Справа № 523/13382/21
Провадження №2/523/1472/24
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" липня 2024 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Далеко К.О.,
за участі секретаря судового засідання Дмітрієвої В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 17 в м. Одесі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.
23.07.2021 року від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Суворовського районного суду м. Одеси з позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, звернувся представник позивача - адвокат Тарановський Дмитро Сергійович.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 24.04.2020 року ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі: 170000 гривень, про що складено розписку. Позивач належним чином виконав зобов`язання за договором, надав позичальнику грошові кошти, а відповідач порушив взяти на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів, кошти в розмірі: 170000 гривень у визначений в розписці час не повернув, у зв`язку з цим, позивач змушений звернутися до суду. На підставі викладеного представник позивача просить: стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі: 170000 гривень.
18.01.2022 року (вх. № 1083), користуючись правом передбаченим ст. 193 ЦПК України, на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява за підписом представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Гришко Сергія Олександровича.
В обґрунтування вимог за зустрічним позовом представник позивача зазначив, що при зверненні до суду з позовною заявою, адвокат Тарановський Д.С., якій діючи в інтересах ОСОБА_1 , заявив вимогу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 170 000,00 грн. за розпискою від 24.04.2020 року. Однак, ОСОБА_1 , забув повідомити свого адвоката, що гроші в розмірі 170 000,00 грн. він ОСОБА_2 не надавав, а розписка від 24 квітня 2020 року, за якою, нібито, ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 170 000,00 грн., була написана за вимогою ОСОБА_1 , як гарантія того, що ОСОБА_2 сплатить йому обумовлену суму коштів за автомобіль Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 . Представник зазначає, що ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізична особа- підприємець. Основним видом діяльності якого є надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів. Розписка від 24.04.2020 року була написана ОСОБА_2 на вимогу ОСОБА_1 , як гарантія того, що ОСОБА_2 за переданий йому ОСОБА_1 автомобіль Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 , за договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу, гарантує сплату в розмірі 170 000,00 грн. за вказаний автомобіль. Оплата за автомобіль провести частинами, а саме по 2 500,00 грн. щонеділі, а повна оплата за автомобіль повинна була відбутися не пізніше 25 червня 2021 року. Із-за такої домовленості у сторін виникли дві розписки, датовані однією датою - 24.04.2020 року, на одну суму - 170 000,00 грн. Фактично між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 24 квітня 2020 року відбулося укладення договору купівлі-продажу автомобіля Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 з розстрочкою платежу, з строком повної оплати до 25 червня 2021 року. За вищевказаними домовленостями автомобіль 25 червня 2021 був переданий у користування ОСОБА_2 . Через деякий час виникли труднощі щодо можливості переоформлення права власності на автомобіль за ОСОБА_2 , а тому ОСОБА_2 відмовився від купівлі автомобіля та повернув ОСОБА_1 автомобіль 25 червня 2021. Сплачені ОСОБА_2 кошти за фактичний час користування автомобілем за договором купівлі-продажу з розстрочкою платежу, залишилися у ОСОБА_1 , факт отримання частини коштів за договором ОСОБА_1 визнав. Підставою повернення ОСОБА_2 автомобіля ОСОБА_1 стало те, що право власності на автомобіль 25 червня 2021 не було оформлене на ОСОБА_1 , який себе видавав за власника автомобіля. Факт того, що автомобіль 25 червня 2021 на момент укладення договору купівля-продажу з розстрочкою платежу не перебував у власності ОСОБА_1 , підтверджується копією листа за №31/15-439аз від 23 жовтня 2021 року, за підписом начальника Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області, з якої вбачається, що право власності на автомобіль Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 , станом на 24.04.2020 року зареєстрований за громадянкою ОСОБА_3 у МРЕВ Чернігівської області.
Обмін розписками, які мають однакову дату складення, однакову суму та одну дату виконання, однак обставини, які існували на момент домовленостей сторін та замовчувалися зі сторони ОСОБА_1 , які у подальшому не вирішилися, призвели до того, що ОСОБА_1 - не продав, а ОСОБА_2 - не купив визначений автомобіль.
З урахуванням викладеного представник позивача просить: визнати договір позики укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підтвердження якого складено розписку від 24.04.2020 року на суму 170000 гривень недійсним, та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати та витрати на правничу допомогу (а.с.62-70).
