Постанова
Іменем України
21 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 521/15090/14-ц
провадження № 61-11987св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
за первісним позовом
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за зустрічним позовом
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 ,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
треті особи: ОСОБА_2 , орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6 , яка підписана представником ОСОБА_7 , на постанову Одеського апеляційного суду від 13 липня 2023 року в складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з первісним позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про виселення.
У лютому 2018 року ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення постійного особистого житлового сервітуту, визначення об`єму користування квартирою та визначення, що мають право користування кімнатами, визнання договорів купівлі-продажу недійсними та вселення.
Зустрічний позов мотивований тим, що 23 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , згідно якого ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 вказану квартиру.
11 червня 2014 року ОСОБА_2 за договором дарування подарував зазначену квартиру своїй матері - ОСОБА_1 .
Договір дарування квартири АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_2 став предметом її позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є. С. про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії у цивільній справі № 521/9257/14-ц.
25 жовтня 2017 року за результатами розгляду справи № 521/9257/14-ц колегією суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлено ухвалу, відповідно до якої касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є.С. про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без змін.
ОСОБА_3 зазначала, що після постановлення ухвали судом касаційної інстанції, вона разом із сином ОСОБА_4 продовжували проживати в квартирі АДРЕСА_1 .
Крім того, позивач за зустрічним позовом вказала, що 15 травня 2018 року представник відповідачів за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - ОСОБА_7 разом із трьома невідомими особами прибули до квартири АДРЕСА_1 , яка, на той час, була її місцем проживання та проживання її неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , та представились сусідами. У подальшому, двері невідомим особам відчинив син - ОСОБА_4 , після чого щодо нього було застосовано фізичну силу та виставлено за межі квартири, а у вхідних дверях квартири замінено замки. Наступного дня - 16 травня 2018 року ОСОБА_3 звернулася з письмовою заявою про скоєння злочину до Малиновського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області.
Як вказує ОСОБА_3 , до поліції ОСОБА_7 надав документи щодо квартири АДРЕСА_1 , згідно яких 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_5 , однак після втручання поліції їй вдалося звільнити квартиру від сторонніх осіб.
Також, позивач за зустрічним позовом вказала, що згодом - 23 травня 2018 року невідомі їй особи в кількості біля десяти осіб прибули до квартири АДРЕСА_1 та, застосовуючи фізичну силу, вигнали її разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ініціатором повторного візиту, як стало пізніше відомо позивачу, був ОСОБА_6 , який придбав квартиру за договором купівлі-продажу у ОСОБА_5 .
З огляду на наведені обставини, ОСОБА_3 вказала, що з моменту придбання в 2008 році вказаної квартири вона та її син проживали в спірній квартирі як члени сім`ї ОСОБА_1 , а тому мають право користуватись спірним житлом, оскільки іншого житла у неї із сином не має.
Окрім того, позивач за зустрічним позовом вказала, що згідно результатів проведення обстеження житлово-побутових умов квартири АДРЕСА_1 , вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживають у вказаній квартирі з 2008 року, а за результатами проведення обстеження житлово-побутових умов квартири АДРЕСА_2 , встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживають за вказаною адресою, у зв`язку із невідповідністю встановлених законодавством норм житлової площі на одну особу, а лише зареєстровані в ній.
Крім того, на думку ОСОБА_3 договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а також між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 необхідно визнати недійсними.
