Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,
щодо справи № 9901/198/20 (провадження № 11-5заі24) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України(далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення
1. У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом, у якому, зважаючи на заяву про відмову від частини позовних вимог, просив визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 03 червня 2019 року № 356/ко-19 (далі - Спірне рішення) у частині абзацу третього резолютивної частини [Спірного рішення] щодо визначення порядку набрання ним чинності.
На обґрунтування позову зазначив, що відповідно до пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VІІІ), оцінюється виключно колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Розгляд зазначеного питання Комісією у пленарному складі чинним законодавством не передбачено.
У позові зазначено також про те, що приписи підпункту 4.10.1 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі - Регламент; тут і далі - у редакції, яка діяла на час ухвалення Спірного рішення), містять імперативний припис щодо строку подання Громадською радою доброчесності (далі - ГРД) висновку про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики; усупереч цим приписам висновок ГРД щодо позивача надійшов до Комісії з порушенням визначеного строку.
У цьому зв`язку позивач, з покликанням на приписи частини п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII та підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту зауважив що за описаної ситуації згаданий висновок ГРД не міг впливати на порядок набрання чинності рішенням ВККС про відповідність його [ ОСОБА_1 ] як судді Господарського суду Харківської області займаній посаді. Щобільше, ВККС, на думку позивача, взагалі не мала б зважати на цей висновок ГРД, коли ухвалювала Спірне рішення.
З наведених міркувань позивач переконує, що колегія ВККС не мала юридичних підстав вказувати у Спірному рішенні, що воно набирає чинність у порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 листопада 2023 року прийняв відмову ОСОБА_1 від позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування протокольного рішення про винесення на розгляд Комісії у пленарному складі питання про підтримку рішення ВККС від 03 червня 2019 року № 356/ко-19 та закрив провадження в справі в цій частині.
За результатами розгляду справи Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 29 листопада 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення мотивоване тим, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII за наявності висновку ГРД саме Комісія у пленарному складі може оцінити слушність цього висновку та підтвердити рішення колегії ВККС про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суд першої інстанції зазначив також про те, що хоча Спірне рішення у частині абзацу третього резолютивної частини не містить мотивів його ухвалення, відповідач, з огляду на імперативні приписи частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ та підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту, правильно зазначив про набрання цим [Спірним] рішенням чинності з моменту ухвалення ВККС рішення про його підтримку у пленарному складі.
Водночас суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що висновок ГРД [від 18 березня 2019 року] скасований згідно з рішенням суду (в іншій справі), у зв`язку з чим зауважив, що цей висновок [ГРД] був чинний на час ухвалення Спірного рішення, тоді як судове рішення, до якого апелював позивач, ухвалено пізніше.
3. ОСОБА_1 не погодився з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2023 року та оскаржив його в апеляційному порядку.
З погляду скаржника, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини справи і, як наслідок, помилково ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Автор скарги, з-поміж іншого, зазначив про те, що висновок ГРД від 18 березня 2019 року, на який зважила ВККС (у складі колегії) під час ухвалення Спірного рішення, надійшов поза межами визначеного для цього строку, що, як убачається із аргументації апелянта, порушило його [апелянта] право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі (адже, як наслідок, він не мав можливості надати пояснення та докази під час затвердження висновку).
Зауважив також, що законодавство, яке визначає підстави та процедуру оцінювання відповідності судді займаній посаді, не передбачало (на час виникнення спірних правовідносин) розгляду (перегляду) на пленарному засіданні ВККС рішення, постановленого у складі колегії ВККС, у ситуації, коли є висновок ГРД. Така процедура, з погляду апелянта, була визначена виключно для підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, а не в межах оцінювання судді на відповідність займаній посаді, запровадженого згідно з пунктом 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (у редакції, згідно із Законом № 1401-VIIІ).
Тому, на думку скаржника, ВККС (у колегіальному складі) ухвалила Спірне рішення (в оскаржуваній частині) з порушенням частини другої статті 19 Конституції України, пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ та згаданого пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, позаяк у такий спосіб - усупереч встановленому порядку - поклала на ВККС у пленарному складі обов`язок провести оцінювання відповідності судді [ ОСОБА_1 ] займаній посаді.
У цьому зв`язку позивач додав, що суд першої інстанції помилково тлумачить абзац другий частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ таким чином, що рішення ВККС у колегіальному складі потребує повторного прийняття рішення у пленарному складі ВККС, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності. Переконує, що встановлений у Законі № 1402-VIII порядок ухвалення рішень ВККС, коли є «негативний» висновок ГРД (підпункт 4.10.5 пункту 4.10 розділу ІV Регламенту та абзац другий частини першої статті 88 Закону № 1402-VІІІ), стосується виключно кваліфікаційного оцінювання, яке проводиться для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді (проведення конкурсу на зайняття вакантної посади та у випадку дисциплінарного стягнення), за результатами якого ухвалюється рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Знову-таки, на думку скаржника, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VІІІ, ВККС оцінює, згідно з приписами пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ, тільки у складі колегії у порядку, визначеному цим Законом.
Крім того, скаржник зазначив про те, що суд першої інстанції не зважив на пункт 2 розділу V Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18; далі - Положення), згідно з яким кваліфікаційне оцінювання для підтвердження відповідності судді займаній посаді проводиться у складі колегії Комісії.
Апелюючи у вимірі спірних правовідносин до принципу правової визначеності, скаржник зазначив про те, що у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права уповноважений орган (який вдається до правозастосування) має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава не здатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки.
