Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
Іменем України
30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 990/156/23
адміністративне провадження № П/990/156/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Коваленко Н.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Єзерова А.А., Чиркіна С.М., Рибачука А.І.,
за участю секретаря судового засідання Присяжнюка А.Г.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , адвокат позивача Кучер В.М., представник відповідача Белінська О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад обставин справи, встановлених судом
1. Указом Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019 «Про призначення члена Вищої ради правосуддя» ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) призначений членом Вищої ради правосуддя (далі також ВРП, Рада, відповідач).
2. У цей же день ОСОБА_1 склав присягу члена ВРП.
3. Наказом Голови ВРП від 15 травня 2019 року № 241-к «Про зарахування до штату Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 » позивача зараховано до штату ВРП на посаду члена Ради. Починаючи з цієї дати позивач приступив до виконання своїх посадових обов`язків.
4. Трудова книжка позивача містить запис про зарахування до штату ВРП на посаду члена цього органу (підстава - Указ Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019, наказ від 15 травня 2019 року № 241-к).
5. Пізніше, Указом Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 «Про скасування Указу Президента від 13 травня 2019 року № 217/2019», скасований Указ Президента, яким ОСОБА_1 призначений на посаду члена ВРП.
6. Не погоджуючись із таким Указом Президента України й вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 у червні 2019 року оскаржив цей Указ до Верховного Суду (справа № 9901/328/2019).
7. 12 червня 2019 року відбулось засідання ВРП, на якому головуючим було оголошено, зокрема, про те, що Указом Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 скасований Указ Президента № 217/2019, яким ОСОБА_1 призначений на посаду члена ВРП. Своєю чергою ОСОБА_1 повідомив, що Указ від 10 червня 2019 року № 359/2019 оскаржений ним у судовому порядку.
8. Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2019 року, у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від позову, провадження у справі № 9901/328/2019 закрите. Суд установив, що у заяві про відмову від позову ОСОБА_1 зазначав, що відповідач не вживає заходів, спрямованих на звільнення його з посади члена ВРП або припинення його повноважень як члена ВРП. Також предметом оскарження є акт індивідуальної дії, який стосується виключно прав позивача, результати розгляду справи не вплинуть на чиї-небудь права, свободи та інтереси, тому відмовляється від позову. Крім цього, у своєму відзиві відповідач також зазначив, що оскаржуваним Указом права позивача не порушені.
9. 26 липня 2019 року Голова ВРП видав наказ № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 », згідно з яким член ВРП ОСОБА_1 з 02 серпня 2019 року відрахований зі штату ВРП. Підстава - Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 «Про скасування Указу Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019».
10. Вважаючи наказ ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к незаконним, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом (справа № 9901/481/19), у якому просив визнати зазначений акт ВРП протиправним та скасувати його, поновити позивача на посаді члена Ради.
11. Рішенням Верховного Суду від 10 грудня 2020 року, ухваленим у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 9901/481/19, позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнаний протиправним та скасований наказ Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 », а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
12. Рішення Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19 набрало законної сили 04 листопада 2021 року.
13. У подальшому ОСОБА_1 скерував до ВРП заяву, датовану 16 грудня 2021 року, в якій просив:
1. Внести до його трудової книжки запис наступного змісту: «Запис за № 27 від 02 серпня 2019 року про відрахування зі штату Вищої ради правосуддя на підставі Указу Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019, наказу від 26 липня 2019 року № 360-к є недійсним»;
2. Враховуючи пропускний режим, який діє в приміщенні Вищої ради правосуддя, повідомити дату і час, коли він може прибути до Вищої ради правосуддя з трудовою книжкою для внесення зазначеного вище запису;
3. Повідомити, чи можлива на поточний час його подальша участь у роботі Вищої ради правосуддя та її органах.
14. У відповідь на вищевказану заяву Секретаріат ВРП листом від 27 січня 2022 року № В-5913-589/0/9-22 повідомив ОСОБА_1 , що його заява, яка зареєстрована у канцелярії ВРП 20 грудня 2021 року за вх. № В-5913/0/7-21) перебуває на опрацюванні членів Вищої ради правосуддя, а про прийняте щодо заяви рішення його буде поінформовано.
15. У заяві від 18 лютого 2022 року ОСОБА_1 просив ВРП прискорити розгляд питання про забезпечення можливості продовжити виконання ним повноважень як члена Ради. Також просив розглядати порушене у заяві питання за його участі й повідомити його завчасно про дату та час проведення засідання, на якому буде вирішуватися вказане питання.
16. Заява ОСОБА_1 від 18 лютого 2022 року зареєстрована у канцелярії Ради 23 лютого 2022 року за вх. № В-797/0/7-22.
17. Листом від 27 травня 2022 року № 2593/0/9-22 Секретаріат ВРП повідомив ОСОБА_1 , що з 24 лютого 2022 року Вища рада правосуддя є неповноваженою у зв`язку із звільненням більшості її членів за власним бажанням. У цьому ж листі Рада просила з розумінням поставитися до строків розгляду заяв ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, введеного в Україні відповідними Указами Президента України.
18. 08 березня 2023 року за вх. № В-861/0/7-23 до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 від 03 березня 2023 року, в якій позивач просив:
1. Розглянути питання про забезпечення можливості продовжити виконання ним повноважень як члена ВРП;
2. Внести до його трудової книжки запис наступного змісту: «Запис за № 27 від 02 серпня 2019 року про відрахування зі штату Вищої ради правосуддя на підставі Указу Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019, наказу від 26 липня 2019 року № 360-к є недійсним»;
3. Повідомити його засобами телефонного зв`язку або через електронну пошту (зазначені у заяві) про можливість проведення зустрічі/консультації щодо вирішення питань, порушених у заяві.
19. У відповідь на таку заяву Секретаріат ВРП надіслав ОСОБА_1 лист від 31 березня 2023 року № В-861-2323/0/9-23, у якому зазначив таке:
«Щодо розгляду питання про забезпечення можливості продовжити виконання Вами повноважень як члена Вищої ради правосуддя інформуємо таке.
