КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1632/2024
Справа № 761/14995/22
П О С Т А Н О В А
Іменем України
07 серпня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу Державного підприємства «Сетам» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року, ухвалені у складі судді Романишеної І.П. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Сетам», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Боднара Дениса Володимировича, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію, визнання права власності в порядку спадкування,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У серпні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом, просила визнати недійсними електронні торги за номером лоту 480853 з реалізації квартири за адресою АДРЕСА_1 , проведені 24 червня 2021 року ДП «СЕТАМ», оформлені протоколом електронних торгів № 546179, визнати недійсним акт про проведені електронні торги, складений 16 липня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ліліцьким Р.М. у виконавчому провадженні ВП № 6538687, визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 23 липня 2021 року, посвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А.Є., зареєстроване за № 1218, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте 23 липня 2021 року державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А.Є.
Доповнивши позовні вимоги в січні 2023 року, просила визнати за собою право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування.
Позов мотивувала тим, що 24 червня 2021 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 про стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , яке здійснювалося приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ліліцьким Р.М., проведено електронні торги з продажу квартири за вказаною адресою, переможцем торгів визначено відповідача ОСОБА_1 , якому на підставі акта про проведені електронні торги від 16 липня 2021 року видано свідоцтво від 23 липня 2021 року про придбання майна з прилюдних торгів.
При цьому, згідно свідоцтва, квартира належала боржнику ОСОБА_3 на підставі дублікату договору дарування квартири, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.В. 21 листопада 2015 року.
Разом із тим, 01 липня 1992 року спірна квартира на підставі договору купівлі-продажу була придбана ОСОБА_5 , після смерті якого її успадкувала дружина ОСОБА_6 . В подальшому, на підставі договору дарування від 13 березня 1998 року, ОСОБА_6 подарувала квартиру старшій дочці ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач є рідною сестрою ОСОБА_8 , входить до другої черги спадкування за законом та є єдиним спадкоємцем. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року позивачу встановлено додатковий строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою П`ятої державної нотаріальної контори від 09 червня 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірну квартиру, оскільки право власності зареєстровано за іншою особою ОСОБА_3 .
З огляду на вказану обставину позивачем було виявлено, що на підставі підробленого документу - договору дарування від 03 вересня 1998 року ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_9 прийняла в дар квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яка в подальшому була передарована ОСОБА_3 на підставі договору від 19 лютого 2015 року. Підроблений договір дарування від 03 вересня 1998 року зареєстрований на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна», є недійсним в силу ст. 203, 215 ЦК України, оскільки за даним договором вже померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 нібито подарував квартиру неповнолітній на той момент ОСОБА_9 .
З урахуванням вказаних обставин, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року договір дарування від 03 вересня 1998 року визнано недійсним, витребувано спірну квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та скасовано запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Вказане рішення не було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки на спірну квартиру було накладено два арешти за зобов`язаннями ОСОБА_3 , які позивач була змушена скасовувати в судовому порядку.
Достовірно будучи обізнаним про наявні обтяження на майно, усвідомлюючи, що дійсний власник квартири не може зареєструвати своє право власності на квартиру в зв`язку з арештами, ОСОБА_3 продовжив свій злочинний намір, спрямований на заволодіння квартирою та подальше незаконне відчуження. Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено фіктивний договір позики. ОСОБА_4 розпочав процедуру стягнення суми боргу у порядку виконавчого провадження на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса. Незважаючи на те, що спірна квартира не належить ОСОБА_3 , а він є лише титульним володільцем на підставі недійсного правочину, квартира витребувана з його володіння судовим рішенням, приватний виконавець Ліліцький Р.В. виставив квартиру на торги, яка була відчужена 24 червня 2021 року.
Таким чином, боржнику у виконавчому провадженні не належала правомочність розпорядження спірним майном і така правомочність не перейшла до приватного виконавця, в зв`язку з чим спірні торги проведено з порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України та мають бути визнані недійсними.
Зважаючи, що позивач не має змоги отримати свідоцтво про право на спадщину внаслідок того, що спірне майно зареєстроване на праві власності за іншою особою, а заявлена вимога про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав вимагає визначення юридичної долі майна, вона доповнює предмет спору вимогою про визнання права власності на спірне майно в порядку спадкування.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року позов задоволено частково, визнано недійними електронні торги за номером лоту № 480853 з реалізації нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , проведені 24 червня 2021 року ДП «СЕТАМ», оформлені протоколом проведення електронних торгів №546179. Визнано недійсним акт про проведені електронні торги, складений 16 липня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ліліцьким Р.В. у виконавчому провадженні №6538687. Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (у формі електронних торгів) від 23 липня 2021 року, посвідчене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А.Є., зареєстроване за №1218. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59435434 від 23 липня 2021 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А.Є. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування. В позові до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Боднара Д.В. відмовлено.
