Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
24 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 990/156/23
адміністративне провадження № П/990/156/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді Коваленко Н.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Чиркіна С.М., Рибачука А.І.,
за участю секретаря судового засідання Буденка В.В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача Кучер В.М.,
представниця відповідача Белінська О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень,
УСТАНОВИВ:
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі також ВРП, відповідач), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року;
- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка полягає у недопуску ОСОБА_1 до продовження виконання ним повноважень як члена Вищої ради правосуддя після набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі №9901/481/2019 - з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року;
- стягнути з Вищої ради правосуддя (код ЄДРПОУ 00013698, адреса реєстрації місця знаходження: 04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) 7525031,60 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та 4941215,44 гривень середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року.
2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 31 січня 2024 року об 11:00 годині.
3. Надалі, 30 січня 2024 року, у автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстроване клопотання представниці Вищої ради правосуддя, у якому вона просить позовну заяву ОСОБА_1 у справі № 990/156/23 залишити без розгляду.
4. На думку відповідача, спір у справі, що розглядається, виник між ОСОБА_1 як особою, яка перебувала на публічній службі, та відповідачем як суб`єктом владних повноважень з приводу проходження позивачем публічної служби, за яку передбачено виплату щомісячної винагороди члена Вищої ради правосуддя.
5. Тому заявниця вважає, що для звернення до суду у спорах в таких правовідносинах застосуванню підлягають строки, які визначені частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не норми статті 233 Кодексу законів про працю України, як помилково вважає позивач.
6. В обґрунтуванні своїх доводів та вимог Вища рада правосуддя наводить посилання на постанову від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, у якій судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 806/2164/16, від 11 лютого 2020 року у справі № 420/2934/19, від 13 березня 2019 року у справі № 813/1001/17, на користь висновку про необхідність застосування до таких правовідносин частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, наведеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17 та від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19.
7. Вища рада правосуддя наголошує, що навіть якщо погодитись із доводами позивача про поширення на спірні у цій справі правовідносини норм статті 233 Кодексу законів про працю України, то враховуючи редакцію цієї статті, яка діяла у момент реалізації позивачем свого права на звернення до суду, а також особливостей її застосування у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVІD-19), визначений вказаною статтею строк усе одно був пропущений.
8. Вказує на безпідставність наведених у позовній заяві тверджень ОСОБА_1 про те, що звернення до суду з заявленим у цій справі позовом не обмежується будь - яким строком на підставі частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України та висновків щодо її застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, оскільки у подальшому та станом на зараз вказана стаття викладена у іншій редакції у зв`язку із суттєвими змінами у законодавстві.
9. Представник позивача подав до Верховного Суду заперечення проти заявленого ВРП клопотання про залишення позову без розгляду, в якому просить у задоволенні такого клопотання відмовити.
10. Сторона позивача наголошує, що питання про співвідношення та пріоритетність застосування норм частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 233 Кодексу законів про працю України вже неодноразово досліджувалось Верховним Судом.
11. Наводить посилання на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 07 вересня 2023 року у справі № 280/1340/23.
12. Зазначає, що усі вищенаведені справи стосувались проходження позивачами публічної служби й у всіх цих випадках, незважаючи на формулювання позовних вимог, Верховний Суд визначив такі спори як спори, пов`язані з недотриманням законодавства про оплату праці і констатував, що для обчислення строку для звернення до суду з такими позовами необхідно застосовувати відповідні положення статті 233 Кодексу законів про працю України.
13. Позивачем акцентується увага й на висновках щодо застосування норм права, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19, відповідно до яких у справах, предмет спору в яких стосується порушення законодавства про оплату праці, право на звернення до суду реалізується без обмеження будь-яким строком.
14. У запереченнях на клопотання ВРП щодо залишення цього позову без розгляду представник ОСОБА_1 , покликаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, стверджує, що, в силу закріпленого у нормах статті 58 Конституції України правового регулювання питання дії законів у часі, поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній від 19 липня 2022 року, можливе лише на ті правовідносини, які виникнуть після вказаної дати.
15. Тобто, на думку представника позивача, оскільки спірні у цій справі правовідносини виникли до викладення статті 233 Кодексу законів про працю України у новій редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, то до них повинні застосовуватись положення вказаної статті до внесення у неї відповідних змін.
16. У судовому засіданні, проведеному 13 березня 2024 року, представник позивача викладені ним у запереченнях на клопотання ВРП про залишення позову без розгляду аргументи та вимоги підтримав у повному обсязі.
