Справа № 466/1523/23
Провадження № 2/466/285/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 січня 2024 року Шевченківський районний суд м.Львова
у складі: головуючого-судді Білінської Г.Б.
при секретарі Філевич У.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 про встановлення факту, визнання відсутності солідарної відповідальності, визнання договору позики недійсним,-
установив:
ОСОБА_1 13.02.2023 р. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про повернення грошових коштів за договором позики.
27.04.2023 р. позивачем подана заява про збільшення позовних вимог та залучення у справі співвідповідача ОСОБА_3 - дружину відповідача.
Позовні вимоги мотивує тим, що між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем ОСОБА_2 , як позичальником, 29.12.2021 укладено договір позики грошових коштів, за яким, того ж дня, відповідачу передано у власність грошові кошти в сумі 5 200 000,00 (п`ять мільйонів двісті тисяч) гривень 00 коп. з зобов`язанням їх повернути згідно графіка до 01 листопада 2022 року. ОСОБА_2 як позичальник свої зобов`язання по указаному договору не виконав, суму позики не повернув. Оскільки позика до моменту звернення до суду не повернута та була отримана позичальником для витрачання коштів в інтересах сім`ї, позивач просив суд стягнути борг за договором позики солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суму основної заборгованості за договором у розмірі 5 200 000, 00 грн. (п`ять мільйонів двісті тисяч гривень) ;пеню у розмірі 1 234 126,03 грн (один мільйон двісті тридцять чотири тисячі сто двадцять шість гривень 03 коп.) за прострочення повернення коштів договором позики грошових коштів від 29 грудня 2021 року; 3% річних у розмірі 98 866,85 грн.(дев`яносто вісім тисяч вісімсот шістдесят шість гривень 85 коп.) за прострочення повернення коштів договором позики грошових коштів від 29 грудня 2021 року; інфляційні втрати у розмірі 824 198,31 грн. (вісімсот двадцять чотири тисячі сто дев?яносто вісім гривень 31 коп.) за прострочення повернення коштів договором позики грошових коштів від 29 грудня 2021 року;штраф у розмірі 520 00,00 грн. (п`ятсот двадцять тисяч гривень 00 коп.) за прострочення повернення коштів договором позики грошових коштів від 29 грудня 2021 року; сплачений судовий збір у розмірі 12 405 грн. 00 коп. (дванадцять тисяч чотириста п?ять гривень 00 коп.) та підтверджених у судовому засіданні витрат на правову допомогу.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Ковальчук С.Т. подав до суду відзив на позов, яким позовні вимоги не визнав , заперечив факт, що Договір позики грошових коштів від 29 грудня 2021 року , є таким, що укладений з реальною передачею грошових котів та оформлений з однією метою як спосіб додаткового забезпечення належного виконання зобов`язань ТОВ «МКС ФАСАД» перед ТОВ «ТЕХФАСАД» та ТОВ «ВІП АЛЬЯНС» за договорами поворотної фінансової допомоги.
07.07.2023 р. ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , який об`єднаний із первісним у одне провадження, та уточнений відповідною заявою про зміну предмету позову 10.10.2023 р , у якому просить :
-встановити факт, що має юридичне значення , а саме: що кошти за договором позики від 29.12.2021 р. , які за твердженням ОСОБА_1 отримані від ОСОБА_2 , не були використані останнім в інтересах сім`ї ;
- визнати відсутність солідарної відповідальності у ОСОБА_3 за зобов`язаннями, які виникають за договором позики від 29.12.2021 р. ;
- визнати договір позики від 29.12.2021 р. ,підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , недійсним;
- зняти арешт з квартири, накладений в порядку забезпечення позову.
Ухвалою підготовчого засідання від 07.12.2023 р. змінені позовні вимоги прийняті до розгляду, підготовче судове засідання закінчено та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Бельдій Н.В. позовні вимоги підтримала та дала пояснення, аналогічні змісту позову.
Представник ОСОБА_3 -адвокат Гущенков Є.В. позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав та дав пояснення, аналогічні його змісту .
У судове засідання представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Ковальчук О.І. повторно не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про день та час розгляду справи судом у передбачений законом спосіб.
Зважаючи на таке, а також на усталену практику ЄСПЛ , якою визначено, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи по суті на підставі поданих сторонами в ході підготовчого засідання доказів.
Заслухавши доводи сторін, заслухавши пояснення свідків, дослідивши письмові докази, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 29 грудня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І.Р.. За вказаним договором позики ОСОБА_2 Позичальник, ОСОБА_1 Позикодавець. Відповідно до п. 1 Договору позики грошових коштів від 29.12.2021 року Позикодавець передає у власність Позичальникові, а Позичальник позичає (бере у власність) у Позикодавця грошові кошти в сумі 5 200 000,00 (п`ять мільйонів двісті тисяч) гривень 00 коп. Сторони домовилися, що Позичальник зобов`язується повернути отриману позику Позикодавцеві згідно наступним графіком повернення:до 10 січня 2022 року 3 000 000, 00 (три мільйони) гривень; до 01 лютого 2022 року 220 00,00 (двісті двадцять тисяч) гривень; до 01 березня 2022 року 220 00,00 (двісті двадцять тисяч) гривень; до 01 квітня 2022 року 220 00,00 (двісті двадцять тисяч) гривень; до 01 травня 2022 року 220 00,00 (двісті двадцять тисяч) гривень; до 01 червня 2022 року 220 00,00 (двісті двадцять тисяч) гривень; до 01 липня 2022 року 220 00,00 (двісті двадцять тисяч) гривень; до 01 серпня 2022 року 220 00,00 (двісті двадцять тисяч) гривень; до 01 вересня 2022 року 220 00,00 (двісті двадцять тисяч) гривень; до 01 жовтня 2022 року 220 00,00 (двісті двадцять тисяч) гривень; до 01 листопада 2022 року 220 00,00 (двісті двадцять тисяч) гривень в порядку передбаченому цим Договором, без нарахування відсотків. Укладаючи цей договір позичальник підтвердив, що усі умови договору відповідають його інтересам та є вигідними для нього. Повернення коштів повинно бути здійснено особисто готівкою позикодавцеві. Відповідно до п. 2 Договору позики грошових коштів від 29.12.2021 року грошові кошти, які є предметом цього договору, передані в порядку чинного законодавства Позикодавцем та одержані Позичальником до підписання цього Договору. Крім того, за текстом п. 7 Договору позики Позичальник стверджує, що отримання грошей відбувається за згодою його дружини ОСОБА_3 , що підтверджується її заявою справжність підпису якої на заяві засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Щебивовк О.О. 29 грудня 2021 року за реєстровим № 1521.