Йшлося в апеляційній скарзі й про те, що намір поширити (розтлумачити) чинну норму закону, яка стосується оцінювання здатності, тобто призначення суддів на посади, на процедуру оцінювання відповідності, тобто звільнення судді з посади, порушує гарантії суддівської незалежності.
4. ВККС у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити скаргу без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2023 року - без змін з тих підстав, що приписи Закону № 1402-VIII, які регламентують процедуру кваліфікаційного оцінювання, у поєднанні з приписами пункту 4.10 Регламенту передбачають, що ВККС у складі колегії може вчиняти низку дій та рішень для досягнення мети кваліфікаційного оцінювання судді. Проте якщо є «негативний» висновок ГРД, то рішення ВККС, ухвалене у колегіальному складі, про здатність судді здійснювати правосуддя у відповідному суді має бути підтримане на пленарному засіданні Комісії не менше ніж одинадцятьма її членами. Скасування в судовому порядку висновку ГРД не може свідчити про незаконність Спірного рішення, оскільки на час проведення співбесіди цей висновок існував.
5. За результатами розгляду апеляційної скарги Велика Палата ухвалила постанову від 13 червня 2024 року, якою задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 ; скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 9901/198/20 та ухвалила нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнила; визнала протиправним та скасувала Спірне рішення, а також вирішила питання щодо судових витрат.
6. Велика Палата у своєму рішенні навела, зокрема, такі мотиви.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1402-VIII [у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин] відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.
Зазначена норма відтворює положення, закріплене у підпункті 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, та наділяє виключно колегії ВККС повноваженнями оцінювати суддів, про яких ідеться у цьому підпункті, на відповідність займаній посаді. Наведені норми, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, не регулюють питання участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді.
Відмінною від процедури оцінювання судді на відповідність займаній посаді є процедура кваліфікаційного оцінювання, передбаченого главою 1 розділу V [«Кваліфікаційний рівень судді»] Закону № 1402-VIII.
У цьому зв`язку в згадуваній постанові мовиться про те, що у статті 83 Закону № 1402-VIII визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність (частина друга статті 83 Закону № 1402-VIII).
Кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді передбачено, зокрема, для зайняття посад судді: апеляційного суду (частина перша статті 28 Закону № 1402-VIII), вищого спеціалізованого суду (частина перша статті 33 Закону
№ 1402-VIII), Верховного Суду (частина перша статті 38 Закону № 1402-VIII).
Зазначене оцінювання проводиться також щодо судді, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом 4 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII.
На відміну від обмежених у часі приписів підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, положення щодо кваліфікаційного оцінювання суддів, передбачені главою 1 розділу V [«Кваліфікаційний рівень судді»] Закону № 1402-VIII, розраховані на постійне застосування.
Отже, Законом № 1402-VIII встановлено дві різні процедури оцінювання:
- оцінювання судді на відповідність займаній посаді;
- кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
За приписами частин третьої, четвертої статті 94 Закону № 1402-VIII [у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин] організаційними формами діяльності ВККС є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Комісії. Колегія ВККС формується не менше ніж з трьох членів Комісії.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 101 Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1.3 розділу І Регламенту (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, віднесено до повноважень колегії ВККС, що узгоджується з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
Аналіз наведених норм спонукав Велику Палату Верховного Суду до висновку, що виключно колегії ВККС були наділені повноваженнями ухвалювати від імені Комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII.
Оскільки ОСОБА_1 обрано на посаду судді Господарського суду Харківської області безстроково згідно з Постановою Верховної Ради України від 04 червня 2009 року № 1455-VI «Про обрання суддів», тобто до набрання чинності Законом № 1401-VIII, остаточне рішення про відповідність чи невідповідність його займаній посаді повинна була ухвалювати саме колегія ВККС.
Далі Велика Палата зазначила, що якщо виходити із системного аналізу підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, положень статей 83, 85, 87 цього Закону в поєднанні з положеннями підпункту 4 пункту 1.3 та пункту 4.10 Регламенту, то можна дійти таких висновків.
Оцінювання судді на відповідність займаній посаді, як і кваліфікаційне оцінювання судді для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, проводяться ВККС за одними і тими самими критеріями, а саме: компетентності, професійної етики і доброчесності.
Оскільки метою утворення ГРД є сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, то цей орган уповноважений, зокрема, надавати ВККС, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність зазначеним критеріям як суддів, щодо яких проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, так і суддів, щодо яких проводиться кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо ГРД надала ВККС висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККС, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді. Розгляд зазначеного питання у пленарному складі ВККС ні положення Закону № 1402-VIII, ні норми Регламенту не передбачають.
Як установив суд першої інстанції, обставини, які стосуються відповідності судді ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності, викладені у висновку ГРД, були предметом розгляду на засіданні колегії ВККС під час проведення з ним співбесіди, за результатами якої ухвалено рішення про відповідність цього судді займаній посаді. Приписами пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено будь-якого перегляду, підтвердження чи підтримки зазначеного рішення ВККС у пленарному складі.
