Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/2900/23 Справа № 216/1675/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі:
судді доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
представника потерпілих ОСОБА_9 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2022 року, у кримінальному провадженні № 42022041630000037 від 02.04.2022 року відносно:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Тамарино Бериславського району Херсонської області, громадянина України, не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 426-1, ч. 1 ст. 115 КК України, -
ВСТАНОВИЛА:
За вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2022 року дії ОСОБА_11 були перекваліфіковані з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 119 цього Кодексу і його було засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а за ч. 5 ст. 426-1 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_11 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк покарання ОСОБА_11 строк попереднього ув`язнення з 01 квітня 2022 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_11 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено повністю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 32 818 грн у рахунок відшкодування витрат на поховання, а на користь ОСОБА_12 - 250 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди і 7848,50 грн щомісячно у зв`язку із втратою годувальника, починаючи з 01 квітня 2022 року до досягнення дитиною повноліття.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Судом 1-ї інстанції було встановлено, що ОСОБА_11 , будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , обіймаючи посаду стрільця 2 відділення 1 взводу 3 стрілецької роти зведеного батальйону у військовому званні «молодший сержант» та будучи за своїм військовим званням начальником для військовослужбовців рядового складу цієї частини, тобто військовою службовою особою, 01 квітня 2022 року приблизно о 19:00, перебуваючи на території ротно-опорного пункту 3 стрілецької роти зведеного батальйону вказаної військової частини, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, порушуючи вимоги статей 4, 11, 21, 22, 28-33, 49, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, застосував насильство щодо підлеглого - військовослужбовця за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , рядового ОСОБА_13 із застосуванням зброї - багнета-ножа, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді смерті останнього, а саме під час конфлікту з приводу перебування рядового ОСОБА_13 у стані алкогольного сп`яніння молодший сержант ОСОБА_11 завдав одного удару клинком багнета-ножа в грудну клітку рядового ОСОБА_13 , чим заподіяв йому тілесне ушкодження з ушкодженням серця та лівої легені, від якого він помер на місці.
Крім того, ОСОБА_11 у тому ж місці та в той же час у ході раптово виниклої сварки з підлеглим ОСОБА_13 з причин перебування останнього в стані алкогольного сп`яніння й вилучення в нього пляшки з алкогольним напоєм, намагаючись зупинити неочікувану агресивну поведінку потерпілого, який наближався до нього, та уникнути провокованої останнім бійки, діючи необережно внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяння смерті, хоча повинен був і міг передбачити, завдав ОСОБА_13 одного удару клинком багнета-ножа в грудну клітку, чим спричинив останньому тілесне ушкодження з ушкодженням серця та лівої легені, від якого потерпілий помер на місці.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 13 грудня 2022 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_11 залишив без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 липня 2023 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року щодо ОСОБА_11 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі з доповненнями захисник просить вирок в частині засудження ОСОБА_11 за ч.5 ст.426-1 КК України скасувати частково та ухвалити новий вирок; закрити кримінальне провадження на підставі п. п. 2, 3, ч. 1 ст. 284 КК України в зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину, а також через не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості обвинуваченого в суді і вичерпні можливості їх отримання. Призначити ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 119 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі та звільнити його від призначеного покарання на підставі ст. ст. 75, 76 КК України. Цивільний позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 50000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди та 32818 гривень в якості відшкодування майнової шкоди. Стягнути з ОСОБА_11 на користь неповнолітнього ОСОБА_12 50000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди. У стягненні шкоди у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 7848 гривень 50 копійок щомісячно відмовити, так як виплати у зв`язку з втратою годувальника передбачені державою. В решті вирок суду 1-ї інстанції залишити без змін.
В апеляційний скарзі обвинувачений просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині засудження за ч. 5 ст. 426-1 КК України. Кримінальне провадження за ч. 5 ст. 426-1 КК України закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. Вважає, що не перевищував свої службові повноваження стосовно ОСОБА_13 , смерть потерпілого заподіяв з необережності. Зазначає, що сума цивільного позову потерпілої сторони про відшкодування матеріальної та моральної шкоди необґрунтовано завищена, та визнає її частково.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений та його захисник підтримали доводи апеляційних скарг.
Прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення апеляційних скарг, вважаючи оскаржений вирок законним та обґрунтованим.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, частково дослідивши зібрані докази, колегія суддів вважає наступне:
За приписами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
В апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника ставиться питання про не обґрунтованість оскарженого вироку в частині засудження ОСОБА_11 за ч.5 ст.426-1 КК України, оскільки висновки суду 1-ї інстанції в цій частині не відповідають фактичним обставинам провадження.
