05 червня 2024 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Власова Ю. Л.,
Мазура М. В., Пількова К. М., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.
Справа № 910/14524/22
Провадження № 12-4гс23
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача
1. У грудні 2022 року Корпорація "ТСМ Груп" (далі - також позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС", відповідач), у якому з урахуванням заяви від 02 березня 2023 року б/н про зменшення розміру позовних вимог просила:
- стягнути з АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" на користь Корпорації
"ТСМ Груп" 7 149 465,06 грн заборгованості за договором на виконання комплексу робіт, з яких: 2 012 833,59 грн основного боргу, 3 423 883,34 грн пені, 6 560,22 грн штрафу в розмірі 7 % від зобов`язань, не виконаних протягом 30 днів; 441 024,37 грн 3 % річних та 1 265 163,54 грн інфляційних втрат;
- відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України зазначити в рішенні про нарахування 3 % річних та пені на суму боргу до моменту виконання рішення.
2. Позов мотивований невиконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором на виконання комплексу робіт від 01 березня 2019 року
№ 04/19 щодо оплати виконаних позивачем робіт, з огляду на що в АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" виникла заборгованість, на яку позивачем нараховано суми пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.
3. АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях щодо вимог позову Корпорації "ТСМ Груп" заперечує та просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90 %, зазначаючи, зокрема, про відсутність його вини у простроченні зобов`язання, оскільки ринок електричної енергії України перебуває у кризовому стані, а накопичена заборгованість ставить під загрозу стабільну безпечну роботу відповідача та виконання ним своїх обов`язків перед державою, працівниками, кредиторами. Крім того, як зауважує відповідач, Корпорація "ТСМ Груп" заявила безпідставно штраф, оскільки договором та законодавством не передбачено стягнення штрафу у розмірі 7 % за невиконання / несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Також відповідач просить не застосовувати до нього положення частини десятої статті 238 ГПК України, оскільки нараховані та згодом донараховані штрафні санкції поставлять його у ще більш скрутне становище.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
4. 20 квітня 2023 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у
справі № 910/14524/22, яким позов Корпорації "ТСМ Груп" задовольнив
частково. Стягнув з АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" на користь Корпорації "ТСМ Груп" 2 012 833,59 грн основного боргу, 342 388,33 грн пені,
441 024,37 грн 3 % річних, 1 265 163,54 грн інфляційних втрат та 6 560,22 грн штрафу. Установив органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у справі
№ 910/14524/22, в порядку частини десятої статті 238 ГПК України нараховувати:
? 3 % річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу починаючи
з 04 лютого 2023 року до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути зазначену суму нарахованих процентів з АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" на користь Корпорації "ТСМ Груп";
? пеню на фактичну (не сплачену) суму основного боргу з урахуванням зменшення розміру пені на 90 % починаючи з 04.02.2023 до повної сплати суми основного боргу, але не довше ніж до дати скасування дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Розрахунок пені здійснювати за формулою: С х О х Д : К : 100 (де: С - несплачена сума основного боргу; О - подвійна облікова ставка НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня; Д - кількість днів прострочення;
К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість).
5. Суд першої інстанції визнав обґрунтованими та доведеними вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за виконані роботи, пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу на підставі статті 231 ГК України, оскільки відповідач належить до підприємств державного сектору економіки. Водночас місцевий господарський суд, врахувавши заявлене АТ "НАЕК "Енергоатом" у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру пені на 90 % та наведені на обґрунтування нього обставини, зменшив розмір присудженої до стягнення з відповідача пені на 90 %, а саме до 342 388,33 грн.
6. Також місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість одночасного нарахування 3 % річних та пені на фактичну (не сплачену) суму основного боргу починаючи з 04 лютого 2023 року до моменту повної оплати основного боргу за наведеними у резолютивній частині рішення формулами, оскільки застосування частини десятої статті 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів та пені за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.
7. Додатковим рішенням від 10 травня 2023 року Господарський суд міста Києва стягнув з відповідача на користь позивача 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст постановсуду апеляційної інстанції
8. Постановою від 24 жовтня 2023 року Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у справі
№ 910/14524/22 залишив без змін.
9. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо правомірності заявлених позивачем вимог у частині заборгованості за виконані роботи, пені, 3 % річних, інфляційних втрат, штрафу, наявності підстав для зменшення пені на 90 % та можливості одночасного нарахування 3 % річних та пені до повного виконання рішення в порядку частини десятої статті 238 ГПК України.
10. Іншою постановою від 24 жовтня 2023 року Північний апеляційний господарський суд залишив без змін додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року, яким суд першої інстанції стягнув з відповідача судові витрати позивача на професійну правничу допомогу.
11. Додатковими постановами від 27 та 28 листопада 2023 року Північний апеляційний господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача 4 800,00 грн (витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 10 травня 2023 року про розподіл судових витрат) та 10 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу
(витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 20 квітня 2023 року).
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг, підстави касаційного оскарження та узагальнені доводи скаржника (АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС")
12. АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" у поданих до Верховного Суду касаційних скаргах просить:
? скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду
від 24 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у справі № 910/14524/22 в частині стягнення 441 024,37 грн 3 % річних та 6 560,22 грн штрафу, а також у частині донарахування 3 % річних та пені до моменту виконання рішення і в цих частинах прийняти нове рішення, яким залишити зазначені вимоги без задоволення;
? скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду
від 24 жовтня 2023 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року; додаткові постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 та 28 листопада 2023 року у справі № 910/14524/22 та прийняти нові рішення, якими зменшити розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, до 1 000,00 грн.
13. На обґрунтування доводів касаційних скарг АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі
ВП "ПУАЕС" посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права та в аспекті визначеної ним пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини десятої статті 238 ГПК України і, як наслідок, здійснення нарахування до моменту виконання рішення одночасно відсотків
(3 % річних) і пені, а також про неврахування судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (щодо зменшення 3 % річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України).
14. Також АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" зауважує про відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафу та неможливість застосування до спірних правовідносин абзацу другого частини другої статті 231 ГК України, оскільки визначені цією нормою санкції застосовуються за невиконання негрошового зобов`язання, договором врегульовано відповідальність за невиконання грошових зобов`язань і штраф у розмірі 7 % не передбачений, штрафні санкції за невиконання грошових зобов`язань регулюються частиною шостою статті 231 ГК України.