22.02.2022 року, на адресу суду (вх. № 5017) надійшов відзив на зустрічну позовну заяву. Згідно відзиву на зустрічний позов, відповідач ОСОБА_1 зазначив, що надав в борг позичальнику грошові кошти в розмірі: 170000 гривень, які підтверджені розпискою, ОСОБА_2 порушив умови договору та не повернув визначені кошти в строки передбачені розпискою, у зв`язку з цим ОСОБА_1 й звернувся з позовом. Відповідач зазначає, що після повернення суми грошових коштів ОСОБА_2 мав право на придбання автомобіля, однак на інших умовах та передбачити зазначені умови на момент написання розписки було не можливо, тому друга розписка від імені ОСОБА_1 є обіцянкою в майбутньому здійснити продаж авто лише за умови виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів.
Відповідач зазначає, що на підтвердження договору та його умов відповідно до положення ст. 1047 ЦК України може бути надана розписка або інший документ, який посвідчує передання позикодавцем певної грошової суми або визначеної кількості речей. Розписка є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. З урахуванням викладеного відповідач зазначає, що правовідносини, що виникли між сторонами не можливо оцінювати, як укладення договору поруки, та відповідно доводи викладені у зустрічному позові не можуть бути прийняті до уваги. Зобов`язання за розпискою про передання майна могли виникнути в майбутньому та лише після сплати позичальником грошових коштів. Відповідач зазначив, що вищевказаними позовними вимогами позивач намагається підмінити поняття та ввести суд в оману.
На підставі викладеного просить: відмовити в задоволенні зустрічного позову та задовольнити первісні позовні вимоги про стягнення коштів за договором розписки (а.с.88-92).
ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою суду від 26.07.2021 року в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту відмовлено.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
01.12.2021 року (вх. № 9602) за підписом представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Гришко Сергія Олександровича надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріал справи, а саме: розписки від імені ОСОБА_1 про передання авто та листа-відповіді відповіді Головного Сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області (філія ГСЦ МВС) (РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області) щодо належності транспортного засобу (а.с.51-55).
Ухвалами суду від 18.01.2022 року було здійснено перехід розгляду справи зі спрощеного в загальне позовне провадження та прийнято до розгляду зустрічну позову заяву (а.с.85,86).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 липня 2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи в судове засідання по суті.
ІІІ. Позиції сторін.
На останнє судове засідання сторони до суду не з`явились, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Представник відповідача та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 адвокат Гришко Сергій Олександрович також звернувся на адресу суду з заявою про слухання справи за його відсутності. Згідно поданої заяви зазначив про підтримку позовних вимог за зустрічним позовом та просив відмовити в задоволенні позовних за первісним позовом. Також, на адресу суду представником позивача за зустрічним позовом адвокатом Гришко С.О. подано письмові судові дебати.
Прийнявши участь у попередніх судових засідання, ОСОБА_1 , за його згодою, був допитаний в якості свідка, в порядку ст. 92 ЦПК України. Пояснив, що на час написання розписки від 24.04.2020 року, між сторонами вже існували правовідносини позики, які виникли за розпискою, раніше написаною. ОСОБА_2 знову звернувся до ОСОБА_4 з приводу отримання грошових коштів у борг, вони оговорили умови повернення грошових коштів, та Моток написав розписку на суму 170000 грн, ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 170000 грн, зазначив що поверне гроші, як тільки здійснить продаж риби. Друга розписка була написана, оскільки Моток попросив продати йому ще одно авто Gееlу, машина Gееlу була вартістю 80 тис грн, однак Моток сказав, що напише в розписці 170000 грн., на що ОСОБА_4 сказав, ну пиши. Мальцев на той час не розумів, що ОСОБА_5 підганяв другу розписку під першу. Моток частину коштів ОСОБА_4 , з першої позики повернув, тому у ОСОБА_4 не виникало підозр. Суму у розмірі 170000 грн. ОСОБА_4 передав Моток біля свого будинку по АДРЕСА_1 . По цій розписці Моток жодних коштів ОСОБА_4 не повернув, він шахрай. Автомобіль Gееlу ОСОБА_4 пізніше забрав, він продав її чужим людям. ОСОБА_4 являється власником автомобіля Gееlу, однак на момент передачі Моток автомобіля вона ще не була на нього оформлена. Через два місця ОСОБА_4 розійшовся з партнерами, і на нього було оформлено автомобіль. Грошові кошти 170000 грн. були передані в гривні, в чому передавалися, він не пам`ятає. Гроші рахував руками, в машині. Ще в машині перебувала на той час дружина ОСОБА_4 .