17. Представниця відповідача заявлені у клопотанні доводи та вимоги підтримала й просила залишити позов без розгляду з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду і відсутністю поважних підстав для поновлення цього строку.
18. Вислухавши думку сторін (їх представників) та дослідивши матеріали справи в частині, яка стосується цього питання, колегія суддів виходить з такого.
19. Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
20. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п`ята статті 125 Конституції України).
21. Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів визначає Кодекс адміністративного судочинства України, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах (стаття 1 цього Кодексу).
22. Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
23. За приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
24. Частиною третьою вищенаведеної статті також визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
25. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
26. У розумінні положень пункту 17 частини першої статті 4 цього ж Кодексу публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
27. За змістом частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя.
28. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (преамбула до цього Закону).
29. Частиною першою статті 2 вищезазначеного Закону встановлено, що статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, цим Законом та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
30. Статус Вищої ради правосуддя визначено у статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», за приписами частини першої якої Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
31. Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з`їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою (частина перша статті 5 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
32. Приписи про те, що члени Вищої ради правосуддя відносяться до національних публічних діячів (фізичні особи, які виконують або виконували протягом останніх трьох років в Україні визначні публічні функції), наведені у нормах пункту 37 частини першої статті 1 Закону України від 06 грудня 2019 року № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
33. Отже діяльність на посаді члена Вищої ради правосуддя охоплюється терміном «публічна служба», який вживається у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки є діяльністю у державному колегіальному органі й ці особи мають статус національних публічних діячів, що виконують визначні публічні функції.
34. Зміст заявлених ОСОБА_1 позовних вимог вказує на те, що у цьому спорі ним оскаржується бездіяльність ВРП, яка, на думку позивача, мала протиправний характер й призвела до невиплати йому цим органом винагороди члена Вищої ради правосуддя, гарантованої йому законом.
35. Тож з огляду на вищезазначене колегія суддів вважає, що спір у справі, яка розглядається, пов`язаний з діяльністю позивача на посаді члена Вищої ради правосуддя, а тому в розумінні положень пункту 17 частини першої статті 4 та частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України - є спором щодо проходження ним публічної служби.
36. Питання щодо співвідношення положень Кодексу законів про працю України з нормами спеціального законодавства, яким врегульовані питання прийняття на публічну службу в колегіальному державному органі, її проходження та звільнення з неї (припинення її проходження), вже вирішувалось Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року у справі № 990/139/23.
37. У цій постанові зверталась увага на те, що такі правовідносини мають свої особливості та врегульовані безпосередньо Конституцією України та спеціальними законами. Ці ж відносини можуть бути врегульовані й іншими актами законодавства, але лише в частині, в якій вони не врегульовані нормами спеціальних законів та їм не суперечать. Ці відносини не можуть бути одночасно врегульовані й загальними нормами. У такому випадку перевага надається саме нормам спеціального законодавства, до яких норми Кодексу законів про працю України не належать.
38. У справі, що розглядається, спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, зокрема її статтею 131, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про Вищу раду правосуддя» як спеціальними актами законодавства, якими визначено особливий порядок призначення членів Вищої ради правосуддя на цю посаду, набуття ними відповідних повноважень, проходження такого виду публічної служби, у тому числі стосовно порядку нарахування і виплати винагороди, визначення її розміру, зарахування та відрахування зі штату вказаного органу, визначено вичерпний перелік підстав для звільнення з такої служби, її припинення, а також суб`єктів, які уповноважені приймати відповідні рішення з цих питань, встановлено конкретні обставини, без можливості їх розширеного тлумачення, з настанням яких повноваження члена ВРП припиняються.
39. У зв`язку з цим колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що на спірні у цій справі правовідносини поширюються норми статті 233 Кодексу законів про працю України в частині обчислення строку звернення до суду з таким позовом. Зазначені норми є загальними і не мають переваги над нормами, які безпосередньо врегульовують правовідносини, пов`язані з діяльністю на посаді члена Вищої ради правосуддя, призначення на вказану посаду, звільнення з неї, встановлюють строк звернення до суду у спорах, які виникають у таких відносинах.
40. За наведеного колегія суддів визнає необґрунтованими й вказані у запереченнях на клопотання ВРП покликання позивача на постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 07 вересня 2023 року у справі № 280/1340/23 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19. Ці постанови не є релевантними до справи, яка розглядається, оскільки містять висновки щодо застосування норм статей 233, 235 та 236 Кодексу законів про працю України під час вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тоді як цей спір та заявлені позивачем вимоги пов`язані з проходженням публічної служби.
41. Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п?ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
42. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо можливості застосування приписів Кодексу законів про працю України лише у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
43. Верховний Суд нагадує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України верховенство права належить до засад (принципів) адміністративного судочинства.
44. Тож, вирішуючи питання про те, на підставі якої норми у справі, що розглядається, належить здійснювати обчислення строку звернення до суду, колегія суддів не оминає увагою й викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 юридичні позиції про те, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali)» «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
45. Підсумовуючи усе вищевикладене, Верховний Суд переконаний у тому, що до спірних у справі, яка розглядається, правовідносин в частині обчислення строку звернення до суд з цим позовом необхідно застосовувати норми частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, які є спеціальними й у цьому конкретному випадку мають перевагу над нормами статті 233 Кодексу законів про працю України, які регламентують строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, не пов`язаного з прийняттям на публічну службу, її проходженням і звільненням з неї, припиненням такої служби.
46. Висновок про те, що спір між членом ВРП та цим органом з приводу оскарження наказу його голови про відрахування зі штату і про стягнення коштів у вигляді невиплаченої винагороди, передбаченої законом, є спором з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, наведено і в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі № 990/135/22 про залишення позовної заяви без розгляду, яка переглянута в апеляційному порядку Великою Палатою Верховного Суду та постановою від 11 квітня 2024 року - залишена без змін. Суть спору, суб`єктний склад, характер спірних правовідносин та вимоги позову у вищезгаданій справі та у справі, яка розглядається, є схожими. У зв`язку з цим колегія суддів не вбачає перешкод для поширення зазначених вище висновків Великої Палати Верховного Суду на спірні у цій справі правовідносини.
47. У цій же постанові Верховного Суду визнано, що для звернення до суду у такій категорії справ установлюється місячний строк, визначений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
48. Верховний Суд відзначав і те, що вказаною нормою встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
49. Тож, узявши до уваги усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що для звернення до суду з цим позовом щодо визнання протиправної бездіяльності ВРП законом встановлено місячний строк, визначений у частині п`ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. який обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
50. Верховний Суд підкреслює, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це насамперед обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
52. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
53. За доводами ОСОБА_1 , наведеними у позовній заяві, протиправна, на його переконання, бездіяльність Вищої ради правосуддя полягає, зокрема у тому, що відповідач не виплатив йому грошову винагороду члена Вищої ради правосуддя за період, починаючи з 02 серпня 2019 року - дня, наступного за днем його відрахування зі штату цього органу на підставі наказу Голови ВРП від 26.07.2019 №360-к і по 04 листопада 2021 року - дня набрання законної сили рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19, яким цей наказ визнано протиправним і скасовано.
54. Наведені позивачем обставини та наявні у справі матеріали дають підстави стверджувати, що про порушення своїх прав у вищевказаній частині позовних вимог позивач дізнався у день набрання законної сили судовим рішенням по суті спору у справі № 9901/481/19, тобто 04 листопада 2021 року - в день проголошення Великою Палатою Верховного Суду постанови у вказаній справі за результатом її апеляційного перегляду.
55. У суді апеляційної інстанції справа розглядалась у відкритому судовому засіданні за безпосередньою участю у ньому позивача та його представника, які були присутні під час проголошення вищезгаданої постанови.
56. У позовній заяві позивач зазначає, що неодноразово (у грудні 2021 року, у лютому 2022, та у березні 2023 року) звертався до відповідача з вимогами стосовно внесення відповідного запису до його трудової книжки та вирішення питання його подальшої роботи на посаді члена Вищої ради правосуддя й отримував на такі звернення і запити відповіді від Секретаріату ВРП.
57. Це свідчить про бездіяльність відповідача, яка стосувалась невиплати ОСОБА_1 винагороди члена Вищої ради правосуддя і за його ж доводами розпочалась 02 серпня 2019 року й тривала по 04 листопада 2021 року. Про це позивач дізнався 04 листопада 2021 року - в день проголошення апеляційним судом судового рішення у справі № 9901/481/19. Про це йому було відомо також з відповідей ВРП, отриманих на його звернення у січні 2021 року, травні 2022 року, березні та червні 2023 року.
58. Тому з 04 листопада 2021 року у ОСОБА_1 виникло право оскаржити таку бездіяльність в судовому порядку, однак у встановлений законом строк це право ним реалізовано не було. З вимогами щодо оскарження вищезгаданої бездіяльності позивач звернувся до адміністративного суду лише наприкінці липня 2023 року.