Суд 1-ї інстанції кваліфікував дії обвинуваченого за ч.5 ст.426-1 КК України, за ознаками застосування насильства щодо підлеглого, вчиненого із застосуванням зброї, що спричинило тяжкі наслідки, вчинене в умовах воєнного стану.
За приписами ч.1 ст.11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення. Тобто, для висновку про наявність складу злочину необхідно поза розумним сумнівом довести в кримінальному провадженні наявність об`єкту, об`єктивної сторони, суб`єкту та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого нормою КК України.
Однією з форм кримінального правопорушення, передбаченого ч.5ст.426-1 КК України, є перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, яке виявилось у умисному вчиненні дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, які пов`язані із застосуванням насильства та зброї щодо підлеглого, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, та вчинені в умовах воєнного стану.
Злочин передбачений цією нормою віднесено до категорії кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення) ( Розділ XIX КК України ).
Згідно ст.401 КК України військовими кримінальними правопорушеннями визнаються передбачені цим розділом кримінальні правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів.
За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом.
Основним об`єктом злочину, передбаченого ч.5ст.426-1 КК України є суспільні відносини, що регулюють встановлений законом порядок несення або проходження військової служби. Додатковим обов`язковим об`єктом того же злочину є здоров`я та життя особи.
Кримінальне правопорушення за обставин, встановлених оскарженим вироком, ОСОБА_11 вчинив під час воєнного стану, оголошеного Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р., будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , обіймаючи посаду стрільця 2 відділення 1 взводу 3 стрілецької роти зведеного батальйону у військовому званні «молодший сержант», тобто під час проходження військової служби. Ці обставини в апеляційному порядку не оспорюються. Тобто, ОСОБА_11 є суб`єктом злочину, передбаченого ч.5ст.426-1 КК України.
Дії ОСОБА_11 , що розглядаються, були вчинені відносно військовослужбовця за призовом під час мобілізації того же військового підрозділу рядового ОСОБА_13 . Вчинені вони були на території ротно-опорного пункту 3 стрілецької роти зведеного батальйону вказаної військової частини, тобто в місці та під час проходження військової служби.
Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.3 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу).
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затвердженно Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі ДС ЗСУ). Цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі СВС ЗСУ). Цей Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Обов`язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Згідно ст.4 цього Статуту повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
На час подій, що розглядаються, обвинувачений ОСОБА_11 мав звання молодшого сержанта, а ОСОБА_13 - рядового. Ці обставини також не оспорюються.
Відповідно до ст.32 СВС ЗСУ за своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини.
Згідно ст.34 того же Статуту у разі спільного виконання службових обов`язків військовослужбовцями, що не підпорядковані один одному, якщо їх службові відносини не визначені командиром (начальником), начальником є старший із них за посадою, а за рівних посад - старший за військовим званням.
Згідно зі ст. 8 ДС ЗСУ командири, посади яких у цьому Статуті не визначені, користуються дисциплінарною владою стосовно підлеглих військовослужбовців згідно з військовим званням, передбаченим їх посадою:
а) молодший сержант (старшина 2 статті), сержант (старшина 1 статті) - владою командира відділення.
Таким чином, ОСОБА_11 за своїм військовим званням молодшого сержанта був начальником для рядового ОСОБА_13 та користувався дисциплінарною владою стосовно підлеглих військовослужбовців як командир відділення, тобто на момент вчинення інкримінованих йому дій був військовою службовою особою у розумінні п. 1 примітки до ст. 425 КК України та відповідно суб`єктом вчинення злочину за ст. 426-1 КК України.
Допитаний в суді ОСОБА_11 підтвердив, що ОСОБА_13 перебував у його підпорядкуванні з 25 березня 2022 року як молодший за військовим званням і займаною посадою.
Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в суді показали, що ОСОБА_11 саме як старший по військовому званню пред`являв ОСОБА_13 претензії з приводу неодноразового знаходження останнього в стані алкогольного сп`яніння, в тому числі і 01.04.2022 року.
Таким чином, дії молодшого сержанта ОСОБА_11 стосовно підлеглого рядового ОСОБА_13 мали відповідати вимогам Статуту внутрішньої служби та Дисциплінарного статуту Збройних сил України.
Відповідно до ст.5 ДС ЗСУ за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Цей обов`язок лягав і на обвинуваченого, як командира відділення.
Між іншим обов`язок підтримання військової дисципліни містить в собі і вжиття заходів по недопущенню вживання спиртних напоїв під час виконання обов`язків військової служби (ст.4 ДС ЗСУ).
Відповідно до ст.6 ДС ЗСУ право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Застосування зброї допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (ст.45 ДС ЗСУ).
