того, що під час укладання вказаних договорів застави було проведено фінансовий моніторинг вказаних позичальників.
Адже Банк є суб`єктом первинного фінансового моніторингу (гл. 11 Закону "Про банки і банківську діяльність") і зобов`язаний проводити ідентифікацію своїх клієнтів, відстежувати і блокувати сумнівні фінансові операції, інформувати про них Держфінмоніторинг відповідно до Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" від 28 листопада 2002 року N 249-IV (який діяв у 2012-2013 роках).
Згідно зі ст. 11 цього Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму", яка має назву "Управління ризиками", суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати управління ризиками легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму з урахуванням результатів ідентифікації та вивчення фінансової діяльності клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта.
Для зменшення виявлених ризиків суб`єкт первинного фінансового моніторингу повинен вживати заходів, що, зокрема, включають: здійснення поглибленої ідентифікації клієнта та перевірку особи клієнта протягом певного періоду, включаючи його власників; додаткові вимоги до клієнта при відкритті рахунка чи встановленні відносин з ним; збільшення частоти проведення перевірок особи клієнта, включаючи його власників; збір інформації з метою формування уявлення про діяльність клієнта, природу та рівень операцій, що проводяться ним; посилений моніторинг операцій, що проводяться клієнтом.
Відповідач, який володів спеціальними знаннями та досвідом як керівник банку, не міг не розуміти значення та наслідки своїх дій по виведенню значної суми грошових коштів з банку без відповідного забезпечення, що відповідно впливало на ліквідність банку.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Судова колегія наголошує, що доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України покладено на відповідача.
Верховний Суд у постанові від 23 січня 2018 року по справі № 753/7281 /15-ц вказав, законодавець в деліктних зобов`язаннях закріпив презумпцію вини заподіювача шкоди і доведення відсутності вини у спричиненні шкоди поклав на нього (відповідача в справі), тому суди дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.
Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року по справі № 686/20040/2012, від 06 лютого 2018 року по справі № 334/9899/14-ц.
Також Верховний Суд зазначив, що аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір. Тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач не надав жодного доказу щодо вчинення ним дій, що свідчили б про відсутність вини за невиконання передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність" обов`язків щодо добросовісного, розумного, відповідального керівництва діяльністю банку, запобігання можливим ризикам.
Матеріали справи містять копії довідки від 06.06.2014 р., складеної за результатами перевірки Управління Національного банку України в Одеській області станом на 22.05.2014 р. за період діяльності ПАТ Фінростбанк? з 01.02.2014 р. до 22.05.2014 р.; довідки від 28.05.2014 р., складеної за результатами перевірки Національним банком України з питань дотримання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансуванню тероризму ПАТ Фінростбанк за період діяльності з 01.01.2012 р. до 12.05.2014 р.; акту від 06.12.2013 р. № 28-217/26433 БТ, складеного за результатами перевірки Національним банком України з питань дотримання вимог валютного законодавства ПАТ Фінростбанк? за період діяльності з 01.11.2013 р. до 03.12.2013 р. Посилання відповідача на те, що згідно довідки від 06.06.2014 р. за результатами перевірки не виявлено жодних порушень з боку керівників ПАТ „Фінростбанк щодо спірних договорів застави майнових прав, не спростовують доводи позивача про недотримання керівництвом Банку, до якого відноситься й відповідач, норм законодавства про банки і банківську діяльність, нормативно-правових актів НБУ, статутних документів і положень Банку під час укладення вказаних договорів.
До того ж матеріали вказаних перевірок не звільняють відповідача від обов`язку довести суду саме вжиття ним всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівника Банку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оцінюючи в сукупності надані позивачем до позовної заяви документи, з урахуванням приписів ст.ст.73-76,79,86 ГПК України, ст.1166 ЦК України, що ОСОБА_1 , будучи Заступником Голови Правління АТ Фінростбанк, всупереч статутним положенням, Закону України Про банки і банківську діяльність?, приписів Національного банку України здійснила протиправні операції шляхом укладення договорів застави майнових прав за договорами міжбанківських вкладів та відступлення права вимоги за цими договорами, в забезпечення вимог за кредитними договорами позичальників, що не мали реальної мети обслуговувати та повернути кредитні кошти, без оформлення належного та співмірного із сумою застави забезпечення, що призвело до заподіяння відповідачем шкоди банку.