15. Крім того, скаржник зазначає про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі
№ 922/2604/20 (щодо відсутності підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у разі відсутності документального підтвердження надання правової допомоги).
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи (Корпорація "ТСМ Груп")
16. Корпорація "ТСМ Груп" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами скарг відповідача та просить суд відмовити у задоволенні вимог останніх, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, зазначаючи, зокрема, таке:
- відповідач не навів обставин, що могли вплинути на можливість своєчасно розрахуватися за виконання комплексу робіт, а його посилання на необхідність здійснення ним інших витрат, крім витрат за договором, не заслуговують на увагу, оскільки наявність цих витрат не звільняє від виконання договірних зобов`язань;
? посилання відповідача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, є безпідставним, оскільки у наведеній справі судом розглядалося питання щодо зменшення 96 % річних, нарахованих відповідно до умов договору, а не 3 % річних, нарахування яких здійснено відповідно до частини другої статті 625 ЦК України;
? посилання скаржника на відсутність підстав для нарахування штрафу є неаргументованим, оскільки застосування штрафу у цих правовідносинах прямо встановлено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України;
? відповідач не навів жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження відсутності підстав для застосування частини десятої статті 238 ГПК України та нарахуванні пені, 3 % річних до моменту виконання рішення суду;
? доводи відповідача не спростовують висновків суду щодо обґрунтованості нарахування пені та 3 % річних;
? аргументи скаржника щодо відсутності підстав для покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу мають формальний характер, оскільки ним не надано жодних зауважень щодо наданих позивачем документів на підтвердження таких витрат та заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів фактичного понесення позивачем цих витрат, не зазначено, в чому полягає порушення або неправильне застосування судами норм процесуального / матеріального права.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
17. 20 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвали, якими відкрив: касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року у справі № 910/14524/22; за касаційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року у справі
№ 910/14524/22; відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у справі № 910/14524/22; призначив касаційні скарги до розгляду.
18. Ухвалами від 09 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ДП "НАЕК "Енергоатом" на додаткові постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 та 28 листопада 2023 року у справі № 910/14524/22;
призначив касаційні скарги до розгляду.
19. Ухвалою від 31 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду задовольнив клопотання Корпорації ?ТСМ Груп? про заміну відповідача у справі і замінив відповідача - ДП ?НАЕК ?Енергоатом? на його правонаступника - АТ ?НАЕК ?Енергоатом?.
20. 07 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, якою передав справу № 910/14524/22
на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених
статтею 302 ГПК України, зокрема зазначив про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 203/1330/20.
21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
зауважила, що, вирішуючи спір у справі № 203/1330/20, Касаційний цивільний
суд у складі Верховного Суду щодо застосування положень частин
десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України (аналогічні частині десятій
статті 238 ГПК України) у постанові від 02 лютого 2022 року зазначив про можливість нарахування або відсотків, або пені. Однак положення частини десятої статті 238 ГПК України (аналогічні частинам десятій та одинадцятій
статті 265 ЦПК України) мають диспозитивний характер та надають право виключно суду вирішувати питання доцільності застосування механізму стягнення відсотків, пені. Вимога позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення за своєю правовою природою є клопотанням, заявленим до суду, задоволення якого убезпечує позивача від повторних звернень з вимогами про стягнення згадуваних відсотків та пені. А тому суд, з урахуванням задоволених вимог, не позбавлений права здійснити нарахування одночасно і відсотків, і пені.
22. Ухвалою від 28 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу № 910/14524/22 до розгляду.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
23. 05 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову,
якою:
? касаційну скаргу АТ ?НАЕК ?Енергоатом? на рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року задовольнила частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року в частині стягнення штрафута вирішення питання про донарахування 3 % річних в порядку частини десятої статті 238 ГПК України скасувала та ухвалила в цій частині нове рішення ? про відмову в задоволенні позову в частині вимоги про стягнення штрафу та вимоги про нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року в частині стягнення 3 % річних та вирішення питання про донарахування пені в порядку частини десятої статті 238 ГПК України залишила без змін;
? касаційну скаргу АТ ?НАЕК ?Енергоатом? на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року задовольнила частково. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року змінила, зменшила розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, з 57 000,00 грн до 32 381,70 грн;
? касаційну скаргу АТ ?НАЕК ?Енергоатом? на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року задовольнила частково. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року змінила, зменшила розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, з 4 800,00 грн до 2 800,00 грн;
? касаційну скаргу АТ ?НАЕК ?Енергоатом? на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року залишила без задоволення. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року залишила без змін;
? стягнула з Корпорації "ТСМ Груп" на користь АТ ?НАЕК ?Енергоатом? 147,61 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 196,81 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
24. Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована таким.
24.1. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що між сторонами у цій справі виникло зобов`язання з оплати виконаних робіт за договором підряду, тобто грошове зобов`язання, відповідальність за порушення якого регулюють приписи частини шостої статті 231 ГК України, за змістом якої штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. З урахування наведеного помилково застосували до спірних правовідносин правила абзацу третього частини другої статті 231 ГК України та стягнули з відповідача штраф в розмірі 6 560,22 грн.
24.2. Зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. У справі, що переглядається, в суді першої інстанції відповідач просив зменшити лише розмір пені на 90 %, й це клопотання суд першої інстанції задовольнив, стягнувши пеню в розмірі 342 388,33 грн замість заявлених позивачем 3 423 883,34 грн. Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, суди не встановили. До того ж загальний розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат, стягнутих судом першої інстанції, незначно перевищує розмір основного боргу з оплати виконаних позивачем робіт. Тому відсутні підстави для зменшення розміру 3 % річних, нарахованих позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України, та відповідно для скасування оскаржуваних судових рішень у частині стягнення цих відсотків в розмірі 441 024,37 грн.
24.3. Зміст частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє. Такі вимоги не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання й іншого засадничого принципу судового процесу - принципу змагальності сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наведене підтверджується й тим, що нарахування коштів, передбачених частиною десятою статті 238 ГПК України та частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, присуджується за невиконання відповідачем свого приватноправового обов`язку перед позивачем, який було підтверджено судовим рішенням, тому ці кошти захищають приватний інтерес позивача, а не публічний інтерес держави, а отже, можуть накладатися судом саме за ініціативою позивача.
