Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2026 року
м. Київ
справа № 990/156/23
провадження № 11-238заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Погрібного С. О.,
судді-доповідачки Стрелець Т. Г.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Ступак О.В., Тітова М. Ю., Уркевича В. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання- Рожок В. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача -адвоката Кучера В. М.,
представниці відповідача - Белінської О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу № 990/156/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 квітня 2025 року (судді Коваленко Н. В., Бучик А.Ю., Єзеров А.А., Чиркін С.М., Рибачук А. І.),
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), у якому просив стягнути з ВРП на 7 525 031,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року та 4 941 215,44 грн середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року до 13 травня 2023 року.
2. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) від 03 серпня 2023 року позовна заява ОСОБА_1 передана за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
3. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року наведена ухвала Касаційного адміністративного суду скасована, а справа направлена для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду.
4. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року позовна заява залишена без руху.
5. На виконання вимог зазначеної ухвали Касаційного адміністративного суду представник ОСОБА_1 - адвокат Кучер В. М. надіслав до Верховного Суду позовну заяву в новій редакції, у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року;
- визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає в недопуску ОСОБА_1 до продовження виконання ним повноважень як члена ВРП після набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/2019 - з 05 листопада 2021 року до 13 травня 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року до 13 травня 2023 року;
- стягнути з ВРП на користь ОСОБА_1 7 525 031,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року та 4 941 215,44 грн середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року до 13 травня 2023 року.
6. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року відкрито провадження у справі.
7. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 24 квітня 2024 року задовольнив клопотання ВРП та залишив позов ОСОБА_1 без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
8. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року скасовано ухвалу Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року в частині залишення без розгляду позову за вимогами про:
- визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року;
- визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року до 13 травня 2023 року;
- стягнення з ВРП на користь ОСОБА_1 7 525 031,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року та 4 941 215,44 грн середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року до 13 травня 2023 року.
Справа в цій частині направлена до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
9. В іншій частині ухвала Касаційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року залишена без змін.
10. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року розгляд справи продовжено та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
11. Отже у цій справі вирішенню підлягають вимоги про:
- визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року;
- визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті позивачу середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року до 13 травня 2023 року;
- стягнення з ВРП на користь позивача 7 525 031,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року та 4 941 215,44 грн середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року до 13 травня 2023 року.
12. Обґрунтовуючи позов у зазначеній частині, ОСОБА_1 зазначив, що незаконність припинення його повноважень як члена ВРП, а також протиправність наказу про відрахування зі штату вказаного органу доведена в суді й підтверджена рішенням Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати від 04 листопада 2021 року у справі № 9901/481/19.
13. Звернув увагу на висновок Верховного Суду, сформульований у згаданій справі, про те, що, з огляду на відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади члена ВРП та припинення таких його повноважень, скасування судом наказу про відрахування позивача зі штату фактично відновлює правове становище, яке існувало до видання такого адміністративного акта, тобто відновлює його у статусі діючого члена ВРП після набрання 04 листопада 2021 року законної сили судовим рішенням у справі № 9901/481/19, яке відповідно до Конституції та законів України є обов`язковим до виконання усіма органами державної влади на всій території України.
14. За вказаних обставин ОСОБА_1 вважає, що ВРП на підставі судових рішень, ухвалених у справі № 9901/481/19, повинна була допустити його до продовження виконання повноважень члена Ради з наступного дня після набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, тобто з 05 листопада 2021 року.
15. ОСОБА_1 зазначив, що був призначений на посаду члена ВРП у встановленому законом порядку й невідкладно після свого призначення прийняв присягу, а отже, в силу норм статей 5, 19 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) починаючи з 13 травня 2019 року набув відповідного правового статусу та повноважень члена Ради строком на чотири роки й такі повноваження ОСОБА_1 припинились 13 травня 2023 року - після закінчення встановленого у законі строку, на який його було призначено.
16. Позивач наполягає, що неодноразово, а саме 16 грудня 2021 року, 18 лютого 2022 року та 03 березня 2023 року, порушував перед ВРП питання стосовно його допуску до продовження виконання повноважень як члена Ради, однак у відповідь на такі звернення отримував листи про те, що таке питання може бути вирішене лише у повноважному (пленарному) складі ВРП.
17. Водночас у період після набрання законної сили судовим рішенням по суті спору у справі № 9901/481/19, тобто з 05 листопада 2021 року й до 13 травня 2023 року - дати закінчення чотирирічного строку, на який за законом призначається (обирається) член ВРП, відповідач так і не вирішив порушеного перед ним питання стосовно забезпечення можливості ОСОБА_1 продовжити виконання повноважень члена ВРП.
18. З огляду на викладене позивач вважає, що він протиправно не був допущений до продовження виконання ним повноважень члена ВРП.
19. Покликаючись на норми частин першої та другої статті 235, статтю 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а також на висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 та Великої Палати від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, позивач уважає, що з моменту відрахування його зі штату ВРП і до набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19 (з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року) відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, а з дати, з якої Рада була зобов`язана допустити його до продовження виконання ним повноважень члена ВРП, і до закінчення встановленого законом строку призначення (обрання) на таку посаду (з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023) відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП.
20. Вважаючи, що Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), поширюється на спірні правовідносини, ОСОБА_1 на підставі його норм здійснив відповідний розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки фактичного поновлення на роботі (фактичного допуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
21. Касаційний адміністративний суд рішенням від 30 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовив.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу
22. Своє рішення суд першої інстанції обґрунтовував тим, що оскільки ОСОБА_1 призначений на посаду члена ВРП за квотою Президента України, то право перебування на вказаній посаді пов`язується з відповідним Указом Президента України.
23. Разом із цим у спірний період діяв Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019, яким скасований раніше виданий Указ про призначення позивача на посаду члена ВРП від 13 травня 2019 року № 217/2019 і на підставі якого його введено у штат вказаного органу.
24. ОСОБА_1 у свою чергу відмовився від свого позову про скасування Указу Президента України, яким був скасований попередній Указ глави держави про його призначення членом ВРП. Тобто згідно з нормами статті 106 Конституції України Указ Президента України від 10 червня 2029 року № 359/2019 був обов`язковим до виконання на території України. Суд також підкреслив, що законність такого Указу глави держави не є та не може бути предметом спору у цій справі.