ОСОБА_3 , з урахуванням уточнень зустрічного позову, просила:
встановити постійний житловий сервітут на користь неї, та її неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для користування ними частиною приміщень квартири АДРЕСА_1 , визначити об`єм користування квартирою та визначити, що мають право користування кімнатами;
визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 від 24 квітня 2018 року, а також між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 18 травня 2018 року;
вселити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2019 року провадження в цивільній справі за позовною заявою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про виселення закрито.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року в задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , відмовлено.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Малиновського районного суду м. Одеса від 29 травня 2018 року (на підставі заяви ОСОБА_3 з метою забезпечення позову) на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 682, посвідченого 18 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Борисовою Н. В.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
судом встановлено, що договори дарування квартири АДРЕСА_1 , від 23 квітня 2014 року та від 11 червня 2014 року, не були визнані судом недійсними. ОСОБА_1 , як власниця квартира мала право продати її ОСОБА_5 , а той, в свою чергу, ставши власником спірної квартири, мав, як власник квартири, право продати її ОСОБА_6 . У зазначеній квартирі не були та не є зареєстрованими ні ОСОБА_3 , ні її син ОСОБА_4 , який на час розгляду справи досяг повноліття. Наразі, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 , який в родинних відносинах, ні з ОСОБА_3 , ні з її сином ОСОБА_4 , не перебуває;
право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Проте, доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мають право користування квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 , для задоволення своїх потреб, оскільки ці потреби не можуть бути задоволені іншим способом, до суду не надано. Отже, підстави для задоволення позовних вимог про встановлення постійного особистого житлового сервітуту на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо квартири АДРЕСА_1 та про визначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , об`єму користування квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_6 , відсутні. Тому позовні вимоги про визначення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вони мають право користування кімнатами, в квартирі, яка належить ОСОБА_6 , не підлягають задоволенню;
суду не надано доказів, які б слугували підставою для висновків суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 40,0 кв.м., серії та номер - 1126, посвідченого 24 квітня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Федорченко Т. М. та про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв. м., житловою площею 40,0 кв. м, серії та номер - 682, посвідченого 18 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Борисовою Н. В. А тому, не можуть бути задоволеними вимоги позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 40,0 кв. м, серії та номер - 1126, посвідченого 24.04.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Федорченко Т.М. та про визнання недійсним договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 69,3 кв. м, житловою площею 40,0 кв. м, серії та номер - 682, посвідченого 18 травня 2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Борисовою Н. В.;
у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 до 2017 року була дружиною ОСОБА_2 та входила до кола членів родини останнього, а ОСОБА_4 не є рідною дитиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, де в графі батько зазначена інша особа. Оскільки позивачі не відносяться до дружини чи чоловіка, дітей чи батьків відповідачів по справі - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , тому позивачі не можуть бути членами родини будь кого з цих відповідачів. Також, позивачами не доведено фактів спільного проживання, ведення спільно побуту та існування взаємних прав та обов`язків з будь-ким з відповідачів та до суду не надано інших доказів, що свідчать про родинні стосунки між відповідачами та позивачами. Оскільки квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 , з яким позивачі не знаходяться в родинних відносинах, то вимога про вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартиру АДРЕСА_1 , яка позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , не належить, також задоволенню не підлягає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року скасовано в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_4 щодо встановлення постійного особистого житлового сервітуту та ухвалено в цій частині нове рішення.
Встановлено постійний житловий сервітут на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , для обмеження прав власника квартири по її користування нею та з користування ним частиною квартири.
Визначено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування кімнатою під №1-4, площею 8,5 кв. м, та право загального користування нежитловими приміщеннями, а саме: коридором під №1-1 площею 12,8 кв. м, кухнею під №1-2 площею 11 кв. м, ванною кімнатою під №1-6 площею 3 кв. м. та вбиральнею під №1-5 площею 1 кв. м у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , згідно із технічним паспортом квартири.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
20 листопада 2009 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 (т.1, а.с. 99). 23 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією вказаного договору (справа № 521/9257/14-ц, а. с.105, т.1), право власності було зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується копією відповідного витягу (справа № 521/9257/14-ц, а. с. 150, т.1). Оскільки на момент дарування спірної квартири сторони знаходились в шлюбі, а в тексті договору дарування не вказано про втрату права користування, то надаючи оцінку наслідкам такого дарування з точки зору права користування, апеляційний суд виходить з постанови ВП ВС від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), в якій вказано, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, сама по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням. Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. При цьому ВП ВС вказала, що положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України;