Вища рада правосуддя відповідно до статті 131 Конституції України складається з двадцяти одного члена, з яких двох - призначає Президент України.
Указом Президента України від 23 липня 2022 року № 527/2022 затверджено Положення про проведення конкурсу з добору кандидатів для здійснення Президентом України призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя та утворено конкурсну комісію з добору кандидатів для здійснення Президентом України призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, на основі принципів верховенства права, професійності, публічності, політичної нейтральності.
За приписами статті 9-1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» з метою сприяння органам, що обирають (призначають) членів Вищої ради правосуддя, у встановленні відповідності кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності утворюється Етична рада.
Етична рада надає суб`єкту призначення члена Вищої ради правосуддя висновок щодо відповідності кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, а також список кандидатів, рекомендованих для обрання на посаду члена Вищої ради правосуддя.
Етична рада 16 березня 2023 року оприлюднила список кандидатів на вакантну посаду члена Вищої ради правосуддя від Президента України.
Вища рада правосуддя як конституційний орган державної влади та суддівського самоврядування реалізує свої повноваження в установленому законом порядку та приймає рішення включно в межах відповідних процедур.».
20. 13 травня 2023 року сплинув установлений частиною другою статті 5 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» строк повноважень ОСОБА_1 як члена Вищої ради правосуддя.
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
21. У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив стягнути з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 7 525 031,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та 4 941 215,44 грн середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року.
22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 серпня 2023 року позовна заява ОСОБА_1 передана за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.
23. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року вищенаведена ухвала Верховного Суду скасована, а справа направлена для продовження розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
24. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року позовна заява залишена без руху.
25. На виконання вимог зазначеної ухвали Верховного Суду представник ОСОБА_1 - адвокат Кучер В.М. надіслав до Суду позовну заяву в новій редакції, у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року;
- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка полягає у недопуску ОСОБА_1 до продовження виконання ним повноважень як члена Вищої ради правосуддя після набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/2019 - з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року;
- стягнути з Вищої ради правосуддя (код ЄДРПОУ 00013698, адреса реєстрації місця знаходження: 04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) 7525031,60 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та 4941215,44 гривень середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року.
26. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2023 року відкрите провадження у справі.
27. Розглядаючи справу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 квітня 2024 року задовольнив клопотання ВРП, а позов ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
28. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в частині залишення без розгляду позову за вимогами: про визнання протиправною бездіяльності Вищої ради правосуддя, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року; визнання протиправною бездіяльності Вищої ради правосуддя, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року; стягнення з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 7 525 031,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та 4 941 215,44 грн середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року - скасована, а справа в цій частині направлена до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
В іншій частині ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2024 року залишена без змін.
29. Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року, постановленою у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розгляд справи продовжено та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
30. З урахуванням вищезазначеного, у справі, що розглядається, вирішенню підлягають вимоги позовної заяви про:
- визнання протиправною бездіяльності Вищої ради правосуддя, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року;
- визнання протиправною бездіяльності Вищої ради правосуддя, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року;
- стягнення з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 7 525 031,60 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та 4 941 215,44 грн середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року.
31. В обґрунтуванні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 наводить доводи про те, що незаконність припинення його повноважень як члена ВРП, а також протиправність наказу про відрахування зі штату вказаного органу доведена в суді й підтверджена рішенням Верховного Суду від 10 грудня 2020 року, ухваленим у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 9901/481/19.
32. Звертає увагу Суду на те, що у вищевказаній справі Верховний Суд виснував, що з огляду на відсутність законних підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади члена ВРП та припинення таких його повноважень, скасування судом наказу про відрахування позивача зі штату вказаного органу фактично відновило правове становище, яке існувало до видання такого адміністративного акту, тобто відновило його у статусі діючого члена Вищої ради правосуддя після набрання 04 листопада 2021 року законної сили судовим рішенням по суті спору у справі № 9901/481/19, яке відповідно до Конституції та законів України є обов`язковим до виконання усіма органами державної влади на всій території України.
33. З огляду на такі обставини, ОСОБА_1 вважає, що Вища рада правосуддя на підставі судових рішень, ухвалених у справі № 9901/481/19, повинна була допустити його до продовження виконання повноважень члена Ради з наступного дня після набрання законної сили рішенням Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 10 грудня 2020 року, тобто з 05 листопада 2021 року.
34. Позивач зауважує, що був призначений на посаду члена ВРП у встановленому законом порядку й невідкладно після свого призначення прийняв присягу, а отже, в силу норм статей 5, 19 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», починаючи з 13 травня 2019 року набув відповідного правового статусу та повноважень члена Ради строком на чотири роки й такі повноваження ОСОБА_1 припинились 13 травня 2023 року - після закінчення встановленого у законі строку, на який його було призначено.
35. ОСОБА_1 зазначає, що неодноразово, а саме - 16 грудня 2021 року, 18 лютого 2022 року та 03 березня 2023 року, порушував перед ВРП питання стосовно його допуску до продовження виконання повноважень як члена Ради, однак у відповідь на такі звернення отримував листи, зі змісту яких вбачається, що вирішення такого питання віднесено до компетенції Вищої ради правосуддя як колегіального органу у складі повноважного складу його членів.
36. При цьому позивач вказує, що у період після набрання законної сили судовим рішенням по суті спору у справі № 9901/481/19, тобто з 05 листопада 2021 року, й до 13 травня 2023 року - дати закінчення чотирирічного строку, на який за законом призначається (обирається) член ВРП, відповідач так і не вирішив порушене перед ним питання стосовно забезпечення можливості продовження виконання ОСОБА_1 повноважень члена Вищої ради правосуддя.
37. Тому позивач наполягає, що він протиправно не був допущений до продовження виконання ним повноважень члена ВРП.
38. Покликаючись на норми частин першої та другої статті 235, статтю 236 Кодексу законів про працю України, а також на висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 та Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, позивач висновує, що з моменту відрахування його зі штату ВРП і до набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19 (з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року) відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу, а з дати, з якої Рада була зобов`язана допустити ОСОБА_1 до продовження виконання ним повноважень члена ВРП і до закінчення встановленого законом строку призначення (обрання) на таку посаду (з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023), відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП.