Водночас статтею 88 Закону № 1402-VIII та підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 Регламенту врегульовано порядок ухвалення ВККС рішення в межах іншої процедури оцінювання, а саме кваліфікаційного оцінювання, яке проводиться з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. За наявності висновку ГРД під час проведення такого оцінювання остаточне рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді ВККС може ухвалити лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
З погляду Великої Палати Верховного Суду, колегія ВККС, ухвалюючи [Спірне] рішення щодо відповідності ОСОБА_1 займаній посаді, помилково ототожнила дві відмінні за своєю природою та правовим регулюванням процедури оцінювання судді та застосувала до процедури оцінювання позивача на відповідність займаній посаді наслідки за результатами проведення з ним співбесіди, передбачені для процедури кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя, а суд першої інстанції на ці порушення уваги не звернув.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що 19 жовтня 2023 року, тобто після ухвалення [Спірного] рішення колегії ВККС щодо відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді, рішенням Комісії № 119/зп-23 було внесено зміни до Регламенту та викладено його в новій редакції, яка суттєво відрізняється від попередньої, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, в частині, що стосується оцінювання судді на відповідність займаній посаді.
Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що лише через сім років після внесення змін до Конституції України в частині правосуддя Законом України від 09 грудня 2023 року № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-ІХ), який набрав чинності 30 грудня 2023 року, було змінено процедуру оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачену пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
Ці зміни передбачають, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом № 3511-ІХ, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія ВККС, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Системний аналіз положень Закону № 1402-VIII, зокрема пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону як до, так і після внесення до нього змін, Регламенту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та після внесення до нього змін відповідними рішеннями Комісії, - переконали Велику Палату в тому, що до набрання чинності Законом № 3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення із цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС. Тому вирішення зазначеного питання ВККС у пленарному складі - до набрання чинності Законом № 3511-ІХ - суперечило пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, приписи якого мають імперативний характер і не підлягали розширеному тлумаченню.
7. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
На підставі цих приписів вважаємо за необхідне висловити незгоду з мотивами і висновками, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року, а заразом своє бачення, тобто окрему думку, щодо того, яким чином мав бути вирішений цей спір і чому.
У вимірі питань, які порушені у згадуваній постанові Великої Палати Верховного Суду і аналіз яких через призму нормативного регулювання у підсумку спонукав більшість її суддів до висновку про незастосовність приписів абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII до правовідносин, які виникають у зв`язку з оцінюванням судді (суддів), який (які) призначений(-і) на посаду строком на п`ять років або обраний(-ні) суддею безстроково до набрання чинності
Законом № 1401-VIII - якого (яких) далі іменуватимемо також словосполукою «діючий(-і)» суддя / судді (залежно від контексту), яка в цьому дискурсі матиме синонімічне значення іменувати «судді, який призначений на посаду ») на відповідність займаній посаді, наштовхує на думку, що наше опонування має бути сфокусоване передовсім на нормативному регулюванні процедури зазначеного оцінювання суддів, надто на його юридичних наслідках для останніх, з уваги на які позивач звернувся свого часу до суду із цим позовом.
Аналіз нормативного регулювання процедури оцінювання судді, який призначений на посаду строком на п`ять років або обраний суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII («діючий» суддя), на відповідність займаній посаді (як-то передбачає підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункт 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1402-VIII) варто почати з історичного екскурсу, який таким чином має пояснити, коли і чому в українському законодавстві з`явилася ця процедура та з якою метою це було зроблено.
Пригадаємо, що події, які розгорталися в українському суспільстві у 2013-2014 роках після Революції Гідності, зумовили проведення низки реформ, які зачепили також судову гілку влади.
08 квітня 2014 року був ухвалений Закон України № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який визначав правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
16 вересня 2014 року парламент ухвалив Закон України № 1682-VII «Про очищення влади», який визначав правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні, зокрема і суддів.
Після проведення люстраційної перевірки суддів, у суспільстві дозріла думка, що вона [люстрація] не призведе до тотального оновлення суддівського корпусу, і вже 12 лютого 2015 року законодавець втілює основні побажання суспільства шляхом ухвалення Закону України № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності з 28 березня 2015 року. Цим Законом викладено в новій редакції Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та, з-поміж іншого, запроваджувалося кваліфікаційне оцінювання суддів, завданнями якого є: 1) перевірка здатності судді здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня; 2) підтвердження професійного рівня судді для обрання на посаду судді безстроково (частина перша статті 83).
Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання судді були: 1) заява судді про проведення кваліфікаційного оцінювання для підтвердження його здатності здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня; 2) заява про проведення кваліфікаційного оцінювання кандидата для обрання на посаду судді безстроково; 3) рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення в порядку, передбаченому цим Законом (частина друга статті 83).
У Прикінцевих та перехідних положеннях вказаного Закону зазначено, що Комісія забезпечує проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах:
1) суддів Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів - протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом;
2) суддів апеляційних судів - протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом;
3) суддів, які подали на момент набрання чинності цим Законом заяву про обрання суддею безстроково, - першочергово відповідно до графіка, встановленого ВККС.
Первинне кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих судів, які склали присягу судді до набрання чинності цим Законом та відправляють правосуддя, проводиться у терміни, визначені ВККС.
8. Згадана процедура стартувала в Україні 17 лютого 2016 року.
Проте 02 червня 2016 року був ухвалений Закон України № 1401-VIII, яким в Основний Закон України внесені зміни. Зокрема, підпункт 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» визначав, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» [№ 1401-VIII], має бути оцінена в порядку, визначеному цим Законом [Законом № 1402-VIII]. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Цього самого дня законодавець ухвалив ще однин закон - Закон № 1402-VIII [«Про судоустрій і статус суддів»]. Згідно з пояснювальною запискою до проєкту цього Закону він розроблений на розвиток конституційних норм для забезпечення незалежності судової влади, зокрема шляхом її деполітизації, посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також запровадження належних механізмів кадрового оновлення суддівського корпусу.