згідно до ксерокопії паспорту ОСОБА_3 , вона з 17 жовтня 2007 року зареєстрована в АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 10). Виходячи з наведеного апеляційний суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить з того, що ОСОБА_3 могла припинити своє право користування спірною квартирою як наслідок здійснення дарування, проте вказане не могло стосуватись її малолітнього сина ОСОБА_4 право на житло якого повинно бути забезпечено його батьками. При цьому відчуження майна не призводить до автоматичного припинення права користування цим майном членами сім`ї власника, а тому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому на момент відчуження квартири було 12 років, не міг автоматично позбавитись прав користування на спірне майно. Така оцінка спірних правовідносин відповідає позиції, висловленій ВП ВС. Відповідно надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог слід було уточнити позовні вимоги, які були сформульовані не як встановлення сервітуту, а як його визнання (підтвердження), оскільки автоматичного припинення права користування ОСОБА_4 не могло відбутись також в силу вимог спеціального законодавства, зокрема, ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»;
згідно до акту обстеження умов проживання в квартирі АДРЕСА_2 від 21 березня 2018 року, проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_3 у зазначеній квартирі не є можливим у зв`язку із невідповідністю встановлених чинним законодавством норм житлової площі на одну особу (т. 1, а. с.150). Матеріали справи не містять доказів наявності у користуванні ОСОБА_4 іншого житла, а тому відповідні вимоги про встановлення сервітуту та порядку користування квартирою підлягають задоволенню. При цьому, в зв`язку з неможливістю автоматичного припинення права користування спірною житловою площею через її відчуження вимоги про встановлення сервітуту розглядаються судом як вимога про визнання права користування, яке в свою чергу може бути припинено в порядку ст. 406 ЦК України за позовом нового власника спірного майна в рамках самостійного провадження;
договори дарування від 23 квітня 2014 року та від 11 червня 2014 року були предметом позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є. С. про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії у цивільній справі № 521/9257/14-ц. У задоволенні позовних вимог було відмовлено. Обставини, на які посилається позивач, повинні бути підтверджені відповідним вироком, який в свою чергу міг би бути підставою для перегляду вказаних рішень за нововиявленими обставинами, проте він відсутній в матеріалах справи.
Аргументи учасників справи
11 серпня 2023 року ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_7 , на постанову Одеського апеляційного суду від 13 липня 2023 року, в якій просив:
скасувати оскаржену постанову Одеського апеляційного суду в частині скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року в частині відмови вимог ОСОБА_4 щодо встановлення постійного особистого житлового сервітуту, встановлення постійного житловий сервітуту на користь ОСОБА_4 щодо квартири для обмеження прав власника квартири по її користуванню та по користуванні ним частиною квартири, визначенні ОСОБА_4 права користування визначенні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право користування кімнатою № 1-4 площею 8,5 кв. м та право загального користування коридором № 1-1 площею 12,8 кв. м, кухнею № 1-2 площею 11 кв. м, ванною кімнатою № 1-6 площею 3 кв. м та вбиральнею № 1-5 площею 1 кв.м у квартирі АДРЕСА_1 згідно із технічним паспортом квартири;
ухвалити нове рішення яким, залишити в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року в частині повної відмови у задоволенні позовних вимог щодо кожної вимоги зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ОСОБА_3 - колишня дружина ОСОБА_2 входила до кола членів родини останнього в якості дружини до часу розірвання шлюбу між подружжям. ОСОБА_3 не заявляє жодних позовних вимог до ОСОБА_2 як до чоловіка і члена родини та останнього було залучено до справи не як відповідача, а як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог. ОСОБА_4 не є рідною дитиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, де як батько зазначена інша особа, а тому, ОСОБА_4 не відносяться до члена родини ОСОБА_2 і не є відповідачем у справі. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ніколи не були зареєстровані за адресою спірної квартири та не відносяться до дружини чи чоловіка, дітей чи батьків відповідачів по справі: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 тому позивачі не можуть бути членами родини будь-кого з відповідачів відповідно до статті 3 СК України статті 64 ЖК України;
право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї;
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 проживали в спірній квартирі без дозволу власників квартири та більше року з 23 травня 2018 року по цей час не проживають у спірній квартирі, маючи можливість проживають за іншою адресою, у іншому помешканні та останні роки проживають у Німеччині, за межами України;
ОСОБА_4 має сімейні відносини на підставі кровного споріднення лише з ОСОБА_3 ;
член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом;
внаслідок встановлення ОСОБА_4 постійного особистого житлового сервітуту, порушило права ОСОБА_6 як законного власника квартири АДРЕСА_1 , яке виразилось в обмеженні прав власника квартири по її користуванню та у користуванні ним частиною квартири.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
10 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2023 року вказано, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 лютого 2022 року у справі № 368/963/20-ц; від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що судове рішення оскаржується в частині задоволених позовних вимог про встановлення постійного житлового сервітуту та визначення права користування. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Фактичні обставини
Суди встановили, що згідно до наданої позивачем за зустрічним позовом ксерокопії свідоцтва про народження, ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Миколаїв народився ОСОБА_4 , його батьки: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Відповідно до довідки про склад сім`ї і прописку від 29 січня 2009 року квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_10 . У вказаній квартирі ніхто не зареєстрований.