Також слід зазначити, що матеріалами справи підтверджується шкода, заподіяна окремими діями відповідача, тому є обґрунтованим здійснений позивачем розрахунок шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн, що складається з сум депозитних коштів (94 000 000 грн = 47 000 000 грн + 35 000 000,00 грн + 12 000 000 грн) і процентів за договорами міжбанківського вкладу (2 004 698,62 грн = 1 512 369,86 грн +373 972,61 грн + 118 356,15 грн), списаних з АТ „Фінростбанк за договорами застави, із вирахуванням вартості отриманих від продажу на аукціоні прав вимоги за трьома активами 7601,32 грн (3841,04 грн. + 2800,79 грн + 959,49 грн). При цьому, сторонами наразі не заперечується факт заподіяння відповідачем шкоди саме на вищезазначену суму.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 22 травня 2014 року АТ Фінростбанк не виконало вимог 13 вкладників -фізичних осіб щодо повернення вкладів на загальну суму 1,7 млн. грн. та 9 юридичних осіб щодо виконання розрахункових документів на загальну суму 16,2 мли. грн., строк виконання яких настав більше ніж п`ять робочих днів тому. Зазначене зафіксоване в довідці про позапланову перевірку Публічного акціонерного товариства Фінростбанк" з питань виконання зобов`язань перед вкладниками та кредиторами банку та з окремих питань якості активів від 06 червня 2014 року.
Керівництво і власники AT Фінростбанк не вживали необхідних заходів щодо приведення діяльності цього банку у відповідність до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.
Зважаючи на вищевикладені численні порушення в діяльності AT Фінростбанк та у зв`язку з погіршенням фінансового стану банку, державний регулятор на підставі статей 73, 75 Закону України Про банки і банківську діяльність? та глави 12 розділу II Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 р. № 346, прийняв постанову від 12.06.2014 р. №350/БТ Про віднесення ПАТ Фінростбанк до категорії проблемних?, оскільки його діяльність не відповідає вимогам нормативно-правових актів НБУ.
Крім того, постановою Правління Національного банку України №350/БТ від 12.06.2014 було зобов`язано керівництво Банку невідкладно вжити заходів щодо приведення діяльності АТ Фінростбанк до вимог банківського законодавства та розробити ефективний план фінансового оздоровлення.
АТ Фінростбанк 19.06.2014 надіслало Програму фінансового оздоровлення та заходи щодо приведення діяльності банку до вимог банківського законодавства, які були надіслані на доопрацювання, в зв`язку з наявністю зауважень, зокрема відсутністю заходів з термінового погашення заборгованості перед клієнтами, будь-яких підтверджень щодо збільшення акціонерами статутного капіталу та в подальшому 25.06.2014 надіслало План фінансового оздоровлення, в якому немає письмових підтверджень акціонерів стосовно збільшення статутного капіталу на 50,0 млн. грн, інформації про напрями використання коштів, які надійдуть на рахунки субординованого боргу, та внесків за незареєстрованим статутним капіталом, а також конкретних розрахунків щодо виконання зобов`язань перед фізичними особами зі щомісячною розбивкою.
Таким чином, у зв`язку із невжиттям посадовими особами АТ Фінростбанк належних заходів для усунення порушень нормативно-правових актів НБУ, відсутністю розробленого Банком прийнятного та дієвого плану фінансового оздоровлення, Національним банком була прийнята постанову від 15.07.2014 р. №409/БТ.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, в ході ліквідаційної процедури АТ Фінростбанк згідно протоколу електронного аукціону UA-EA-2019-02-18-000018-b від 07.03.2019 р. та договору про відступлення права вимоги від 26.03.2019 р. № 63, укладеного з фізичною особою ОСОБА_2 , АТ Фінростбанк реалізовано дані активи (право вимоги за договором) за ціною: ТОВ Приватконсалтінг? 3841,04 грн., ТОВ Бізнес Та Інформаційні Технології? - 28009 грн., ТОВ Компанія з управління активами Прайвєд Еквіті? - 959,49 грн.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про законність та обґрунтованість заявлених вимог позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в розмірі 95 997 097,30 грн..