59. Що ж до бездіяльності відповідача, яка, на думку позивача, полягала у недопуску його до виконання повноважень члена ВРП й мала місце у період з 05 листопада 2021 року (наступного дня після набрання законної сили рішенням суду про визнання протиправним і скасування наказу про його відрахування зі штату ВРП) по 13 травня 2023 року - дати припинення ним повноважень члена Вищої ради правосуддя у зв`язку з закінченням встановленого законом строку, на який його було призначено на цю посаду, то колегія суддів зазначає, що за доводами ОСОБА_1 така бездіяльність полягала у фактичному недопуску його до виконання повноважень члена ВРП, що зумовило невиплату йому грошової винагороди.
60. Отже про порушення своїх прав в частині вищевказаних позовних вимог позивач дізнався саме 05 листопада 2021 року, оскільки, за його твердженнями, будучи поновленим судом у статусі діючого члена ВРП, у цей день та в подальшому він не був допущений до виконання таких повноважень. Тому починаючи саме з цього дня й необхідно обчислювати строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, який, за таких обставин та з урахуванням особливостей обчислення процесуальних строків, визначених статтею 120 Кодексу адміністративного судочинства України, закінчився 05 грудня 2021 року.
61. ОСОБА_1 подав цей позов безпосередньо до суду в паперовому вигляді лише 28 липня 2023 року, тобто з пропуском встановленого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України місячного строку звернення до адміністративного суду.
62. Подання позивачем позовної заяви до суду саме у вищевказаний день та обраний ним спосіб практичної реалізації цього права підтверджуються відбитком штампу вхідної кореспонденції Верховного Суду на першому аркуші позовної заяви, службовими відмітками відповідального працівника суду на ній, даними автоматизованої системи документообігу суду, інформацією, наявною у Комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», матеріалами справи і позивачем не заперечуються.
63. Позивач, помилково вважаючи, що строк звернення до суду з цим позовом повинен обчислюватись за правилами статті 233 Кодексу законів про працю України і що такий строк ним не пропущено, оскільки згідно з цією статтею не обмежується жодним строком, заяв (клопотань) про поновлення строку, визначеного у частині п`ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не подавав і не наводив відповідних обґрунтувань із зазначенням причин пропуску такого строку. З наданих у судовому засіданні пояснень з цього питання наявності поважних причин пропуску для поновлення вищевказаного строку та для його поновлення також не вбачається.
64. Обставини цієї справи дають суду підстави для висновку, що пропуск строку звернення до адміністративного суду з цим позовом обумовлено виключно обставинами суб`єктивного характеру, які пов`язані з неправильним розумінням позивачем норм законодавства та безпідставним зволіканням з реалізацією права на судовий захист, недбалим ставленням до цього права і його недобросовісною реалізацією поза межами строку, встановленого законом.
65. Поважних підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до адміністративного суду з матеріалів справи не вбачається, а їх наявність позивачем не доведена.
66. Верховний Суд підкреслює і те, що вимога позивача про стягнення з Вищої ради правосуддя на його користь коштів нерозривно пов`язана з вимогою про визнання оскарженої ним бездіяльності відповідача протиправною, яка з огляду на наведені у позовній заяві підстави та виклад обставин, якими вони обґрунтовані, у цьому спорі є основною.
67. За визначенням понять, зміст яких розкрито у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Такі норми містить пункту 23 частини першої вказаної статті.
68. Тож колегія суддів констатує, що вимога позивача про стягнення на його користь коштів з відповідача є похідною від вимог про визнання протиправної бездіяльності, оскільки є взаємопов`язаною і не може бути вирішена окремо від зазначених вимог позову.
69. У зв`язку з цим поданий ОСОБА_1 позов підлягає залишенню без розгляду в частині як основних, так і похідних позовних вимог, тобто в повному обсязі.
70. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
71. Згідно з частиною третьою та четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
72. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що клопотання Вищої ради правосуддя про залишення позову без розгляду належить задовольнити, а позов ОСОБА_1 - залишити без розгляду, оскільки такий подано з пропуском встановленого законом строку й позивач про його поновлення не заявив.
73. Керуючись статтями 122, 123, 240, 248, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
УХВАЛИВ:
Клопотання Вищої ради правосуддя про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 990/156/23 задовольнити.
Позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень - залишити без розгляду.
Ухвала Верховного Суду може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Головуюча суддя Н.В. Коваленко
Судді А.Ю. Бучик
А.А. Єзеров
С.М. Чиркін
А.І. Рибачук