Згідно до наданої позивачем за зустрічним позовом ксерокопії свідоцтва про шлюб, 20 лютого 2009 року ОСОБА_10 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , після укладення шлюбу, дружині присвоєно прізвище ОСОБА_11 .
Договором дарування від 23 квітня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2155, позивачем за зустрічним позовом безоплатно передано у власність, ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно до ксерокопії паспорту ОСОБА_3 , вона з 17 жовтня 2007 року зареєстрована в АДРЕСА_4 .
Відповідно до ксерокопії паспорту ОСОБА_2 , він з 03 вересня 2010 року зареєстрований в АДРЕСА_5 .
Згідно договору дарування від 11 червня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3007, ОСОБА_2 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про склад сім`ї і прописку від 29 вересня 2014 року у квартирі АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 .
Вказані договори дарування від 23 квітня 2014 року та від 11 червня 2014 року були предметом позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є. С. про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії у цивільній справі № 521/9257/14-ц.
Згідно рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Писаренка Є.С. про визнання договору дарування, від 11 червня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3007 недійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення апеляційного суду Одеської області від 25 травня 2017 року залишено без змін.
19 лютого 2018 року Малиновським районним судом м. Одеси постановлено ухвалу, якою зобов`язано орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради разом із територіальним відділом Служби у справах дітей Одеської міської ради провести обстеження місця та умов проживання в квартирі АДРЕСА_1 та квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 21 березня 2018 року, складеного на виконання ухвали суду, від 19 лютого 2018 року житлово-побутові умови в квартирі АДРЕСА_1 задовільні, є необхідні умови для проживання і розвитку неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно акту обстеження умов проживання від 21 березня 2018 року, складеного на виконання ухвали суду від 19 лютого 2018 року про житлово-побутові умови в квартирі АДРЕСА_1 , квартира належить ОСОБА_1 .
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 21 березня 2018 року, складеного на виконання ухвали суду від 19 лютого 2018 року, в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та родина брата ОСОБА_3 .
Згідно до акту обстеження умов проживання в квартирі АДРЕСА_2 , від 21 березня 2018 року, проживання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом із матір`ю ОСОБА_3 у зазначеній квартирі не є можливим у зв`язку із невідповідністю встановлених чинним законодавством норм житлової площі на одну особу.
24 квітня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 1129, від 24 квітня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М. були внесені зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 , відповідно до яких власником 1/1 вказаної квартири став ОСОБА_5 .
Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 18 травня 2018 року власником квартири АДРЕСА_1 став ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 682, від 18 травня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н. В.
ОСОБА_3 разом із своїм сином ОСОБА_4 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 , та не були зареєстрованими в квартирі АДРЕСА_1 до 23 травня 2018 року, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами.
Відповідно до змісту талонів-повідомлень №14030 від 16 травня 2018 року та № 14800 від 23 травня 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 звернулася до Малиновського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області із письмовими заявами про вчинення кримінального правопорушення.
Згідно постанови слідчого СВ Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП України в Одеській області, без дати, матеріали кримінального провадження ЄРДР № 12018160470002132 прийнято до провадження та розпочато досудове розслідування.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2018 року постанову слідчого Малиновського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області Іванової І. Ю., від 21 вересня 2018 року про закриття кримінального провадження № 12018160470002132, внесеного до ЄРДР 19 червня 2018 року - скасовано, а матеріали кримінального провадження повернуто до СВ Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області для проведення досудового розслідування у загальному порядку.
На час розгляду цивільної справи, доказів того, що по кримінальному провадженні 12018160470002132 будь-якій особі вручено повідомлення про підозру, до суду не надано.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 401 ЦК України).
Сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року в справі № 498/164/15-ц (провадження № 61-4025св18)).