У разі відмови або ухилення від обов`язкового медичного огляду, а також появи на службі у стані сп`яніння усунення військовослужбовця від виконання службових обов`язків може здійснити безпосередній або прямий начальник, про що негайно доповідається в порядку підпорядкованості із зазначенням причин і обставин усунення (ст.47 ДС ЗСУ).
Відповідно до ст.59 СВС ЗСУ командир (начальник) забов`язаний проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об`єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові);
Командир відділення зобов`язаний: забезпечувати додержання особовим складом відділення військової дисципліни (ст.126 СВС ЗСУ).
Згідно ст.22 СВС ЗСУ військовослужбовці мають право застосовувати спеціальні засоби, засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі підрозділу:
для захисту свого здоров`я і життя, а також здоров`я і життя інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими способами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо;
для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину та яка намагається втекти або яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також для затримання озброєної особи, яка загрожує застосуванням зброї та інших засобів, що становить загрозу для життя і здоров`я військовослужбовця чи інших осіб;
для відбиття нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, а також для звільнення цих об`єктів у разі захоплення;
у разі спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, якщо іншими способами і засобами неможливо припинити цю спробу.
За приписами ст.22-1 СВС ЗСУ командир (начальник) в умовах особливого періоду, в тому числі в умовах воєнного стану чи бойовій обстановці, з метою затримання військовослужбовця, який вчиняє діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, пов`язаного з непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням бойових позицій та визначених місць дислокації військових частин (підрозділів) у районах виконання бойових завдань, має право особисто застосовувати заходи фізичного впливу без спричинення шкоди здоров`ю військовослужбовця та спеціальні засоби, достатні для припинення протиправних дій.
Зазначені нормі ДС ЗСУ та СВС ЗС вказують на те, що на ОСОБА_11 , як командира, покладались обов`язки по підтриманню дисципліни, в тому числі і недопущенню вживання підлеглими спиртних напоїв під час виконання обов`язків військової служби, та вжиття відповідних заходів в разі виявлення підлеглого в стані алкогольного сп`яніння.
Обвинувачений в суді показав, що 1 квітня 2022 р. за місцем розташування його військового підрозділу він виявив рядового ОСОБА_13 , який мав явні ознаки алкогольного сп`яніння. До цього також були випадки знаходження останнього в стані сп`яніння, з приводу чого він робив зауваження и мав бесіди з ОСОБА_13 , який обіцяв більше не пити. Він зробив зауваження ОСОБА_13 щодо його стану. На що ОСОБА_13 став грубо висловлюватися на його адресу. Він зайшов у приміщення літньої кухні, де мешкав ОСОБА_13 , і виявив там пляшки з алкогольним напоєм, який він вилив. ОСОБА_13 став агресивно наближатись до нього. Він підняв свій автомат і попередив ОСОБА_13 , що буде стріляти. Потів вийшов з літньої кухні та віддав автомат іншим військовослужбовцям, які були поруч. Після цього він повернувся обличчям до кухні та побачив на виході з неї обуреного потерпілого, який ногою вдарив його в пах, від чого в нього потемніло в очах. Він відскочив назад, дістав ніж з метою налякати й зупинити ОСОБА_13 , крикнувши йому: «Стій, я буду захищатися». Але ОСОБА_13 накинувся на нього та схопив його за бронежилет. А він, намагаючись звільнитись від захвату ОСОБА_13 , відштовхнув його від себе обома руками, в тому числі і правою в якій тримав багнет-ніж. Після цього він зрозумів, що багнетом поранив ОСОБА_13 .
Свідок ОСОБА_14 зазначив, що ввечері 01.04.2022 р. за місцем розташування їх військового підрозділу ОСОБА_11 висловив ОСОБА_13 своє невдоволення систематичним вживанням спиртного та постійне перебування останнього на підпитку. Потім вони зайшли у приміщення літньої кухні, де мешкав ОСОБА_13 . Після виходу з літньої кухні між ОСОБА_11 та ОСОБА_13 відбувалась розмова на підвищених тонах, але він не чув, щоб вони один одному висловлювали погрози. Сам він в цей час розмовляв з жінкою по телефону. Потім ОСОБА_11 передав йому свій автомат і попросив потримати. Близько за півхвилини ОСОБА_11 закричав: «Я його вдарив, викликайте швидку». Самого удару він не бачив. Став телефонувати командуванню, щоб повідомити про цей випадок.
Допитаний у суді свідок ОСОБА_16 показав, що того вечора він вийшов з будинку поспілкуватись з дружиною, оскільки зв`язок був лише за парканом. У цей час біля літньої кухні між ОСОБА_11 та ОСОБА_13 відбувалась розмова на підвищених тонах, останній був на підпитку. ОСОБА_17 сварив ОСОБА_18 , змісту їхньої розмови він не пам`ятає, оскільки була стресова ситуація через військові дії. Він (свідок) вийшов за хвіртку розмовляти по телефону з дружиною та почув крик ОСОБА_11 : «Я його вдарив, викликайте швидку». При цьому останній тримав у руці ніж, який потім кинув на землю.