Прийнявши участь у попередніх судових засідання, ОСОБА_2 , за його згодою, був допитаний в якості свідка, в порядку ст. 92 ЦПК України. Пояснив, що зателефонував ОСОБА_4 , з приводу купівлі у нього автомобіля, під виплату. ОСОБА_4 повідомив, що є автомобіль Gееlу на вул. Сахарова, Моток приїхав, подивився автомобіль, погодився його купити. ОСОБА_4 сказав, що у нього є умови оплата щотижня 2500 грн. Моток перерахував ОСОБА_4 2500 грн. через Приват24 на карту, яку він йому дав, потім продовжував платити щомісяця. 170000 грн. за договором позики ОСОБА_5 у ОСОБА_4 не отримував. До написання розписки в підтвердження отримання грошових коштів, його ніхто не примушував, однак ОСОБА_4 сказав, що у нього такі умови. Ціна на машину була завищена, однак Моток погодився, тому що розумів, що якщо він звернеться до Банку, то там проценти ще буде платити. Мальцев назад забрав автомобіль Gееlу у серпні, вересні 2020 року.
Прийнявши участь у попередніх судових засіданнях, та даючи пояснення як сторона, ОСОБА_2 повідомив суду, що коштів у борг він не брав, розписку писав. Спочатку він купив у ОСОБА_6 , в розстрочку, виплачував, а 24.04.2020 року взяв автомобіль Gееlу. Заплатив залог 200 $ та 2400 грн. Розписку від 24.04.2020 року писав як гарантію. Мальцев не міг зв`язатися з власниками авто. Автомобіль Gееlу він повернув Мальцеву під кінець року 2020. Моток не знав, що автомобіль Gееlу не належить ОСОБА_4 . Платив за авто на Альфа Банк.
Таким чином, судом встановлено, що сторони про час та місце слухання справи повідомлені, підстав для відкладення слухання справи передбачених ст. 223 ЦПК України, не встановлено.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, письмові докази надані сторонами на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно позовних вимог за первісним позовом позивач ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 суму боргу за договором позики. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ним та відповідачем 24.04.2020 року було укладеного договір позики грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 суму в розмірі 170 000 гривень, яку зобов`язався віддати рівними частками по 2 500 гривень в неділю кожного місяця до 25.06.2021 року (а.с.5).
Позивач зазначає, що відповідач допустив порушення умов договору та визначену суму у визнаний час не повернув, у зв`язку з цим, позивач змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Згідно зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 просить визнати договір позики від 24.04.2020 року недійсним. В обґрунтування позову зазначив, що сторони договору, не мали наміру на отримання реального настання правових наслідків за розпискою, на момент підписання розписки у обох сторін був умисел на фіктивність таких дій, а саме дійсною метою сторін була купівлі-продаж автомобіля. Розписка про отримання коштів в борг була запорукою вчинення дій щодо сплати коштів за автомобіль.
Вирішуючи позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що 24.04.2020 року ОСОБА_2 було написано розписку, згідно якої останній зазначив, що бере в борг у ОСОБА_1 суму в розмірі 170 000 гривень, яку зобов`язався віддати рівними частками по 2 500 гривень кожної суботи місяця до 25.06.2021 року (а.с.5).
В ході розгляду справи судом встановлено, що написання розписки, а саме факт її складення та підписання ОСОБА_2 не оспорюється.
Також, судом встановлено, що 24.04.2020 року ОСОБА_1 складено розписку згідно якої останній зобов`язався передати у власність авто Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 , після повної виплати 170000 гривень ОСОБА_2 (а.с.72).
Таким чином судом встановлено, що сторонами у справі 24.04.2020 року було укладено дві розписки, за якими кожна із сторін мала обов`язок вчинити певні дії на користь іншої сторони, розписка складена від імені ОСОБА_2 містить строки виконання зобов`язань. Розпискою складеної ОСОБА_1 передбачено виконання зобов`язання після оплати коштів, без зазначення будь-якої дати настання певної події.
Відповідно до статті 1047ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору позики та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів.