39. У позовній заяві наведено розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки фактичного поновлення на роботі (фактичного допуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП), яку, за позицією позивача, належить обчислювати за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
ДОВОДИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА ЩОДО НИХ
40. Вища рада правосуддя позов повністю заперечує та вважає, що заявлені у позовній заяві вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
41. У відзиві на позов ВРП наголошує, що відрахування ОСОБА_1 зі штату Ради відбулось за наявності для цього правових підстав, а саме - Указу Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 «Про скасування Указу Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019».
42. Наполягає, що видання вищевказаного Указу, який відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України є обов`язковим до виконання на території України, утворило у спірних правовідносинах самостійну і достатню правову підставу для відрахування позивача зі штату, тож така дія вчинена ВРП не безпідставно, а за наявності відповідного рішення уповноваженого на те суб`єкта владних повноважень, тому в цих правовідносинах Рада не наділена самостійними і автономними повноваженнями.
43. До того ж, відповідач підкреслює, що після видання Президентом України Указу від 10 червня 2019 року № 359/2019, на підставі якого ОСОБА_1 відрахований зі штату ВРП, були видані інші Укази від, а саме: від 30 вересня 2019 року № 720/2019 «Про призначення членом Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 », яка 01 жовтня 2019 року склала присягу члена ВРП та набула таких повноважень 03 жовтня 2019 року; від 04 лютого 2020 року № 36/2020 «Про призначення членом Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 », яка 04 лютого 2020 року склала присягу члена ВРП та набула повноважень на вказаній посаді.
44. Відповідач зазначає, що на виконання вищенаведених Указів ВРП вчиняла відповідні дії щодо зарахування членів Ради у штат ВРП.
45. Вища рада правосуддя звертає увагу на особливий конституційно - правовий статус цього органу, який самостійно не формує власний суб`єктний склад. У розвиток такого твердження ВРП наводить той факт, що Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 на сьогоднішній день є чинним і в судовому порядку не скасований.
46. Покликаючись на відсутність у Ради повноважень на надання вищезгаданому Указу Президента України оцінки на предмет його законності, відповідач вважає, що у цьому випадку Глава держави мав намір припинити повноваження члена ВРП ОСОБА_1 , оскільки у подальшому ним були призначені нові члени ВРП.
47. З цих підстав ВРП заперечує доводи позивача про те, що такий Указ Президента України не позбавив (не припинив) повноважень ОСОБА_1 як члена ВРП, а скасування цим актом Глави держави раніше виданого Указу Президента України про призначення ОСОБА_1 на цю посаду не породило для нього жодних юридично значимих наслідків.
48. За доводами відповідача, особливий статус ВРП безпосередньо корелюється із правовим статусом членів Ради. Виокремлює, що правове забезпечення статусу спеціального суб`єкта службово-трудових відносин хоча і має зовнішні ознаки трудових, проте містить цілу низку відмінностей, які, зокрема, закріплені в Конституції України та спеціальному законодавстві, а отже застосовувати загальні положення трудового законодавства щодо ситуації, яка виникла, на думку ВРП, не можна. З цих же підстав відповідач стверджує, що на Раду та її члена, як на спеціального суб`єкта, який має спеціальну процедуру призначення, звільнення й притягнення до відповідальності, не можна поширювати загальні трудові гарантії та норми права, які їх встановлюють.
49. Продовжуючи таку думку, ВРП акцентує увагу на тому, що Рада як колегіальний орган не приймала стосовно ОСОБА_1 жодного з тих рішень, які передбачені статтями 24, 25 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», а законодавство України не передбачає повноважень як відповідача, так й будь-яких інших органів державної влади щодо поновлення членів ВРП на посаді. Процедура призначення та звільнення членів ВРП з посади, припинення таких повноважень регламентована спеціальним законом і не врегульовується Кодексом законів про працю, зокрема і статтями 235, 236 цього Кодексу, у зв`язку з чим відповідач наполягає на недоцільності покликань ОСОБА_1 та його представника на норми вказаних статей у спірних правовідносинах.
50. Окрему увагу ВРП акцентує на тому, що запланована у видатках Ради 2019 року сума коштів на виплату винагороди позивачу в кінці року була повернута до державного бюджету України й на наступні роки не передбачалась, що, на думку Ради, унеможливлює стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 коштів, про які йде мова у вимогах позову.
51. Стверджуючи, що у спірних правовідносинах у ВРП не виник законодавчо закріплений обов`язок здійснювати перерахунок та виплату винагороди ОСОБА_1 як члену Ради, остання зазначає, що не допускала й бездіяльності, про яку стверджує позивач у своїй позовній заяві.
52. Щодо порушеного позивачем питання про забезпечення можливості продовження виконання ОСОБА_1 повноважень на посаді члена ВРП, відповідач зазначає, що її діяльність здійснюється на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому, після 23 липня 2022 року - дати видання Президентом України Указу № 527/2022, призначення членів Ради за квотою Президента України здійснюється на конкурсних засадах за участю Етичної ради, яка 16 березня 2023 року оприлюднила список кандидатів на вакантну посаду члена ВРП від Президента України.
53. У зв`язку з вищенаведеним ВРП просить позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
54. Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка:
1) вносить подання про призначення судді на посаду;
2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності;
3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;
4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади;
5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою;
6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя;
7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів;
8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого;
9) здійснює інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.
Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з`їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.
Порядок обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя визначається законом.
Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою.
Строк повноважень обраних (призначених) членів Вищої ради правосуддя становить чотири роки.
Одна й та ж особа не може обіймати посаду члена Вищої ради правосуддя два строки поспіль.
Член Вищої ради правосуддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.
Член Вищої ради правосуддя має належати до правничої професії та відповідати критерію політичної нейтральності.
Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги до члена Вищої ради правосуддя.