Свідок ОСОБА_15 показав, що того вечора він перебував у будинку, почув крики, вийшов на вулицю та побачив, що ОСОБА_19 лежить на землі, а ОСОБА_20 кричав, що він його вдарив і треба викликати швидку, та сам почав надавати потерпілому першу медичну допомогу. Коли приїхала швидка медична допомога, було вже пізно. У будинку проживало сім осіб, а ОСОБА_19 за власним бажанням жив сам у літній кухні. При цьому останній один вживав алкогольні напої, а ОСОБА_11 як командир був проти такого та проводив з них профілактичні бесіди.
За показаннями свідка ОСОБА_21 01.04.2022 р. він бачив, що ОСОБА_13 був у стані алкогольного сп`яніння, з приводу чого ОСОБА_11 зробив тому зауваження. Після цього ОСОБА_11 пішов до кухні де мешкав ОСОБА_13 . Через деякий час ОСОБА_13 виштовхав ОСОБА_11 на подвір`я. Після виходу з кухні ОСОБА_11 передав автомат ОСОБА_22 . ОСОБА_13 казав ОСОБА_11 : «Іди сюди, будемо розбиратись», на що ОСОБА_11 відповів, що з ним інші будуть розбиратись. Була штовханина й він почув удар.
За висновком судово-медичної експертизи трупа від 21 квітня 2022 року № 892 при дослідженні у крові та сечі трупа ОСОБА_13 було виявлено етиловий спирт у концентрації 2,21‰, що стосовно живих осіб відповідає алкогольному сп`янінню середнього ступеня (а.к.п. 45-49).
З показань вказаних свідків та частково з показань обвинуваченого вбачається, що конфлікт між ОСОБА_11 та ОСОБА_13 виник з приводу того, що останній знаходився в стані алкогольного сп`яніння, а ОСОБА_11 , виконуючи свої обов`язки як військовий начальник та реалізуючи свої повноваження, став пред`являти претензії до підлеглого з приводу його знаходження в стані сп`яніння. Тобто, між вказаними особами існували відносини, які регулюються Уставами ЗСУ. І відповідно ці особи повинні були діяти згідно правилам, встановленим Уставами ЗСУ.
В апеляційних скаргах зазначається, що дії ОСОБА_11 не були пов`язані з виконанням ним повноважень військового командира, а він лише захищався від агресивних дії ОСОБА_13 , який наніс йому удар ногою в пахову область, а потім схопив за бронежилет, який був одягнутий на ОСОБА_11 . Обвинувачений зазначив, що він лише відштовхнув ОСОБА_23 від себе двома руками, в одній з яких, в правій, був багнет-ніж, і при цьому він необережно багнетом поранив ОСОБА_13 . При цьому апелянти на підтвердження такої своєї позиції посилаються на дані протоколу слідчого експерименту, висновки додаткової судово-медичної експертизи від 29 квітня 2022 року № 892/2 та довідку про результати психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа від 27 квітня 2022 року.
Проте, колегія суддів вважає такі твердження таким, що ні є слушними з наступних підстав:
Показання ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_13 застосував до нього насильство не підтверджуються будь-якими доказами, а навпаки спростовуються наступним:
За висновком судово-медичної експертизи від 04 квітня 2022 року № 281 об`єктивних ознак, які б могли свідчити про наявність у ОСОБА_11 тілесних ушкоджень на момент огляду, не виявлено (а.к.п. 142-143), чим спростовуються показання ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_13 наніс йому сильний удар ногою в пах, від чого в нього потемніло в очах.
Жоден з військовослужбовців, які знаходились на місці події ( ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_21 ), не вказали на те, щоб ОСОБА_13 наносив будь-які удари обвинуваченому. Свідки зазначали, що ОСОБА_11 та ОСОБА_13 розмовляли на підвищених тонах, свідок ОСОБА_21 показав, що коли вони вийшли з літньої кухні, то між ОСОБА_11 та ОСОБА_13 була якась штовханина, і він, свідок почув удар. Після чого вказані свідки зазначили, що почули крик ОСОБА_11 "Я його вдарив, викликайте швидку"
Дійсно, в ході проведення слідчого експерименту 08.04.2022 р. (а.к.п. 98-100), ОСОБА_11 продемонстрував удар, а саме пояснив, що в нього в правій руці знаходився ніж, у той момент, коли потерпілий схопив його за верхній одяг в області грудей, він у свою чергу, захищаючись, намагався звільнитись від потерпілого та відштовхнув його від себе, показавши удар, а саме, тримаючи ніж у правій руці, приклав в область передньої стінки грудної клітини з лівої сторони макету.