Додатковим рішенням від 09 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат.
Відповідач ДП «СЕТАМ», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов`язку організатора торгів перевіряти законність дій державного чи приватного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна.
Посилався на ч. 2 ст. 3, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вказував, що згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24 травня 2021 року, доданої виконавцем до заявки на реалізацію арештованого майна, станом на 24 травня 2021 року право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ОСОБА_3 , тобто боржником у виконавчому провадженні.
Таким чином, виконавцем було вчинено всі необхідні заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а його дії з передачі спірної квартири на реалізацію відповідають вимогам закону. До того ж, описані в оскаржуваному рішенні можливі порушення виконавця не є підставою для визнання електронних торгів недійсними і мають самостійний спосіб оскарження. В даному випадку жодного порушення правил електронних торгів, впливу таких порушень на результат торгів, а також порушення законних прав позивача такими порушеннями судом не встановлено.
Вказував, що належним способом захисту прав власника є віндикаційний позов. Оскільки позивач не була стороною договору купівлі-продажу, укладеного на спірних електронних торгах, обраний нею спосіб захисту прав шляхом визнання електронних торгів недійсними, визнання недійсним акту про проведені електронні торги є неналежним та неефективним, що є безпосередньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Однак суд першої інстанції не врахував зазначені обставини та висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18, а також висновки Верховного Суду щодо підстав визнання недійсними електронних торгів, викладені в постановах від 13 березня 2018 року в справі № 911/494/17, від 14 березня 2018 року в справі № 910/1454/17, не встановив допущених порушень норм Порядку та порушень прав позивача внаслідок проведення спірних електронних торгів.
Також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року, додаткове рішення від 09 листопада 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові і задовольнити його заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що у цій справі предметом спору є визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті сестри права власності на квартиру, однак дана вимога не має ніякого відповідача (ні належного, ні неналежного). У справах про визнання права власності в порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець, який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Суд не врахував дані обставини, розглянув справу за відсутності у матеріалах справи спадкової справи щодо померлої ОСОБА_8 та обґрунтував свої висновки відсутністю потреби у витребуванні спадкової справи.
Вказував, що ухвалюючи рішення про визнання недійсними торгів, протоколу про проведення торгів, свідоцтва про право власності та запису в реєстрі прав на нерухоме майно, суд неправильно встановив характер правовідносин, що існують між позивачем та відповідачами за цими вимогами. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387, 388 ЦК України. При цьому ч. 2 ст. 388 ЦК України встановлено, що майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Враховуючи, що між позивачем та відповідачами відсутні договірні відносини, а квартира перебуває у власності ОСОБА_1 не на підставі укладеного з позивачем договору, а існують відносини речово-правового характеру, суд повинен був дійти висновку про неефективність заявленого способу захисту права, оскільки до цих правовідносин має застосовуватись віндикація, та відмовити в позові. Судом не наведено жодного аргументу та не спростовано тієї обставини, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, який придбав майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Також судом не наведено мотиви відхилення його аргументів, що дії виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження і не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними.
Наголошував, що судом не встановлено факту недотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження», Порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, та взагалі не надано доказів на підтвердження порушення порядку реалізації спірної квартири водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, а тому підстави для визнання правочину недійсним відсутні.
Заперечував наявність у адвоката Невмержицької І.М. повноважень представника позивача, яка проживає в Канаді з 2015 року і письмового договору про надання правничої допомоги з адвокатом не укладала, а електронний варіант договору адвокат відмовилася пред`явити.
Щодо додаткового рішення, вказував, що судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні його заяви про стягнення витрат на правничу допомогу з тих підстав, що позовні вимоги до ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Не погоджувався з такими висновками, оскільки особисто до нього жодної позовної вимоги не було пред`явлено, не встановлено порушення ним як відповідачем прав позивача, натомість, його позбавили права власності на придбане у встановленому порядку майно без встановлення обставин порушення будь-яких вимог закону. Крім того, він оскаржує додаткове рішення також з тієї підстави, що воно є похідним від оскаржуваного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року.
Від позивача в особі представника ОСОБА_10 надійшов відзив на апеляційну скаргу ДП «СЕТАМ», в якому сторона позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, повторно викладала обставини, наведені в позові, наводила власні спростування щодо доводів апеляційної скарги.
Заперечуючи доводи про те, що обов`язковою передумовою визнання торгів недійсними має бути встановлення порушення порядку проведення таких торгів, вказувала, що згідно з ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених ст. 203 ЦК України, зокрема, в зв`язку з невідповідністю змісту правочину вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. В даному випадку боржнику у виконавчому провадженні не належала правомочність розпорядження спірним майном і така правомочність не перейшла до приватного виконавця, в зв`язку з чим спірні торги проведено з порушенням ч. 2 ст. 203 ЦК України.