24.4. Законодавець, формулюючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) правову норму - правило поведінки для суду, використав такий розділовий сполучник, як "або", що вживається на означення того, що з ряду перелічуваного можливе тільки одне.
24.5. Використовуючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) сполучник "або" під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.
24.6. Зазначення в абзаці другому частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) терміна "пеня" у дужках після "відсотків" не дозволяє стверджувати, що ці відсотки та пеня можуть стягуватися як окремо, незалежно один від одного, так і разом, тобто одночасно, оскільки регуляторний вплив цього абзацу спрямований не на суд, а на виконавця судового рішення.
24.7. Вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.
24.8. Під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду. Зазначення судом першої інстанції в рішенні суду про одночасне нарахування пені та відсотків до моменту виконання рішення суду є помилковим, таким, що не відповідає приписам частини десятої статті 238 ГПК України,
24.9. Положення частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як "суд, приймаючи рішення …, може зазначити…", прямо передбачено у частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України. Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).
24.10. Наявність обставин, які можуть слугувати підставою для зменшення розміру відсотків або пені, заявлених до стягнення за неналежне виконання господарсько-правового зобов`язання (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), не може слугувати безумовною підставою для відмови в застосуванні правил частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) щодо нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду.
24.11. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а суд задовольнив цю вимогу.
24.12. Приписи частини десятої статті 238 ГПК України є нормами процесуального права, які не регулюють відносини господарсько-правової відповідальності за невиконання договірного зобов`язання, тому не можна вважати, що частина десята статті 238 ГПК України є спеціальною нормою по відношенню до загальної норми, частини шостої статті 232 ГК України. Відтак строк нарахування пені на підставі частини десятої статті 238 ГПК України не повинен перевищувати шести місяців, якщо інший строк не встановлений договором чи спеціальним законом, який містить норми матеріального права, що регулюють відносини господарсько-правової відповідальності.
24.13. Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у частині п`ятій статті 126 та частині п`ятій статті 129 ГПК України.
СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
25. У справі, яка переглядалася, з урахування предмета заявленого позову, правового регулювання спірних правовідносин, висновків судів попередніх інстанцій та аргументів сторін спору, доводів та вимог касаційних скарг Велика Палата Верховного Суду мала вирішити питання:
? чи можуть бути застосовані положення абзацу третього частини другої
статті 231 ГК України щодо нарахування штрафу до правовідносин з оплати вартості виконаних робіт за договором (прострочення виконання грошового зобов`язання);
? чи допускається при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховується відсотки або пеня, зазначити в рішенні на підставі частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення;
? чи впливають на застосування частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) обставини, які можуть
слугувати підставою для зменшення штрафних санкцій (частина третя
статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України);
? чи можуть відшкодовуватися судові витрати на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат.
26. Погоджуємося із висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо помилково застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України та стягнення з відповідача 6 560,22 грн штрафу, а також відсутності підстав для зменшення розміру 3 % річних, нарахованих позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України, та відповідно для скасування оскаржуваних судових рішень в частині стягнення цих відсотків в розмірі 441 024,37 грн.
27. Проте категорично не погоджуємося із висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо:
1) неможливості зазначення в рішенні суду про одночасне нарахування відсотків та пені до моменту виконання рішення суду;
2) здійснення такого нарахування лише на підставі процесуального клопотання позивача та вирішення питання про можливість застосування приписів частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) судом на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості, пропорційності;
3) наявності в особи, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, права на відшкодовування таких судових витрат;
4) наявності підстав для пропорційного розподілу судових витрат за результатом зменшення судом пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України;
5) зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції.
28. Вважаємо наведені висновки помилковими, такими, що не враховують дійсного змісту частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), статей 123, 129, 244 ГПК України та на практиці, вочевидь, ще більше поглиблюють правову невизначеність у питанні застосування положень цих норм під час нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат, а також створюють правову неузгодженість у питанні розподілу судових витрат за результатом зменшення судом штрафних санкцій на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України.
29. З огляду на викладене щодо наведених висновків висловлюємо окрему думку виходячи з таких міркувань.
Щодо можливості при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, зазначити про нарахування одночасно відповідних відсотків, пені до моменту виконання рішення
30. Корпорація "ТСМ Груп"у пред`явленому до суду позові (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) просила, з-поміж іншого, здійснювати нарахування заявлених ним до стягнення пені та 3 % річних до моменту виконання рішення суду.
31. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнавши правомірними вимоги позивача в цій частині, ухвалив здійснювати нарахування пені та 3 % річних відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України до моменту виконання рішення.
32. Велика Палата Верховного Суду виснувала про неможливість зазначення в рішенні суду про одночасне нарахування відсотків та пені до моменту виконання рішення суду та здійснення такого нарахування лише на підставі процесуального клопотання позивача й вирішення питання про можливість застосування приписів частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) судом на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості, пропорційності.
33. З огляду на наведене, зваживши, що позивач не висловив бажання захистити своє право на своєчасне виконання судового рішення шляхом обрання лише 3 % річних або ж лише пені, суди не встановили обставин, які б унеможливлювали донарахування таких грошових коштів, а суд касаційної інстанції є судом права, а не факту та здійснює розгляд справи в межах, визначених статтею 300 ГПК України, застосувавши у цій справі критерії розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палата Верховного Суду визнала за можливе залишити в силі оскаржувані рішення в частині продовження нарахування пені з урахуванням зменшення її розміру на 90 % починаючи з 04 лютого 2023 року до повної сплати суми основного боргу, але не довше ніж до дати скасування дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), що вважатиметься достатнім для стимулювання боржника виконати судове рішення якнайшвидше.
34. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
35. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
36. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Подібного змісту положення закріплено у частині першій статті 11 ГПК України.
37. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Він гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.
38. Юридична визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають.
39. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).
40. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
42. Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі "Воловік проти України").
43. Функція роз`яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 1999 року у справі "Озтюрк проти Туреччини").
44. Одним із завдань Верховного Суду є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.
45. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
46. Єдність розуміння та прогнозованість норм права забезпечується шляхом тлумачення їх застосування, мета якого полягає у розкритті дійсного змісту (сенсу, значення) правового тексту через чітке окреслення прав та обов`язків суб`єктів у юридичній справі, яка потребує вирішення.