Згідно висновку додаткової судово-медичної експертизи трупа від 29 квітня 2022 року № 892/2 механізм утворення, характер, локалізація та давність виявлених на трупі ОСОБА_13 тілесних ушкоджень не суперечать показанням ОСОБА_11 , наданих ним під час слідчого експерименту за його участю (а.к.п. 198-201).
Обвинувачений зазначає, що наніс удар чи відштовхнув ОСОБА_13 рукою, в якій знаходився багнет-ніж. Зазначене вказує на те, що його дії носили умисний характер.
За висновком судово-медичної експертизи трупа від 21 квітня 2022 року № 892 смерть ОСОБА_13 настала від проникаючого колото-різаного поранення передньої стінки грудної клітки ліворуч із ушкодженням серця та лівої легені, яке ускладнилось гострою крововтратою та гемо перикардом; колото-різана рана грудної клітини переходить у раневий канал, направленням спереду назад, дещо зліва направо, що за своїм шляхом ушкоджує підшкірну клітковину, межреберний м`яз, ліву легеню, навколосерцеву сорочку, правий шлуночок серця та сліпо закінчується в порожнині правового шлуночку, загальна довжина ранового каналу 8 см (а.к.п. 45-49).
Тобто, характер поранення, від якого настала смерть ОСОБА_13 , свідчить про те, що удар травмуючим предметом було нанесено з достатньою силою з утворенням раневого каналу в тілі потерпілого довжиною 8 см.
Згідно висновку медико-криміналістичної експертизи від 23 травня 2022 року № 54-МК рана на клапті шкіри передньої поверхні грудної клітини зліва, вилученого від трупа ОСОБА_13 , могла бути нанесена клинком багнет-ножа, що був наданий на експертизу, або будь-яким іншим предметом, який має аналогічні властивості (а.к.п. 212-216).
На думку колегії суддів ОСОБА_11 , як військовослужбовець, був обізнаний про травмуючи властивості багнета-ножа, тому він повинен був передбачати, що при ударі багнетом може бути заподіяно шкоду життю та здоров`ю ОСОБА_13 .
Тому колегія суддів вважає не слушними, такими, що спростовуються об`єктивними даними, встановленими висновками судово-медичних та судово-криміналістичної експертизи (а.к.п. 45-49, 212-216) твердження обвинуваченого про те, що він лише відштовхнув ОСОБА_13 , оскільки характер виявленого тілесного ушкодження, глубина та направленість раневого каналу вказують, що було нанесено саме удар багнет-ножем.
З цих же підстав не вважає об`єктивними дані додаткової судово-медичної експертизи від 29 квітня 2022 року № 892/2, оскільки вони базуються на поясненнях ОСОБА_11 про те, що він лише відштовхнув ОСОБА_13 , які не враховуються судом з наведених вище підстав.
За довідкою про результати психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа від 27 квітня 2022 року у ОСОБА_11 реакцій, які можуть свідчити про зняття автомата з запобіжника, досилання патрона в патронник, навмисного спрямування автомата з метою вистрілити та мети або планування вбивства, нанесення удару або поранення ОСОБА_13 , не виявлено; виявлені значимі реакції на варіанти відповідей страху за своє життя та повідомлення правдивої інформації за фактом; виявлені значимі реакції, що свідчать про ненавмисне вбивство, вчинені інстинктивні дії ОСОБА_11 були викликані почуттям страху за своє життя; виявлені значимі реакції, що свідчать про відсутність умислу заподіяння смерті ОСОБА_13 ; крім виявлених значимих реакцій про нанесення ударів ОСОБА_13 , також виявлені значимі реакції, що свідчать про те, що ОСОБА_13 замахувався, але не вдарив ОСОБА_11 (а.к.п. 228-250).
Колегія суддів не вважає слушним доводи апеляційних скарг про те, що вказана довідка спеціаліста підтверджує показання обвинуваченого, щодо обставин нанесення ним тілесного ушкодження, яке потягнуло смерть ОСОБА_13 з наступних підстав:
Зазначене дослідження не було проведено в межах судової експертизи.
Відповідно до ч.4 ст. 71 КПК України серед прав, які має спеціаліст під час кримінального провадження, не передбачено право на складання висновку або звіту.
Тому, враховуючи приписи ст.ст.84, 86 КПК України вказану довідку неможливо вважати допустимим джерелом доказів.
Пояснення, які давав ОСОБА_11 при цьому дослідженні, в частині застосування до нього насильства з боку ОСОБА_13 та того, що він лише відштовхнув від себе ОСОБА_13 , аналогічні тим, які він дав в суді. А вони були спростовані в ході судового розгляду з вищенаведених підстав.