Щодо доводів про самостійний спосіб оскарження дій державного виконавця, які не стосуються правил прилюдних торгів, пояснювала, що нею вживалися відповідні самостійні способи оскарження, однак вона не отримала будь-якого реагування зі сторони судової влади. Вона зверталася з позовом про скасування арешту квартири відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», однак судом не було постановлено будь-якої ухвали та не розглянуто заяву про забезпечення позову, саме внаслідок відсутності судового захисту у справі № 761/19778/21 і відбулися оспорювані торги.
Щодо доводів про неефективність заявленого способу захисту прав, вказувала, що правовідносини в цій справі не є подібними до справ, які передбачають захист прав в порядку витребування майна. У даному конкретному випадку рішення про витребування майна не є достатнім для державної реєстрації права власності, а додатково необхідним є подання документа, що посвідчує право власності, у випадку цього спору - свідоцтва про право на спадщину на майно.
Пояснювала, що метою даного спору про право власності є державна реєстрація позивачем права власності на спірне майно. Вона вже отримала судове рішення про витребування майна, що виявилося неефективним, через безперервне порушення, невизнання та оспорювання її прав відповідачами. Тому за фактичних обставин справи, враховуючи постійні перешкод в отриманні свідоцтва про право на спадщину, саме судове рішення про визнання права власності на майно призведе до того ефекту, якого прагне позивач.
Також від позивача в особі представника ОСОБА_10 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому сторона позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, повторно викладала обставини, наведені в позові, наводила власні спростування щодо доводів апеляційної скарги.
Щодо доводів ОСОБА_1 про його добросовісність, вказувала, що відповідач не підтвердив того, що діяв обачливо та обережно у правовідносинах придбання нерухомого майна, оскільки за даними відкритих реєстрів мав змогу та повинен був довідатися про існуючі спори та арешти щодо спірного майна. Також наступна поведінка відповідача не вказує на його добросовісність, оскільки відповідач у фактичне володіння квартирою не вступав, не вселився в неї для проживання, не передав в оренду чи інше користування третіх осіб, не проводив ремонтні роботи та не здійснював сплату житлово-комунальних послуг. Одночасно із вказаним сторона продавця також діяла недобросовісно, використовувала «право на зло» в цілях недопущення вступу позивача у володіння майном, що слугує самостійною підставою для визнання правочинів недійсними. При цьому, при відсудженні у відповідача майна, він не позбавлений можливості відшкодування шкоди в порядку, визначеному ст. 661 ЦК України, що відповідатиме дотриманню балансу прав та обов`язків всіх сторін цього спору.
В частині доводів відповідача про те, що позовна вимога про визнання права власності не сформована до будь-якого з відповідачів, пояснювала, що відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а відповідач ОСОБА_1 є титульним володільцем спірного майна за принципом реєстраційного посвідчення володіння нерухомим майном, чим порушує право власності позивача. Із вказаних підстав ОСОБА_1 є належним відповідачем за позовною вимогою про визнання права власності на спірне майно.
В частині доводів про те, що обов`язковою передумовою визнання торгів недійсними має бути встановлення порушення порядку проведення таких торгів, в частині доводів про самостійний спосіб оскарження дій державного виконавця, які не стосуються правил прилюдних торгів, і в частині доводів про неефективність заявленого способу захисту прав, викладала ті ж аргументи, що і у відзиві на апеляційну скаргу ДП «СЕТАМ».
Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині вимог до відповідачів ОСОБА_1 та ДП «СЕТАМ», суд першої інстанції виходив із наявності обох умов для визнання недійсними правочинів з приводу придбання спірної квартири з прилюдних торгів, а саме: наявність підстав для визнання торгів недійсними, оскільки реалізована квартира не належала боржнику ОСОБА_3 , а також очевидного порушення права позивача на мирне володіння майном (успадкованою квартирою), тому вимоги про визнання недійсними електронних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та акта про проведення електронних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію, є належним способом захисту та підлягають задоволенню, що буде відповідати принципу справедливості судового розгляду, оскільки забезпечить ефективний захист та відновлення порушених прав позивача, на захист яких вона звернулася до суду з даним позовом. Також суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині визнання за позивачем права власності в порядку спадкування, що буде справедливим та забезпечить ефективний та належний захист прав позивача на мирне володіння належною їй квартирою.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Судом встановлено, що 11 лютого 1998 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину ААК № 718645, яким посвідчено, що спадкоємицею ОСОБА_11 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дружина: громадянка Канади ОСОБА_6 . Спадкове майно, на яке видане це свідоцтво, складається з квартири АДРЕСА_2 , що належить померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Товарною будівельно-паливною біржею «Українська біржа» 01 липня 1992 року за реєстраційним № 142, зареєстрованого в Київському міському БТІ 22 липня 1992 року № 36232 (а. с. 16 - 17 т. 1).