47. У юридичній науці та практиці застосовуються різні способи інтерпретації норм права. Зокрема, до них належать:
? філологічний (граматичний, лексичний, текстуальний) спосіб тлумачення, який передбачає з`ясування змісту норми виходячи з даних граматики, лексики, аналізу змісту речень, використаних у них слів, термінів, словосполучень, сполучників, розділових знаків;
? логічний спосіб тлумачення, який передбачає з`ясування змісту норми права шляхом використання законів і правил формальної логіки (часто поєднують із системним). Такий спосіб дозволяє розкрити зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдалий вибір законодавцем словесних форм;
? системний спосіб тлумачення, за яким з`ясування змісту самої норми здійснюється у сукупності (системному зв`язку) з іншими нормами права, які знаходяться як в тому самому законі, де міститься сама норма, так і в інших законах, з урахуванням місця розташування норми у нормативному акті (його певному розділі, главі);
? історично-цільовий спосіб тлумачення ? виходячи зі змісту умов, у яких ухвалювалася норма, мети, якої хотів досягти законодавець, запроваджуючи норму (для цього досліджується нормативний акт, яким вона була запроваджена, пояснювальна записка до нього);
? телеологічний спосіб тлумачення - розкриття змісту норми шляхом виявлення й розкриття її мети.
48. Жоден з наведених способів тлумачення не є основним. Утім очевидно, що первинним під час тлумачення є текстуальний (граматичний) аналіз норми. Проте обмеження інтерпретації норми права із використанням лише одного способу тлумачення норми (зокрема, філологічного) не завжди забезпечує чіткості її розуміння і, як наслідок, прогнозованості застосування, що досить часто може бути зумовлено некоректним (не завжди логічним) використанням сполучників "і", ("та"), "або" у тексті норми, складним текстуальним її викладенням тощо, адже норма є не лише мовною, а й логічною категорією.
49. Верховний Суд неодноразово наголошував, що результат тлумачення приватно - правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (див. пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
50. Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має
бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від
05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20).
51. Розумність характерна та властива як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
52. Тож тлумачення норм права має бути змістовним та розумно передбачуваним, що може бути реалізовано шляхом поєднання кількох способів її інтерпретації.
53. На здійсненні змістовної інтерпретації норм також наголошує ЄСПЛ у рішенні від 23 жовтня 1985 року у справі "Бентем проти Нідерландів", зазначаючи, що одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми.
54. Якщо текст норми не є абсолютно зрозумілим і можливі декілька її тлумачень (неоднозначність розуміння), суд має встановити справжній зміст норми, виводячи її з його взаємозв`язку з іншими правовими положеннями, з його контексту (системного тлумачення), мети, що досягається, зокрема інтересів, які вона прагне захистити (телеологічна інтерпретація), та намірів законодавця.
55. Саме застосування комплексу способів (методів) тлумачення дозволяє з`ясувати (розкрити) дійсний зміст норми та забезпечити на практиці сталість, прогнозованість її застосування.
Щодо філологічного способу тлумачення
56. Положення щодо можливості зазначення в рішенні суду про нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення закріплені у абзацах першому, другому частини десятої статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України.
57. Семантичний аналіз викладення абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України, частини десятої статті 265 ЦПК України свідчить, що законодавцем при формулюванні цієї норми двічі вжито сполучник "або", що є службовою частини мови, яка служить для поєднання між собою однорідних членів речення або речень.
58. За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник, сполучник "або": І. розділовий 1. уживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ і т. ін.) можливий тільки один; 2. уживається на означення того, що предмети чи явища періодично чергуються або змінюються іншими; або... або: а) підкреслює взаємовиключення перелічуваних предметів, явищ і т. ін.; б) посилює роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ і т. ін. II. пояснювальний. Виступає в значенні тобто, інакше кажучи (Словник української мови: в 11 томах. - Том 1, 1970. - Стор. 4, URL: https://sum.in.ua/s/abo).
59. Застосований законодавцем в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України, частині десятій статті 265 ЦПК України між однорідними членами "відсотки або пеня" розділовий сполучник "або" створює альтернативний перелік, тобто застосування такого виду нарахування, який передбачений відповідним договором, законом за певних обставин.
60. Тож структурна будова та текстуальне викладення абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України, частини десятої статті 265 ЦПК України дозволяє стверджувати, що у конкретному випадку сполучник "або" виконує поєднувально-роздільну роль та вжитий законодавцем не з метою вираження наявності альтернативної можливості зазначення в рішенні про нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення, а задля можливості варіативності їх нарахування як разом, так і окремо (в залежності від того, чи були вони заявлені позивачем разом з вимогою про стягнення боргу та задоволені судом).
61. Додатковим підтвердження такої інтерпретації є відсутність застосування законодавцем під час формулювання цієї норми сполучника "чи", або повторювання сполучників "або… або".
62. До того ж в абзаці другому частини десятої статті 238 ГПК України, частині одинадцятій статті 265 ЦПК України відсотки, пеня вжиті у дужках, які виконують роль уточнюючого члена речення та тим самим підтверджують взаємозамінність вжитих слів - в цьому разі пені, відсотків.
63. Протилежне розуміння положень абзаців першого, другого частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України не узгоджується та явно не відповідає іншим положенням ГПК України, ЦПК України, зокрема пункту 1 частини п`ятої статті 238 ГПК України, пункту 1 частини п`ятої статті 265 ЦПК України щодо обов`язку суду зазначити в резолютивній частині рішення висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог, оскільки очевидно, що законодавець не міг мати наміру закріпити можливість зазначення в рішенні про нарахування виключно або відсотків, або пені до моменту його виконання, в той час як суд ухвалив рішення про стягнення як відсотків, так і пені. У такому разі подібне тлумачення - "суворий текстуалізм" (тлумачення слідуючи виключно змісті тексту та буквальному значенню слів) ? в повній мірі не розкриває сутнісного змісту норми та призводить до абсурду, безглуздості, явної невідповідності розуміння норми з іншими положеннями процесуальних кодексів.
64. Тож у цьому випадку під час філологічного тлумачення наведеної норми доцільним є саме контекстне тлумачення (так зване "розумне тлумачення"), яке передбачає врахування не лише сегменту тексту, норми якого підлягають тлумаченню, а і його структури загалом, а також контексту, в якому перебуває текст норми, зв`язку останнього із цим контекстом.