Вища рада правосуддя набуває повноважень за умови обрання (призначення) щонайменше п`ятнадцяти її членів, серед яких більшість становлять судді.
Відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
55. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».
56. Частина перша статті 1 вказаного Закону визначає статус Вищої ради правосуддя, яка є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
57. Склад Вищої ради правосуддя визначає стаття 5 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». За правилами частин першої та другої якої Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з`їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.
Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою.
Члени Вищої ради правосуддя обираються (призначаються) строком на чотири роки. Одна й та сама особа не може обіймати посаду члена Вищої ради правосуддя два строки поспіль.
58. Члени Вищої ради правосуддя, крім Голови Верховного Суду, здійснюють свої повноваження на постійній основі (частина друга статті 6 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
59. У статті 7 вищенаведеного Закону закріплені принципи обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя. Згідно з частиною першою цієї статті обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, на основі принципів верховенства права, професійності, публічності, політичної нейтральності.
60. Порядок призначення членів Вищої ради правосуддя Президентом України регламентований статтею 16 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», згідно з частиною першою якої Президент України за результатами проведеного конкурсу видає указ про призначення членів Вищої ради правосуддя.
61. Вища рада правосуддя є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги (частина перша статті 18 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
62. За правилами частини четвертої статті 19 вказаного Закону член Вищої ради правосуддя набуває повноважень з моменту складення присяги, але не раніше дня, наступного за днем закінчення повноважень відповідного члена Вищої ради правосуддя.
63. Статтею 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачені гарантії діяльності членів Вищої ради правосуддя.
64. Так, відповідно до частини другої вищезгаданої статті у редакції, чинній станом на момент призначення позивача на посаду члена ВРП, складення ним присяги та набуття повноважень і статусу члена Ради, розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5. Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду з коефіцієнтом 1,5.
65. Станом на час звернення ОСОБА_1 до Верховного Суду з цим позовом діяли норми частини другої статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» зі змінами, внесеними згідно із Законом України № 193-IX від 16 жовтня 2019 року, які передбачали, що розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду. Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду.
66. Абзацом третім частини другої, частинами третьою, четвертою статті 21 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які упродовж періоду спірних у цій справі правовідносин змін не зазнавали, установлено, що виплата винагороди членам Вищої ради правосуддя провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України. Члену Вищої ради правосуддя, який не є суддею, надається відпустка та допомога на оздоровлення відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Член Вищої ради правосуддя у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
67. У частині першій статті 24 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» закріплені підстави для звільнення члена Вищої ради правосуддя з посади, а саме:
1) неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров`я за наявності медичного висновку;
2) подання заяви про звільнення з посади члена Вищої ради правосуддя за власним бажанням;
3) грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом члена Вищої ради правосуддя або виявило його невідповідність займаній посаді, допущення іншої поведінки, що підриває авторитет та суспільну довіру до правосуддя та судової влади, у тому числі недотримання етичних стандартів судді як складової професійної етики члена Вищої ради правосуддя;
4) виявлення обґрунтованості наявних обставин щодо його невідповідності вимогам, визначеним у статті 6 цього Закону;
5) істотне порушення вимог, установлених законодавством у сфері запобігання корупції, порушення вимог Закону України «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» у частині подання, дотримання строків подання декларації про контакти;
6) систематична неучасть у роботі Вищої ради правосуддя чи органу Вищої ради правосуддя, до складу якого він входить.
68. За приписами частини третьої статті 24 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», рішення про звільнення члена Вищої ради правосуддя з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, Вища рада правосуддя ухвалює на найближчому засіданні після отримання медичного висновку або заяви відповідно. Процедура ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про звільнення її члена із зазначених підстав ініціюється Головою Вищої ради правосуддя або його заступником.
Рішення про звільнення члена Вищої ради правосуддя з посади з підстав, визначених пунктами 3-6 частини першої цієї статті, приймається органом, що обрав (призначив) члена Вищої ради правосуддя, за поданням Вищої ради правосуддя. Рішення про внесення подання про звільнення члена Вищої ради правосуддя ухвалюється більшістю від складу Вищої ради правосуддя. З дня внесення зазначеного подання такий член Вищої ради правосуддя відсторонюється від посади, а його повноваження зупиняються до ухвалення рішення органом, що обрав (призначив) цього члена Вищої ради правосуддя.
69. Питання, пов`язані з припиненням повноважень члена Вищої ради правосуддя, врегульовані статтею 25 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
70. Частиною першою вказаної статті установлено, що повноваження члена Вищої ради правосуддя припиняються у разі:
1) закінчення строку, на який його обрано (призначено), крім випадку, визначеного частиною третьою статті 5 цього Закону;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;
4) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;
5) припинення повноважень судді або звільнення з посади судді (крім виходу судді у відставку) з підстав, визначених Конституцією України;
6) його смерті;
7) набрання законної сили рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
Закінчення строку, на який суддю обрано Головою Верховного Суду, а також його звільнення з адміністративної посади, у тому числі висловлення йому недовіри Пленумом Верховного Суду, припиняє повноваження Голови Верховного Суду як члена Вищої ради правосуддя.
71. Повноваження члена Вищої ради правосуддя з підстав, визначених частиною першою цієї статті, припиняються з настанням відповідної події (частина друга статті 25 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
72. Вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування позивач викладає у позовній заяві, що відповідає приписам частини першої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у свої.
73. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог (речення перше частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
74. При цьому, відповідно до частини четвертої статті 242 цього ж Кодексу, судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
75. Колегія суддів відзначає, що розгляд цієї справи здійснюється у відповідності з вимогами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до статті 160 цього Кодексу, в межах позовних вимог, викладених позивачем щодо предмета спору та їх обґрунтування, які не охоплюють Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019, згідно з яким скасований Указ Президента від 13 травня 2019 року № 217/2019, яким ОСОБА_1 призначений на посаду члена ВРП.
76. Предметом спору у цій справі не охоплюється й наказ Голови Вищої ради правосуддя від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 », згідно з яким член ВРП ОСОБА_1 з 02 серпня 2019 року відрахований зі штату ВРП на підставі Указу Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 «Про скасування Указу Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019».