Згідно розписки від 24.04.2020 року, складеної ОСОБА_2 зазначено «…беру взайм у ОСОБА_1 суму в розмірі 170000 грн, зобов`язуюсь повернути частинами …». Таким чином, суд приходить до висновку, що дана розписка є такою, що підтверджує факт отримання грошових коштів у борг, умови повернення та строки повернення коштів.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до чч.1 та 2 ст.207 ЦК правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Згідно розписки написаної ОСОБА_2 про позику грошових коштів, судом встановлено, що остання містить дату її складання, умови повернення і строки повернення коштів, а також розстрочку платежу.
Разом з цим, судом також встановлено, що 24.04.2020 року ОСОБА_1 було складено розписку щодо вчинення дій, а саме, передання автомобіля, яка містить в собі умови передання авто Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 у власність, а саме після повної оплати у розмірі 170000 гривень (а.с.72).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, види діяльності: 77.11 зокрема, надання в оренду автомобілів і легкових транспортних засобів.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 у своєму позові стверджує, що ОСОБА_1 побоюючись недобросовісних дій ОСОБА_2 щодо виплати останнім всієї суми за автомобіль, забажав від ОСОБА_2 написання розписки щодо отримання ним начебто грошових коштів, які будуть гарантією того, що обумовлена сума за авто буде сплачена.
З даного приводу суд зазначає, що допитані в якості свідків сторони, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали свідчення, щодо складання розписок, а саме ОСОБА_1 вказав, що реально передав грошові кошти, які визначені в розписці, а ОСОБА_2 зазначив, що коштів не отримував, а розписку написав, як гарантію виконання зобов`язання щодо виплати коштів за авто, яке мало в майбутньому перейти у його власність. Зазначив, що автомобіль повернув одразу, як дізнався, що ОСОБА_1 не є власником авто, та між ними погіршилися відносини.
Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В матеріалах справи не міститься та стороною позивача за зустрічним позовом не доведено, що автомобіль, який в майбутньому, а саме 25.06.2021 року після сплати коштів в розмірі: 170 000 мав перейти у власність ОСОБА_2 , був предметом договору лізингу, оренди чи купівлі-продажу між сторонами, не міститься й доказів того, що вартість даного автомобіля була визначена сторонами у розмірі: 170 000 гривень.
З урахуванням викладеного суд критично оцінює твердження позивача за зустрічним позовом, щодо того, що сторони мали умисел на фіктивність дій щодо написання розписок та кінцевою метою було укладення договору купівлі-продажу авто.
Згідно положень ст. ст. 1046-1050 ЦК України правовідносини між сторонами є такими, що виникли з договору позики та мають наслідки, що витікають з нього.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує не тільки факт укладення договору позики та зміст його умов, але й факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, яка враховується судом по даній справі в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і складання розписки посвідчує цей факт.
Суд зауважує, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не було надано письмових доказів, та не було доведено факту того, що вказаний автомобіль, який згідно розписки від 24.04.2020 року мав бути переданий у власність позичальнику у майбутньому, був безпосередньо предметом договору купівлі-продажу тощо.
Стороною позивача за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів щодо того, що вказане рухоме майно було сторонами оцінено в розмірі: 170 000 гривень, та сума яка підлягала щотижневій виплаті мала пряме відношення до погашення або сплати в розстрочку за майбутній автомобіль.
Крім іншого, судом критично оцінюється твердження позивача з приводу його необізнаності щодо власника автомобіля, та перешкод в подальшому здійснити оформлення прав на авто.
Судом достеменно встановлено, що ОСОБА_2 користувався автомобілем, та в подальшому повернув його ОСОБА_1 , оскільки, як стверджує позивач виникли труднощі з приводу переоформлення прав власності на авто.
Відповідно, зазначені обставини доводять факт користування автомобілем ОСОБА_2 , а відтак й передбачають наявність в останнього в користуванні документів щодо автомобіля, а саме технічного паспорту на транспортний засіб.
Технічний паспорт транспортного засобу документ, який містить відомості про основні технічні характеристики транспортного засобу, ідентифікаційні дані основних агрегатів, відомості про власника, постановлення на облік та зняття з обліку.
Судом встановлено, що у період з 24.04.2020 року по 19.10.2021 рік автомобіль Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 , 2011 року виписку, 25.06.2020 року у ТСЦ № 5147 РСЦ ВМС в Одеській області, зареєстрований за договором купівлі-продажу укладеним в ТСЦ за громадянином ОСОБА_7 (а.с.74-75).
Згідно позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 зазначає, що через деякий час користування авто в нього виникли труднощі щодо можливості переоформлення власності на автомобіль за Позивачем, а тому він відмовився від купівлі авто та повернув його ОСОБА_1 .
З даного приводу суд зазначає, що в матеріалах справи не міститься будь яких письмових доказів щодо факту отримання та передання авто, а також посилання на дати щодо неможливості такого оформлення.
Крім іншого, судом встановлено що в період з 24.04.2020 року по 19.10.2021 року автомобіль Gееlу МК, державний номер НОМЕР_1 , 2011 року виписку, на підставі договору купівлі-продажу зареєстровано за ОСОБА_1 , а відтак твердження щодо неможливості оформлення авто, з підстав його належності іншій особі - прямо спростовані матеріалами справи.
Також, судом критично оцінюються доводи сторони позивача за зустрічним позовом, з приводу того, що між сторонами фактично в майбутньому мав бути укладений договір купівлі-продажу та написання розписки, як запоруки виконання зобов`язання за майбутнім договором підтверджує даний факт.
Судом з наданих пояснень сторін та особистих тверджень ОСОБА_2 встановлено, що останній деякий час користувався авто, та в подальшому повернув авто власнику, а відтак дані правовідносини не є такими, що відносяться до правовідносин, які витікають з договорів купівлі-продажу.
По перше, слід зауважити, що передача авто у власність мала відбутись лише після сплати коштів, а судом встановлено, що ОСОБА_2 користувався авто до настання події визначеної в розписці складеної від імені ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що відповідно до ст.1053 ЦК за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням.
Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію та здійснюється у формі, установленій для договору позики (ст.1047 цього кодексу).
За своїм змістом новація - це угода про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
З огляду на визначені норми закону, суд зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не надано достовірних, належних та допустимих доказів щодо укладення між сторонами будь-якого договору, в результаті чого борг за договором міг би бути заміненим позиковим зобов`язанням.
При цьому, достеменно встановлено, що розписка про отримання коштів в борг має чітко визначену суму грошових коштів та строки повернення.
Матеріали справи не містить в собі договору, або будь-якого іншого письмового документу щодо наміру сторін в майбутньому укласти договір купівлі-продажу автомобіля. Розписка від імені ОСОБА_1 про зобов`язання останнім вчинити дії з приводу передачі у власність авто, не є документом, який відповідає письмовій формі двостороннього правочину щодо домовленості двох сторін вчинити на користь один одного певних дій.
Надана позивачем за зустрічним позовом розписка, як документ, який на думку позивача підтверджує факт домовленості укладення договору купівлі-продажу, є лише одностороннім зобов`язанням. За наданою розпискою встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язався вчинити дії з приводу передачі авто, після вчинення ОСОБА_2 дій щодо оплати коштів . При цьому, розписка про передачу автомобіля у власність не містить посилання на розписку про позику, в розписці не вказано, що саме за кошти отримані в борг та виплачені за таким, останньому має бути передано авто.
Не вказано й інших притаманних договору купівлі-продажу обставин, які б свідчили про те, що розписка є двостороннім договором. Крім іншого, розписка складена ОСОБА_2 про отримання коштів в борг та зобов`язання такі повернути також не містить будь-яких відомостей з приводу того, що кошти отримані в борг є запорукою виконання зобов`язання з метою подальшого вчинення правочину.
В ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження обставини щодо наявності домовленості укладення сторонами в майбутньому саме договору купівлі-продажу, обмін розписками про взаємні розрахунки, не є доказом укладення сторонами договору купівлі-продажу рухомого майна.
Слід також зазначити, що твердження позивача про те, що договір позики мав не грошовий характер та ОСОБА_2 не отримував коштів від ОСОБА_1 є такими, що не доведені письмовими доказами.
У постанові Верховного Суду від 07.10.2022 року у справі № 686/16244/21 зроблено висновок, що: «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику…».
Судом встановлено, що складена розписка про отримання коштів в борг містить визначену грошову суму, дату повернення та умови виконання грошового зобов`язання.
З огляду на зазначене судом відхиляються та не приймаються до уваги твердження позивача щодо недійсності договору позики за безгрошовістю, оскільки належних та допустимих доказів на спростування факту передачі та отримання коштів не надано.