Щодо історично-цільового, телеологічного способів тлумачення
65. Історично-цільовий спосіб інтерпретації, як зазначалося, передбачає, зокрема, дослідження нормативного акта, яким вона була запроваджена, пояснювальної записки до нього, тоді як телеологічний - з`ясування змісту норми права за допомогою аналізу її мети.
66. Положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України закріплені у процесуальних кодексах Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України, ЦПК України викладені в новій редакції.
67. Згідно з пояснювальною запискою до проєкту Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" першочерговою зміною, яка знайшла відображення в усіх процесуальних кодексах, є впровадження ефективного захисту прав особи, яка звертається до суду, як превалюючого завдання судочинства. При прийнятті процесуальних рішень і застосуванні будь-яких процесуальних норм суд має керуватися насамперед основним завданням судочинства, яким є ефективний захист прав та інтересів особи. На цьому ж принципі базується і право суду застосувати на вимогу особи, яка звернулася до суду, спосіб захисту її права, який не передбачений законом або договором, якщо передбачені законом або договором способи не забезпечують ефективного захисту такого права. Наслідком прийняття вказаного законопроєкту стане впровадження ефективних механізмів захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
68. Саме такій меті відповідають положення абзаців першого, другого частини десятої статі 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, які за своєю суттю:
? надають кредитору можливість без вжиття додаткових заходів й понесення витрат (без звернення з новими позовами до суду про стягнення пені, відсотків за нові періоди прострочення виконання боржником рішення суду) отримати компенсацію, пов`язану з невиконанням рішення суду, та тим самим створюють умови для розвантаження судів і системи органів примусового виконання судових рішень від розгляду додаткових позовів про стягнення пені, відсотків й інфляційних втрат за нові періоди та відповідно виконання ухвалених за результатом їх розгляду судових рішень;
? стимулюють виконання боржником рішення суду (виконання ним більш добросовісно такого обов`язку).
69. Тож очевидно, що впровадження законодавцем цих норм є тим самим ефективним механізмом захисту, відновлення порушених прав особи та сприяє ефективному виконанню рішення суду, визначеності для сторін правовідносин. Зокрема, для боржника щодо розміру боргу і нарахувань та усунення ситуацій, у яких поки боржник розраховується за судовим рішенням, формується новий обсяг боргу, який кредитор обліковує окремо і в майбутньому заявить, а також дозволяє забезпечити процесуальну економію, оскільки усуває необхідність пред`явлення кредитором нових позовів, які можуть бути спричинені затримкою погашення боргу, зменшує навантаження на суди і систему органів примусового виконання судових рішень.
Щодо логічного та системного способів тлумачення
70. Логічна побудова та структура викладення у ГПК України, ЦПК України норми щодо можливості зазначення в рішенні про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, пеня, нарахування відсотків, пені до моменту виконання рішення, свідчить, що законодавець при конструюванні положень цієї норми передбачив два взаємопов`язаних етапи її застосування:
? перший етап, який передбачає оцінку / визначення судом наявності правових підстав для зазначення в рішенні суду про стягнення боргу пені, відсотків (залежно від заявлення відповідних вимог позивачем (пені або відсотків чи одночасно пені, відсотків), умов для стягнення таких вимог (договірних, законодавчих), прострочення боржника тощо;
? другий етап: в залежності від заявлення позивачем пені або відсотків чи одночасно пені та відсотків суд зазначає в рішенні про нарахування (наводить розрахунок) пені, відсотків до моменту виконання рішення суду як разом, так і окремо (залежно від того, чи були вони заявлені позивачем разом або окремо).
71. Додатковим підтвердженням наведеної інтерпретації норм є текстуальне викладення змісту абзацу другого частини десятої статті 238 ГПК України, частини одинадцятої статті 265 ЦПК України, частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону "Про виконавче провадження", під час конструювання яких законодавцем окремо не виокремлена (не розмежована) можливість нарахування судом (розрахунку виконавцем остаточної суми, перерахунку її розміру) відсотків, пені до моменту виконання рішення суду, а застосовано термін "пеня" у дужках після "відсотків", що дозволяє стверджувати про вжиття відсотків, пені у цих нормах як елементів єдиного правового явища - остаточної суми стягнення, які можуть стягуватися окремо, незалежно один від одного, або ж разом, тобто одночасно.
72. Системне тлумачення наведених норм дозволяє стверджувати, що положення абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України, частини десятої статті 265 ЦПК України, які містять словосполучення "про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення", не можуть тлумачитися без урахування (поза межами) сутнісного змісту абзацу другого частини десятої статті 238 ГПК України, частини одинадцятої статті 265 ЦПК України, частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону "Про виконавче провадження", оскільки в першому випадку йдеться про можливість зазначення судом в рішенні відсотків або пені в залежності від змісту позовних вимог та положень закону, умов договору, які регулюють їх нарахування (тобто судом визначається можливість зазначення в рішенні про нарахування відсотків, пені в залежності від змісту предмета заявлених вимог позивача та наявності підстав для їх задоволення), тоді як в іншому - законодавцем закріплено правило щодо розрахунку остаточної суми відсотків, пені, про можливість зазначення яких в рішенні до моменту його виконання суд дійшов висновку (правило розрахунку виконавцем остаточної суми, перерахунку суми розміру відсотків, пені, про нарахування яких суд зазначив у судовому рішенні).
73. Отже, застосування комплексу способів інтерпретації змісту наведених норм свідчить, що положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України урегульовують можливість нарахування до моменту виконання рішення суду двох видів платежів: відсотків та пені.
74. При прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення.
75. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) охоплюються положенням частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.
76. Утім Велика Палата Верховного Суду наведеного вище не врахувала та здійснила тлумачення положень частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, обмежившись фактично лише філологічним способом їх інтерпретації, який в цьому разі не забезпечує розкриття сутнісного змісту норми та цілей її застосування.
77. Посилання Великої Палати Верховного Суду на те, що саме абзац перший частини десятої статті 238 ГПК України та частина десята статті 265 ЦПК України визначають певне правило поведінки, обов`язкове для суду, а регуляторний вплив частини десятої статті 238 ГПК України (частини одинадцятої статті 265 ЦПК України), в яких термін "пеня" у дужках після "відсотків" спрямований не на суд, а на виконавця судового рішення, не може вважатися таким, що забезпечує логічне та системне тлумачення зазначених норм, адже має своїм наслідком їх інтерпретацію поза межами правового зв`язку з іншими нормами права, які в цілому собою складають механізм (правило) регулювання конкретних правовідносин (у цьому випадку ? механізм зазначення в рішенні суду та нарахування до моменту його виконання пені, відсотків).