77. Тому обставини щодо законності (правомірності) вказаних адміністративних актів враховуються судом як наявні факти, які не підлягають з`ясуванню у межах цієї справи й не входять до предмету доказування.
78. Спір у справі, яка розглядається, з огляду на зміст позовної заяви та сформульованих у ній позовних вимог, стосується виключно питання захисту порушеного, на думку позивача, права на отримання ним передбаченої законом винагороди члена ВРП.
79. Зокрема, ОСОБА_1 вважає, що у ВРП виник заснований на нормах права обов`язок виплатити йому таку винагороду за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року з огляду на набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі 9901/481/19, яким наказ Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 » визнаний протиправним та скасований. Позивач стверджує, що Вища рада правосуддя, не виконавши такий обов`язок, допустила протиправну бездіяльність.
80. Надаючи оцінку таким доводам позивача, колегія суддів нагадує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 9901/276/19, згідно з якою протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
81. Тобто, однією з ознак протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень є те, що обов`язок такого суб`єкта прийняти відповідне рішення або вчинити певні дії на користь заінтересованих осіб виникає на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання й віднесений саме до його компетенції, був реально можливий до виконання, однак фактично не виконаний.
82. Тому для з`ясування питання про обґрунтованість вищенаведених позовних вимог ОСОБА_1 необхідно з`ясувати обставини стосовно наявності або відсутності у спірних правовідносинах норм права або відповідного правового регулювання, на підставі якого у ВРП виник обов`язок виплатити позивачу спірні кошти у зв`язку з набранням законної сили рішенням Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19.
83. Як на правову підставу для виплати позивачу недоотриманої винагороди члена ВРП у позовній заяві наводяться покликання на норми статей 235 та 236 Кодексу законів про працю України, які, на думку ОСОБА_1 , підлягають застосуванню до спірних у цій справі правовідносин.
84. Вища рада правосуддя такі твердження ОСОБА_1 заперечує, зазначаючи, зокрема, що вищевказані джерела права спірних правовідносин не врегульовують і застосуванню не підлягають з огляду на особливий конституційно - правовий статус ВРП та встановлений спеціальним законом порядок правової регламентації її діяльності, у тому числі в частині визначення розміру та порядку виплати винагороди члена Ради.
85. Оцінюючи такі аргументи сторін, колегія суддів звертається до висновків, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року та від 11 липня 2024 року, ухвалених у справі, яка розглядається (№ 990/156/23).
86. У вказаних постановах Велика Палата Верховного Суду визначила, що спір у межах цієї справи спрямований на вирішення питання про застосування заходів матеріальної відповідальності за невиконання рішення суду про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень, а вимоги позову спрямовані насамперед на законність дій Ради в частині права позивача на винагороду члена Ради.
Також зазначала, що спір стосовно визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає у невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень після прийняття судового рішення про поновлення на посаді по своїй суті є спором про стягнення неотриманих сум за оплату праці за період, в який посадова особа не виконувала свої обов`язки з вини роботодавця, тобто є спором про недотримання роботодавцем законодавства про оплату праці.
87. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 виокремлювала, що в судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у Рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
88. Норми, зокрема, Закону України «Про Вищу раду правосуддя», який є спеціальним у спірних правовідносинах, не врегульовують питання щодо виплати винагороди відрахованому зі штату вказаного органу на підставі відповідного наказу члену Ради, у разі визнання такого наказу протиправним та скасування його у судовому порядку. Відповідно, закон не містить й правової регламентації щодо закріплення такого обов`язку за ВРП, строків та механізму його реалізації (виконання) Радою.
89. Поряд із цим, враховуючи визначену у вищенаведених постановах Великої Палати Верховного Суду суть спору у справі, яка розглядається, колегія суддів висновує, що статті 235 та 236 Кодексу законів про працю України можуть бути застосовані до спірних у цій справі правовідносин у частині, яка не врегульована спеціальним у цих відносинах актом законодавства- Закону України «Про Вищу раду правосуддя», і йому не суперечить.
90. Так, згідно з частинами першою, другою статті 235 Кодексу законів про працю України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
91. Отже обов`язок виплатити працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи виникає на підставі відповідного рішення органу, який розглядає трудовий спір про поновлення на роботі. Саме з наявністю такого рішення закон пов`язує виникнення юридичних (правових) підстав для виплати незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи й, відповідно, виникнення такого обов`язку у роботодавця.
92. Згідно з фактичними обставинами цієї справи, які підтверджуються наявними у ній доказами, ОСОБА_1 вже звертався до Верховного Суду з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу голови ВРП, яким його відраховано зі штату зазначеного органу, а також про поновлення його на посаді члена Ради.
93. Рішенням Верховного Суду від 10 грудня 2020 року, ухваленим у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2021 року у справі № 9901/481/19, позов ОСОБА_1 задоволений частково. Наказ голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 » визнаний протиправним та скасований, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ці судові рішення набрали законної сили.
94. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ВРП про поновлення позивача на посаді члена Ради, Верховний Суд у рішенні від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19 виходив з того, що визнання протиправним та скасування наказу Голови ВРП від 26 липня 2019 року № 360-к «Про відрахування зі штату члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 » фактично відновлює правове становище, яке існувало до винесення зазначеного наказу.
95. Визначаючи таке правове становище позивача, колегія суддів, у першу чергу, пов`язує це питання з наявністю або відсутністю відповідного рішення уповноваженого законом органу призначення (обрання) на посаду члена ВРП, яким у спірних правовідносинах виступає саме Президент України й має такі повноваження за своєю квотою.
96. Водночас належить врахувати, що ОСОБА_1 відмовився від свого позову про скасування Указу Президента, яким був скасований попередній Указ Глави держави про його призначення. Отже позивач самостійно визначив спосіб захисту його прав у спірних правовідносинах, підстави та вимоги поданого ним позову і їх обґрунтування, за яких Суд у межах цього спору позбавлений можливості вирішити питання щодо правомірності Указу про скасування попереднього Указу Президента.