13 березня 1998 року ОСОБА_6 відчужила квартиру АДРЕСА_2 (сестрі позивача) на підставі договору дарування квартири (а. с. 18 - 19 т. 1).
ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно свідоцтва про смерть, виданим в Торонто, Онтаріо (Канада) (а. с. 20 - 22 т. 1).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року в справі № 761/12770/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини позов задоволено, визначено позивачу додатковий трьохмісячний строк для подання нею до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті її сестри ОСОБА_13 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обчислюється з дня набрання рішенням законної сили (а. с. 23 - 24 т. 1).
09 червня 2016 року П`ятою київською державною нотаріальною конторою видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв`язку з тим, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за іншою особою (а. с. 25 - 26 т. 1).
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року в справі № 761/24192/16-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_9 про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено частково, визнано недійсним договір дарування від 03 вересня 1998 року, зареєстрованого на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» за реєстраційним номером НОМЕР_1 , витребувано квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , скасовано запис № 8792641 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 27 - 34 т. 1).
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 05 червня 2019 року в справі № 668/11503/15-к, в зв`язку з набранням законної сили рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року в справі № 761/24192/16-ц, клопотання ОСОБА_2 задоволено, скасовано арешт квартири АДРЕСА_2 , накладений ухвалою слідчого судді Суворівського районного суду м. Херсон від 08 вересня 2015 року в справі № 668/11011/15-к, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України (а. с. 35 - 36 т. 1).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року в справі № 761/25816/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна позов задоволено, знято арешт з квартири АДРЕСА_2 , накладений постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Савчука К.П. від 16 березня 2016 року у виконавчому провадженні НОМЕР_3, номер запису про обтяження 13899696. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що квартира не належить на праві власності ОСОБА_3 та арешт квартири є перешкодою позивачу в отриманні свідоцтва на спадщину за законом (а. с. 37 - 39 т. 1).
На вказане рішення ОСОБА_3 подавалась апеляційна скарга, у відкритті провадження за якою відмовлено ухвалою Київського апеляційного суду 07 вересня 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/99597714).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 травня 2021 року № 255899102, станом на 11 травня 2021 року квартира АДРЕСА_2 була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 на підставі дублікату договору дарування від 21 листопада 2015 року, та перебувала під обтяженнями у вигляді арештів, накладених постановою державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві від 16 березня 2016 року та ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 08 вересня 2015 року в справі № 668/11011/15-к (а. с. 44 - 46 т. 1).
17 лютого 2021 року приватним нотаріусом КМНО Чорноног Л.В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 73, яким запропоновано стягувачу ОСОБА_4 звернути стягнення з боржника ОСОБА_3 на суму, яка підлягає стягненню, в розмірі 2 801 700 грн. та складається з суми, переданої боржнику ОСОБА_3 за договором позики від 06 лютого 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Чорноног Л.В. за реєстровим № 64 в розмірі 2 800 000 грн. та суми витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису, сплачених стягувачем, в розмірі 1700 грн. (а. с. 191 т. 1).
На виконання вказаного виконавчого напису приватним нотаріусом виконавчого округу м. Києва Ліліцьким Р.В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 постановою від 11 травня 2021 року (а. с. 194 - 195 т. 1), а постановою від 14 травня 2021 року накладено арешт на майно боржника, а саме квартиру АДРЕСА_2 (а. с. 203 т. 1).
Згідно заяви від 17 травня 2021 року, ОСОБА_3 повідомлено приватного виконавця Ліліцького Р.В. про відсутність у нього можливості погасити борг та запропоновано погасити борг в першу чергу за рахунок реалізації належної йому на праві власності квартири (зворот а. с. 207-а т.1).
24 травня 2021 року приватним виконавцем Ліліцьким Р.В. подано до ДП «СЕТАМ» заявку на реалізацію арештованого майна у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, у якому боржником є ОСОБА_3 , стягувачем - ОСОБА_4 . Згідно заявки, майном, переданим на реалізацію, є квартира АДРЕСА_2 , зазначено про наявність чинних обтяжень майна, зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 14 травня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Ліліцьким Р.В., 28 березня 2016 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, 26 вересня 2016 року Шевченківським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві (а. с. 133 т. 1).
27 травня 2021 року представник позивача ОСОБА_10 звернулася до приватного виконавця Ліліцького Р.В. з заявою про скасування арешту на квартиру, накладеного 14 травня 2021 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, де стягувачем є ОСОБА_4 , а боржником ОСОБА_3 , з тих підстав, що ОСОБА_3 не був власником вказаної квартири, яким є ОСОБА_2 (а. с. 47 - 50 т. 1).