Колегія суддів зазначає, що зі змісту апеляційної скарги вбачається, що основним доводом скаржника є питання щодо неправомірності застосування до позовних вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності судом першої інстанції.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом цієї норми, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акту, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Тобто цією нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме: передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні. При цьому норма частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України поширюється як на загальну, так і спеціальну позовну давність
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. При цьому суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 19.09.2018 у справі №906/373/17.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
За умовами частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.
Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні.
Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 261 вказаного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, загальне правило про початок перебігу позовної давності, яке міститься у статті 261 Цивільного кодексу України, встановлює три можливі варіанти:
-коли особа довідалася про порушення свого права;
-коли особа могла довідатися про порушення свого права;
-коли особа довідалася про порушника свого права.
Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16.
Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.
Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №908/6214/14.
Колегія суддів вбачає з матеріалів справи, що 25.12.2014 року виконавчою дирекцією ФГВФО було прийнято рішення №268/14 Про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ Фінростбанк?, яким затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ Фінростбанк? на суму 673 428 698,62 грн. При цьому, різниця між оціночною вартістю ліквідаційної маси та розміром акцептованих вимог станом на 25.12.2014 року значно перевищувала розмір заявлених до відповідача позовних вимог.
16.02.2015 року рішенням виконавчої дирекції ФГВФО затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ Фінростбанк? відповідно до якого ринкова(оціночна) вартість активів банку становила 121 535 282,50 грн.
Таким чином, колегія суду вважає, що станом на 16.02.2015 року ФГВФО було відомо про те, що розмір вимог кредиторів перевищує розмір активів банку на 551 893 416,12 грн.
Колегія суддів наголошує, що позивачем в суді першої інстанції не було заявлено клопотання про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними, оскільки останній вважав вказаний строк не пропущеним.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву від 08.06.2022 просив застосувати строк позовної давності. (т.2 а.с. 143-148).
Тобто, позивач був обізнаний про необхідність з`ясування судом питання щодо пропуск строку позовної давності.
Між тим, як було зазначено вище та не заперечується Фондом, останній не звернувся своєчасно до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Щодо посилання апелянта на положення ч. 7 ст. 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? в редакції від 30.06.2021 р., згідно яких Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність). Адже зміни до Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? на які посилається позивач, були прийняті лише 30.06.2021 року, тобто через 3 роки після спливу позовної давності щодо стягнення майнових збитків з відповідача у даній справі.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно- правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно- правовим актом.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
У правовій позиції зазначеній у Постанові ВСУ від 22.04.2015 № 6-209цс14 зроблено висновок, що вирішення судом справ здійснюється на підставі актів цивільного законодавства, які є чинними на час виникнення спірних правовідносин (стаття 58 Конституції України, стаття 5 ЦК України). У разі заявлення стороною у спорі про застосування позовної давності до правовідносин, які на час їх виникнення, регулювалися нормами матеріального права, до яких згодом внесені зміни, вважається, що застосуванню підлягає та норма права, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії? від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).
Також скаржник вважає, що всі частини ст. 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? є нормами процесуального права, та мають застосовуватись в редакції на час вчинення процесуальної дії подання позову.
При цьому, відповідно до правовідносин, учасником яких є Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (який вчиняє дії з виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов?язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов?язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватися редакції статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій. Водночас норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність " щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (статті 58 Конституції України). Такі норми поширюють свою дію тільки на ті відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом?якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №1-3п/1997 від 13 травня 1997 року).
Отже при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто у спірних правовідносинах, які виникли у 2012 - 2015 роках.
Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини п?ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частин четвертої - шостої статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" стосовно процесуального чи матеріального характеру цих норм викладений у пунктах 131 - 148 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №910/12930/18. Тобто правові норми, що містяться у ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» можуть бути як матеріальними так і процесуальними в залежності від їх характеру, що безпосередньо виливає на необхідність правильного вибору редакції закону для їх застосування.
Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п?ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Вказане підтверджується і Великою Палатою Верховного Суду. Так у висновках викладених у постановах ВП ВС від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 вказано, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з приписом частини п?ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов?язок доказування тієї обставини, що строк позовної давності було пропущено з поважних причин. Тобто, судова практика говорить, що інститут позовної давності є інститутом матеріального права.
Отже, встановлене у ст. 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» право Фонду звертатися до суду з відповідним позовом - є нормою процесуального характеру, подання відповідного позову є процесуальним правом позивача. Проте визначення вказаною нормою кола осіб, підстав відповідальності, а так само і встановлення спеціального строку позовної давності - є нормами матеріального права.
Як вже було зазначено вище, важливим у застосуванні норм інституту позовної давності є правильне визначення моменту початку перебігу позовної давності. За загальним правилом, встановленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Якщо особі завдано шкоди, то вона може вважатися такою, що довідалася або могла довідатися про порушення свого права не з того дня, коли їй стало відомо про вчинення дій, якими може бути завдано шкоди, а з дня, коли вона має змогу оцінити розмір такої шкоди.
Відповідно до статті 48 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону.
Установлений статтею 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що: майно банку, яке включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом (частина третя цієї статті); результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина четверта цієї статті).
Отже, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів був виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів 25.12.2014 та акту формування ліквідаційної маси 16.02.2015р.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши норми діючого законодавства щодо застосування строків позовної давності, Цивільного кодексу України та норми Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб?, спірні правовідносини, Південно-західний апеляційний господарський суд доходить висновку, що строк позовної давності щодо стягнення майнової шкоди з ОСОБА_1 по даній справі розпочався з 17.02.2015 року, після рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 16.02.2015 року, яким затверджено Акт про формування ліквідаційної маси ПАТ Фінростбанк?, тобто з моменту коли Фонд довідався про наявність завдання шкоди, про що було зазначено вище.
Отже, строк позовної давності сплив 17.02.2018 року, тобто правовідносини виникли і закінчилися до набрання чинності ч. 7 ст. 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб? в редакції від 30.06.2021, що спростовує довід скаржника про невірне застосування строків позовної давності.
Щодо скасування постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у цій же справі, апеляційний суд зазначає, що скасування відбулось не через зміну правової позиції Суду щодо застосування строків позовної давності, яка викладена у вказаній постанові, а у зв`язку з іншими обставинами встановленими касаційним судом при розгляді заяви особи про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 за нововиявленими обставинами, що стосується розміру завданої шкоди.
Саме така позиція щодо скасування зазначеної постанови викладена в постанові КГС ВС від 21.11.2022 у справі № 904/315/19.
Суд вважає, що скаржником помилково не враховано, що норми закону, яким визначено позовну давність є матеріальними, а не процесуальними, та на них поширюється принцип незворотності їхньої дії у часі.
Також обгрунтовуючи свою позицію, щодо необхідності застосування редакції ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції після 30.06.2021, скаржник посилався на висновки викладені Постанові Верховного Суду від 27.09.2022 року по справі №904/3864/21, в якому вказано, зокрема: «Отже, у разі недостатності майна банку норма частини п?ятої статті 52 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» наділяє Фонд правом звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди заподіяної кредиторам та/або банку. Норма Статті 52 Закону не містила заборони для Фонду звернутися до суду з позовом після ліквідації банку, а навпаки, враховуючи спеціальний статус фонду, визначала, що ліквідація неплатоспроможного банку не припиняє таке право та не є підставою для звільнення від відповідальності пов?язаної з банком особи. До того ж, таку прогалину у нормі було усунено законодавцем шляхом ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків» від 30.06.2021 року. Вказаним законом було доповнено статтю 52 , зокрема, частиною 7, абзацом 2 якої передбачено, що Фонд має право звертатися з такими позовами протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи».
Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний суд у цій Постанові не досліджував питання застосування судом спеціальної позовної давності, введеної законом від 30.06.2021 року, а обгрунтовував наявне процесуальне право Фонду звертатись до суду з позовом про відшкодування збитків після припинення банку як юридичної особи. Адже скаржником у даній справі ставилось питання щодо відсутності у Фонду такого процесуального права, а відтак рішення судів попередніх інстанцій відмовили Фонду у задоволенні позову з огляду на те, що позов подано неналежним позивачем.
Крім того, Верховний Суд у вказаній вище постанові обгрунтував неправильність застосування позовної давності не тому, що вона не є такою яка сплила з огляду на положення ч. 7 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів» в редакції від 30.06.2021 року, а тому що суд міг її застосувати лише після встановлення порушення права позивача. І направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд дав вказівку судам після встановлення відповідних обставин, вирішити питання щодо застосування строку позовної давності разом з клопотанням про визнання причин пропуску строку поважними. Якби Верховний Суд вважав, що позовна давність не є пропущеною, він би не давав вказівки судам перевірити обгрунтованість клопотання позивача про поважність причин пропуску строку позовної давності. Отже зазначена постанова навпаки підтверджує позицію Верховного Суду щодо того, що норми позовної давності є матеріальними та не можуть мати зворотної дії у часі.
Між тим, у своєму клопотанні про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, викладеному в апеляційній скарзі, Фонд зазначає, що до подання позову у даній справі, ним активно вживались заходи щодо реалізації ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Фонд зазначав, що ним було подано позовну заяву (справа №753/2961/18) до фізичних осіб пов?язаних із ПАТ «ФІНРСОТБАНК» про відшкодування шкоди. При цьому, позивач зазначає, що позов було датовано в лютому 2018 року, тобто в межах трирічного терміну від дати виявлення недостатності майна Банку.
Колегія суддів зазначає, що позивачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не було надано копії позовної заяви по справі №753/2961/18 з зазначенням дати її подання до відповідного суду, отже, в матеріалах справи відсутні належні докази вищевикладених обставин.
Однак, при опрацюванні Єдиного державного реєстру судових рішень судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21.03.2019 року провадження у справі було закрито у зв?язку зі зміною судової практики щодо підвідомчості цієї категорії справ.
Наразі колегія суддів у зв`язку з ненаданням скаржником належних доказів стосовно доводів щодо подання відповідного позову по справі №753/2961/18 не може перевірити коли саме був поданий позов у вказаній справі, чи дійсно був дотриманий строк позовної давності.
При цьому, суд апеляційної інстанції констатує, що з моменту винесення ухвали Дарницьким районним судом міста Києва 21.03.2019 до подання позовної заяви позивачем до Господарського суду Одеської області 06 грудня 2021 року минуло два роки і дев`ять місяців, однак жодних дій зі сторони Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не було здійснено.
Посилання Фонду на оголошений карантин колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позовна давність спливла ще 17.02.2018 року, карантин введений з 12.03.2020 року (Порядок від 09.12.2020 №1236). Тобто, посилання Фонду на оголошений карантин та як наслідок пропуск через це строків позовної давності є недоречними. В даному випадку, карантин не був перешкодою для звернення Фонду з позовом в межах законодавчо встановленого строку, оскільки такі строки спливли ще до запровадження карантину.
Враховуючи наведене вище, апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що перебіг трирічного строку позовної давності розпочався 17.02.2015, тобто з дня укладення акту формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків, а тому на момент звернення до суду з позовом у даній справі (06.12.2021) строк був пропущений.
З огляду на викладене, враховуючи те, що позовну заяву у даній справі Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано зі спливом строку позовної давності та позивач не надав до суду належних і допустимих у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску вказаного строку, висновок місцевого господарського суду про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності та, як наслідок, відмову у задоволенні позовних вимог є обґрунтованим.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 14.11.2022 у справі №916/3724/21 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 14.11.2022 у справі №916/3724/21 без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 15.03.2023.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді С.І. Колоколов
Г.П. Разюк