78. Так само неприйнятним є висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою та прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), оскільки диспозиції наведених норм не містять жодних умов (застережень) щодо недопустимості зазначення в рішенні про одночасне нарахування пені, відсотків, у тому числі й умов щодо необхідності урахування можливості впливу нарахування пені, відсотків на спроможність виконання боржником рішення суду. До того ж подібний висновок мав би право на існування лише у випадку застосування законодавцем під час формулювання цієї норми сполучника "чи", або повторювання сполучників "або… або", а також у разі наявності безпосередньої прямої заборони одночасного нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду, що в цьому випадку відсутнє.
79. Натомість, як уже зазначалося вище, впровадження законодавцем положень вказаних норм своєю ціллю спрямовано на мінімізацію нового звернення позивача з позовом до суду про донарахування пені, відсотків та вочевидь, як наслідок (хоча вказівку про це безпосередньо норма не містить), і стимулювання боржника виконати якнайшвидше ухвалене щодо нього рішення суду, адже, будучи обізнаним про ухвалене рішення суду, боржник водночас є усвідомленим про необхідність виконати таке рішення суду у якнайкоротші строки.
80. До того ж подібний висновок Великої Палати Верховного Суду фактично ґрунтується на принципі неможливості притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, у той час як пеня, відсотки є окремими заходами відповідальності, а їх нарахування на підставі частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України в рішенні суду - не є застосуванням нового виду відповідальності, а продовженням нарахування уже стягнутих судом пені, відсотків за наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується боржником.
Щодо застосування положень частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) у справі (необхідності подання клопотання, розсуду суду, врахування обставин під час застосування цих норм)
81. Також категорично не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості зазначення судом в рішенні з власної ініціативи про подальше нарахування відсотків, пені до моменту його виконання та здійснення їх нарахування судом лише на підставі процесуального клопотання позивача, а питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, оскільки застосування цих норм жодним чином не обмежується наявністю клопотання позивача про нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду, наявність якого лише зобов`язує суд розглянути вимоги клопотання та зазначити в рішенні суду, в залежності від правомірності їх заявлення, про нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду.
82. Так само не пов`язується застосування частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) із суб`єктивною поведінкою боржника (його фінансовим, майновим станом тощо), іншими обставинами, оскільки, як свідчить диспозиція цих норм, їх застосування пов`язано виключно з наявністю правових підстав для стягнення з відповідача (боржника) пені, відсотків.
83. Тож за наведеної інтерпретації норм фактично ототожнюється можливість нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду з наявністю обставин, які є аналогічними з тими, що можуть слугувати підставою для зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень частин третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, мета та ціль яких є відміна із тими, які закріплено законодавцем у частині десятій статті 238 ГПК України (частині десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України).
84. Подібне тлумачення фактично нівелює на практиці застосування положень частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), оскільки обмежує можливість вирішення питання щодо нарахування пені, відсотків: як необхідністю заявлення відповідного клопотання позивача, так і розсудом суду, адже ставить застосування механізму визначеного цими нормами у залежність від одночасної наявності цих умов, які наведені норми не містять.
85. Тобто сформований Великою Палатою Верховного Суду підхід щодо вирішення питання нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення за розсудом суду на практиці фактично робить застосування норм частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) винятково одиничним, адже ставить їх застосування в залежність від конкретних обставин справи та розсуду суду, тим самим не сприяє прогнозованості та сталості їх застосування судами.
86. До того ж така інтерпретація норм не відповідає положенням частини другої статті 2 ГПК України щодо ефективного захисту порушених прав особи під час вирішення спору судом, оскільки зумовлює після ухвалення рішення звернення позивача з новим позовом до суду про стягнення з боржника пені, відсотків за нові періоди прострочення оплати заборгованості, і, як результат, створює додаткове навантаження на суди й органи примусового виконання судових рішень.
87. Ураховуючи наведене, цілком очевидно, що застосоване Великою Палатою Верховного Суду тлумачення нормне забезпечує розумної передбачуваності судових рішень та матиме наслідком формування хибної судової практики щодо застосування положень частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, що згодом у майбутньому може зумовити необхідність уточнень або конкретизації висновків щодо застосування цих норм.
88. Водночас саме Верховний Суд має бути джерелом визначеності судової практики, і саме судові рішення касаційного суду мають бути розумно передбачуваними, що безпосередньо слідує з положень частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Щодо дотримання принципу диспозитивності господарського судочинства
89. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.
90. Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Подібні норми містить частина третя статті 2, стаття 13 ЦПК України.
91. Отже, у господарському / цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
92. Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
93. Тобто позивач, вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого диспозитивного права шляхом звернення з позовом із визначеними ним вимогами до особи, винної, на його думку, в порушенні його майнових прав.
94. Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (див. подібні висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 908/1165/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 909/51/19, від 25 березня 2020 року у справі № 5023/1123/12, від 16 вересня 2021 року у справі № 922/3059/16).
95. Проте Велика Палата Верховного Суду наведеного не врахувала та скасувала оскаржувані судові рішення у частині продовження нарахування 3 % річних до моменту повної оплати основного боргу з посиланням на те, що оскільки не допускається зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду, а позивач не висловив бажання захистити своє право на своєчасне виконання рішення шляхом обрання лише 3 % річних або ж лише пені, достатнім для стимулювання боржника виконати судове рішення якнайшвидше є лише задоволення позову в частині продовження нарахування пені до повної сплати боргу.
96. Тобто Велика Палата Верховного Суду фактично на власний розсуд із абсолютно незрозумілих сторонньому спостерігачу підстав та чинників, критеріїв тощо визначила одну із вимог позивача, яка підлягає задоволенню судом, що не узгоджується із принципом диспозитивності господарського судочинства згідно з яким визначення предмета заявлених вимог позову належить виключно позивачу, а суд позбавлений права на процесуальну ініціативу. Адже навіть якщо і допустити неможливість одночасного нарахування до моменту виконання рішення суду пені, відсотків, суд в будь-якому випадку позбавлений права вирішувати замість позивача, яку із ряду заявлених ним вимог (при наявності підстав для їх задоволення) слід задовольнити, а яку ні.