Крім того, в самій довідці зазначено, що дослідження із застосуванням поліграфа не передбачає отримання незаперечних результатів щодо реагування особи на психологічні стимули (подразники). Висновки за результатами такого дослідження мають виключно ймовірний та орієнтувальний характер, а інформація, одержана в результаті тестування, може бути підставою для додаткової перевірки версії щодо вчинення злочину.
Таким чином колегія суддів вважає із належною повнотою доведеним те, що ОСОБА_11 умисно наніс удар багнетом-ножом, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть ОСОБА_13 .
Ці дії були вчиненні обвинуваченим при виникненні між ним, як військовим начальником, та ОСОБА_13 , як підлеглим, відносин з приводу того, що останній знаходився в стані алкогольного сп`яніння під час несення військової служби.
Під перевищенням військовою службовою особою влади чи службових повноважень слід розуміти дії, які входять до компетенції іншої службової особи або органу; можуть бути здійсненні колегіально або із погодженням з іншою службовою особою чи органом; могли бути вчиненні службовою особою тільки в разі наявності особливих обставин, зазначених у законі; вчиненні дії не входять до компетенції жодної особи.
Вище було зазначено, що ОСОБА_11 , як молодший сержант та командир відділення за своїм військовим званням на підставі положень СВС ЗСУ та ДС ЗСУ мав певні дисциплінарні повноваження для підтримання дисципліни серед підлеглих, при виявленні факту знаходження підлеглого в стані алкогольного сп`яніння, при вчинення підлеглим непокори чи опіру. Зокрема, мав повноваження віддати наказ іншим підлеглим військовослужбовцям про затримання рядового ОСОБА_13 із негайним доставлянням його до уповноваженої службової особи або повідомленням такої особи про затримання й місцезнаходження затриманого.
Тобто, його дії стосовно підлеглого рядового ОСОБА_13 мали відповідати вимогам Статуту внутрішньої служби та Дисциплінарного статуту Збройних сил України, які передбачають інші заходи впливу та примусу до підлеглого в межах наданої йому дисциплінарної влади, але не застосування в даному випадку насильства обраним ним способом із застосуванням зброї - багнета-ножа, навіть в ситуації, коли ОСОБА_13 став виявляти незгоду з діями та висловлюваннями ОСОБА_11 з приводу розпиття алкогольних напоїв, схопивши обвинуваченого за бронежилет. Тим більш, що таке застосування зброї відносно підлеглого суперечить вимогам ст.22-1 СВС ЗСУ. Тому колегія суддів вважає вірним висновок про те, що своїми діями обвинувачений порушував встановлений порядок несення або проходження військової служби, а саме норм ст.ст.4, 6, 45, 47 ДС ЗСУ та ст. 22-1, 59 СВС ЗСУ, які регламентують дії начальника в разі виявлення підлеглого в стані сп`яніння або прояву з боку підлеглого непокори та опору.
В апеляційній скарзі захисник вказує на те, що в ході судового розгляду не було доведено наявності кваліфікуючої ознаки складу злочину, передбаченого ч.5ст.426-1 КК України - спричинення кримінальним правопорушенням тяжких наслідків, оскільки згідно п.2 примітки до ст.425 КК України у статтях 425, 426 та 426-1 цього Кодексу істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається шкода, яка в двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка в п`ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а органом досудового розслідування не висувалось обвинувачення і судом не встановлено, що діями ОСОБА_11 спричинена шкода, яка в п`ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Настання смерті потерпілого не охоплюється складом злочину, передбаченого ч.5ст.426-1 КК України.
Колегія суддів вважає хибним такий довід захисту з наступних підстав:
Як вище зазначено додатковим об`єктом злочину, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК України виступає здоров`я та життя фізичної особи, оскільки ця норма закону передбачає такі кваліфікуючі ознаки як застосування насильства щодо підлеглого із застосуванням зброї.
Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Відповідно, не може бути більш тяжкої шкоди, ніж позбавлення життя людини.
Обвинувачений не заперечує, що саме ним багнетом-ножом було завдано ОСОБА_13 тілесне ушкодження, від якого настала смерть останнього. Ця обставина також підтверджується даними протоколу огляду місця події в ході якого було виявлено та вилучено багнет-ніж (а.п.28-38), висновками судово-медичних експертиз та судово-криміналистичної експертизи (а.к.п. 45-49, 153-158, 212-216).
