Єдиний державний реєстр судових рішень
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 686/19772/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чевилюк З.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
10 січня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Муфуки Нгонідзаше на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про скасування рішення про примусове повернення та постанови про накладення адміністративного стягнення,
В С Т А Н О В И В :
позивач звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області про скасування рішення про примусове повернення та постанови про накладення адміністративного стягнення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 листопада2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
19 грудня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
09 січня 2024 року до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі.
10.01.2024 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 19.07.2023, під час прийому громадян було виявлено громадянина Республіки Зімбабве ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Паспорт громадянина Республіки Зімбабве серії НОМЕР_1 , виданий 17.02.2016.
Під час з`ясування підстав для перебування на території України було встановлено, що востаннє в`їхав на територію України 04.05.2019. З часу в`їзду територію України не покидав.
21.08.2018 ОСОБА_2 отримав посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 , підстава видачі 04/12.
05.07.2022 рішенням УДМС у Вінницькій області скасовано посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 на підставі підпункту 2 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322 (далі Порядок №322), (отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця або особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи).
06.07.2022, на виконання вимог пункту 65 Порядку №322, повідомлення про прийняте рішення було направлено на адресу позивача, вказану в заяві №0501.5-3167/05.2-22.
19.07.2023 року під час прийому громадян Управлінням Державної міграційної служби в Хмельницькій області було виявлено громадянина Республіки Зімбабве ОСОБА_3 , який прибув на територію України 04.05.2019 року через КПП «Платонове», чим порушив правила перебування на території України, а саме: вчасно не залишив територію України після закінчення відповідного терміну перебування.
У зв`язку з чим, 19.07.2023 року головним спеціалістом Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області Таргоній Р.В. було прийняте рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства. Відповідно до вказаного рішення уповноважені особи Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області вирішили: примусово повернути до країни походження або третьої країни громадянина ОСОБА_3 та зобов`язати його покинути територію України у термін до 17.08.2023 року
Окрім того, 19.07.2023 року першим заступником НУ начальником відділу Семків Р.Р. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МХМ № 001087, якою відповідно до частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладено на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням про примусове повернення до країни походження та з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, представник позивач звернувся до суду для їх скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зч.1 ст.33 Конституції України кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Ст.26 Конституції України передбачає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Разом з тим, ч.1ст.203 КУпАП передбачає відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно доп.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в`їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду. Порядок дій осадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150(далі - Інструкція). Пункт 1.6 Інструкції вказує, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є: дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії іноземців, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
Відповідно до Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, що затверджене Постановою КМУ від 15.02.2012 року №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території:
1) протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України;
2) не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Заява про продовження строку перебування на території України за формою згідно з додатком 1(далі - заява) подається особисто повнолітнім дієздатним іноземцем або особою без громадянства чи законним представником повнолітньої недієздатної особи та приймаючою стороною територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС за місцем перебування іноземця або особи без громадянства не пізніше ніж за три робочих дні до закінчення встановленого строку перебування на території України.
Відповідно до статей 12-1,20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану в умовах воєнного стану", введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного станув Україні", Кабінет Міністрів України в Постанові від 21.10.2022 №1202 "Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану" зазначив, що:
посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування;
іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов`язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану;
Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322 (далі Порядок № 322).
Пунктом 1 Порядку № 322 передбачено, що посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, громадянин ОСОБА_4 був документований посвідкою на тимчасове проживання.
Однак, 05.07.2022 рішенням УДМС у Вінницькій області скасовано посвідку на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 .
За таких обставин, позивач фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України.
Також, судом в ході розгляду справи було встановлено, що позивач після скасування посвідки на тимчасове проживання, не звертався до органів ДМС із заявою про отримання нової посвідки на тимчасове проживання на території України.
Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що позивач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, колегія судів вказує на те, що позивач не був позбавлений права на оскарження рішення УДМС у Вінницькій області про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 , проте не скористався своїм правом на адміністративне чи судове оскарження вищевказаного рішення, тобто рішення УДМС у Вінницькій області про скасування посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 станом на час розгляду справи є чинним.
Посилання апелянта про те, що він не був обізнаний про скасування посвідки не спростовує висновки суду першої інстанції, оскільки жодним чином не спростовують дій та рішень відповідача, позивачем не було наведено будь-якої норми чи будь якого доводу щодо порушення відповідачем його прав, а судом апеляційної інстанції не встановлено.
Порушення порядку та процедури оголошення іноземцю рішення про примусове повернення за межі України в присутності перекладача та законного представника (на вимогу затриманого) може свідчити лише про порушення права іноземця на ознайомлення з зазначеним рішенням, можливість його належного та своєчасного оскарження та реалізацію інших прав, натомість, жодним чином не може свідчити про протиправність та невідповідність вимогам чинного законодавства безпосередньо самого рішення про примусове повернення з України громадянина.
Доводи представника позивача про зарахування позивача до Хмельницького національного університету не дають правових підстав для перебування на території України без чинної посвідки на тимчасове чи постійне проживання.
Колегія суддів, зазначає, що вказані факти можуть бути підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не можуть самі по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права. Бажання іноземця чи особи без громадянства покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства.
Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України та наявність навчання під час перебування на території України без законних підстав не звільняє особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України, що узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 квітня 2021 у справі №211/1113/18.
Відповідачем, на переконання апеляційного суду, дії під час прийняття оспорюваних позивачем рішення та постанови здійснені відповідно до закону та не суперечать йому.
При цьому, слід також наголосити, що позивач після примусового повернення не позбавлений можливості повторного в`їзду на територію України.
Колегія суддів наголошує, що в даному випадку доводи як адміністративного позову, так і апеляційної скарги зводяться до неправомірності дій УДМС у Вінницькій області щодо скасування посвідки на тимчасове скасування, проте вказане рішення не є предметом розгляду даної справи.
Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач довів правомірність прийняття рішення про примусове повернення та постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу представника Муфуки Нгонідзаше залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.
