ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2024 року
м. Київ
справа № 296/6169/23
провадження № 61-12472св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Виконавчий комітет Житомирської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист цивільного права та інтересу при розгляді позовних заяв, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 червня 2023 року в складі судді Шкирі В. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист цивільного права та інтересу при розгляді позовних заяв.
В обґрунтування позову посилалася на те, що представником Виконавчого комітету Житомирської міської ради під час розгляду цивільних справах № 296/5583/21, № 296/1693/20, № 296/262/22 допущено 17 порушень законодавства щодо оформлення і видання довіреностей для участі у вказаних справах та щодо вчинення інших процесуальних дій у цих справах.
Враховуючи викладене, позивачка просила суд відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 170 000 грн, заподіяну незаконними, на її думку, діями відповідача під час розгляду Корольовським та Богунським районними судами м. Житомира її позовних заяв у цивільних справах № 296/5583/21, № 296/1693/20, № 296/262/22.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 28 червня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист цивільного права та інтересу при розгляді позовних заяв.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що правом звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним. За змістом позовної заяви ОСОБА_1 вимоги про відшкодування шкоди обґрунтовані допущеними, на її думку, відповідачем порушеннями під час розгляду цивільних справ № 296/5583/21, № 296/1693/20, № 296/262/22, зокрема оформленням та виданням довіреностей на представництво інтересів Виконавчого комітету Житомирської міської ради представнику та інших процесуальних дій відповідача у згаданих справах.
Представництво у суді на підставі довіреності є формою реалізації учасником справи свого процесуального права на представлення його прав та інтересів у судовому процесі, пов`язаному з вирішенням конкретної цивільної справи. При цьому питання належного представництва учасника на підставі довіреності під час розгляду справи в суді і пов`язаного із судовим розглядом вчинення процесуальних дій вирішується судом, у провадженні якого перебуває справа. Крім того, право позивачки викласти свою правову позицію або ж міркування щодо процесуальних питань, зокрема і щодо належним чином оформленого представництва відповідача в суді та вчинення інших процесуальних дій, має реалізовуватися під час розгляду конкретних справ (у цьому випадку цивільних справ № 296/5583/21, № 296/1693/20, № 296/262/22), а не в іншій справі з посиланням на відповідні процесуальні дії, які позивачка вважає вчиненими з порушеннями.
На підставі наведеного суд першої інстанції зробив висновок, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду як у порядку цивільного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду, у зв`язку з чим у відкритті провадження у цій справі слід відмовити.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 червня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд законно і обґрунтовано дійшов висновку про те, що указані позивачкою дії відповідача, які вона вважає незаконними, є реалізацією процесуальних прав учасника цивільних справ № 296/5583/21, № 296/1693/20, № 296/262/22, які мають оцінюватися та вирішуватися судами, що розглядають відповідні справи. Суд першої інстанції правильно вважав, що порушення порядку оформлення та видачі відповідачем у межах конкретної справи довіреності на представництво інтересів не можна визнати шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України і така шкода не може бути стягнута за позовною вимогою в іншому провадженні. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відмову у відкритті провадження у цій справі через відсутність порушеного права позивачки, яке підлягає судовому захисту, оскільки порушені нею питання мають інший порядок вирішення в межах відповідних цивільних справ.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
17 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення по суті позовних вимог.
Касаційна скарга містить також клопотання ОСОБА_1 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі посилається на порушення судами норм процесуального права.
Заявниця вказує на те, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що спір між учасниками цієї справи не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та не підлягає розгляду судами взагалі. Заявниця вважає порушеними свої права внаслідок незаконних, на її думку, дій відповідача під час розгляду цивільних справах № 296/5583/21, № 296/1693/20, № 296/262/22, зокрема допущенням 17 порушень законодавства під час оформлення і видання довіреностей для участі у вказаних справах та вчинення інших процесуальних дій у згаданих справах.
Клопотання ОСОБА_1 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивоване необхідністю визначення питання, до суду якої юрисдикції відноситься розгляд цього спору.
Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року залишено без руху та надано для усунення зазначених в ухвалі недоліків скарги строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано з Корольовського районного суду м. Житомира цивільну справу № 296/6169/23.
У листопаді 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами обставини справи
Суд першої інстанції встановив, що згідно з поясненнями позивачки вона та Виконавчий комітет Житомирської міської ради були учасниками судових спорів у цивільних справах № 296/5583/21, № 296/1693/20, № 296/262/22.
Посилаючись на допущені Виконавчим комітетом Житомирської міської ради процесуальні порушення під час розгляду вказаних цивільних справ, позивачка звернулася до суду із позовом у цій справі.
За змістом позовної заяви ОСОБА_1 завдано шкоди внаслідок допущених відповідачем у цивільних справах № 296/5583/21, № 296/1693/20, № 296/262/22 порушень законодавства, а саме незаконних, на її думку, оформлення і видання відповідачем довіреностей для участі у вказаних справах; ненадання цих довіреностей позивачці разом із процесуальними документами у вказаних справах; подання відзивів, заперечень, викладення висновків у справах у судових засіданнях із порушеннями законодавства; подань відзивів на апеляційні та касаційні скарги із порушеннями законодавства.
Суди установили відсутність порушеного права позивачки, яке підлягає судовому захисту, оскільки описані нею дії відповідача, які позивачка вважає незаконними, мають інший (процесуальний) порядок вирішення (оцінки).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є частково прийнятними з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
У цій справі Верховний Суд вважає передчасним висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що подана ОСОБА_1 позовна заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України.
Частиною першою статті 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною другою статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду з позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20, пункт 86).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) є його предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
Правова підстава позову - це посилання у позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20).
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, визначила матеріально-правова вимогу до відповідача, щодо якої вона просить постановити судове рішення (предмет позову), зазначила обставини, якими обґрунтовує свої вимоги (підстава позову), зокрема навела юридичні факти, на яких ґрунтуються її позовні вимоги до відповідача (фактична підстава позову) та послалася у позовній заяві на норми ЦПК України, на яких ґрунтуються її вимоги (правова підстава позову), а також зазначила про право, яке вона вважає порушеним, вказала спосіб, у який, на її думку, відповідач порушив її право, та зазначила прийнятний для себе спосіб захисту такого права.
Отже, суд мав повно та всебічно дослідити обставини, яким позивачка обґрунтовує свої вимоги, перевірити їх доказами, які мають бути оцінені на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установити існування чи відсутність порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів, та за наслідками указаних дій ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення по суті вимог позивачки.
Натомість суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов передчасного висновку, обґрунтувавши його тим, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду як у порядку цивільного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.
Суд апеляційної на наведене вище уваги не звернув, помилково залишивши судове рішення місцевого суду без змін.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржені судові рішення - скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Відповідно до вимог частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів у цій справі не установила, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно із положеннями частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
Тлумачення змісту частини шостої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання має містити обґрунтування необхідності про передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. З урахуванням того, що у касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, висновків Верховного Суду за результатами касаційного перегляду справи, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про судовий захист цивільного права та інтересу при розгляді позовних заяв відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 28 червня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
А. С. Олійник
В. В. Сердюк