Тому, оскільки в ході судового розгляду доведено, що саме від дій ОСОБА_11 , які вчинені із перевищенням службових повноважень, настала смерть ОСОБА_13 і між суспільно-небезпечним наслідком у виді смерті ОСОБА_13 та діями ОСОБА_11 вчиненими із перевищенням влади і службових повноважень існує прямий причинний зв`язок, то має місце кваліфікуюча ознака - спричинення тяжкої шкоди.
В апеляційних скаргах ставиться питання про необґрунтоване стягнення з обвинуваченого на користь неповнолітнього ОСОБА_12 на відшкодування шкоди у зв`язку втратою годувальника 7 848 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи стягнення з 01 квітня 2022 року до досягнення дитиною повноліття. Захисник посилається на те, що неповнолітньому ОСОБА_12 повинна бути призначена державна пенсія у зв`язку втратою годувальника у відповідності до Закону Про пенсійне забезпечення. Крім того, на мати неповнолітнього також покладено обов`язок по утриманню неповнолітньої дити.
Цій апеляційний довід колегія суддів вважає хибним, оскільки він не грунтується на законі. За приписами ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Шкода відшкодовується:
1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);
2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;
3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;
4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;
5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.
Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.
Таким чином, суд обґрунтовано і відповідно до вимог ст.1200 ЦК України стягнув з обвинуваченого на користь неповнолітнього ОСОБА_12 відшкодування у зв`язку із смертю годувальника, оскільки вина обвинуваченого у настанні такого наслідку доведена. При цьому не повинна враховуватись державна пенсія з цього приводу. Розмір стягнення визначений у відповідності до приписів ст.1200 ЦК України.
В наслідок вчиненого ОСОБА_11 злочину потерпілій ОСОБА_8 та її неповнолітньому сину спричинена не виправима шкода - втрата близької, рідної людини, внаслідок чого вони переживають і будуть переживати тяжкі душевні страждання. Суд -1ї інстанції належним чином врахував ступень моральної шкоди, спричиненої потерпілим. Стягнені з обвинувачених на користь останніх суми на відшкодування моральної шкоди є справедливими.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не підтверджуються матеріалами провадження, не ґрунтуються на законі, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Органом досудового розслідування ОСОБА_11 крім як за ч. 5 ст. 426-1 КК України обвинувачувався ще за ч. 1 ст. 115 КК України в тому, що він під час скоєння дій, які є перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, вчинив умисне вбивство підлеглого ОСОБА_13 . Тобто мало місце ідеальна сукупність злочинів, коли одні дії кваліфікуються за статтями кримінального закону, які передбачають відповідальність за різні кримінальні правопорушення.
Суд 1-ї інстанції оскарженим вироком перекваліфікував дії ОСОБА_11 зі ч.1 ст.115 на ч.1ст.119 КК України, залишивши при цьому кваліфікацію тих же дій ч.5ст.426-1 КК України.
Обґрунтовуючи вказану перекваліфікацію дій обвинуваченого, суд 1-ї інстанції зазначив, що в ході судового розгляду стороною обвинувачення не доведено, що за встановлених під час судового провадження обставин обвинувачений, завдаючи потерпілому удар багнет-ножем, мав умисел на позбавлення життя останнього.
Про відсутність такого умислу свідчить і поведінка обвинуваченого одразу після вчинення злочину, який негайно після спричинення потерпілому ножового поранення голосно закликав усіх присутніх поруч військовослужбовців викликати швидку медичну допомогу та військових медиків, а також надати йому аптечку, після чого самостійно почав надавати потерпілому першу медичну допомогу з метою врятувати життя останнього. Суд-ї інстанції визнав правдивими показання ОСОБА_11 про те, що він не мав умислу на позбавлення життя ОСОБА_13 . Як зазначено в оскарженому вироку, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до наслідків своїх дій свідчить про відсутність умислу на вбивство та наявність в його діях необережної форми вини у вигляді злочинної недбалості, оскільки він повинен був і міг передбачити, що застосування ним багнет-ножа, який призначений для враження противника в рукопашному (ближньому) бою, може призвести до отримання потерпілим тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, та як наслідок цього - настання смерті, тому наявні достатні підстави для кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 119 КК України як вбивство, вчинене через необережність.
Але, колегія суддів звертає увагу на те, що із суб`єктивної сторони застосування насильства щодо підлеглого у значенні ст. 426-1 КК характеризується прямим умислом. Інтелектуальний елемент умислу в цьому випадку складається з усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливості або неминучості настання суспільно небезпечних наслідків. Це означає, що особа, коли вчиняє вказане кримінальне правопорушення, усвідомлює вихід за межі наданих їй повноважень, тобто розуміє, що вчиняє дії, які не входять до її компетенції, умисно застосовує насильство відносно потерпілого передбачуючи можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків.