Залежно від способу визначення суб`єкта сервітуту вони поділяються на земельні та особисті. Вказаний критерій дозволяє відобразити специфіку суб`єктів сервітуту, тобто осіб, на користь яких встановлений сервітут. Під земельним сервітутом варто розуміти речове право користування чужим майном у тому чи іншому відношенні. Тобто, земельний сервітут представляє собою право здійснювати один або декілька певних видів «користування» чужою земельною ділянкою. Земельному сервітуту притаманна властивість слідування. Сутність слідування полягає в тому, що перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не є підставою для припинення сервітуту. Тобто, сервітут немовби «приєднаний» до земельної ділянки, слідує за нею при зміні власника незалежно від волі останнього (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 748/582/19 (провадження № 61-3898св20)).
Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (стаття 405 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 209/2642/18 (провадження № 61-9591св19) вказано, що:
«статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».
Аналіз статті 405 ЦК України свідчить, що
сервітут, який передбачено цією нормою для членів сім`ї власника житла, є особистим, і це право можуть мати не всі, а лише конкретні особи - члени сім`ї власника житла. Особи мають особистий сервітут, доки вони мають статус члена сім`ї власника житла;
особливістю суб`єкта особистого сервітуту є те, що це особа, яка наділяється таким правом, що може існувати лише в неї. На відміну від цього у земельному сервітуті сервітуарієм виступає будь-яка особа - власник земельної ділянки, експлуатація якої вимагає встановлення сервітуту. Тобто при встановленні земельного сервітуту також визначається особа, яка наділяється правом користування чужою земельною ділянкою, але її право обумовлене тим, що вона є власником сусідньої земельної ділянки і воно не пов`язане суто з його особою. Навпаки, особистий сервітут - це право виключно конкретної особи.
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 посилалася на те, що 23 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , згідно з яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 вказану квартиру. 11 червня 2014 року ОСОБА_2 за договором дарування подарував зазначену квартиру своїй матері - ОСОБА_1 . ОСОБА_3 вказала, що з моменту придбання в 2008 році вказаної квартири вона та її син проживали в спірній квартирі як члени сім`ї ОСОБА_1 , а тому мають право користуватись спірним житлом, оскільки іншого житла у неї із сином не має. У зв`язку із цим ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 просила встановити постійний житловий сервітут на користь неї та її неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для користування ними частиною приміщень квартири АДРЕСА_1 , визначити об`єм користування квартирою та визначити, що мають право користування кімнатами;
при частковому задоволенні позовних вимог про встановлення особистого сервітуту та визначення порядку користування суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_3 могла припинити своє право користування спірною квартирою як наслідок здійснення дарування, проте вказане не могло стосуватись її малолітнього сина ОСОБА_4 , право на житло якого повинно бути забезпечено його батьками. При цьому відчуження майна не призводить до автоматичного припинення права користування цим майном членами сім`ї власника, а тому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому на момент відчуження квартири було 12 років, не міг автоматично позбавитись прав користування на спірне майно;
суди встановили, що ОСОБА_1 продала спірну квартиру ОСОБА_5 , а ОСОБА_5 продав спірну квартиру ОСОБА_6 ;
апеляційний суд не врахував, що сервітут, який передбачено статтею 405 ЦК для членів сім`ї власника житла, є особистим, і це право можуть мати не всі, а лише конкретні особи - члени сім`ї власника житла. Особи мають особистий сервітут, доки вони мають статус члена сім`ї власника житла;
апеляційний суд не звернув уваги, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 , і ОСОБА_4 не був та не є членом сім`ї власника спірної квартири ОСОБА_6 ;
оскільки ОСОБА_3 з її сином ОСОБА_4 , не є членами сім`ї власника спірної квартири ОСОБА_6 , то відсутні підстави для встановлення особистого сервітуту ОСОБА_4 щодо спірної квартири.
За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення постійного житлового сервітуту та визначення права користування. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена із неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати; рішення суду першої інстанції у частині у частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення постійного житлового сервітуту та визначення права користування залишити в силі.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
З урахуванням задоволення касаційної скарги з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 належить стягнути по 2 819,20 грн судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 , яка підписана представником ОСОБА_7 , задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у частині задоволення позовних вимог про встановлення постійного житлового сервітуту та визначення права користування скасувати.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення постійного житлового сервітуту та визначення права користування залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 2 819,20 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 13 липня 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