Листом від 10 червня 2021 року приватним виконавцем Ліліцьким Р.В. надано відповідь, що до заяви про зняття арешту з майна відповідного судового рішення про зняття арешту з майна боржника не додано (а. с. 51 т. 1).
31 травня 2021 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , приватного виконавця Ліліцького Р.В. про скасування арешту майна, в якому просила зняти арешт з квартири АДРЕСА_2 , накладений постановою приватного виконавця Ліліцького Р.В. від 14 травня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, та заяву про забезпечення позову (а. с. 52 - 62 т. 1).
24 червня 2021 року ДП «СЕТАМ» проведено електронні торги з продажу квартири АДРЕСА_2 , протокол проведення електронних торгів № 546179, переможцем у яких визначено ОСОБА_1 (а. с. 40 - 42 т. 1).
16 липня 2021 року приватним виконавцем Ліліцьким Р.В. складено акт про проведені електронні торги у ВП № НОМЕР_2 (а. с. 233 - 234 т. 1).
22 липня 2021 року ОСОБА_4 звернувся до приватного виконавця Ліліцького Р.В. про повернення виконавчого документа без подальшого виконання (а. с. 237 т. 1).
23 липня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Юр-Капіносом А.Є. видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (у формі електронних торгів), зареєстроване в реєстрі за № 1218, яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 , яка раніше належала боржнику ОСОБА_3 на підставі дублікату договору дарування квартири, виданого приватним нотаріусом КМНО Івановою С.В. 21 листопада 2015 року за реєстровим № 3108, право власності згідно якого було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 лютого 2015 року за номером запису про право власності 8792641 (а. с. 43 т. 1).
29 липня 2021 року представник позивача звернулася до Шевченківського РВ ГУМВС України з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, просила внести до ЄРДР відомості відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного виконавця Ліліцького Р.В. за ознаками вчинення правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, що полягає у вчиненні дій, спрямованих на продаж квартири АДРЕСА_2 , яка їм не належить, фактичний продаж квартири та незаконне отримання коштів від продажу чужого майна (а. с. 65 - 70 т. 1).
06 вересня 2021 року в квартирі АДРЕСА_2 зареєстроване місце проживання ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 29 т. 2).
Згідно інформації з сайту Міністерства юстиції України, на якому оприлюднено результати засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 10 листопада 2021 року, до приватного виконавця Ліліцького Р.В. застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді припинення діяльності (а. с. 72 т. 1).
Наказом Міністерства юстиції України № 4226/7 від 06 грудня 2021 року припинено діяльність приватного виконавця Ліліцького Р.В., в зв`язку з чим рішенням Ради приватних виконавців України від 14 грудня 2021 року № 39 приватного виконавця Боднара Д.В. призначено тимчасовим приватним виконавцем для здійснення заходів щодо припинення діяльності приватного виконавця Ліліцького Р.В. (а. с. 117 - 118 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року у справі № 761/24192/16-ц, копія якого знаходиться на а. с. 27 - 34 т. 1, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнано недійсним договір дарування від 03 вересня 1998 року, зареєстрований на Товарній біржі «Українська біржа «Десятинна» за реєстраційним номером № НОМЕР_1 , витребувано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , скасовано запис № 8792641 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 .
Даним рішенням встановлено, що:
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 23 липня 1996 в Торонто, Онтаріо;
Після смерті ОСОБА_5 на підставі заповіту від 10 грудня 1990 року усе спадкове майно, в тому числі і квартира АДРЕСА_2 успадкувала дружина померлого ОСОБА_15 ;
13 березня 1998 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_17 було укладено договір дарування квартири, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори за реєстровим номером № 21-209 за умовами якого ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7 квартиру за номером АДРЕСА_2 , загальною площею 88 кв.м. Право власності на вказану квартиру було зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_17 в Київському міському бюро технічної інвентаризації під номером № 36232;
відповідно до договору дарування від 03 вересня 1998 року, який зареєстрований на товарній біржі «Українська біржа Десятинна» ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_9 прийняла в у дар чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 88 кв м.;
19 лютого 2015 року ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.В. 19 лютого 2015 року за реєстровим номером № 608, за умовами якого ОСОБА_3 (за договором обдаровуваний) прийняв від ОСОБА_9 (за договором дарувальник) у дар квартиру за номером АДРЕСА_2 , загальною площею 88 кв.м.
З урахуванням вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, оскільки вказані обставини встановлені заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року у справі № 761/24192/16-ц, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України такі обставини не підлягають доказуванню в рамках даної цивільної справи.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що набула права на спірну квартиру з моменту смерті сестри ОСОБА_8 , а саме з 03 лютого 2012 року, однак вказана квартира була відчужена без волевиявлення власника ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 03 вересня 1998 року, зареєстрованого на товарній біржі «Українська біржа Десятинна», який визнано недійсним заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року, в подальшому новий власник квартири ОСОБА_3 , у якого вказана квартира була витребувана рішенням суду, достеменно будучи обізнаним про наявні обтяження на майно, штучно ініціював примусове стягнення на нього в порядку виконавчого провадження, і в результаті проведення електронних торгів право власності було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 , яким не визнається право позивача на спірне майно.
Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
Згідно із частиною четвертою статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Судом першої інстанції правильно враховано правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року у справі № 522/10845/19, про те, що процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу, тобто правочином, який може визнаватися недійсним у судовому порядку.
При цьому, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх добровільно, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Згідно з частинами першою та третьої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
У пункті 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 вказано, що арештоване майно (далі - майно) - рухоме або нерухоме майно боржника (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»), на яке звернено стягнення і яке підлягає примусовій реалізації.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що в даному випадку спірна квартира, станом як на день накладення арешту на квартиру в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, так і на день проведення електронних торгів, не перебувала у власності боржника, оскільки відповідно до заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року у справі №761/24192/16-ц була витребувана з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , крім того, було скасовано запис № 8792641 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 .
Судом першої інстанції також було перевірено доводи сторони позивача про те, що вказане рішення суду не було виконано шляхом внесення відповідних відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки на квартиру було накладено два арешти за зобов`язаннями ОСОБА_3 , які позивач була змушена тривалий час скасовувати в судовому порядку, що підтверджується копією ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 05 червня 2019 року у справі № 668/11503/15-к (а. с. 35 - 36 т. 1), рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 квітня 2021 року у справі № 761/25816/20 (а. с. 37 - 39 т. 1), а також інформаційною довідкою № 255899102 (а. с. 44 - 46 т. 1).
З витребуваних судом матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_4 судом першої інстанції встановлено, що представник позивача зверталася до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ліліцького Р.В. з заявою від 27 травня 2021 року за № 75, відповідно до якої повідомляла про те, що ОСОБА_3 не є законним власником чи добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_2 , долучивши до матеріалів заяви копію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року у справі №761/24192/16-ц, однак на відповідну обставину приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Ліліцький Р.В. не звернув увагу та здійснив відповідні заходи стосовно продажу квартири з публічних торгів.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Встановивши в результаті повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, що на електронних торгах, які відбулись 24 червня 2021 року, було відчужене майно, яке не належало боржнику у виконавчому провадженні ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема, на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, а саме ст. 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження», п. 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5.
Як похідні та необхідні для ефективного захисту прав позивача, судом першої інстанції також правомірно задоволені вимоги про визнання недійсним акту про проведені електронні торги, складеного 16 липня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ліліцьким Р.М. у виконавчому провадженні №6538687, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (у формі електронних торгів) від 23 липня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А.Є., зареєстроване за №1218, та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 59435434 від 23 липня 2021 року, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капінос А.Є.
Задовольняючи дані вимоги, судом першої інстанції наголошено, що внаслідок прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно виникнуть права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору.
Доводи апеляційних скарг ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_1 , що жодного порушення правил проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результат торгів, а також порушення законних прав позивача такими порушеннями у рішенні суду першої інстанції не встановлено, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, та відхиляються апеляційним судом, з огляду на те, що при проведенні прилюдних торгів було порушено як правила проведення електронних торгів (п. 1 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5), так і ст. 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження», які передбачають звернення стягнення в примусовому порядку на майно, яке належить саме боржнику, а не іншим особам, а отже були порушені і загальні норми ЦК України (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Враховуючи вищевказане, є безпідставними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційних скарг ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_1 , з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 22 вересня 2021 року в справі № 295/6608/19, що описані у і рішенні можливі порушення, допущені приватним виконавцем, не можуть бути підставою для визнання електронних торгів недійсними і мають самостійний спосіб оскарження, однак позивач, якій було відомо про вчинення приватним виконавцем дій щодо продажу майна боржника на прилюдних торгах, не оскаржила дії приватного виконавця у встановленому порядку.
Крім того, апеляційний суд враховує, що позивач не є стороною виконавчого провадження і позбавлена можливості оскаржувати дії та рішення державного виконавця в порядку ст. 447 ЦПК України.