В той же час кваліфікуючи дії обвинуваченого за ч.5ст.426-1 КК України, яка передбачає умисну форму вини, суд першої інстанції ці ж дії кваліфікує за ч.1ст.119 КК України як вбивство через необережність, вказуючи, що ОСОБА_11 , виявляючи необережність у виді злочинної недбалості, не передбачаючи наслідку у виді смерті потерпілого, завдав ОСОБА_13 одного удару багнетом-ножем у грудну клітку. Тобто, суд 1-ї інстанції припустився протиріччя встановлюючи різні форми вини, щодо одних і тих же дій.
Як вказано вище, колегія суддів вважає доведеним, що ОСОБА_11 с достатньою силою умисно наніс багнетом-ножом удар в ліву передню частину грудної клітини ОСОБА_24 . Обвинувачений використовуючи багнет-ніж та наносячи ним с достатньою силою удар в місце розташування життєво важливих органі людини усвідомлював те, що може спричинити шкоду здоров`ю або смерть людини і повинен був передбачати можливість настання такого наслідку. Тому, колегія суддів вважає хибним, таким, що не підтверджується фактичними даними висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_11 вчинив вбивство ОСОБА_13 з необережності з формою вини у виді злочинної недбалості.
Проте, ні стороною обвинувачення, ні потерпілою чи її представником не подано апеляційної скарги, в якій би ставилось питання про необхідність скасування вироку суду 1-ї інстанції в частині кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1ст.119 КК України та необхідності кваліфікації в цій частині дій ОСОБА_11 як умисних.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає відсутнім в діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч.1ст.119 КК України в зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення, а саме - необережної форми вини, оскільки умисні дії ОСОБА_11 та їх суспільно-небезпечні наслідки у виді смерті ОСОБА_13 , що є тяжкими наслідками, охоплюються диспозицією ч.5 ст.426-1 КК України.
А тому вирок суду 1-ї інстанції підлягає зміні у зв`язку із невірним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, а саме - скасуванню в частині засудження ОСОБА_11 за ч.1ст.119 КК України в зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.
Таким чином, колегія суддів, перевіривши апеляційні доводи та дослідивши докази в даному кримінальному провадженні вважає встановленим наступне:
01 квітня 2022 року близько 19.00 год. ОСОБА_11 , будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , обіймаючи посаду стрільця 2 відділення 1 взводу 3 стрілецької роти зведеного батальйону у військовому званні «молодший сержант» та будучи за своїм військовим званням начальником для військовослужбовців рядового складу цієї частини, тобто військовою службовою особою, перебуваючи на території ротно-опорного пункту 3 стрілецької роти зведеного батальйону вказаної військової частини, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у дворі цього домоволодіння, діючи умисно, в умовах воєнного стану, у порушення вимог статей 4, 11, 21, 22, 22-1, 28-33, 49, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України та статей 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, перевищуючи надані йому владу та службові повноваження, застосував насильство щодо підлеглого - військовослужбовця за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 рядового ОСОБА_13 із застосуванням зброї - багнет-ножа (виріб 6х4), що спричинило тяжкі наслідки у вигляді смерті останнього, а саме під час конфлікту з приводу чергового перебування рядового ОСОБА_13 в стані алкогольного сп`яніння, коли в ході суперечки ОСОБА_13 схопив з переду руками бронежилет, вдягнутий на обвинуваченому, молодший сержант ОСОБА_11 умисно завдав один удар клинком багнет-ножа в передню ділянку грудної клітини ліворуч рядового ОСОБА_13 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді одиночного проникаючого колото-різаного поранення передньої стінки грудної клітини ліворуч із ушкодженням серця та лівої легені, внаслідок яких рядовий ОСОБА_13 в короткий проміжок часу помер на місці вчинення злочину. Тобто, застосував насильство відносно підлеглого, вчинене в умовах воєнного стану із застосуванням зброї, що спричинило тяжкі наслідки. І ці дії обвинуваченого кваліфікуються за ч.5ст. 426-1 КК України.
Колегія суддів вважає, що покарання призначене ОСОБА_11 за ч.5ст. 426-1 КК України обране судом 1-ї інстанції із дотриманням приписів ст.ст.50,64 КК України із належним врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу винного, в межах санкції норми кримінального закону.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б тягнули скасування оскарженого вироку, не встановлено
Керуючись ст.ст. 376, 404-419 КПК України, колегія суддів -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги захисника та обвинуваченого залишити без задоволення.
Вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2022 року відносно ОСОБА_11 в частині його засудження за ч.1 ст.119 КК України скасувати і провадження в цій частині закрити в зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Вважати ОСОБА_11 засудженим за ч. 5 ст. 426-1 КК України до 8 (восьми) років позбавлення волі.
В решті вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2022 року відносно ОСОБА_11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