Прийняття законопроєкту є одним з ключових етапів судової реформи, що дасть змогу трансформувати систему судоустрою, оновити суддівський корпус відповідно до суспільних очікувань і європейських стандартів, створити ефективну модель функціонування судової влади, яка покликана максимально задовольнити суспільний запит на справедливий суд.
Законопроєктом доопрацьовано та оновлено положення щодо проведення кваліфікаційного оцінювання, яке проводитиметься за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності буде проводитись з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.
Законопроєктом впроваджуються нові механізми стимулювання забезпечення доброчесної поведінки суддів та залучення громадськості до таких процедур. Зокрема, передбачається створення Громадської ради доброчесності [ГРД], яка покликана сприяти ВККС у встановленні відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності, що відкриває широкі можливості безпосередньої участі громадськості у реалізації процедур кваліфікаційного оцінювання.
Закони № 1401-VIII і № 1402-VIII набрали чинності 30 вересня 2016 року. Із цього часу, як відомо, почали реалізовуватися юридичні приписи, покликані змінити існуючий доти стан організації судової гілки державної влади.
Підсумовуючи окреслені історичні передумови та мету ухвалення нових законів, які відтак визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, можемо виснувати, що Закон № 1402-VIII втілив злободенний на той час запит суспільства на «оновлення» представників названої гілки влади із залученням громадськості.
Водночас маємо пам`ятати, що задеклароване прагнення суспільства до «оновлення» суддівського корпусу, яке слугувало своєрідним лейтмотивом законодавчих змін в окресленій сфері, стосувалося не лише добору на посаду судді, тобто «майбутніх» суддів (відповідної судової інстанції) і процедур їх конкурсного добору, але також «діючих» суддів, які таким чином мали пройти оцінювання на відповідність займаній посаді.
Підкреслимо, що «задум» законодавця, який знайшов своє вираження в названих вище законах у сфері судоустрою, запровадив процедуру кваліфікаційного оцінювання, яка, повторимо, зачіпає також моральний та етичний аспект життя (діяльності) судді (кандидата на цю посаду) та яка мала застосовуватися не тільки під час добору і конкурсу на вакантну посаду судді, але також до «діючих» суддів, які як представники судової гілки влади в такий спосіб мали б пройти згадуване «оновлення» за активної участі громадськості (виразником якої Закон № 1402-VIII визначив ГРД). Способом цього «оновленням» визначено кваліфікаційне оцінювання, в основі якого - перевірити суддю (кандидата на цю посаду) на відповідність критеріям, визначеним у частині другій статті 83 Закону № 1402-VIII.
Так чи інак, ми мовимо про суддівський корпус, який реалізовує судову владу шляхом здійснення правосуддя. З уваги на наведене вище можемо констатувати, що Закон № 1402-VIII охопив (поєднав) процедуру кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді та кваліфікаційне оцінювання судді на відповідність займаній посаді, які [оцінювання] в обох випадках має здійснювати ВККС.
9. Якщо провести ретельний аналіз Закону № 1402-VIII, Регламенту і Положення, то можна розмірковувати про існування наче двох [різних] процедур кваліфікаційного оцінювання.
«Перша» процедура кваліфікаційного оцінювання - це конструкт офіційної пізнавальної послідовності (перебігу) дій та рішень щодо здатності (спроможності) судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Це процедура, яка запроваджена з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, тобто вона [процедура] застосовується у випадку, коли суддя (кандидат на посаду судді) кандидує на якусь посаду судді, оголошену в конкурсі, або коли суддя має намір змінити спеціалізацію.
«Друга» процедура кваліфікаційного оцінювання - це також конструкт офіційної пізнавальної послідовності (перебігу) дій та рішень, котрий має інше завдання, стосується іншого кола суб`єктів, до яких вона (процедура кваліфікаційного оцінювання) застосовується, має свою особливу, виняткову, екстраординарну мету. Це процедура покликана з`ясувати і виявити, чи суддя, якого призначили на посаду строком на п`ять років або обрали суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» [№ 1401-VIII], відповідає цій посаді.
Ця [«друга»] процедура особлива, вона встановлена Основним Законом України у підпункті 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення», за яким всі судді (призначені строково та обрані безстроково до набрання чинності змін в Конституції України в частині правосуддя) в обов`язковому порядку мають пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді в порядку, визначеному законом.
Зауважимо, що названі процедури мають декілька відмінностей між собою, зокрема: оцінювання на відповідність займаній посаді є «одноразовою» процедурою, тоді як кваліфікаційне оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді можна (дозволено) проходити необмежену кількість разів.
Ще одна відмінність названих процедур полягає в меті кваліфікаційного оцінювання, яка поставлена перед кожною з них: оцінювання на відповідність займаній посаді судді має пересвідчити, чи [«діючий»] суддя, який вже обіймає посаду судді (є суддею), справді відповідає тій посаді, яку він обіймає (тобто може далі бути суддею); кваліфікаційне оцінювання на здатність здійснювати правосуддя, своєю чергою, має визначити найкращ(их)ого серед кандидатів на оголошену посаду судді.
Відмінність цих процедур пролягає також в тому, що в разі негативного (невдалого) проходження («діючим» суддею) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді це слугуватиме підставою для звільнення з посади судді. Натомість негативне проходження кваліфікаційного оцінювання під час визначення здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді матиме наслідком втрату «перемоги» у конкретному оголошеному конкурсі, але без втрати можливості брати участь у наступному конкурсному доборі суддів.