Також апеляційний суд приймає до уваги, що 31 травня 2021 року позивач зверталася з позовом про скасування арешту квартири відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 52 - 62 т. 1), однак судом не було постановлено будь-якої ухвали та не розглянуто заяву про забезпечення позову, в зв`язку з чим 24 червня 2021 року і відбулися оспорювані торги.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційних скарг ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_1 , що порушення законних прав позивача порушеннями правил проведення електронних торгів судом не встановлено, з огляду на те, що внаслідок проведення електронних торгів, переможцем яких визнано відповідача ОСОБА_1 , у позивача з даним відповідачем виник майновий спір щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 , внаслідок чого позивач позбавлена можливості оформити право власності на вказану квартиру, яке вона набула шляхом прийняття спадщини.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що він придбав майно в порядку, встановленому для виконання судових рішень, а отже за положеннями ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване від нього, з огляду на те, що позивачем не заявлялося, а судом, відповідно, не було задоволено вимог про витребування майна.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд першої інстанції вірно визначився з тим, що позивач набула право власності на спірну квартиру в порядку спадкування, оскільки, як було встановлено заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24192/16-ц, прийнявши в установленому законом порядку спадщину після смерті сестри ОСОБА_8 , ОСОБА_2 з часу її відкриття набула речові права на успадковане майно, володіння та право користування ним і відповідно, право на захист цих прав.
Судом першої інстанції було правильно враховано, що позивачу у постанові П`ятої Київської державної нотаріальної контори за вих. № 25181/02-31 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_7 , у зв`язку з тим, що право власності на вищевказану квартиру зареєстровано за іншою особою, а не з підстави наявності інших спадкоємців майна померлої. Крім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року у справі № 761/12770/15-ц, яке набрало законної сили 05 травня 2016 року, позов ОСОБА_2 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви прийняття спадщини задоволено та встановлено ОСОБА_2 трьохмісячний строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, який обчислюється з дати набрання рішенням законної сили. У вказаній справі відповідачем було визначено орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, що вказує на те, що інші спадкоємці майна ОСОБА_8 , які прийняли спадщину, окрім як позивач, відсутні.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Аналіз норм цієї статті дає підстави для висновку, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26 січня 2024 року в справі № 731/90/22, провадження № 61-14481св23).
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17, провадження № 61-13688св21).
Встановивши, що оскільки за матеріалами справи спірна квартира була відчужена в результаті електронних торгів як власність боржника ОСОБА_3 , що в дійсності йому не належала, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що позивач має право на відновлення свого права власності на неї в порядку спадкування.
Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , що належним відповідачем у справах про визнання права власності у порядку спадкування є виключно спадкоємець, який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності - відповідний орган місцевого самоврядування, однак позивачем не визначено в частині даних вимог жодного відповідача.
Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.
Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Враховуючи, що титульним власником майна, на яке претендує позивач ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті сестри ОСОБА_8 , вже є інша особа - відповідач ОСОБА_1 , і між ними таким чином виник майновий спір щодо права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , позивач вірно визначила відповідачем у даній справі ОСОБА_1 , і її вимоги про визнання права власності на спірне майно в порядку спадкування заявлені саме до цього відповідача.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд також відхиляє, як взаємопов`язані з цими доводами, аргументи ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції від 09 листопада 2023 року, що до ОСОБА_1 позивачем не було пред`явлено жодної позовної вимоги, і що даним рішенням не було встановлено обставин порушення ним прав позивача.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційних скарг ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_1 в частині неможливості витребування майна від добросовісного набувача, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, з огляду на те, що добросовісність набувача підлягає встановленню та оцінці судом у випадку застосування ст. 388 ЦК України, а не у випадку застосування наслідків недійсності прилюдних торгів, визнаних недійсними відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України, у вигляді реституції.
Апеляційний суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду в постанові від 10 жовтня 2019 року в справі № 592/7963/16-ц про те, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Також, відповідно до правових висновків Верховного Суду в постанові від 30 листопада 2022 року в справі № 183/900/17, набувач визнається добросовісним, якщо при укладенні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, проявив обережність і обачність для з`ясування правомочності продавця на відчуження майна. При цьому оспорювання правомочності продавця на відчуження цього майна Верховним Судом віднесено до них обставин, які покупець може та повинен довідатися, проявивши розумну обачність.
Крім того, в постанові від 15 березня 2023 року в справі № 464/232/17 Верховний Суд в контексті обачності та обережності зазначив, що позивач повинен звертати увагу не лише на юридичну долю майна в межах судових справ, але й знайомитися зі змістом документів, що підтверджують право власності на це майно, підстави його набуття, швидкі перепродажі, вартість, і за необхідності отримавши правову допомогу, зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу.
З огляду на викладене відповідач ОСОБА_1 мав змогу за допомогою відкритих даних офіційного веб-порталу судової влади перевірити, що боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_3 був учасником судових спорів відносно спірної квартири в справі № 761/24192/16-ц та № 761/19778/21.
Проявивши розумну обачність, перед придбанням квартири у власність ОСОБА_1 міг і повинен був пересвідчитися, що в Державному реєстрі речових прав була наявна інформація про обтяження майна боржника, а саме про арешти, накладені на підставі ухвали Суворівського районного суду м. Херсон від 08 вересня 2015 року в справі № 668/11001/15-к та постанов державного виконавця від 16 березня 2016 року та від 26 вересня 2016 року.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг ДП «СЕТАМ» та ОСОБА_1 щодо неефективності заявленого позивачем способу захисту права, оскільки до цих правовідносин мала застосовуватися віндикація, що є самостійною підставою для відмови в позові, апеляційний суд враховує таке.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Дійсно, Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) та багатьох інших.
В постанові Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 910/12832/21 викладено правовий висновок, згідно якого ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).
Разом із тим, апеляційний суд наголошує, що заявляючи про загальне правило захисту прав власника шляхом звернення з віндикаційним позовом, Велика Палата Верховного Суду таким формулюванням допускала виключення з даного правила, виходячи з конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).
Апеляційний суд враховує, що позивачем вже використано спосіб захисту права власності шляхом звернення з віндикаційним позовом, про необхідність застосування якого вказували відповідачі в апеляційних скаргах, даний позов було задоволено заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року в справі № 761/24192/16-ц, однак, попри легітимні очікування позивача, це не призвело до ефективного захисту та поновлення її порушеного права, оскільки реєстрація на підставі даного рішення права власності ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виявилася неможливою в зв`язку з накладенням на спірну квартиру двох арештів за зобов`язаннями відповідача ОСОБА_3 , які позивач була змушена скасовувати в судовому порядку, а після скасування даних арештів квартира АДРЕСА_2 була протиправно відчужена на електронних торгах відповідачу ОСОБА_1 .
Апеляційний суд погоджується з необхідністю врахування у даному випадку правових висновків Верховного Суду в постанові від 25 травня 2022 року у справі № 753/1908/15-ц, які були наведені судом першої інстанції в контексті обставин цієї справи, що виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Апеляційний суд приймає до уваги, що позивач ОСОБА_2 , довівши наявність своїх прав як спадкодавця (в справі № 761/12770/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини), прийнявши спадщину в установленому законом порядку шляхом звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщину, довівши вибуття спадкового майна з володіння спадкодавця ОСОБА_8 поза її волею в незаконне володіння ОСОБА_9 , а від неї - до ОСОБА_3 , та застосувавши належний спосіб захисту права у вигляді звернення з віндикаційним позовом (в справі № 761/24192/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_9 про витребування майна з чужого незаконного володіння) не домоглася в кінцевому результаті ефективного захисту своїх прав у вигляді оформлення права на спадкове майно, оскільки нинішній власник спірного майна ОСОБА_1 не визнає її права.
Враховуючи обставини даної справи, в даному конкретному випадку апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційних скарг, що вимоги про визнання недійсними електронних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та акта про проведення електронних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію, є належним способом захисту та підлягають задоволенню, що буде відповідати принципу справедливості судового розгляду, оскільки забезпечить ефективний захист та відновлення порушених прав позивача, на захист яких вона звернулася до суду з даним позовом.
Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про відсутність повноважень представника ОСОБА_10 на представництво інтересів позивача, мотивовані відсутністю оформленого договору з позивачем про надання правової допомоги, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
За змістом частини четвертої статті 62 ЦПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.
Згідно з частиною другою статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Відповідно до частини сьомої статті 177 ЦПК України, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.
До позовної заяви додано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер адвоката Невмержицької І.М. АІ № 1255193 на представництво інтересів ОСОБА_2 в Шевченківському районному суді м. Києва, Київському апеляційному суді, Верховному Суді, виданий на підставі договору про надання правової допомоги 03 серпня 2022 року, який відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» без обмеження повноважень адвоката (а. с. 78 - 79 т. 1), що є належним підтвердженням повноважень представника відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про наявність у нього сумнівів щодо можливості укладення договору про надання правничої допомоги від 03 серпня 2022 року самим позивачем, яка перебуває за кордоном та в Україну не поверталася, відхиляються апеляційним судом як нічим не підтверджені припущення.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.
Крім того, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяви про розподіл судових витрат, суд першої інстанції вірно виходив із того, що оскільки позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі, правові підстави для покладення на позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 45000 грн., які відповідач ОСОБА_1 поніс в результаті розгляду даної справи, відсутні.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи, що судом першої інстанції задоволено вимоги ОСОБА_2 про визнання права на спадкове майно - квартиру за адресою АДРЕСА_1 , титульним власником якої є ОСОБА_1 , та виходячи із положень ч. 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяви про розподіл судових витрат, суд першої інстанції правильно застосував вказану норму процесуального права, відтак підстави для скасування або зміни додаткового рішення суду першої інстанції відсутні.
Інші доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів та повторного викладення аргументів, кожному з яких було надано належної оцінки судом, і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційні скарги залишені без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені відповідачами, покладаються на них і перерозподілу судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційні скарги Державного підприємства «Сетам» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2023 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 08 серпня 2024 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.
