УХВАЛА
20 листопада 2023 року
м. Київ
справа №990/156/23
адміністративне провадження №П/990/156/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Коваленко Н.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень,
у с т а н о в и в:
1. До Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вищої ради правосуддя, у якому просив:
- стягнути з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 7525031,60 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2019 по 04.11.2021 та 4941215,44 гривень середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя за період з 05.11.2021 по 13.05.2023.
2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.08.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
3. Не погодившись із таким судовим рішенням Верховного Суду як суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду.
4. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.08.2023 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
5. Беручи до уваги те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, дійшовши висновку про подання позовної заяви з недотриманням правил підсудності, питання про відкриття провадження у цій справі не вирішував й інших питань, передбачених статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо відповідності позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу - не з`ясовував, відповідної ухвали не постановляв, то після направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, її розгляд належить продовжити зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
6. Так, частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
7. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п`ята статті 125 Конституції України).
8. Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів визначає Кодекс адміністративного судочинства України, який також встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах, що закріплено у нормах частини першої статті 1 цього Кодексу.
9. У адміністративному процесі позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Такі приписи містяться у частині першій статті 168 Кодексу адміністративного судочинства України.
10. Згідно з частинами першою, другою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
11. Вимоги до форми та змісту позовної заяви встановлює стаття 160 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини першої якої у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
12. За правилами пункту 4 частини п`ятої вищенаведеної статті Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
13. Під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем способи захисту свого публічного права, свободи чи інтересу, а обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти, з настанням яких суб`єкти публічного права вступають з фізичними чи юридичними особами у спірні правовідносини. Позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології.
14. Викладення позовних вимог у позовній заяві та обставин на їх обґрунтування формує предмет і підстави позову, і, як наслідок, визначає предмет доказування у справі.
15. Такий підхід до розуміння поняття «зміст позовних вимог» продемонстровано, зокрема, в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.06.2022 у справі №990/81/22.
16. У цьому ж судовому рішенні Верховного Суду звернуто увагу на приписи пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, у якому зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
17. Верховний Суд вказував й на положення частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено вичерпний перелік публічно-правових спорів, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, до яких належать, зокрема справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
18. Таким чином Верховний Суд в ухвалі від 01.06.2022 у справі №990/81/22 констатував, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на всі публічно-правові спори, а лише на ті, які виникають в результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
19. Варто зауважити й на тому, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, про що прямо зазначено у частині четвертій статті 242 цього Кодексу.
20. Завданням же адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
21. Частина третя цієї ж статті закріплює основні засади (принципи) адміністративного судочинства, а саме: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
22. Зміст принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі розкривається у нормах статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими:
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
23. Частинами першою, другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
24. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, у тому числі Вищої ради правосуддя, яку ОСОБА_2 визначив відповідачем у своїй позовній заяві, встановлені статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема щодо законності актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя (пункти 2, 3 частини першої цієї статті).
25. Повноваження Верховного Суду як суду першої інстанції за наслідками розгляду вищевказаних адміністративних справ, визначені частиною четвертою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема:
визнати акт Вищої ради правосуддя протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині;
визнати дії чи бездіяльність Вищої ради правосуддя протиправними, зобов`язати Вищу раду правосуддя вчинити певні дії;
застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.
26. Поряд із цим за приписами частини першої, пунктів 2, 3, 4, 6 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;
інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
27. Суд бере до уваги висновок щодо застосування норм права, сформований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 31.08.2023 у справі №990/114/23, відповідно до якого Кодекс адміністративного судочинства України не передбачає конкретну форму викладу позовних вимог, а наділяє позивача правом визначати учасників справи та довільно викласти зміст позовних вимог, спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні. … стаття 160 КАС не конкретизує вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.
28. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказувала, що суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги. Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених адміністративним процесуальним законодавством, може провести підготовче судове засіданні, у якому мають бути з`ясовані всі питання, визначені статтею 173 КАС, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.
29. Водночас, не надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права й доказам, а також не встановлюючи наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги, Суд звертає увагу на таке.
30. Як встановлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2023, прийнятій за результатом апеляційного перегляду справи, яка розглядається, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 указав, що предметом оскарження у цій справі є бездіяльність ВРП щодо невиплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2019 по 04.11.2021 та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Ради за період з 05.11.2021 по 13.05.2023.
31. У цій же постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що як вважає позивач ВРП на підставі рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.11.2021 у справі №9901/481/19 повинна була допустити його до продовження виконання ним повноважень як члена Ради з наступного дня після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у цій справі, тобто з 05.11.2021, однак з об`єктивних причин він протиправно не допущений до виконання ним указаних повноважень.
32. Також вказано, що з огляду на ці обставини, положення статей 235, 236 Кодексу законів про працю України з моменту відрахування позивача зі штату ВРП до набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 10.12.2020 про його незаконне відрахування зі штату ВРП остання зобов`язана виплатити позивачеві середній заробіток за час вимушеного прогулу. А з дати, з якої ВРП зобов`язана була допустити позивача до виконання його повноважень, до дати закінчення строку повноважень позивача як члена ВРП (тобто з 05.11.2021 по 13.05.2023) Рада зобов`язана виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП.
33. Велика Палата Верховного Суду також враховувала, що спір у межах цієї справи пов`язаний зі звільненням члена ВРП із займаної посади, виконанням рішення суду щодо його поновлення на цій посади та спрямований на вирішення питання про застосування заходів матеріальної відповідальності за невиконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень.
34. З урахуванням такого Велика Палата Верховного Суду констатувала, що позивач чітко визначає предмет позову як бездіяльність ВРП щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2019 по 04.11.2021 та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Ради за період з 05.11.2021 по 13.05.2023.
35. А також дійшла висновку, що з огляду на предмет оскарження та зміст спірних правовідносин така бездіяльність ВРП є предметом судового контролю Верховного Суду як суду першої інстанції.
36. Вищевказана бездіяльність, в силу повноважень Верховного Суду як суду першої інстанції, визначених у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути визнана цим Судом протиправною із зобов`язанням Вищої ради правосуддя вчинити певні дії, або із застосуванням інших наслідків її протиправності, визначених статтею 245 цього Кодексу, зокрема, у спосіб який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
37. Разом з тим ОСОБА_1 , вказуючи у своєму позові про порушення його прав з боку ВРП внаслідок описаної вище бездіяльності, не заявляє жодних вимог стосовно оскарження такої бездіяльності у спосіб, передбачений процесуальним законом, тобто, всупереч вимог частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, не виклав свої вимоги щодо предмета спору.
38. Відсутність у позовній заяві вимог щодо оскарження бездіяльності ВРП, яка є предметом судового контролю Верховного Суду як суду першої інстанції та визначена предметом позову самим же позивачем, вказує на невідповідність позовної заяви вимогам частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
39. Верховний Суд акцентує увагу й на приписах статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною першою якої передбчено можливість об`єднання в одній позовній заяві декількох вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
40. За визначенням термінів, наведених у пункті 23 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
41. Зміст поданого ОСОБА_1 позову засвідчує, що вимога про стягнення з ВРП на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена цього органу обґрунтована посиланням на протиправну, на думку позивача, бездіяльність відповідача щодо невиплати вказаних коштів.
42. Отже у такому випадку вимогу позивача про стягнення з ВРП на його користь спірних коштів належить розглядати як похідну від основної вимоги - щодо оскарження бездіяльності відповідача, яка, втім, у позовній заяві не заявлена, однак від задоволення якої залежить задоволення іншої позовної вимоги (похідної).
43. З урахуванням цього Суд вважає, що зазначення у позовній заяві лише вищевказаної вимоги як самостійної, з огляду на визначені процесуальним законом завдання адміністративного судочинства, юрисдикцію адміністративних судів та повноваження Верховного Суду як суду першої інстанції у справах, особливості розгляду яких передбачено статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України, не вказує на відповідність позовної заяви положенням статті 160 цього ж Кодексу, яка передбачає виклад у такій заяві позовних вимог щодо предмета спору.
44. Відповідно до частин першої, другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
45. У зв`язку з вищевикладеним позовну заяву належить залишити без руху та надати десятиденний з дня вручення цієї ухвали строк для усунення її недоліків шляхом приведення її у відповідність вимогам частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
21. Керуючись статтями 160, 169, 171, 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень - залишити без руху.
Встановити десятиденний з дня вручення цієї ухвали строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не оскаржується.
Суддя- Н.В. Коваленко