Не менш важливо підкреслити ще й те, що результати кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), який підтвердив здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, використовуються для формування рейтингу учасників конкурсу на заміщення вакантної посади судді, а результати кваліфікаційного оцінювання судді, який підтвердив відповідність займаній посаді або здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді за рішенням органу, що здійснював дисциплінарне провадження, не використовуються для формування рейтингу учасників конкурсу на заміщення вакантної посади судді (пункт 41 Положення).
10. Вторуючи, зазначимо, що процедура кваліфікаційного оцінювання має відмінні цілі та завдання, коли йдеться про оцінювання «діючих» суддів і коли це стосується кандидатів на посаду судді, однак спільну (одну) мету - щоб професійний суддівський корпус був кваліфікованим і щоб йому довіряли. Реалізація цієї мети вимагає не тільки від суддів та/чи кандидатів на цю посаду відповідати високим професійним і морально-етичним стандартам, але й від держави в особі її органів - гарантувати дотримання визначених правил поведінки.
Кваліфікаційне оцінювання суддів є одним із засобів досягнення задекларованої мети, але за жодних умов кваліфікаційне оцінювання не може підміняти будь-яких інших процедур перевірки судді на відповідність чи здатність бути суддею, наприклад процедури дисциплінарного провадження щодо судді. Тут відразу варто зазначити, що не завжди вчинення дисциплінарного проступку при здійсненні правосуддя має наслідком звільнення з посади судді, тоді як непроходження кваліфікаційного оцінювання передбачає лише одне - звільнення з цієї посади, без з`ясування суті причин такого рішення.
Якщо говорити про критерії кваліфікаційного оцінювання, невідповідність хоча б одному з яких має наслідком звільнення судді з посади, то вони [критерії], як уже мовилося, стосуються не тільки професійної діяльності судді, але й морально-етичної та психологічної характеристики особи судді та способу її життя.
11. У пунктах 73, 74, 75, 76, 78 Спільного висновку Венеційської комісії та Директорату з прав людини Генерального Директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 23 березня 2015 року № 801/2015 зазначається, якщо ситуація є такою, як описали представники влади [проблеми як з корупцією, так і з некомпетентністю працівників судових органів, які є результатом політичного впливу на призначення суддів у попередній період; майже повна відсутність довіри суспільства до чесності або компетентності судових органів], то може бути необхідним і виправданим вжити надзвичайних заходів для виправлення цих недоліків. Такі надзвичайні заходи повинні дійсно спрямовуватися на виявлення окремих суддів, які не відповідають зайнятій посаді судді. У зв`язку із цим звільнення кожного з представників судової влади, призначених упродовж певного періоду, не було б належним вирішенням проблем, зазначених органами влади. Це особливо несправедливо у випадку суддів, які були призначені в законному порядку в країні, яка мала демократичну систему, хоча й у багатьох відношеннях неповноцінну, і допускала занадто великий політичний вплив на призначення суддів.
Однак такий захід, як кваліфікаційне оцінювання , слід розглядати як цілком винятковий і такий, що має підпадати під надзвичайно суворі гарантії захисту тих суддів, які відповідають зайнятій посаді.
Крім того, слід брати до уваги статтю 126 Конституції України, яка передбачає, що судді обіймають свої посади безстроково, за винятком суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду вперше. Будь-який закон, який передбачає звільнення з посади всіх існуючих суддів без проведення будь-якої перевірки індивідуальної відповідальності або винуватості, буде явним порушенням цього конституційного положення.
У зв`язку із цим видається, що кваліфікаційне оцінювання також може призвести до звільнення судді. Якщо за результатами первинного кваліфікаційного оцінювання можливість здійснення суддею правосуддя не буде підтверджена, він буде відсторонений від здійснення правосуддя та направлений для перепідготовки до Національної школи суддів України з подальшим проведенням повторного кваліфікаційного оцінювання. Невдача відповідного судді під час повторного кваліфікаційного оцінювання є підставою для висновку ВККС про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги.
Венеціанська комісія і Директорат уважають недоцільним, щоб це питання, яке вносить істотні зміни у Закон та може мати важливі наслідки, розглядалося в Перехідних положеннях, як наразі пропонується. Це питання має більш детально розглядатися в правовому положенні основної частини Закону та вимагає підкріплення в Конституції. Під час зустрічі в Парижі представники органів влади підкреслили, що докладні положення статей 83-86 також можуть використовуватися для кваліфікаційного оцінювання . Однак Венеціанська комісія і Директорат не вважають, що ці положення, які підходять для призначення суддів безстроково, обов`язково підходять і для кваліфікаційного оцінювання .
12. Отож, після того як ми окреслили суть процедур кваліфікаційного оцінювання, які законодавець передбачив в Основному Законі України та в Законі № 1402-VIII, варто тепер зупинитися на певних аспектах, які стосуються порядку проходження цих процедур з урахуванням законодавчих приписів про участь в них ГРД.
Закон № 1402-VIII (як і попередній закон у сфері правосуддя) містить розділ V «Кваліфікаційний рівень судді». У главі 1 цього розділу визначено, що таке кваліфікаційне оцінювання суддів. Ця глава містить шість статей, у яких прописано завдання та підстави кваліфікаційного оцінювання, порядок його проведення та етапи, порядок отримання інформації під час проведення кваліфікаційного оцінювання, визначення ГРД та рішення, які ухвалює Комісія за наслідками кваліфікаційного оцінювання.