97. Розглядаючи справу № 9901/481/19, суди першої та апеляційної інстанцій зазначали, що вищезгаданий наказ Голови ВРП виданий в межах його адміністративних повноважень, передбачених частиною сьомою статті 22 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
98. Виданням такого наказу здійснюється офіційне оформлення трудових відносин між ВРП та новопризначеним членом Ради, що є підставою для нарахування та виплати йому винагороди як суми за оплату праці та гарантії його правового статусу, який передбачає перебування особи у штаті Вищої ради правосуддя.
99. З наведеного констатується, що трудовий спір між ВРП та ОСОБА_1 про поновлення на роботі вже вирішений судом і в цьому спорі вимог про стягнення невиплачених сум винагороди члена ВРП не заявлялось, відповідних підстав позову в цій частині не наводилось. Вказаний спір вирішений з урахуванням наявних у спірних правовідносинах юридичних фактів, насамперед щодо скасування і у зв`язку з цим втрати чинності попереднього Указу Президента України про призначення його на посаду члена ВРП, й не приймав жодних передбачених статтею 235 Кодексу законів про працю України рішень про виплату ОСОБА_1 середнього заробітку (винагороди) за час вимушеного прогулу (невиконання повноважень) або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
100. Розглядаючи справу № 9901/481/19 з урахуванням приписів частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, та в межах позовних вимог, Верховний Суд не вирішував питання щодо права позивача на отримання сум винагороди члена ВРП, про захист якого вимог не висувалось, а також не з`ясовував обставин стосовно розміру такої винагороди тощо, оскільки це не охоплювалось предметом доказування у вказаній адміністративній справі.
101. Це засвідчує, що у ВРП не виникло заснованого на нормах права обов`язку здійснювати ОСОБА_1 виплату винагороди члена Ради за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року у зв`язку з набранням законної сили рішенням Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19. Доводи позивача про наявність у відповідача такого обов`язку є безпідставними та необґрунтованими, засновані на довільному, суб`єктивному та помилковому розумінні юридичних норм та викривленні фактичних обставин цієї справи.
102. Верховний Суд також зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
103. Тож у період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року наказ Голови ВРП про відрахування ОСОБА_1 зі штату цього органу фактично діяв, незважаючи на його оскарження в судовому порядку, у зв`язку з чим у цей проміжок часу позивач вважався таким, що відрахований зі штату Ради й не мав правового статусу члена цього органу. Трудових відносин у вказаний період між ВРП та ОСОБА_1 не існувало, що унеможливлювало виплату йому винагороди як члену Ради.
104. У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд висновує, що ВРП не допускала протиправної бездіяльності щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу (винагороди члену ВРП) за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року. Такі позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.
105. Що ж до вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Вищої ради правосуддя, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року, Верховний Суд наводить такі мотиви.
106. Цю частину позову ОСОБА_1 обґрунтовує нормами статті 236 Кодексу законів про працю України, згідно з якою у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
107. Тож з огляду на заявлені підстави позову в зазначений частині вимог та їх нормативне обґрунтування, основним питанням, яке належить вирішити Суду, полягає у тому, чи допускала ВРП бездіяльність щодо поновлення ОСОБА_1 й чи взагалі він підлягав поновленню на посаді члена Ради, якщо так, то в який спосіб та строки, чи була у ВРП реальна та об`єктивна можливість вчинити такі дії.
108. Колегія суддів підкреслює, що Верховний Суд як орган, який розглядав трудовий спір, у справі № 9901/481/19 жодного рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі (на посаді члена ВРП) не ухвалював. Більше того, Верховний Суд у вказаній справі, розглянувши по суті позовну вимогу ОСОБА_1 про поновлення його на посаді члена ВРП, у її задоволенні відмовив.
109. Верховний Суд відзначає, що відповідно до конституційно - правового статусу ВРП, закріпленого у Конституції України та Законі України «Про Вищу раду правосуддя», Рада не є самостійним суб`єктом призначення її членів. У цьому питанні її повноваження обмежуються лише адміністративною компетенцією Голови ВРП, чітко окресленою у статті 22 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема, на видання наказів про зарахування чи відрахування членів Ради, однак лише і виключно за наявності підстав, наведених у статтях 24, 25 зазначеного Закону за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.
110. Відповідно до Конституції та законів України Верховний Суд також не визначений як суб`єкт призначення членів ВРП й не може втручатись у виключні повноваження відповідних органів та посадових осіб щодо призначення на такі посади.
111. Конституція України та Закон України «Про Вищу раду правосуддя» чітко встановлюють порядок формування ВРП як колегіального органу, а також за вичерпним переліком визначають суб`єктів призначення (обрання) членів Ради та механізм (процедуру) набуття ними повноважень.
112. Зокрема, стаття 131 Конституції України та стаття 5 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачають, що Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, двох з яких призначає Президент України.
113. При цьому, за нормами частини четвертої статті 19 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Вищої ради правосуддя набуває повноважень з моменту складення присяги, але не раніше дня, наступного за днем закінчення повноважень відповідного члена Вищої ради правосуддя.
114. Отже, необхідною правовою підставою для призначення особи на посаду члена ВРП, складання ним присяги, набуття повноважень на цій посаді та зарахування у штат Ради на підставі наказу її Голови є відповідне рішення визначеного Конституцією та законами України суб`єкта призначення, яке у спірних відносинах оформлюється Указом Президента України.
115. За відсутності такого акту Глави держави жоден інший орган влади, у тому числі й Верховний Суд, не мають повноважень втручатись у виключну компетенцію Президента України і перебирати на себе функції з формування складу такого колегіального органу як Вища рада правосуддя, зокрема й ухвалювати в умовах, які склались у спірних правовідносинах, судові рішення про зобов`язання Ради включити у її штат певну особу, щодо якої відсутнє відповідне рішення уповноваженого законом суб`єкта про її призначення на таку посаду.
116. Саме за квотою Президента України та на підставі його указу у спірних правовідносинах ОСОБА_1 був призначений на посаду члена ВРП.
117. Водночас Указ Президента України від 13 травня 2019 року № 217/2019 «Про призначення члена Вищої ради правосуддя», яким ОСОБА_1 був призначений на посаду члена ВРП, скасований Указом Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 «Про скасування Указу Президента від 13 травня 2019 року № 217/2019».
118. Указ Президента України від 10 червня 2019 року № 359/2019 «Про скасування Указу Президента від 13 травня 2019 року № 217/2019» офіційно оприлюднений у Газеті «Урядовий кур`єр» від 12 червня 2019 року № 109 і відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України є обов`язковим до виконання на території України.
119. ОСОБА_1 у червні 2019 року оскаржив цей Указ до Верховного Суду (справа № 9901/328/2019), проте провадження у вказаній справі було закрите у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від позову, про що Суд постановив Ухвалу від 24 липня 2019 року.
120. Такі обставини підтверджують, що у період спірних у справі, яка розглядається, правовідносин правова підстава для призначення ОСОБА_1 на посаду члена ВРП фактично не існувала.
121. Тому Верховний Суд, констатуючи у справі № 9901/481/19 незаконність відрахування ОСОБА_1 з посади члена ВРП, не мав повноважень на захист порушеного права позивача у спосіб його поновлення на цій посаді та зобов`язання відповідача видати наказ про зарахування ОСОБА_1 у штат цього органу.
122. Задоволення позову ОСОБА_1 у справі № 9901/481/19 у вищевказаний спосіб суперечило б закону та виходило б за межі повноважень Суду при вирішенні справи, визначених статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, становило б втручання як у діяльність ВРП, так і в компетенцію Президента України як одного з визначених у Конституції України суб`єктів призначення на посаду члена Ради.
123. Крім того, колегія суддів враховує, що станом на 04 листопада 2021 року - дату набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/481/19 на посаді членів ВРП за квотою Президента України перебували ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були призначені на ці посади Указами Президента України від 30 вересня 2019 року № 720/2019 та від 04 лютого 2020 року № 36/2020 відповідно, склали присягу та набули правового статусу та повноважень на цих посадах.
124. У зв`язку з виданням Президентом України вищезгаданих Указів Вища рада правосуддя, яка самостійно не формує свій склад і не є суб`єктом призначення її членів, була зобов`язана зарахувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на посаду її членів і не мала правових підстав для їх звільнення з вказаних посад або для припинення їх повноважень, у тому числі з огляду на ухвалення Верховним Судом судових рішень у справі № 9901/481/19.
125. Членкиня ВРП ОСОБА_2 склала присягу члена ВРП та набула таких повноважень з 03 жовтня 2019 року, що сторонами у справі не заперечується і відповідає фактичним обставинам справи.
126. Наказом Голови Вищої ради правосуддя від 13 вересня 2023 року № 447-к «Про відрахування зі штату Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 » члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 відраховано зі штату Вищої ради правосуддя у зв`язку із припиненням її повноважень 01 жовтня 2023 року внаслідок закінчення строку, на який її призначено.
127. Рішенням ВРП від 22 лютого 2022 року № 161/0/15-22 ОСОБА_3 звільнена з посади члена Вищої ради правосуддя за власним бажанням 23 лютого 2022 року. Цим же рішенням вирішено: вважати останнім днем повноважень ОСОБА_3 як члена Вищої ради правосуддя 23 лютого 2022 року.
128. У світлі вищезазначених обставин Верховний Суд акцентує увагу на тому, що ВРП не уповноважена змінювати кількісний склад своїх членів понад той, що визначений Конституцією України та спеціальним законом. У складі ВРП не може одночасно діяти три члени, призначені Президентом України за його квотою, інакше це прямо суперечитиме закону. Та й правових підстав для цього у Ради фактично не існувало у зв`язку із відсутністю у спірних правовідносинах відповідного рішення суб`єкта призначення (обрання) ОСОБА_1 на посаду члена ВРП.
129. Тобто як у період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року, так і з 05 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року, у спірних правовідносинах існували об`єктивні, не залежні від ВРП обставини, які фактично унеможливлювали допуск ОСОБА_1 до продовження виконання ним повноважень члена Ради й не могли бути подолані Вищою радою правосуддя самостійно за рахунок обсягу наявних у неї і закріплених у законі повноважень.
130. Після ж 23 лютого 2022 року, коли посади членів ВРП за квотою Президента України стали вакантними, правова регламентація спірних правовідносин зазнала суттєвих змін.
131. Зокрема, Указом Президента України від 23 липня 2022 року № 527/2022, який набрав чинності 26 липня 2022 року, затверджене Положення про проведення конкурсу з добору кандидатів для здійснення Президентом України призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя, яке передбачало утворення конкурсної комісії з добору кандидатів для здійснення Президентом України призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя для проведення конкурсу з добору кандидатів для здійснення Президентом України призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя (пункт 1 вказаного Положення).
132. Пунктами 8, 11 та 12 цього ж Положення передбачено проведення конкурсу у визначенні ним етапи, зокрема, надання Етичною радою, яка діє відповідно до Закону України «Про Вищу раду правосуддя», конкурсній комісії висновку щодо відповідності кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, проведення співбесіди з кандидатом, який пройшов спеціальну перевірку та включений до списку кандидатів, рекомендованих Етичною радою для призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя, затвердження за результатами співбесіди конкурсною комісією складеного нею списку кандидатів, рекомендованих для здійснення Президентом України призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя, та оприлюднення його на вебсайті Офіційного інтернет-представництва Президента України; подання на розгляд Президентові України списку кандидатів, рекомендованих для призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя, разом із довідками про результати спеціальної перевірки кандидатів, висновками Етичної ради, а також документами, поданими кандидатами.
133. Отже після 26 липня 2022 року допуск особи до виконання повноважень члена ВРП на позаконкурсних засадах в обхід встановленої вищезгаданим Положенням процедури не відповідав би конституційно - правовим засадам та закріпленому в законі порядку формування складу Ради як колегіального органу.