25. Касаційний адміністративний суд зазначив, що в межах справи № 9901/481/19 вирішувалось питання законності наказу ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 »; поновлення ОСОБА_1 на посаді члена ВРП; негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді члена ВРП. Тобто такий спір направлений на відновлення трудових прав.
26. За висновками суду першої інстанції, під час розгляду саме цього спору мало б вирішуватись питання й про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом з тим у цьому спорі вимог про стягнення невиплачених сум винагороди члена ВРП не заявлялось.
27. Суд частково задовольнив позов, визнавши протиправним та скасувавши наказ Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 »
28. У цій справі Касаційний адміністративний суд звернув увагу, що Верховний Суд як орган, який розглядав трудовий спір, у справі № 9901/481/19 жодного рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі (на посаді члена ВРП) не ухвалював. Більше того, Верховний Суд у вказаній справі, розглянувши по суті позовну вимогу ОСОБА_1 про поновлення його на посаді члена ВРП, у її задоволенні відмовив.
29. На думку суду першої інстанції, за такого вирішення справи № 9901/481/19 у ВРП не виникло заснованого на нормах права обов`язку здійснювати ОСОБА_1 виплату винагороди члена Ради за період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року у зв`язку з набранням законної сили рішенням Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у зазначеній вище справі.
30. Крім того, Касаційний адміністративний суд зазначив, що у період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року наказ Голови ВРП про відрахування ОСОБА_1 зі штату цього органу фактично діяв, незважаючи на його оскарження в судовому порядку, у зв`язку із чим у цей проміжок часу позивач вважався таким, що відрахований зі штату Ради й не мав правового статусу члена цього органу. Трудових відносин у вказаний період між ВРП та ОСОБА_1 не було, що унеможливлювало виплату йому винагороди як члену Ради.
31. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що ВРП не допускала протиправної бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу (винагороди члену ВРП) за вказаний період.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП
32. За висновком Касаційного адміністративного суду, з 05 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року у спірних правовідносинах існували об`єктивні, незалежні від ВРП обставини, які фактично унеможливлювали допуск ОСОБА_1 до продовження виконання ним повноважень члена Ради й не могли бути подолані ВРП самостійно за рахунок обсягу наявних у неї і закріплених у законі повноважень, а саме призначення за квотою Президента України двох членів ВРП.
33. Суд першої інстанції також звернув увагу, що після 23 лютого 2022 року, коли посади членів ВРП за квотою Президента України стали вакантними, правова регламентація спірних правовідносин зазнала суттєвих змін.
34. Так, Указом Президента України від 23 липня 2022 року № 527/2022, який набрав чинності 26 липня 2022 року, затверджене Положення про проведення конкурсу з добору кандидатів для здійснення Президентом України призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя (далі - Положення № 527/2022), яке передбачало утворення конкурсної комісії з добору кандидатів для здійснення Президентом України призначення на посаду члена ВРП для проведення конкурсу з добору відповідних кандидатів.
35. Тому після 26 липня 2022 року допуск особи до виконання повноважень члена ВРП на позаконкурсних засадах в обхід установленої згаданим вище Положенням процедури не відповідав би конституційно-правовим засадам та закріпленому в законі порядку формування складу Ради як колегіального органу.
36. За таких обставин Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що відповідач не мав правових підстав для допуску ОСОБА_1 до продовження виконання ним повноважень на посаді члена ВРП після набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі № 9901/481/19, а позивач, за установлених у справі обставин, не набув права на отримання та виплату йому спірної винагороди члена Ради.
Зміст доводів апеляційної скарги
37. Не погодившись із рішенням Касаційного адміністративного суду, позивач через свого представника - адвоката Кучера В. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення вимог позову.
38. Заявник, покликаючись на норми Конституції України та Закону № 1798-VIII, наполягає, що з 13 травня 2019 року до 13 травня 2023 року він перебував у статусі члена ВРП. Набуттю вказаного статусу передували визначені законодавством умови, а саме Указ Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019 «Про призначення члена Вищої ради правосуддя» та складення ОСОБА_1 присяги члена ВРП.
Щодо висновків Касаційного адміністративного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу
39. Позивач наголошує на відсутності визначених у законодавстві підстав, за яких його повноваження як члена ВРП могли бути припинені або за яких його можна було б звільнити. Вважає безпідставними висновки Касаційного адміністративного суду про те, що фактична дія Указу Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 «Про скасування Указу Президента від 13 травня 2019 року № 217/2019» може бути підставою для припинення таких повноважень. Зауважував, що станом на час його прийняття Указ Президента України про призначення члена ВРП як акт індивідуальної дії був реалізований та вичерпав свою дію.
40. Зазначає, що Велика Палата в межах розгляду справи № 9901/481/19 у постанові від 04 листопада 2021 року зробила висновок, що Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 не визначено Законом № 1798-VIII як підставу для видання наказу ВРП про відрахування зі штату.
41. Касаційний адміністративний суд у рішенні від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19 зробив висновок, що скасування наказу Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена ВРП ОСОБА_1 » фактично відновлює правове становище, яке існувало до винесення зазначеного наказу, та у повній мірі відновлює порушене право позивача. Такий висновок підтриманий і постановою Великої Палати у вказаній вище справі.
42. Водночас, на думку позивача, Касаційний адміністративний суд у рішенні у справі № 990/156/23, надаючи оцінку наявності у ОСОБА_1 статусу члена ВРП, фактично переглянув висновки Верховного Суду, викладені в судових рішеннях у справі № 9901/481/19, що суперечить принципу юридичної визначеності.
43. ОСОБА_1 наполягає, що в результаті набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19 наказ Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена ВРП ОСОБА_1 » як акт індивідуальної дії є таким, що не діє з моменту його прийняття.
44. За таких обставин вважає, що після набрання законної сили вказаним рішенням між ним та ВРП відновились публічно-правові відносини, які з 02 серпня 2019 року були незаконно припинені шляхом його відрахування зі штату.
45. Із вказаним позивач також пов`язує відновлення гарантованого права на отримання винагороди, передбаченої частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII, та виконання ВРП обов`язку щодо її виплати за час вимушеного прогулу, а саме з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року.
46. ОСОБА_1 вказує на помилковість висновку суду першої інстанції, що наказ Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к діяв у період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року, а тому у відповідача не виникло обов`язку зі сплати на його користь винагороди члена ВРП за вказаний період.