Глава 3 розділу V «Кваліфікаційний рівень судді» Закону № 1402-VIII називається «Вища кваліфікаційна комісія суддів України», і приписи статей цієї глави визначають, зокрема, повноваження Комісії, її склад та організацію роботи.
Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
Як згадувалося, за приписами частин третьої та четвертої статті 94 цього Закону, організаційними формами діяльності ВККС є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом. Колегія ВККС формується не менше ніж з трьох членів Комісії.
13. Відповідно до пункту 1.3 Регламенту Комісія виконує функції та здійснює повноваження у складі кваліфікаційної палати з питань проведення кваліфікаційного оцінювання, а у складі колегії з питань оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII.
Відповідно до Положення кваліфікаційне оцінювання - це встановлена законом та цим Положенням процедура визначення Комісією здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або оцінювання відповідності судді займаній посаді за визначеними законом критеріями.
Організаційними формами діяльності Комісії є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі - залежно від питань, визначених Законом та цим Регламентом. Колегія, її склад визначаються рішенням Комісії, а засідання колегії є повноважним, якщо в ньому беруть участь всі члени колегії (підпункти 2.1.1, 2.1.2, 2.1.4 пункту 2.1 Регламенту).
За пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Веління цього пункту є суголосними (продубльованими) з пунктом 8.2 розділу VIII «Перехідні положення» Регламенту.
Пунктом 7 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII передбачено, що ВККС проводить кваліфікаційне оцінювання.
Наведене дає підстави для висновку, що кваліфікаційне оцінювання на здатність судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді має здійснюватися Комісією у складі кваліфікаційної палати з питань проведення кваліфікаційного оцінювання, а кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді - у складі колегії.
Пригадаємо також, що за частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика та доброчесність.
Кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: складення іспиту, дослідження досьє та проведення співбесіди, а співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє (частини перша, дев`ята статті 85 Закону № 1402-VIII).
За результатами одного етапу кваліфікаційного оцінювання судді Комісія ухвалює рішення щодо допуску судді до іншого етапу кваліфікаційного оцінювання (частина десята статті 85 Закону № 1402-VIII).
З метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД, яка, зокрема, за наявності відповідних підстав надає Комісії висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє (частина перша та пункт 3 частини шостої статті 87 Закону № 1402-VIII.
Закон № 1402-VIII визначає, що за наслідками кваліфікаційного оцінювання Комісія має ухвалити рішення відповідно до статті 88 Закону № 1402-VIII. ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Частинами першою - четвертою статті 101 Закону № 1402-VIII визначено, що рішення ВККС у пленарному складі ухвалюється більшістю від установленого цим Законом складу Комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами Комісії. Рішення палати комісії ухвалюється більшістю від складу палати з урахуванням членів іншої палати в разі їх залучення до участі в розгляді відповідного питання. Рішення колегії ВККС ухвалюється більшістю голосів. Палати та колегії Комісії ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.
Отож у контексті питання про те, чи можуть приписи абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII (які передбачають умови, за яких ВККС на пленарному засіданні ухвалює рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді) застосовуватися до процедури оцінювання відповідності «діючого» судді займаній посаді, проведення якого [оцінювання] передбачено у підпункті 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункті 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ, виходимо передовсім з того, що іншої процедури кваліфікаційного оцінювання судді, аніж та, яка передбачена в основному тексті Закону № 1402-VIIІ (глава V), немає.
Іншими словами, ми не заперечуємо того, що оцінювання здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді не те саме, що й оцінювання «діючих» суддів на відповідність займаній посаді. Вище ми навели відмінності цих процедур, зокрема звернули увагу на юридичні наслідки їх (не)проходження. Водночас маємо розуміти, що з уваги на причини, які спонукали парламент ухвалити Закон № 1401-VIII, а також Закон № 1402-VIII та помістити, зокрема, у розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» останнього приписи про оцінювання суддів, які були призначені на посаду строком на п`ять років або обрані суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII (тобто «діючих» суддів), проведення цього оцінювання не вимагало (і не могло вимагати) визначення в основному тексті Закону№ 1402-VIIІ окремого (інакшого) порядку, аніж той, який встановлений для конкурсного добору на посаду судді.
Звертаємо увагу, що приписи підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ можуть застосовуватися лише раз, що власне й пояснює розміщення цих приписів у розділі, який покликаний регламентувати «перехідні» відносини. Іншими словами, оцінювання «діючих» суддів - за існуючого нормативного регулювання - не може здійснюватися регулярно (систематично); цей акт «оновлення» суддівського корпусу розрахований (принаймні такий був намір) на обмежену в часі і за колом осіб (суб`єктів) процедуру кваліфікаційного оцінювання, за наслідками якої представники судової влади мали пройти комплекс процедур, щоб підтвердити свою відповідність за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики і доброчесності (стаття 83 Закону № 1402-VIIІ).
Не забуваймо, що перелічені критерії стосуються також суддів та/або кандидатів на посаду судді, які виявили намір здійснювати правосуддя у відповідному суді, тобто вирішили взяти участь у доборі на посаду судді.
