Єдиний державний реєстр судових рішень
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/17154/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
12 червня 2023 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В :
В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (військової частини НОМЕР_2 ), в якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати накази Командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 29 квітня 2022 року №126 та Командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 квітня 2022 року №108 в частині звільнення його з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі), поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2022 року по день поновлення на посаді та зобов`язання відповідача розглянути по суті рапорт від 29 квітня 2022 року про направлення на стаціонарне лікування в умовах військового госпіталю з подальшим проходженням військово-лікарської комісії.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачами порушено порядок прийняття оскаржуваних наказів, оскільки до звільнення з військової служби за віком його не було направлено на обстеження до військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров`я.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано наказ Командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 29 квітня 2022 року №126 в частині звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , ординатора евакуаційного відділення медичної роти 30 окремої механізованої бригади з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі).
Визнано протиправним і скасовано наказ тимчасово виконуючий обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2022 року №108 (по стройовій частині).
Поновлено старшого лейтенанта ОСОБА_1 на військовій службі на посаді ординатора евакуаційного відділення медичної роти 30 окремої механізованої бригади з 01 травня 2022 року.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2022 року по день прийняття рішення (14 березня 2023 року) в розмірі 160876 (сто шістдесят тисяч вісімсот сімдесят шість) гривень 20 копійок з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів.
Зобов`язано Командира Військової частини НОМЕР_1 направити ОСОБА_1 для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров`я на обстеження до військово-лікарської комісії
Не погоджуючись з вказаним рішенням у частині визначення середнього заробітку, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення у цій частині та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , відповідно до Мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 лютого 2022 року №32/321/501/13, та згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, мобілізований 3 відділом Бучанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження військової служби в лавах Збройних Сил України.
Наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира В/ч НОМЕР_1 від 25 лютого 2022 року №48 старшого лейтенанта ОСОБА_1 призначено на посаду ординатора евакуаційного відділення медичної роти.
21 квітня 2022 року лікарем хірургом медичної роти міста Бахмут Донецької області позивачу надано консультативний висновок, згідно якого у ОСОБА_1 діагностовано нововиявлений цукровий діабет ІІ типу, діабетична стопа.
Того ж дня командир роти направив позивача для консультації хірурга до медичної роти В/ч НОМЕР_3 міста Часів Яр, Бахмуцького району. Згідно консультаційного висновку зазначеного лікаря встановлено цукровий діабет ІІ типу, діабетичне ураження правої стопи і надано рекомендації з лікування за місцем пункту постійної дислокації частини.
Після прибуття до пункту постійної дислокації В/ч НОМЕР_1 позивач отримав направлення на консультацію №1444 до лікаря ендокринолога на 26 квітня 2022 року.
Згідно консультативного висновку спеціаліста від 26 квітня 2022 року ендокринологом встановлений діагноз: цукровий діабет ІІ типу, вперше виявлений, вялогранулюючі рани ІІІ-ІV пальців правої стопи. Рекомендовано проведення аналізу глюкози в крові та повторний огляд.
27 квітня 2022 року позивач отримав консультативний висновок спеціаліста, в якому ендокринолог зазначив аналогічний діагноз та рекомендував дієту, проведення аналізу глюкози в крові та консультацію хірурга.
Того ж дня ОСОБА_1 отримав консультативний висновок спеціаліста, в якому хірург встановив діагноз: діабетична мікроангеопатія правої ступні, запалення пальців. Серед рекомендацій зазначено звільнення від фізичних навантажень і службових обов`язків на 10 днів. Додатково застережено, що при погіршені стану має бути проведена госпіталізація в госпіталь.
27 квітня 2022 року за результатами проведення з позивачем тимчасово виконуючим обов`язки начальника медичної служби, тимчасово виконуючим обов`язки начальника відділення персоналу штабу та начальником юридичної служби бесіди щодо його ставлення до звільнення у відставку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на військовій службі, складено аркуш бесіди та лист ознайомлення з таким, згідно якого з позивачем проведено бесіду стосовно його звільнення зі служби та дано роз`яснення згідно статей 23 та 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Також у листі зазначено, що позивач відмовився ставити підпис у аркуші бесіди.
Того ж дня командиром 30 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України на підставі подання підписано підстави для подання, у яких викладене клопотання про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_2 за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі за підпунктом «а» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
29 квітня 2022 року на підставі зазначених документів Командувач військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » підписав наказ №126, пунктом 11 якого старшого лейтенанта ОСОБА_1 , ординатора евакуаційного відділення медичної роти 30 окремої механізованої бригади звільнено з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі).
Посилаючи на погіршення стану здоров`я та відсутність лікування, 29 квітня 2022 року ОСОБА_1 направив поштою рапорт, у якому виклав зазначені обставини та просив направити його на стаціонарне лікування в умовах військового госпіталю до міста Житомир з послідуючим проходженням військово-лікарської комісії.
30 квітня 2022 року тимчасово виконуючий обов`язки командира В/ч НОМЕР_1 підписав наказ №108 (по стройовій частині), яким старшого лейтенанта призваного по мобілізації ОСОБА_1 , ординатора евакуаційного відділення медичної роти В/ч НОМЕР_1 , звільненого наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 29 квітня 2022 року №126, звільнено з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за підпунктом «а» (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі). Вважати таким, що справи та посаду здав 30 квітня 2022 року із цього дня виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Бучанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Київської області.
Уважаючи такі накази протиправними, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судове рішення в частині задоволених позовних вимог сторонами не оскаржується, тому його правомірність в цій частині судовою колегією не переглядається.
Надаючи правову оцінку вимогам позивача про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, суд зауважує на таке.
Відповідно до статті 1 КЗпП України він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і внесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 21 цього Кодексу визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Відповідно до частини 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Згідно з частиною 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Частиною 2 цієї правової норми передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100).
Пунктом 8 названого Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до положень Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Згідно довідки виданої Військовою частиною НОМЕР_1 №875 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за березень-квітень 2022 року позивачу нараховано 30859 грн. 90 коп. Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 обчислена з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, становить 505 грн. 90 коп. (30859,90 грн /61 к.н. = 505,90 грн.)
Таким чином втрачений заробіток за час вимушеного прогулу з 01 травня 2022 року по 14 березня 2023 року становить 160876,20 грн. (505,90 грн. х 318 календарних днів), який слід стягнути з відповідача.
Інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
При цьому апеляційний суд вважає за можливе застосувати позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01 від 6 вересня 2005 року, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00 від 18 липня 2006 року, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року, пункт 58), відповідно до якої принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» серія A. 303-A від 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Одночасно суд апеляційної інстанції зважає на положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М. Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.