Щодо висновків Касаційного адміністративного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП
47. Такі обставини, як призначення за квотою Президента України на посади членів ВРП інших осіб та у зв`язку із цим недопуск його до продовження виконання повноважень члена Ради, на думку позивача, не можуть виправдовувати невиконання ВРП гарантій, передбачених частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII, частиною другою статті 235 та статтею 236 КЗпП України.
48. ОСОБА_1 заперечує й проти законності висновків суду першої інстанції, що після 26 липня 2022 року допуск його до виконання повноважень члена ВРП на позаконкурсних засадах в обхід процедури, встановленої Положенням № 527/2022, не відповідав би конституційно-правовим засадам та закріпленому в законі порядку формування складу Ради як колегіального органу.
49. Таке заперечення обґрунтовується тим, що дія Положення № 527/2022 на нього не поширюється, оскільки воно регулює порядок добору кандидатів для призначення на посаду члена ВРП, він же з 13 травня 2019 року є членом ВРП.
50. Звернув увагу на недоречність зазначення в листі ВРП від 31 березня 2023 року № В-861-2323/0/9-23 про нові правила щодо проведення конкурсу з добору кандидатів для призначення на посаду члена ВРП, передбачені Положенням № 527/2022 та статтями 7, 9-1 Закону № 1798-VIII, які передбачають обов`язкове оцінювання Етичною радою відповідності кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, як обставини, що унеможливлює продовження виконання ним повноважень члена ВРП.
51. Зазначив, що відповідно до норм пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» (далі - Закон № 1635-IX) Етична рада, крім кандидатів на посади членів ВРП, також здійснює оцінювання відповідності критеріям професійної етики та доброчесності членів ВРП, обраних (призначених) на посаду до набрання чинності цими змінами.
52. Оскільки ВРП не вживала жодних заходів, спрямованих на недопущення порушення його прав як члена ВРП та згодом на відновлення вже порушених прав позивача (виправлення ВРП власної помилки), то ОСОБА_1 стверджує про безпідставність висновку Касаційного адміністративного суду про недопущення відповідачем бездіяльності, яка б підпадала під ознаки протиправної та порушувала права позивача.
53. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги.
Рух апеляційної скарги
54. За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Великої Палати Верховного Суду 27 травня 2025 року доповідачем у справі визначено суддю Стрелець Т. Г.
55. Велика Палата Верховного Суду 04 червня 2025 року постановила ухвалу про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року, а ухвалою від 04 вересня 2025 року призначила апеляційний розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи на 18 вересня 2025 року о 15 годині.
Позиція відповідача щодо доводів апеляційної скарги
56. У відзиві ВРП заперечує проти апеляційної скарги, просить суд відмовити в її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
57. Доводи відповідача зводяться до цитування рішення суду першої інстанції щодо правомірності дій ВРП з огляду на виданий Президентом України Указ «Про скасування Указу Президента України від 13 травня 2019 року № 217», який став підставою для видання Головою ВРП наказу про відрахування позивача зі штату члена ВРП.
58. Також ВРП зазначила, що не допускала протиправної бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 04 листопада 2021 року, оскільки наказ Голови ВРП про відрахування ОСОБА_1 зі штату цього органу фактично діяв, незважаючи на його оскарження в судовому порядку. На думку відповідача, у цей проміжок часу позивач вважався відрахованим зі штату ВРП, а тому трудових відносин у вказаний період між ВРП та ним не існувало, що унеможливлювало виплату йому винагороди як члену Ради.
59. Відповідач також зазначив, що після відрахування позивача зі штату ВРП Президент України на виконання вимог Закону № 1798-VIII видав два укази про призначення інших осіб членами ВРП, які були зараховані в штат ВРП.
60. В судовому засіданні представниця ВРП заперечила проти задоволення апеляційної скарги позивача.
Обставини справи, встановлені судом
Стосовно підстав набуття ОСОБА_1 статусу члена ВРП
61. Указом Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019 «Про призначення члена Вищої ради правосуддя» ОСОБА_1 призначений членом ВРП.
62. Цього ж дня ОСОБА_1 склав присягу члена ВРП.
63. Наказом Голови ВРП від 15 травня 2019 року № 241-к «Про зарахування до штату Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 » позивача зараховано до штату ВРП на посаду члена Ради. Починаючи з цієї дати ОСОБА_1 приступив до виконання своїх посадових обов`язків.
64. Трудова книжка позивача містить запис про зарахування до штату ВРП на посаду члена цього органу (підстава - Указ Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019, наказ від 15 травня 2019 року № 241-к).
Стосовно підстав відрахування ОСОБА_1 зі штату ВРП
65. Надалі Указом Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 «Про скасування Указу Президента від 13 травня 2019 року № 217/2019» скасовано Указ Президента, яким ОСОБА_1 призначений на посаду члена ВРП.
66. Не погоджуючись із цим Указом Президента України й вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 у червні 2019 року оскаржив його до Верховного Суду (справа № 9901/328/2019).
67. 12 червня 2019 року відбулось засідання ВРП, на якому головуючим було оголошено, що Указом Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 скасований Указ Президента України № 217/2019, яким ОСОБА_1 призначений на посаду члена ВРП. У свою чергу ОСОБА_1 повідомив, що Указ від 10 червня 2019 року № 359/2019 оскаржений ним у судовому порядку.
68. Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від позову провадження у справі № 9901/328/2019 закрите. Суд установив, що в заяві про відмову від позову ОСОБА_1 зазначав, що відповідач не вживає заходів, спрямованих на звільнення його з посади члена ВРП або припинення його повноважень як члена ВРП. Також предметом оскарження є акт індивідуальної дії, який стосується виключно прав позивача, результати розгляду справи не вплинуть на чиї-небудь права, свободи та інтереси, тому відмовляється від позову. Крім цього, у своєму відзиві відповідач також зазначив, що оскаржуваний Указ прав позивача не порушує.
69. 26 липня 2019 року Голова ВРП видав наказ № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 », згідно з яким член ВРП ОСОБА_1 з 02 серпня 2019 року відрахований зі штату ВРП. Підстава - Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 «Про скасування Указу Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019».
Оскарження наказу Голови ВРП № 360-к
70. Вважаючи наказ ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к незаконним, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом (справа № 9901/481/19), у якому просив визнати зазначений наказ ВРП протиправним та скасувати його, поновити позивача на посаді члена Ради.
71. Рішенням Верховного Суду від 10 грудня 2020 року, ухваленим у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 9901/481/19, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 », а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
72. Рішення Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19 набрало законної сили 04 листопада 2021 року.