Надана стороною позивача за зустрічним позовом розписка про зобов`язання передати авто у власність після спалити коштів за борговою розпискою, не доводить та не вказує на пряме посилання щодо приховування дійсних намірів з приводу правочину, а саме розписки про отримання коштів в борг, не виконання боргового зобов`язання тощо.
Крім іншого, судом встановлено, що ОСОБА_1 станом на час складання розписки був власником авто, а відтак ОСОБА_2 у визначеному Законом порядку мав змогу укласти двосторонній договір з приводу купівлі-продажу, оренди, або лізингу вищевказаного авто.
Розпискою від 24.04.2020 року зафіксовано юридичний факт отримання коштів в борг.
Слід зазначити, що відповідно до положення ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Системний аналіз змісту розписки про отримання коштів в борг та розписки про зобов`язання передати авто у власність, не містить в собі прямого визначення або відсилання про намір сторін приховати правочин та вчинити його майбутньому.
Щодо посилання позивача на обставини фіктивного правочину та застосування наслідків його недійсності.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюється цим правочином (ст. 234 ЦК України). Фіктивний правочин визнається судом не дійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюється законом.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Частиною 2 ст. 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-відеозапису та іншими доказами.
Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показання свідків.
Разом з цим, відповідно до положення ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, Закон саме на позивача, який подав позов про визнання правочину фіктивним, покладає обов`язок щодо доведення його обставин.
Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Зданого приводу слід зазначити, що позивачем не надано на підтвердження фіктивності розписки, іншого договору, будь-якого письмового документу, особистого листування, аудіо-доказу тощо, який би прямо свідчив про те, що сторони мали насправді на меті укласти інший договір/правочин та не бажають настання реальних наслідків за борговою розпискою, ані ж той, що уклали.
Судом не встановлено, та матеріалами справи не доведено, що між сторонами існували будь-які інші домовленості, розписка про отримання коштів в борг є належним та достовірним документом, що між сторонами виникли відносини з приводу не виконання зобов`язання за договором позики.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 369/12376/17 (провадження № 61-4966св20).
Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною першою статті 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно ст. 3 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, а саме: 1)неприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини; 2)неприпустимість позбавленняправа власності,крім випадків,встановлених КонституцієюУкраїни тазаконом; 3)свобода договору; 4)свобода підприємницькоїдіяльності,яка незаборонена законом; 5)судовий захистцивільного правата інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що в ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 довів обставини позовних вимог щодо стягнення коштів за борговою розпискою, та надав достатні докази на їх підтвердження.
В свою чергу, до доводів позивача за зустрічним позовом та відповідача за первісним ОСОБА_2 , суд ставиться критично, оскільки суду не зрозуміло, навіщо писати розписку в підтвердження отримання грошових коштів, фактично їх не отримуючи. У судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив, що писав розписку про отримання грошових коштів без примусу. Суд виходить із того, що якщо ОСОБА_2 мав намір лише на укладення договору купівлі-продажу автомобіля в розстрочку, то нічого не позбавляло його права відмовитися від написання розписки про отримання грошових коштів у борг, якщо такі умови висувалися ОСОБА_1 , та звернутися за купівлею транспортного засобу до іншого продавця.
З оглядуна викладене,суд вважає,що доводипозивача зазустрічним позовом ОСОБА_2 щодо неукладення договорупозики,як такоговзагалі,складання розпискипід приводомвчинити (приховати)інший правочинта приховуваннядійсних намірівсторін,є такими,що непідтверджені матеріаламисправи,та всилу ч.6ст.81ЦПК України,єменш вірогідними, ніж протилежні обставини викладені ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги за первісним позов підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог за первісним позовом, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають до стягнення судові витрати у розмірі: 1700, 00 гривень.
Відповідно понесені судові витрати позивача за зустрічним позовом відносяться за рахунок позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 202, 207, 525, 526, 610, 626, 627, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) заборгованість за договором позики від 24.04.2020 року в розмірі: 170000 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі: 1700, 00 гривень.
Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним залишити без задоволення.
Судові витрати понесені з розглядом справи за зустрічним позовом віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складений 29.07.2024 року, у зв`язку із тривалою та періодичною відсутністю в суді світла.
Суддя: К.О. Далеко