Щодо можливості відшкодування судових витрати на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат
97. У жовтні 2023 року Корпорація "ТСМ Груп" звернулась до Північного апеляційного господарського суду із заявою про стягнення 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом судом апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року у справі № 910/14524/22, яким суд стягнув з відповідача 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
98. Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від
27 листопада 2023 року заяву Корпорації "ТСМ Груп"задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 4 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом в апеляційному порядку додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року.
99. Велика Палата Верховного Суду погодилась із судом апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відшкодування судових витрат позивача, виснувавши, що особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України.
100. З наведеним висновком Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
101. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 237 ГПК України одним із питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, є розподіл між сторонами судових витрат.
102. Системний аналіз положень статей 124, 126, 129 ГПК України в сукупності з приписами статті 221 ГПК України свідчить, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала доказів, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву, суд може вирішити питання про судові витрати шляхом ухвалення додаткового рішення.
103. Пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
104. Однак за нормами статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Тобто є актом правосуддя, яким вирішуються окремі процесуальні питання, що не були вирішені судом під час ухвалення судового рішення за результатами вирішення спору по суті. Таке рішення не вирішує / змінює спір сторін по суті, а також не містить висновків про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, не вирішує вимог, не досліджених у судовому засіданні щодо спору по суті (наведена правова позиція узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного
Суду від 21 травня 2021 року у справі № 905/1623/20, від 22 жовтня 2019 року у справі № 922/2665/17, від 12 січня 2021 року у справі № 1540/4122/18,
від 17 лютого 2021 року у справі № 522/17366/13-ц, від 25 березня 2021 року у
справі № 640/15192/19).
105. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, яка згідно із частиною першою статті 244 ГПК України полягає у такому: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
106. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи та вирішенням по суті, а у випадках їх звільнення від сплати - це
витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи
(див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 907/418/21).
107. Порядок розподілу судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України здійснюється судом за результатами вирішення спору.
108. Загальні положення щодо розгляду справи по суті наведено у параграфі 1
глави 6 "Розгляд справи по суті" розділу ІІІ "Позовне провадження" ГПК України. Зокрема, у статті 194 ГПК України передбачено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
109. Водночас за приписами частини третьої статті 233 ГПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
110. Отже, положеннями статті 233 ГПК України обмежено можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому судовому рішенні ухваленням рішення за результатами розгляду справи по суті (див. подібний за змістом висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 914/201/19, від 27 березня
2023 року у справі № 910/25118/15, ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 903/834/20).
111. До того ж зміст статей 221 і 244 ГПК України також свідчить про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення у справі, зокрема про судові витрати саме після ухвалення судового рішення по суті позовних вимог (після розгляду по суті), якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати (частина перша статті 244 ГПК України).
112. Оскільки метою відшкодування судових витрат є компенсація витрат, що були понесені особою у зв`язку з необхідністю захисту в суді власного права або інтересу, відшкодовуватись мають витрати сторони, понесені у зв`язку з процесуальною діяльністю, що стосується юридичних фактів, які входять у предмет доказування. Факти щодо розміру судових витрат не входять до предмета доказування, а належать до інших доказових фактів.
113. Питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, за результатом якого ухвалено додаткове рішення, не є розглядом справи (не є судовими витратами відповідно до змісту статті 123 ГПК України).
114. Сам по собі розподіл судових витрат не є розглядом справи по суті і не залежить від результатів розгляду справи як такої (задоволення позовних вимог чи відмови в їх задоволенні). Якщо допустити, що сторона має право на відшкодування судових витрат, пов`язаних із розглядом в окремому судовому засіданні в порядку статті 221 ГПК питання про судові витрати, такий підхід може спонукати сторону до зловживання правом шляхом збільшення цих витрат.
115. У справі, яка переглядається, позивач звернувся до апеляційного господарського суду із заявою про стягнення 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом судом апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року про стягнення з відповідача 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
116. Однак оскаржуване в апеляційному порядку додаткове рішення суду першої інстанції від 10 травня 2023 року не є судовим рішенням, ухваленим за результатами розгляду справи по суті, оскільки не вирішує / змінює спір сторін по суті, а також не містить висновків про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, не вирішує вимог, не досліджених у судовому засіданні щодо спору по суті, що є підставою для розподілу судових витрат у справі на підставі приписів статті 129 ГПК України.
117. Оскарження додаткового судового рішення не є окремими судовим розглядом спору по суті та прямо залежить від розгляду основної справи, а тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення, яким вже вирішено питання розподілу судових витрат,
є необґрунтованим та не відповідає положенням статті 129 ГПК України.
118. Подібний висновок викладений в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі
№ 910/9714/22.
119. Жодних посилань, в тому числі мотивів щодо відступу від наведеної позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, ухвалена у цій справі постанова Великої Палати Верховного Суду не містить.
120. З огляду на викладене вважаємо висновок Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних розглядом апеляційним господарським судом апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду, таким, що не узгоджується з положеннями статті 129 ГПК України.
Щодо пропорційного розподілу судових витрат за результатом зменшення судом пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України
121. Велика Палата Верховного Суду під час оцінки аргументів касаційних скарг щодо порушення судами норм процесуального права у пункті 190 постанови зазначила про залишення судами попередніх інстанцій поза увагою часткового задоволення вимог позову Корпорації "ТСМ Груп", що за приписами пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК України є підставою для пропорційного розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.
122. За наведеного Велика Палата Верховного Суду у пункті 191 постанови дійшла висновку, що суд першої інстанції мав стягнути пропорційне відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме 32 433,00 грн, а не 57 000,00 грн, оскільки Корпорація "ТСМ Груп" просила стягнути з АТ "НАЕК "Енергоатом" заборгованість в розмірі 7 149 465,06 грн, натомість суд стягнув 4 067 970,05 грн, тобто задовольнив позов на 56,9 %.
123. Водночас, як свідчать встановлені обставини справи, суд першої інстанції позов Корпорації "ТСМ Груп" задовольнив частково, оскільки зменшив розмір присудженої до стягнення з відповідача пені (3 423 883,34 грн) на 90 %, а саме до 342 388,33 грн.