73. У подальшому після набрання законної сили рішенням позивач направив до ВРП заяву, датовану 16 грудня 2021 року, в якій просив:
1) внести до його трудової книжки запис такого змісту: «Запис за № 27 від 02 серпня 2019 року про відрахування зі штату ВРП на підставі Указу Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019, наказу від 26 липня 2019 року № 360-к є недійсним»;
2) враховуючи пропускний режим, який діє в приміщенні ВРП, повідомити дату і час, коли він може прибути до ВРП з трудовою книжкою для внесення зазначеного вище запису;
3) повідомити, чи можлива на поточний час його подальша участь у роботі ВРП та її органах (а. с. 21, т. 1).
74. У відповідь на вказану вище заяву Секретаріат ВРП в листі від 27 січня 2022 року № В-5913-589/0/9-22 повідомив ОСОБА_1 , що його заява, яка зареєстрована у канцелярії ВРП 20 грудня 2021 року за вх. № В-5913/0/7-21, перебуває на опрацюванні членів ВРП, про прийняте щодо заяви рішення його буде поінформовано (а. с. 23, т. 1).
75. У заяві від 18 лютого 2022 року ОСОБА_1 просив ВРП прискорити розгляд питання про забезпечення можливості продовжити виконання ним повноважень як члена Ради. Також просив розглядати порушене у заяві питання за його участі й повідомити його завчасно про дату та час проведення засідання, на якому буде вирішуватися вказане питання (а. с. 24, 25, т. 1).
76. Заява ОСОБА_1 від 18 лютого 2022 року зареєстрована у канцелярії Ради 23 лютого 2022 року за вх. № В-797/0/7-22.
77. У листі від 27 травня 2022 року № 2593/0/9-22 Секретаріат ВРП повідомив ОСОБА_1 , що з 24 лютого 2022 року ВРП є неповноважною у зв`язку зі звільненням більшості її членів за власним бажанням. У цьому ж листі Рада просила з розумінням поставитися до строків розгляду заяв ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, введеного в Україні відповідними указами Президента України (а. с. 26, т. 1).
78. 08 березня 2023 року за вх. № В-861/0/7-23 до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 від 03 березня 2023 року, в якій позивач просив:
- розглянути питання про забезпечення можливості продовжити виконання ним повноважень як члена ВРП;
- внести до його трудової книжки запис наступного змісту: «Запис за № 27 від 02 серпня 2019 року про відрахування зі штату ВРП на підставі Указу Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019, наказу від 26 липня 2019 року № 360-к є недійсним»;
- повідомити його засобами телефонного зв`язку або через електронну пошту (зазначені у заяві) про можливість проведення зустрічі / консультації щодо вирішення питань, порушених у заяві (а. с. 27-29, т. 1).
79. У відповідь на таку заяву Секретаріат ВРП надіслав ОСОБА_1 лист від 31 березня 2023 року № В-861-2323/0/9-23, у якому зазначив: «Щодо розгляду питання про забезпечення можливості продовжити виконання Вами повноважень як члена ВРП інформуємо таке. ВРП відповідно до статті 131 Конституції України складається з двадцяти одного члена, з яких двох - призначає Президент України. Указом Президента України від 23 липня 2022 року № 527/2022 затверджено Положення про проведення конкурсу з добору кандидатів для здійснення Президентом України призначення на посаду члена ВРП та утворено конкурсну комісію з добору кандидатів для здійснення Президентом України призначення на посаду члена ВРП. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» обрання (призначення) на посади членів ВРП здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, на основі принципів верховенства права, професійності, публічності, політичної нейтральності. За приписами статті 9-1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» з метою сприяння органам, що обирають (призначають) членів ВРП, у встановленні відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності утворюється Етична рада. Етична рада надає суб`єкту призначення члена ВРП висновок щодо відповідності кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, а також список кандидатів, рекомендованих для обрання на посаду члена ВРП. Етична рада 16 березня 2023 року оприлюднила список кандидатів на вакантну посаду члена ВРП від Президента України. ВРП як конституційний орган державної влади та суддівського самоврядування реалізує свої повноваження в установленому законом порядку та приймає рішення включно в межах відповідних процедур» (а. с. 30, 31, т. 1).
80. 13 травня 2023 року сплинув установлений частиною другою статті 5 Закону № 1798-VIІІ строк повноважень ОСОБА_1 як члена ВРП.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо порядку обрання / призначення та припинення повноважень / звільнення членів ВРП
81. За нормами статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.
ВРП складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з`їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.
Порядок обрання (призначення) на посади членів ВРП визначається законом.
Голова Верховного Суду входить до складу ВРП за посадою.
Строк повноважень обраних (призначених) членів ВРП становить чотири роки.
Одна й та ж особа не може обіймати посаду члена ВРП два строки поспіль.
Член ВРП не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.
Член ВРП має належати до правничої професії та відповідати критерію політичної нейтральності.
Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги до члена ВРП.
ВРП набуває повноважень за умови обрання (призначення) щонайменше п`ятнадцяти її членів, серед яких більшість становлять судді.
Відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
82. Аналогічні норми містить і Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
83. Відповідно до частини першої статті 1 указаного Закону ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
84. За частиною другою статті 6 Закону № 1798-VIII члени ВРП, крім Голови Верховного Суду, здійснюють свої повноваження на постійній основі.
85. Згідно із частиною першою цієї статті обрання (призначення) на посади членів ВРП здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, на основі принципів верховенства права, професійності, публічності, політичної нейтральності (стаття 7 Закону № 1798-VIII).
86. Порядок призначення членів ВРП Президентом України регламентований статтею 16 Закону № 1798-VIII, згідно з якою Президент України за результатами проведеного конкурсу видає указ про призначення членів ВРП.
87. Суд у цій справі встановив, що ОСОБА_1 призначений на посаду члена ВРП Указом Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019, тобто за квотою глави держави.
88. Законом також визначено, що ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги (частина перша статті 18 Закону № 1798-VIII).
89. За правилами частини четвертої статті 19 вказаного Закону член ВРП набуває повноважень з моменту складення присяги, але не раніше дня, наступного за днем закінчення повноважень відповідного члена ВРП.
90. Стаття 21 Закону № 1798-VIII визначає гарантії діяльності членів ВРП.
91. Так, відповідно до частини другої вказаної статті у редакції, чинній станом на час призначення позивача на посаду члена ВРП, складення ним присяги та набуття повноважень і статусу члена Ради, розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5. Розмір винагороди члена ВРП, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду, з коефіцієнтом 1,5.