У суду відсутні докази щодо недобросовісного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором про фактичну передачу ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 5 200 000,00 (п`ять мільйонів двісті тисяч) гривень 00 коп у якості позики.
Такий висновок корилюється з позицією ВП ВС про те, що включення у договір положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір. Зокрема , у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18, зазначається, що положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.
Посилання представника відповідачки ОСОБА_3 на безгрошовість позову не доведена у судовому засіданні жодними доказами.
Натомість , допитані в якості свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підтвердили факт укладення договору та передачі суми коштів, яка зазначена у договорі.
Як стверджував у своєму позові ОСОБА_1 , і цієї обставини не заперечили представники ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на момент звернення позивача до суду, кошти за договором йому не повернені.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є договір позики (ст.1046 ЦК України).
Нормою ст.1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмові формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.
За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частинами 1, 3 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин сторін в контексті наведених вище норм законодавства, суд критично оцінює позицію ОСОБА_2 за якою такий покликається на доводи не передання йому позики у день укладення договору позики (безгрошовості договору позики) у контексті висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18, та вважає, що в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт укладення між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 договору позики від 29 грудня 2021 року, який за своїм змістом і формою відповідає вимогам, визначеним законом на момент його укладення, а також є правовою підставою для виникнення у сторін прав та обов`язків, передбачених цим договором.
Заявлені до стягнення позивачем за первісним позовом суми основного боргу за договором, а також нараховані відповідно до змісту договору та вимог ЦПК розмірів пені, 3% річних, інфляційних витрат та штрафних санкцій , ,які не спростовані відповідачем, суд вважає обґрунтованими і доведеними в повному обсязі і такими, що підлягають до стягнення із божника за договором відповідача ОСОБА_5 .
Позивач ОСОБА_1 у своєму уточненому позові просить стягнути суму боргу за договором від 29.12.2021 р. солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,посилаючись на те, що вказана сума боргу була використана відповідачами в інтересах сім`ї.
Згідно ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
За змістом ст.ст.60, 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Нормою ст.65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
За змістом ст.ст.541, 543 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Відповідно до ст.73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається як на підстави своїх вимог або заперечень.
Позивачем ОСОБА_1 не подано суду жодних доказів того, що кошти, отримані ОСОБА_2 за договором позики від 29.12.2021 р., останній використав в інтересах сім`ї.
Відтак, позовні вимоги до ОСОБА_3 , як дружини відповідача ОСОБА_2 , суд вважає недоведеними та такими, що до задоволення не підлягають.
Стосовно зустрічного позову ОСОБА_3 у редакції її заяви від 07 жовтня 2023 року, суд зазначає наступне.
Суд вважає, що заявляючи позовну вимогу про визнання спірного договору недійсним з підстав безгрошовості такого договору, ОСОБА_3 обрала невірний спосіб захисту. ОСОБА_2 не заперечив факт підписання його сторонами. Тобто, слід вважати, що спірний договір є укладеним з моменту передачі майна. За таких обставин, позивач за зустрічним позовом вдалась до порушення концепції неприпустимості суперечливої поведінки, яка полягає у тому, що якщо, за її логікою, кошти по договору не передавались, то спірний договір є неукладеним. За таких обставин, договір не може бути визнаний недійсним. Однак, при цьому, мова іде виключно про виконання спірного договору у частині передачі позичальнику коштів за таким договором позикодавцем ОСОБА_1 . На такій позиції наголошує Велика Палата ВС у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
Суд звертає увагу на те, що для встановлення факту того, що кошти за Договором позики від 29.12.2021 року, які за твердженням ОСОБА_1 отримані ОСОБА_2 , не були використані в інтересах сім`ї, необхідні об`єктивні дані, підтверджені доказами у відповідності до вимог ст.81 ЦПК України, які позивачкою ОСОБА_3 суду не подавались.
Зважаючи на те, що суд задовольняє вимоги за первісним позовом частково в частині стягнення суми боргу з позичальника ОСОБА_2 , підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 , про визнання відсутності солідарної відповідальності за вказаним договором немає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормами ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду судовий збір .
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 82, 263, 265, ст.ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд,-
у х в а л и в:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 7 877 191\ сім мільйонів вісімсот сімдесят сім тисяч сто дев`яносто одну \грн 19 коп. боргу за договором позики грошових коштів від 29 грудня 2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 12 405 \ дванадцять тисяч чотириста п`ять \ грн. сплаченого судового збору.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третьої особи ОСОБА_2 про встановлення факту, визнання відсутності солідарної відповідальності, визнання договору позики недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Повний текст рішення складено 17.01.2024р.
Суддя Г. Б. Білінська
