Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
24 серпня 2023 року
м. Київ
справа №240/17154/22
адміністративне провадження № К/990/27692/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №240/17154/22 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати накази командувача військ Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 29 квітня 2022 року №126 та командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 квітня 2022 року №108, в частині звільнення його з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "а" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі);
- поновити на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2022 року по день поновлення на посаді та зобов`язати відповідача розглянути по суті рапорт від 29 квітня 2022 року про направлення на стаціонарне лікування в умовах військового госпіталю з подальшим проходженням військово-лікарської комісії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ командувача військ Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 29 квітня 2022 року №126, в частині звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , ординатора евакуаційного відділення медичної роти 30 окремої механізованої бригади з військової служби у відставку відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "а" (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі). Визнано протиправним і скасовано наказ тимчасово виконуючий обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 від 30 квітня 2022 року №108 (по стройовій частині). Поновлено старшого лейтенанта ОСОБА_1 на військовій службі на посаді ординатора евакуаційного відділення медичної роти 30 окремої механізованої бригади з 01 травня 2022 року. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2022 року по день прийняття рішення (14 березня 2023 року) в розмірі 160876 (сто шістдесят тисяч вісімсот сімдесят шість) гривень 20 копійок з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів. Зобов`язано командира військової частини НОМЕР_1 направити ОСОБА_1 для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров`я на обстеження до військово-лікарської комісії.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями у частині визначення середнього заробітку, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Як слідує зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій старший лейтенант ОСОБА_1 перебував на посаді ординатора евакуаційного відділення медичної роти 30 окремої механізованої бригади.
Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції" суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа має виняткове значення для скаржника.
Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Так, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Водночас доводи скарги з цього приводу зводяться до незгоди з результатом розгляду справи, що не є безумовною підставою для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справі, розглянутої за правилами спрощеного провадження.
Доводи касаційної скарги зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судом першої та апеляційної інстанції, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їх оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у цій справі на підставі неповного та без всебічного з`ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.
Як слідує із касаційної скарги доводи скаржника зводяться до незгоди із обрахунком суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Так, скаржник наполягає, що у період з 01 травня 2022 року по 14 березня 2023 року має бути включена сума в розмірі 125 441 грн 94 коп.
Виходячи з цього скаржник вказує на неправильне застосування статті 235 КЗпП України, статті 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), пункту 1 абзацу 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 168) щодо яких на його думку відсутній висновок Верховного Суду.
Водночас зазначена скаржником норма права (пункт 1 абзацу 1 Постанови № 168) не була застосована судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі, а відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаної норми є необґрунтованими.
Щодо застосування статті 235 КЗпП України, пункту 3 Розділу ІІІ Порядку № 100, то Верховним Судом сформовано багато висновків (до прикладу справи № 817/893/17, № 640/6398/19), які тісно пов`язані із встановленими обставинами у кожній конкретній справі та досліджених доказів.
Доводи скаржника зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень Порядку № 100 в частині обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача, а саме неврахування довідки/виписки по картці позивача з АТ КБ "ПриватБанк" від 29 березня 2023 року, відповідно до якої 12 травня 2022 року по операції "заробітна плата" з військової частини НОМЕР_1 отримано 125441,94 грн, а також довідку в/ч НОМЕР_1 від 27 травня 2023 року про отримання позивачем додаткової винагороди у сумі 83 666,67 грн.
На переконання скаржника розрахунок суми середнього заробітку суди мали б здійснювати з урахуванням вказаних довідок та всіх складових грошового забезпечення позивача.
Відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Як слідує із оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, при обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди врахували довідку, видану військовою частиною НОМЕР_1 №875 про грошове забезпечення ОСОБА_1 за березень-квітень 2022 року.
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку наказами командувача військ Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 29 квітня 2022 року №126 та командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 квітня 2022 року №108.
Отже, посилання скаржника на необхідність врахування при обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного довідки за травень 2022 року є безпідставним.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №240/17154/22 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько М.В. Білак В.М. Соколов