92. Станом на час звернення ОСОБА_1 до Верховного Суду із цим позовом діяли норми частини другої статті 21 Закону № 1798-VIII зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 193-IX від 16 жовтня 2019 року, які передбачали, що розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду. Розмір винагороди члена ВРП, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду.
93. Абзацом третім частини другої, частинами третьою, четвертою статті 21 Закону № 1798-VIII, які упродовж періоду спірних у цій справі правовідносин змін не зазнавали, установлено, що виплата винагороди членам ВРП провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України. Члену ВРП, який не є суддею, надається відпустка та допомога на оздоровлення відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Член ВРП у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
94. Частина перша статті 24 Закону № 1798-VIII визначає підстави для звільнення члена ВРП з посади, а саме: 1) неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров`я за наявності медичного висновку; 2) подання заяви про звільнення з посади члена ВРП за власним бажанням; 3) грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом члена ВРП або виявило його невідповідність займаній посаді, допущення іншої поведінки, що підриває авторитет та суспільну довіру до правосуддя та судової влади, у тому числі недотримання етичних стандартів судді як складової професійної етики члена ВРП; 4) виявлення обґрунтованості наявних обставин щодо його невідповідності вимогам, визначеним у статті 6 цього Закону; 5) істотне порушення вимог, установлених законодавством у сфері запобігання корупції, порушення вимог Закону України «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти; 6) систематична неучасть у роботі ВРП чи органу ВРП, до складу якого він входить.
95. За змістом частини третьої статті 24 Закону № 1798-VIII, рішення про звільнення члена ВРП з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, ВРП ухвалює на найближчому засіданні після отримання медичного висновку або заяви відповідно. Процедура ухвалення ВРП рішення про звільнення її члена із зазначених підстав ініціюється Головою ВРП або його заступником.
96. Рішення про звільнення члена ВРП з посади з підстав, визначених пунктами 3-6 частини першої цієї статті, приймається органом, що обрав (призначив) члена ВРП, за поданням ВРП. Рішення про внесення подання про звільнення члена ВРП ухвалюється більшістю від складу ВРП. З дня внесення зазначеного подання такий член ВРП відсторонюється від посади, а його повноваження зупиняються до ухвалення рішення органом, що обрав (призначив) цього члена ВРП.
97. Питання, пов`язані з припиненням повноважень члена ВРП, врегульовані статтею 25 Закону № 1798-VIII.
98. Частиною першою вказаної статті установлено, що повноваження члена ВРП припиняються у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано (призначено), крім випадку, визначеного частиною третьою статті 5 цього Закону; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 4) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 5) припинення повноважень судді або звільнення з посади судді (крім виходу судді у відставку) з підстав, визначених Конституцією України; 6) його смерті; 7) набрання законної сили рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
99. Закінчення строку, на який суддю обрано Головою Верховного Суду, а також його звільнення з адміністративної посади, у тому числі висловлення йому недовіри Пленумом Верховного Суду, припиняє повноваження Голови Верховного Суду як члена ВРП.
100. Повноваження члена ВРП з підстав, визначених частиною першою цієї статті, припиняються з настанням відповідної події (частина друга статті 25 Закону № 1798-VIII).
101. Повертаючись до обставин справи, яка переглядається, Велика Палата Верховного Суду враховує, що суд у цій справі встановив, що підставою для відрахування ОСОБА_1 зі штату (підставою для припинення його повноважень) став Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 «Про скасування Указу Президента від 13 травня 2019 року № 217/2019», який законом не визначений як передумова для звільнення чи припинення повноважень члена ВРП.
102. Зверненню ОСОБА_1 до суду з цим позовом передував спір між заявником та ВРП щодо скасування наказу Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к, на підставі якого ОСОБА_1 відрахований зі штату ВРП, та поновлення його на посаді члена Ради, вирішений Верховним Судом у справі № 9901/481/19.
103. Так, рішенням Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати від 04 листопада 2021 року у справі № 9901/481/19, позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнаний протиправним та скасований наказ Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 », а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ці судові рішення набрали законної сили.
104. У зазначених судових рішеннях суди встановили, що ОСОБА_1 13 травня 2019 року склав присягу члена ВРП і з цієї дати набув повноважень за вказаною посадою. Суди також з`ясували, що у спірних правовідносинах не було передбачених статтями 24 та 25 Закону № 1798-VIII підстав як для звільнення позивача з посади члена ВРП, так і для припинення його повноважень на зазначеній посаді.
105. Суд у справі № 9901/481/19 констатував, що за відсутності передбачених законом підстав для звільнення та/або припинення повноважень ОСОБА_1 як члена ВРП у відповідача, який самостійно не формує склад Ради і не є суб`єктом призначення своїх членів, не було правової основи для прийняття оскаржуваного наказу щодо відрахування позивача зі штату цього органу, у зв`язку із чим виснував, що відповідач, видаючи такий наказ, діяв не в межах повноважень, визначених законодавством.
Щодо висновків суду першої інстанції про неможливість відновлення роботи позивача за посадою
106. Відмовляючи в задоволенні вимог позову в частині визнання бездіяльності ВРП протиправною та стягнення середнього заробітку, суд першої інстанції послався, зокрема, на те, що: ОСОБА_1 не був поновлений на займаній ним посаді в судовому порядку; Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019, яким скасовано раніше виданий Указ про призначення позивача на посаду члена ВРП, залишається чинним; у період чинності наказу Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена ВРП ОСОБА_1 » (до його скасування судом) ВРП також не мала підстав для нарахування позивачу винагороди члена ВРП.
107. В оцінці таких висновків суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду, беручи до уваги доводи апеляційної скарги, зауважує, що наведені вище обставини були предметом дослідження судами в неодноразово згаданих трудових спорах позивача, які передували ініціюванню ним цього провадження.
108. Так, ще в червні 2019 року ОСОБА_1 оскаржив до Верховного Суду Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 (справа № 9901/328/2019).
109. Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року закрито провадження у справі № 9901/328/2019 у зв`язку з відмовою від позову. У заяві про відмову від позову ОСОБА_1 зазначав, що відповідач не вживає заходів, спрямованих на звільнення його з посади члена ВРП або припинення його повноважень. Також зауважив, що предметом оскарження є акт індивідуальної дії, який стосується виключно прав позивача, результати розгляду справи не вплинуть на чиї-небудь права, свободи та інтереси, тому відмовляється від позову.