Процедура, за якою відбувається оцінювання на відповідність цим критеріям, регламентована в Законі № 1402-VIIІ, окремі приписи якого (в цьому сегменті правовідносин) ми навели вище. Ще раз підкреслимо, що ці приписи розміщені в основному тексті цього Закону, що цілком зрозуміло, позаяк ідеться про регулювання суспільних відносин на тривалий період часу, або, іншими словами, на багаторазове застосування невизначеним колом осіб. Це, втім, не заперечує можливості застосування тих самих норм (процедур) для цілей «одноразового» оцінювання «діючих» суддів як екстраординарного (виняткового) способу «оновлення» суддівського корпусу, який передбачений у підпункті 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункті 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ, надто коли цю «застосовність» передбачає сам Закон і водночас не встановлює жодних інших особливостей (виключень) для «діючих» суддів.
Звертаємо увагу, що приписи пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ містять відсильні приписи про здійснення оцінювання у « порядку, визначеному цим Законом», що таким чином дає достатню нормативну основу, аби застосувати до «перехідних» правовідносин, які стосуються оцінювання суддів, які були призначені на посаду строком на п`ять років або обрані суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII («діючих» суддів), приписи, які регламентують процедуру кваліфікаційного оцінювання на предмет здатності здійснювати правосуддя, зокрема й тих приписів, які стосуються участі ГРД і «формату», за якого ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності судді (чи кандидата на цю посаду) здійснювати правосуддя, якщо є «негативний» висновок ГРД (частина перша статті 88 Закону № 1402-VIIІ).
На наше переконання, приписи пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ в частині складу ВККС, який компетентний ухвалити рішення за наслідками оцінювання «діючого» судді, не можна інтерпретувати безвідносно до інших положень цього Закону, які містяться в основному тексті цього нормативного акта та регламентують, по суті, той самий спектр питань - установлення відповідності критеріям компетентності, професійної етики і доброчесності.
Так само неприйнятним вважаємо інтерпретацію приписів Закону № 1402-VIIІ, зокрема й перехідних його положень, через призму підзаконного акта (під яким у цьому випадку маємо на увазі Регламент), як то зробила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, переконуючи у виключно колегіальному складі Комісії, компетентному ухвалювати рішення за наслідками кваліфікаційного оцінювання «діючих» суддів, навіть за наявності висновку ГРД. Вважаємо, що подібна спроба трактування створює враження, нібито Регламентом можна змінити чи коригувати приписи Закону № 1402-VIIІ, який, нагадаємо, є нормативним актом вищої юридичної сили, відповідно має перевагу у застосуванні.
Та обставина, що оцінювання, передбачене пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ, зачіпає суддів, призначених / обраних до набрання чинності Законом № 1401-VIII («діючих» суддів), не наділяє цю процедуру [оцінювання] настільки іншими якісними властивостями (характеристиками), щоб нівелювати юридичні аспекти появи (під час оцінювання) висновку ГРД, участь якої, як відомо, позиціонувалася як важлива компонента в процедурі «оновлення» суддівського корпусу і відновлення до нього довіри.
Приписи абзацу другого частини 88 Закону № 1402-VIIІ у цьому контексті передбачають, що ВККС ухвалює рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді у пленарному складі; аналогічним чином (зважаючи на наведені мотиви) ВККС зобов`язана діяти й під час оцінювання судді з підстави, встановленої пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ. У цьому зв`язку вкотре наголошуємо, що диспозиція частини першої статті 88 Закону № 1402-VIIІ, яка діє однаковим чином як під час оцінювання здатності здійснювати правосуддя, так і під час підтвердження відповідності займаній посаді, не наділяє
ВККС (виходимо з того, що аналізований фрагмент нормативного тексту проєктований на цього суб`єкта) свободою розсуду (дискрецією) у ситуації, за
якої ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності. Закон установив, що в
цій ситуації ВККС не інакше як у пленарному складі може (компетентна)
ухвали рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя, а у випадку з «діючим» суддею, оцінювання якого проводиться за тими самими «параметрами», - про підтвердження відповідності займаній посаді, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її [ВККС] членами.
Підхід, якого у цьому зв`язку дотримується Велика Палата Верховного Суду, окрім того, що безпідставно звужує (обмежує) застосування згаданих приписів розділу V Закону № 1402-VIIІ, зокрема статті 88, спричиняє таким чином «диференційовану» процедуру ухвалення рішень ВККС (у межах кваліфікаційного оцінювання), яка - в інтерпретації цього суду - основана на правовому статусі її «учасника». Варто зауважити, що на час виникнення спірних відносин Закон № 1402-VIIІ з цього приводу подібного застереження не містив. Інакше кажучи, не існувало нормативних підстав, зокрема у розділі ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин), які б дозволяли трактувати приписи абзацу другого частини першої статті 88 цього Закону так, як це зробила Велика Палата Верховного Суду.
Цю очевидність у нормативному регулюванні процедури та «етапності» ухвалення рішення ВККС у ситуації, коли ГРД подає негативний висновок, можна простежити хоча б на прикладі низки судових рішень, які ухвалив Верховний Суд, зокрема у складі Великої Палати Верховного Суду, у такій категорії спорів, як цей [приміром, постанови від 19 жовтня 2023 року (справа № 9901/57/20), від 08 червня 2022 року (справа № 9901/84/21), від 01 вересня 2021 року (справа № 9901/474/19), від березня 2021 року (справа № 9901/547/19), від 24 лютого 2021 року (справа № 9901/605/19), від 17 лютого 2021 року (справа № 9901/18/20), від 10 лютого 2021 року (справа № 9901/416/19), від 03 лютого 2021 року (справа № 9901/243/20), від 27 січня 2021 року (справа № 9901/556/19), від 01 липня 2020 року (справи № 9901/357/19, № 9901/489/19].