134. У контексті таких обставин колегія суддів знову звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду, зазначених у постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 9901/276/19, згідно з якими протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У цій же постанові Великої Палати Верховного Суду було зауважено, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
135. За наведеного Верховний Суд відхиляє вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Вищої ради правосуддя, яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року, оскільки відповідач не мав заснованих на законі підстав та реальної можливості для допуску позивача до продовження виконання ним таких повноважень (поновлення на посаді), а отже і для виплати йому винагороди члена ВРП, тому не допустив бездіяльності, яка б підпадала під ознаки протиправної та порушувала права позивача.
136. До того ж, необхідно зважати на особливий порядок правового регулювання питання виплати передбаченої законом винагороди члену ВРП, право на яку, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постановах від 16 лютого 2023 року у справі № 990/99/22 та від 06 листопада 2024 року у справі № 990/317/23, є гарантією його незалежності та невід`ємною складовою його статусу.
137. Разом з тим правовий статус діючого повноважного члена ВРП, який надає йому право на отримання вищезгаданої винагороди, виникає за наявності сукупності таких умов та за вказаної нижче послідовності:
1) прийняття визначеним у Конституції та законах України суб`єктом передбаченого законом рішення про призначення (обрання) особи на посаду члена ВРП;
2) складання такою особою присяги члена ВРП у порядку, передбаченому законом, що є правовою підставою для набуття нею повноважень на цій посаді;
3) набуття особою повноважень члена ВРП, на підставі чого така особа може бути зарахована до штату Ради;
4) видання Головою ВРП наказу про зарахування особи у штат Ради на посаду її члена, яким оформлюються трудові відносини між цим органом як роботодавцем та новопризначеним членом ВРП як працівником, що є підставою для обліку робочого часу члена ВРП, виплати йому винагороди за рахунок коштів Державного бюджету України у межах передбачених на це видатків.
138. Відсутність хоча б одного з цих елементів унеможливлює закріплення за особою правового статусу діючого, повноважного і зарахованого у штат члена ВРП, без чого не виникає й права на отримання передбаченої законом винагороди на цій посаді.
139. Розглядаючи справу № 9901/481/19, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2021 року наголошувала, що відповідно до конституційно - правового статусу ВРП, закріпленого у Конституції України та Законі України «Про Вищу раду правосуддя», Рада не є самостійним суб`єктом призначення її членів. У цьому питанні її повноваження обмежуються лише адміністративною компетенцією Голови ВРП, чітко окресленою у статті 22 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема, на видання наказів про зарахування чи відрахування членів Ради, однак лише і виключно за наявності підстав, наведених у статтях 24, 25 зазначеного Закону за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає. Щодо звільнення чи припинення повноважень члена ВРП цей Закон не встановлює жодних нормативних підстав дискреційних повноважень Ради.
140. Застосовуючи такі правові позиції до спірних у цій справі правовідносин, Верховний Суд вважає, що й у питанні зарахування особи у штат члена ВРП Голова цього органу також не має жодних дискреційних повноважень і в межах наданої йому адміністративної компетенції відповідно до статті 22 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» може видати наказ про зарахування особи до штату Ради, що утворює підстави для виплати відповідної винагороди, виключно за наявності прямо передбачених у законі підстав, а саме - у разі існування чинного і не скасованого рішення уповноваженого Конституцією та законами України суб`єкта про призначення (обрання) особи на посаду члена Вищої ради правосуддя, який склав присягу.
141. З`ясовані Судом та підтверджені у цій справі доказами обставини засвідчують, що у спірних правовідносинах такого рішення не існувало у зв`язку з його скасуванням Президентом України і відмовою позивача від його оскарження у судовому порядку. Законність Указу Президента України про скасування попереднього Указу щодо призначення ОСОБА_1 на посаду члена ВРП у цій або в іншій справі під сумнів не ставилась і такий адміністративний акт Глави держави предметом цього спору не охоплюється.
142. За таких фактичних обставин справи, ухвалення Верховним Судом рішення про скасування наказу про відрахування ОСОБА_1 зі штату ВРП і набрання ним законної сили не є самостійною та достатньою обставиною, з якою закон пов`язує можливість набуття позивачем статусу та повноважень діючого члена Вищої ради правосуддя й не може підміняти собою рішення уповноваженого Конституцією України та законом суб`єкта про призначення (обрання) особи на посаду члена Ради, а сам Верховний Суд не може перебирати на себе у такий спосіб конституційні повноваження зазначених суб`єктів.
143. Недоведеність обставин про наявність у позивача в період спірних правовідносин статусу діючого члена ВРП, з яким нерозривно пов`язане право на отримання передбаченої законом винагороди члена Ради, вказує на безпідставність вимог позову про стягнення з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 такої винагороди за увесь період спірних правовідносин з 02 серпня 2019 року по 13 травня 2023 року.
144. Відповідно до частин першої, другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
145. Зазначені ж у позові ОСОБА_1 підстави не вказують на обґрунтованість заявлених ним позовних вимог й не зумовлюють їх задоволення, оскільки засновані на помилковому розумінні норм права та не відповідають фактичним обставинам справи, що розглядається, не підтверджують порушення закону і його прав Вищою радою правосуддя, не дозволяють стверджувати про те, що поведінка цього органу у спірних правовідносинах виходила за межі критеріїв, визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
СУДОВІ ВИТРАТИ
146. Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
147. За такого правового регулювання, розподіл судових витрат на користь сторони - невладного суб`єкта здійснюється судом у випадку задоволення позову такої сторони, а оскільки Верховний Суд, розглянувши цю справу за позовною заявою та в межах заявлених у ній вимог, дійшов висновку про їх необґрунтованість та про відсутність підстав для задоволення позову, то й понесені ОСОБА_1 судові витрати не підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ВРП.
148. Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 258, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя Н.В. Коваленко
Судді А.Ю. Бучик
А.А. Єзеров
С.М. Чиркін
А.І. Рибачук