110. Надалі у справі № 9901/481/19 позивач уже оскаржив наказ Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена ВРП ОСОБА_1 » та просив поновити його на роботі.
111. Вимогу про скасування наказу Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к суд задовольнив. Натомість, відмовляючи в задоволенні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді члена Ради, Касаційний адміністративний суд у рішенні від 10 грудня 2020 року зазначив, що визнання протиправним та скасування наказу Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 », який є індивідуальним актом одноразового застосування, фактично відновлює правове становище, яке існувало до винесення зазначеного наказу, й у повній мірі відновлює порушене право позивача на здійснення повноважень члена Ради упродовж установленого законом строку.
112. Як наслідок, визнав, що за відповідного правового регулювання та фактичних обставин справи з огляду на особливий статус ВРП як конституційного органу скасування наказу, що не відповідає положенням закону, є достатнім способом захисту прав ОСОБА_1 , тому в частині поновлення на посаді позовні вимоги задоволенню не підлягають.
113. Отже, сама лише відмова суду в задоволенні вимоги позову про поновлення на роботі, з урахуванням мотивів згаданого судового рішення, не свідчить про відсутність підстав для відновлення повноважень ОСОБА_1 як члена ВРП та нарахування йому винагороди.
114. Суд зазначив, що права позивача підлягають відновленню шляхом скасування наказу Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к, що повною мірою відновить становище позивача, в якому він перебував раніше, у спосіб повернення його до штату ВРП.
115. По суті, суд у справі № 9901/481/19 зазначив, що немає підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки його звільнення з посади члена ВРП як такого і не відбулося, оскільки Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 не визначений законом як підстава для припинення повноважень члена ВРП чи відрахування його зі штату.
116. Тобто у справі № 9901/481/19 суд хоч і не вирішував питання щодо правомірності виданого Президентом України Указу від 10 червня 2019 року № 359/2019, проте надав йому правову оцінку як акту індивідуальної дії, який, по-перше, вичерпав свою дію у спосіб його виконання і не міг бути скасований пізніше виданим Указом, та, по-друге, не може створювати правових наслідків для трудових відносин, які виникли між ОСОБА_1 і ВРП та регулюються відповідним Законом.
117. Не погоджується Велика Палата Верховного Суду і з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 в періоду часу з моменту його відрахування зі штату члена ВРП та до набрання законної сили рішенням у справі № 9901/481/19, які ґрунтуються на тому, що в зазначений проміжок часу наказ Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к фактично діяв, а тому між позивачем та ВРП не існувало трудових відносин.
118. Велика Палата Верховного Суду нагадує усталену судову практику щодо часу дії індивідуального акта після його скасування.
119. Так, у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 520/12022/17 Велика Палата Верховного Суду з покликанням на висновки, наведені у постанові Верховного Суду України від 08 грудня 2009 року, визначила, що в разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
120. За такого правового регулювання наказ Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 » після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 9901/481/19 вважається таким, що не діє з моменту його видання.
121. Отже правове становище ОСОБА_1 як члена ВРП, яке існувало до 26 липня 2019 року, відновлено. Це стосується й права на отримання передбаченої законом винагороди.
122. Відповідне право позивача з огляду на те, що він фактично не виконував повноваження члена ВРП, трансформується в передбачене трудовим законодавством право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу / недопуску до виконання повноваження
123. У справі, яка переглядається, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також за час його недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП після скасування наказу Голови ВРП про відрахування позивача зі штату.
124. Заявлені позивачем до стягнення вимоги про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбачені статтею 235 КЗпП України, за змістом частини другої якої при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
125. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в контексті встановлених у цій справі обставин, а також мотивів, наведених у попередньому розділі цієї постанови, приписи частини другої статті 235 КЗпП України не можна тлумачити таким чином, що відповідний середній заробіток підлягає стягненню лише в разі ухвалення судом рішення про поновлення особи на раніше займаній посаді.
126. У цій справі скасування в судовому порядку наказу голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена ВРП ОСОБА_1 » за своїми правовими наслідками має поновлення позивача на посаді.
127. Незаконність припинення повноважень позивача та його відрахування зі штату ВРП встановлено судом у справі № 9901/481/19, і такі висновки Велика Палата Верховного Суду в силу принципу res judicata не може ревізувати у цій справі.
128. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
129. Подібного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
130. Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від, наприклад, правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
131. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
132. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
133. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу як різновид (еквівалент) заробітної плати (винагороди), стягується за період, у якому працівник міг або мав працювати, проте з незалежних від нього причин був позбавлений такої можливості, тобто за період, під час якого працевлаштована особа мала реальну можливість працювати та отримувати заробітну плату за виконану роботу.
134. Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП, то необхідно зазначити, що правової норми, яка б прямо передбачала таку виплату у спірних правовідносинах, немає.
135. Втім, наведені вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що після набрання 04 листопада 2021 року рішенням Касаційного адміністративного суду у справі № 9901/481/19 законної сили ВРП не вчинила жодних дій, спрямованих на його виконання, а саме не забезпечила йому можливості повернутися до виконання повноважень та посадових обов`язків члена ВРП.
136. Характер пред`явлених у цій частині вимог указує, що виплата, якої вимагає позивач, врегульована приписами 236 КЗпП України, яка визначає, що в разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
137. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (висновок Верховного Суду України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15).
Щодо можливості допуску позивача до роботи після призначення інших членів ВРП за квотою Президента України
138. За загальним правилом, працівник поновлюється на роботі на тій посаді, з якої він був звільнений, навіть у випадку скорочення цієї посади або в разі її зайняття іншою особою.
139. Втім, посада члена ВРП, яка є конституційним органом, відповідальним за формування доброчесного, незалежного, високопрофесійного корпусу суддів, передбачає певні особливості як у порядку призначення, так і припинення чи поновлення повноважень, про які йшлося раніше за текстом цієї постанови.
140. Як уже зазначалося, ВРП складається з двадцяти одного члена, двох з яких призначає Президент України. Встановлено, що ОСОБА_1 був призначений на посаду члена ВРП саме за квотою глави держави.
141. Після скасування у червні 2019 року Указу Президента України про своє призначення на посаду члена ВРП та прийняття наказу про відрахування зі штату, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
142. Водночас для забезпечення безперервності роботи ВРП як органу, відповідального за формування суддівського корпусу та розгляд дисциплінарних проваджень щодо суддів і прокурорів, посада ОСОБА_1 , відрахованого зі штату ВРП, не залишилася вакантною.