124. Тобто Велика Палата Верховного Суду фактично вирішила здійснити пропорційний розподіл судових витрат за результатом зменшення судом пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України.
125. Однак у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК Українисудовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
126. Такий підхід щодо розподілу судових витрат за наслідком зменшення судом розміру штрафних санкцій є усталеним у судовій практиці, що підтверджується численними постановами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див., зокрема, постанови від 03 квітня 2018 року у справі № 902/339/16, від 10 березня 2021 року у справі № 904/5702/19, від 14 червня 2022 року у справі № 905/2135/19, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/18718/21 тощо, у тому числі пункт 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", пункт 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").
127. Проте Велика Палата Верховного Суду наведене проігнорувала, та без жодних зауважень, мотивувань про відступ від наведених висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо розподілу судових витрат зазначила про наявність підстав для пропорційного розподілу судових витрат у випадку, коли суд задовольнив позов частково з огляду на зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, тим самим фактично нівелювала усталену судову практику щодо розподілу судових витрат за наслідком зменшення судом розміру штрафних санкцій.
Щодо зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції
128. Як уже зазначалося вище, Корпорація "ТСМ Груп" у жовтні 2023 року звернулася до Північного апеляційного господарського суду із заявою, в якій просила стягнути з відповідача 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом судом апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року.
129. Апеляційний господарський суд визнав заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн завищеними та нерозумними, з урахуванням чого, зваживши на заперечення відповідача, дійшов висновку, що критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності) та критерію розумності їхнього розміру буде відповідати відшкодування в розмірі 4 800,00 грн, і цей розмір витрат є співмірним із виконаною адвокатом роботою.
130. Водночас Велика Палата Верховного Суду у пункті 223 постанови, погодившись із правильністю застосування апеляційним судом критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, дійшла висновку, що цим критеріям відповідатиме відшкодування в розмірі 2 800,00 грн.
131. Тобто Велика Палата Верховного Суду фактично зменшила розмір витрат на професійну правничу допомогу, які попередньо на основі критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру були вже зменшені судом апеляційної інстанції.
132. Однак суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16).
133. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, що закріплені в частині другій статті 300 ГПК України.
134. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19).
135. Проте Велика Палата Верховного Суду наведеного не врахувала та зменшила розмір витрат на професійну правничу допомогу, які попередньо на основі критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру уже були зменшені судом апеляційної інстанції.
Щодо дотримання принципу єдності судової практики
136. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (див. рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі BRUMARESCU v. ROMANIA).
137. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (див. рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі VYERENTSOV v. UKRAINE; від 21 жовтня 2013 року у справі DEL RIO PRADA v. SPAIN).
138. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (див. рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі S.W. v. THE UNITED KINGDOM).
139. Формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів із урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справах "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France), від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine)].
140. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шахін і Шахін проти Туреччини").
141. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
142. За частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
143. Велика Палата Верховного Суду мала б враховувати наведені висновки ЄСПЛ при визначенні власної ролі у реалізації основних завдань, покладених на Верховний Суд, зокрема щодо забезпечення сталості та єдності судової практики.
144. Однакове застосування закону всіма інституціями, зокрема судом, забезпечує загальнообов`язковість законодавчих приписів, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
145. Проте під час прийняття постанови від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс23) Велика Палата Верховного Суду, окрім фактичного ігнорування своєї основної функції по забезпеченню сталості та єдності судової практики, не врахувала, що єдино можливим процесуальним механізмом подолання існуючих розбіжностей у правозастосуванні касаційних судів різних юрисдикцій є вирішення справи Великою Палатою Верховного Суду.
146. Натомість, сформувавши висновки щодо застосування частини десятої
статті 238 ГПК України, частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України (з якими ми не погоджуємося з міркувань, що наведені вище в цій окремій думці), Велика Палата Верховного Суду без жодної мотивації (аргументації) та зауважень щодо відступу зробила висновки щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат, розподілу судових витрат за наслідком зменшення судом розміру штрафних санкцій, переоцінки доказів судом касаційної інстанції (у цьому разі - доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу) кардинально протилежні сформованій Верховним Судом практиці з питань розподілу судових витрат та оцінки доказів, зокрема:
? ухвали об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 (щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких витрат);
? постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 902/339/16, від 10 березня 2021 року у справі № 904/5702/19, від 14 червня 2022 року у справі № 905/2135/19, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/18718/21 тощо (щодо розподілу судових витрат за наслідком зменшення судом розміру штрафних санкцій);
? постанов Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19 (щодо переоцінки доказів судом касаційної інстанції).
ВИСНОВКИ
147. З нашої точки зору, ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду повинна була прийняти постанову, в якій мала:
1) Сформувати, зокрема, такі висновки щодо застосування норм права:
Щодо можливості при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, зазначити в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків, пені до моменту виконання рішення (частина десята статті 238 ГПК України, частини десята та одинадцята статті 265 ЦПК України)
? Положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України урегульовують можливість нарахування до моменту виконання рішення суду двох видів платежів: відсотків та пені.
? При прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення.
? Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються положенням частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.
Щодо можливості відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат (статті 123, 129, 244 ГПК України)
? Оскарження додаткового судового рішення не є окремими судовим розглядом спору по суті та прямо залежить від розгляду основної справи, а тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення, яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, не відповідає положенням статті 129 ГПК України.
2) Залишити без задоволення касаційні скарги відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року в частині стягнення 441 024,37 грн 3 % річних та донарахування 3 % річних, пені одночасно до моменту виконання рішення, на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року, на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року, а оскаржувані судові рішення - без змін.
3) Задовольнити частково касаційну скаргу відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року в частині стягнення 6 560,22 грн штрафу, скасувати оскаржувані судові рішення в цій частині з ухваленням нового рішення ? про відмову у задоволенні позову позивача в частині стягнення штрафу.
4) Задовольнити частково касаційну скаргу відповідача на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року, скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року, скасувати повністю оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду та ухвалити нове рішення ? про відмову у задоволенні заяви позивача від 19 жовтня 2023 року б/н про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Судді: О. О. Банасько
Ю. Л. Власов
М. В. Мазур
К. М. Пільков
В. Ю. Уркевич
Є. А. Усенко