Натоміть Велика Палата Верховного Суду, коли ухвалила згадувану постанову від 13 червня 2024 року, не пояснила мотивів зміни своєї (донедавна сталої) правозастосовної практики щонайменше через призму: зіставлення характеру (змісту) і часових меж появи спірних правовідносин та казусів (правових ситуацій), на підставі яких була сформульована доти існуюча правова позиція у справах про оскарження рішень ВККС, ухвалених у процедурі кваліфікаційного оцінювання; зміни нормативного регулювання відносин, щодо яких виник спір; можливого настання ґрунтовних змін у суспільному, економічному житті країни, за буття яких сформульована правова позиція Верховного Суду у цій категорії спорів почала обмежувати та/чи дезорієнтувати в питаннях забезпечення однакового застосування норм матеріального права.
Можемо також ствердно сказати, що зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2024 року не свідчить, що в межах конкретних фактичних обставин цієї справи були виявлені обставини, які існували на час формулювання правового висновку в цій категорії спорів, але містять ознаки, які не охоплюються трактуванням Верховного Суду, та водночас є необхідними і достатніми для ухвалення іншого, зокрема й такого як оспорене, судового рішення.
Висновок більшості суддів Великої Палати Верховного Суду про те, що якщо ГРД надала ВККС висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККС, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді, вважаємо поспішним. Вкотре повторимося, що не існувало іншого порядку кваліфікаційного оцінювання «діючого» судді на відповідність займаній посаді, аніж той, який був визначений у Законі № 1402-VIII (в основному тексті) та виданих на його виконання підзаконних актах [ВККС], як і не було «нормативних» застережень (виключень) щодо цієї процедури, зокрема в аспекті оцінювання за критеріями доброчесності і професійної етики, які б дозволяли ВККС (у складі колегії) не виконувати приписи абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, якщо виникали відповідні фактичні підстави, які у розумінні зазначених приписів вимагали ухвалення рішення ВККС (за наслідками кваліфікаційного оцінювання) на пленарному засіданні.
Той спосіб, у який Велика Палата Верховного Суду змінила трактування приписів незмінного (якщо зважити на темпоральні рамки виникнення спірних відносин в цій справі) нормативного регулювання правовідносин у сфері кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема з підстав, які передбачені підпунктом 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, створило, на нашу думку, неприйнятну ситуацію, коли судді, правовий статус яких є єдиним, опинилися в нерівних умовах кваліфікаційного оцінювання в аспекті «подолання» висновку ГРД, покликаного переконати у тому, що суддя не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності.
У цьому зв`язку, пам`ятаючи про передумови і контекст ухвалення Закону 1402-VIII, які зумовили появу (нормативне закріплення) в основному тексті цього Закону ГРД як форму участі громадськості у відновленні довіри до суддів та їхнього «оновлення» (у спосіб кваліфікаційного оцінювання), можемо додати, що своїм рішенням Велика Палата Верховного Суду певною мірою перебрала компетенцію законодавця, адже своїм підходом до застосування приписів абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII у зіставленні з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону змінила процедуру кваліфікаційного оцінювання «діючих» суддів, якої була зобов`язана дотримуватися ВККС як державний орган, уповноважений це оцінювання здійснити, причому зробити це на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Основного Закону України).
Покликання Великої Палати Верховного Суду на те, що лише через сім років після внесення змін до Конституції України в частині правосуддя Законом № 3511-ІХ (який набрав чинності 30 грудня 2023 року) було змінено процедуру оцінювання судді на відповідність займаній посаді, передбачену пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, вважаємо такими, що лише підтверджують нашу думку про те, що на час виникнення спірних правовідносин існував тільки один порядок кваліфікаційного оцінювання (як на «відповідність», так і на «здатність») та один порядок «подолання» висновку ГРД (якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма членами Комісії) у пленарному складі Комісії, позаяк Закон № 1402-VIII, а отже й Регламент та Положення, іншого порядку подолання висновку ГРД не передбачали.
Повертаючись до обставин цієї справи, пригадаємо, що Комісія на виконання положень пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1402-VIII створила колегії для проведення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді. Колегія ВККС, яка здійснювала кваліфікаційне оцінювання щодо позивача, складалася із трьох осіб - ОСОБА_2 (головуючого), членів Комісії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У справі встановлено, що рішенням від 11 липня 2018 року № 166/зп-18 Комісія затвердила результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 20 квітня 2018 року, зокрема судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 , якого допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
18 березня 2019 року ГРД надала Комісії висновок про невідповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
Відтак 03 червня 2019 року Комісія ухвалила [Спірне] рішення № 356/ко-19, яким визнала, що за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 набрав 768,75 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв, а відтак дійшла висновку про відповідність судді Господарського суду Харківської області ОСОБА_1 займаній посаді.
Комісія вирішила також, що [Спірне] рішення набирає чинності в порядку, визначеному підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту.
З уваги на висловлені вище міркування вважаємо, що ВККС у складі колегії, коли ухвалила Спірне рішення в частині порядку (умов) набрання ним чинності, діяла в межах наданих їй повноважень, у спосіб та на підставі, які передбачені законом, а конкретно - приписами абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII у поєднанні з приписами пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
В аспекті мовленого гадаємо, що за результатами апеляційного перегляду у цій справі Велика Палата мала б залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, - без змін.
Судді: Ю. Л. Власов
М. І. Гриців
К. М. Пільков
І. В. Ткач
В. Ю. Уркевич