143. Зокрема, скасувавши указами від 10 червня 2019 року № 358/2019 та № 359/2019 укази про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на посаду членів ВРП за квотою Президента України, глава держави того ж дня видав Указ № 357/2019, яким оголосив відкритий конкурс з добору кандидатів для здійснення призначення членів ВРП.
144. За наслідками проведення відповідного конкурсу посади членів ВРП за квотою Президента України зайняли ОСОБА_3 (призначена на посаду Указом Президента України від 30 вересня 2019 року № 720/2019) та ОСОБА_4 (призначена на посаду Указом Президента України від 04 лютого 2020 року № 36/2020).
145. ОСОБА_3 склала присягу члена ВРП та набула повноважень за посадою 03 жовтня 2019 року. ОСОБА_4 пройшла цю ж процедуру 10 лютого 2020 року.
146. Отже, починаючи з 10 лютого 2020 року у ВРП не було вакантних посад членів, які призначаються Президентом України. Натомість уведення ОСОБА_1 до штату ВРП за квотами інших уповноважених суб`єктів на їх обрання та/або призначення суперечило б конституційним засадам функціонування цього органу.
147. Велика Палата Верховного Суду вважає, що після прийняття присяги двома новопризначеними членами ВРП позивач не міг бути повторно введений до штату ВРП.
148. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що конституційний статус ВРП як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування визначає особливі вимоги до перебування її членів на посадах. Одним із основоположних принципів (гарантій) функціонування згаданого органу та належної реалізації покладених на нього конституційних функцій є безперервність здійснення повноважень членом ВРП, яка покликана забезпечувати ефективне здійснення ВРП наданих їй законом повноважень.
149. Перебування особи на посаді члена ВРП за визначеною конституційною квотою становить єдиний період (строк), що розпочинається з моменту призначення особи на посаду (набуття нею повноважень) та завершується з настанням обставини, яка об`єктивно унеможливлює подальше здійснення цих повноважень.
150. З настанням такої обставини, зокрема з призначенням на відповідну квотну посаду іншої особи в порядку, передбаченому законом, цей період є завершеним незалежно від підстав звільнення чи відрахування члена ВРП зі штату та не може бути продовжений після переривання чи припинення.
151. Зайняття посади члена ВРП іншою особою за результатами визначеної законом процедури є самостійним юридичним фактом.
152. Дотримання квотного принципу призначення членів ВРП обумовлює те, що призначення іншої особи на цю посаду вичерпує правову можливість поновлення раніше звільненого члена ВРП на цій посаді, навіть у разі встановлення неправомірності такого звільнення.
153. З наведеного випливає, що будь-які подальші юридичні факти, які стосуються правового становища новопризначеного члена ВРП (включно з припиненням його повноважень з будь-яких підстав), не мають правового значення для правильного вирішення цієї справи, не стосуються особи позивача та не породжують для нього жодних нових прав.
154. Вакантність посади, що виникає внаслідок звільнення новопризначеного члена ВРП, є підставою для проведення нової процедури обрання (призначення) члена ВРП за конкурсом, а не відновлення повноважень раніше звільненого члена ВРП за квотою відповідного суб`єкта призначення.
155. Тому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що у ВРП не було повноважень звільняти цих членів ВРП і що у складі ВРП не може одночасно діяти три члени, призначені Президентом України за його квотою, що прямо суперечитиме Конституції України.
156. Після 10 лютого 2020 року (заповнення другої вакантної посади члена ВРП за квотою Президента України) позивач в силу положень Конституції України та Закону № 1798-VIII не міг виконувати повноважень члена ВРП. Відповідно, середній заробіток за час вимушеного прогулу (чи за час недопуску до виконання повноважень) протягом указаного періоду часу не підлягає нарахуванню та виплаті позивачу.
157. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду враховує, що скасування наказу Голови ВРП про відрахування позивача зі штату дійсно має правовідновлювальний характер та за своєю суттю означає визнання неправомірності підстави припинення його статусу з відновленням правового титулу позивача як члена ВРП з моменту, що передував виданню скасованого акта.
158. Водночас наведена ситуація з урахуванням обставин, які склалися в цій справі, є своєрідною юридичною фікцією, яка не усуває об`єктивної неможливості одночасного перебування трьох осіб на посадах членів ВРП за квотою Президента України.
159. Ретроспективне визнання особи такою, яка de jure не переривала свого перебування на посаді члена ВРП, не може підміняти конституційні засади функціонування державного органу й бути передумовою для перебування на посадах у межах однієї квоти більшої кількості осіб, ніж це передбачено законом.
160. Так само скасування наказу про відрахування позивача зі штату не зумовлює автоматичного визнання незаконними актів, якими інших членів ВРП призначено за квотою Президента України.
161. Покладення за таких обставин на ВРП обов`язку з виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу в окреслений період суперечило б засадам розумності і справедливості, а також відомому принципу - lex non cogit ad impossibilia (з лат. - закон не вимагає неможливого).
162. Велика Палата Верховного Суду не оминає увагою власних висновків, сформульованих у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 990/99/22, за змістом яких право діючого члена ВРП на винагороду є гарантією його незалежності та не залежить від фактичного здійснення повноважень у період їх зупинення.
163. Втім, наведені висновки стосуються ситуації, коли особа продовжує перебувати в межах установленого законом кількісного складу ВРП (відповідної квоти), проте є відстороненою лише від фактичного здійснення нею повноважень. Іншу особу на відповідне квотне місце у справі № 990/99/22 не було призначено.
164. Натомість у справі, яка переглядається, виконання повноважень позивача унеможливлюється не внаслідок вольового рішення ВРП, а через зайняття обох посад за квотою глави держави іншими особами в межах процедури, визначеної законом.
165. За таких обставин висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 990/99/22, є незастосовними в цій справі, а середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 10 лютого 2020 року не може бути стягнений на користь позивача.
166. Натомість періодом, під час якого ОСОБА_1 об`єктивно міг виконувати повноваження члена ВРП, є проміжок часу з 13 травня 2019 року до 09 лютого 2020 року.
167. Оскільки спору щодо отримання грошової винагороди позивач за період до 02 серпня 2019 року з ВРП не має, то середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з ВРП на користь ОСОБА_1 з 02 серпня 2019 року до 09 лютого 2020 року.
168. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що об`єктивна неможливість відновлення повноважень позивача підлягає оцінці саме на дату настання окресленої вище обставини, яка унеможливлює повторне введення ОСОБА_1 до штату ВРП та обмежує період, за який може нараховуватися середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Щодо вирішення спору по суті
169. Позивач просив суд стягнути з ВРП на його користь 7 525 031, 60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року, який склав 565 робочих днів, та 4 941 215, 44 грн середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року, який склав 371 робочий день.
170. Такі вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує нормами статей 235, 236 КЗпП України та Порядку № 100.
171. Відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку вказаних сум ОСОБА_1 при їх визначенні застосував формулу, за якою середньоденний розмір його заробітної плати (винагороди) за останні два місяці роботи членом ВРП необхідно помножити на кількість днів, які мають бути оплачені.
172. Середньоденний розмір заробітної плати позивач визначив з розміру заробітної плати (винагороди), отриманої у травні (159 628,77 грн) та червні 2019 року (120 062,67 грн), що дорівнює 279 691,44 грн, поділивши її на 21 - кількість відпрацьованих за цей час днів. Таким чином, за розрахунком позивача його середньоденний розмір заробітної плати становить 13 318,64 грн.
173. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявлених до стягнення сум, Велика Палата Верховного Суду в першу чергу виходить з періоду, окреслено у висновках, наведених у пунктах 167-169 цієї постанови, а також з такого.
174. У постанові від 11 липня 2024 року Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що ця справа по своїй суті є спором про стягнення неотриманих сум за оплату праці за період, у який посадова особа не виконувала своїх обов`язків з вини роботодавця, тобто є спором про недотримання роботодавцем законодавства про оплату праці.
175. Спеціальною нормою, яка визначає розмір винагороди члена ВРП, є стаття 21 Закону № 1798-VIII.
176. Водночас ні вказана норма, ні норми Закону № 1798-VIII загалом не врегульовують питання виплати члену ВРП середнього заробітку (винагороди) за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір, про скасування наказу Голови ВРП про відрахування її члена зі штату.
177. За усталеною практикою Верховного Суду, яка вже була застосована Великою Палатою в межах розгляду цієї справи в постанові від 11 липня 2024 року, приписи КЗпП України підлягають застосуванню в разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір.
178. Цей підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, установивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
179. Отже, в цьому випадку Велика Палата може застосувати норми КЗпП України до спірних правовідносин у частині питань, які не врегульовані спеціальним законом та які йому не суперечать.
180. Відповідно до підпункту «з» пункту 1 Порядку № 100 він застосовується у випадку, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.
181. Згідно із абзацами третім, четвертим пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках (до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
182. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
183. Положення абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 визначають, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
184. Згідно з листом Секретаріату ВРП від 02 червня 2023 року № К-1892-4794/0/9-23 адресованим адвокату позивача, та виданою Секретаріатом ВРП довідкою від 02 червня 2023 року № 47 про те, що ОСОБА_1 дійсно працював з 15 травня 2019 року до 02 серпня 2019 року у ВРП на посаді її члена, позивачу було нараховано заробітну плату (винагороду), а саме з 15 до 31 травня 2019 року - 159 628, 77 грн та з 01 по 12 червня 2019 року - 120 062, 67 грн.
185. З 13 по 27 червня 2019 року та з 01 липня по 02 серпня 2019 року позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати.
186. Враховуючи норми Порядку № 100 та обставину перебування ОСОБА_1 у липні 2019 року у відпустці без збереження заробітної плати, то періодом для обчислення середнього заробітку є останні два місяці роботи, за які нараховано заробітну плату, а саме травень та червень 2019 року.
187. У період з 15 травня 2019 року по 12 червня 2019 року позивач відпрацював 21 робочий день, за які йому було нараховано винагороду у розмірі 279 691,44 грн (159 628,77 грн + 120 062,67).
188. За наведених обставин та правового регулювання спірних правовідносин, середньоденна заробітна плата (винагорода) ОСОБА_1 складає 13 318,64 грн (279 691,44 грн : 21 робочий день).
189. Період вимушеного прогулу позивача (з 02 серпня 2019 року до 09 лютого 2020 року) охоплював 131 робочий день.
190. Отже, з ВРП на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 09 лютого 2020 року в розмірі 1 744 741,84 грн.
191. Крім того, роботодавець при виконанні судового рішення має нарахувати встановлені законодавством обов`язкові податки і збори на суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.
Висновок за результатами розгляду скарги
192. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
193. Згідно з пунктом 4 частини першої, частиною другою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
194. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
195. Ураховуючи висновки цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про:
- визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 09 лютого 2020 року;
- стягнення з ВРП на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 09 лютого 2020 року в розмірі 1 744 741,84 грн з вирахуванням податків і зборів.
Щодо розподілу судових витрат
196. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
197. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
198. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
199. З огляду на викладене Велика Палата вважає, що на користь позивача підлягають відшкодуванню документально підтверджені витрати зі сплати судового збору, понесені під час розгляду цієї справи, а саме: за подання апеляційної скарги - в розмірі 2 684 грн (а. с. 94, 96, т. 1); за подання уточненої позовної заяви - в розмірі 3 221 грн (а. с. 154, 166, т.1); за подання апеляційної скарги - в розмірі 3 028 грн (а. с. 61, т. 2); за подання апеляційної скарги - в розмірі 4 831,50 грн (а. с. 10, т. 3) - пропорційно задоволеним вимогам позову (14 %), що загалом становить 1 927,03 грн.
Керуючись статтями 139, 266, 341, 292, 308, 310, 315, 317, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 990/156/23 скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 09 лютого 2020 року.
Стягнути з Вищої ради правосуддя (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А, ЄДРПОУ 00013698) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року до 09 лютого 2020 року в розмірі 1 744 741,84 грн (з відрахуванням податків та зборів).
У задоволенні інших вимог позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А, ЄДРПОУ 00013698) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені під час розгляду справи витрати на сплату судового збору в розмірі 1 927,03 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. О. Погрібний
Суддя-доповідачка Т. Г. Стрелець
Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк
О. В. Білоконь К. М. Пільков
О. Л. Булейко Н. С. Стефанів
О. А. Губська О. В. Ступак
А. А. Ємець М. Ю. Тітов
О. В. Кривенда В. Ю. Уркевич
М. В. Мазур
Постанову на підставі частини третьої статті 321 КАС України оформила суддя Ступак О. В.
