Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 639/668/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1736/24 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 307 КК України
УХВАЛА
Іменем України
29 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 липня 2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 ,
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора задоволено, а клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення.
Продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 2 ст. 307 КК України, в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», на 60 днів, тобто до 29 серпня 2024 року включно.
Заставу визначену ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 18.12.2023 в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 214720,00 грн. (2684,00 грн. x 80 = 214720,00 грн.) у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) - залишити без змін.
У разі внесення застави зобов`язано обвинуваченого, після звільнення з-під варти, прибувати за кожною вимогою до суду, протягом дії запобіжного заходу у вигляді застави.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України покладено на обвинуваченого у разі внесення застави, наступні обов`язки:
-прибувати до суду, на першу вимогу;
- не відлучатися з міста Харкова, в якому він проживає, без дозволу прокурора, або суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Строк дії ухвали до 29 серпня 2024 року включно.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 липня 2024 року та постановити ухвалу про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, при цьому зобов`язується виконувати всі обов`язки, які будуть покладені на нього і з`являтися до суду на першу вимогу.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що більшість свідків, заявлених прокурором, допитано, в тому числі, головного свідка. Ті, що залишилися недопитаними, змінили місце свого мешкання і наразі їх місцезнаходження невідоме, тому обвинувачений ніяк не може впливати на їхні свідчення.
Крім цього, прокурор вважає, що обвинувачений може переховуватися від слідства, оскільки він розуміє про настання покарання і тому, що в обвинуваченого немає міцних соціальних зв`язків. Однак, ОСОБА_6 вважає себе невинним і має намір виправдатися. До того ж обвинувачений зазначав, що в нього є міцні соціальні зв`язки, літні батьки, також його батько тяжко захворів, і крім нього батькам нікому більш допомагати.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого, який підтримав вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
Зокрема, в обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції врахував існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також враховуючи обставини по справі, злочинів, в яких обвинувачується ОСОБА_6 , а саме за ч. 2 ст. 307 КК України, які є згідно ст. 12 КК України тяжкими злочинами, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років з конфіскацією майна, що вказує на відсутність підстав для обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, суд першої інстанції вважав, що підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт на час розгляду вказаного клопотання не встановлено.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, які є згідно ст. 12 КК України тяжкими злочинами, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією майна.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.
Доводи апеляційноїскарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом необґрунтованого рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст. 177, ст. 178, ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 01 липня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді
