Єдиний державний реєстр судових рішень
Номер провадження: 11-кп/813/1973/24
Справа № 490/10276/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.09.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
особи, щодо якої вирішується питання щодо скасування примусових заходів медичного характеру - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції за участю прокурора відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) та ОСОБА_8 з Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України», апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 та законного представника ОСОБА_10 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2020 року у кримінальному провадженні №12018150020002257 від 10.06.2024 щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Лазовськ Молдова, раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
про застосування примусових заходів медичного характеру за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
встановив:
оскарженою ухвалою задоволено клопотання слідчого відділу СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_11 , затверджене прокурором відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_6 та застосовано до ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Запобіжний захід у виді поміщення до психіатричного закладу з посиленим режимом у вигляді Миколаївської обласної психіатричної лікарні №2, застосований до ОСОБА_8 , до набрання ухвалою законної сили - залишено попереднім.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_12 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 32502 (тридцять дві тисячі п`ятсот дві) грн. 13 коп. та моральної шкоди 500000 (п`ятсот тисяч) грн.
Ухвалою суду вирішено долю речових доказів.
Відповідно до ухвали суду першої інстанції, слідчий звернувся до суду з клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_8 , в якому зазначено, що 10.06.2018 року, приблизно о 12:00 год., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 , знаходячись у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи біля церкви, що розташована на території Миколаївської міської лікарні №1 м. Миколаєва, за адресою: АДРЕСА_2 , побачив на лавці ОСОБА_13 .. ОСОБА_8 підійшов до останнього та між ними зав`язалась розмова, в ході якої на ґрунті особистих непорозумінь ОСОБА_8 почав ображати ОСОБА_13 , в результаті чого між чоловіками виник словесний конфлікт.
Далі, ОСОБА_13 , з метою припинення виниклого словесного конфлікту, почав відходити від ОСОБА_8 у напрямку лабораторії ТОВ "Біомед", що розташована на території Миколаївської міської лікарні №1 в м. Миколаєві, за адресою: АДРЕСА_2 . В той же час, ОСОБА_8 , не бажаючи припиняти конфлікт з ОСОБА_13 , почав переслідувати останнього, продовжуючи висловлювати на його адресу образи. ОСОБА_13 ігнорував висловлювання останнього та продовжував рух. В цей момент, у ОСОБА_8 раптово виник умисел на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_13 .. Реалізуючи свій злочинний умисел та продовжуючи переслідувати останнього, ОСОБА_8 почав погрожувати ОСОБА_13 вбивством. Наздогнавши ОСОБА_13 навпроти лабораторії ТОВ "Біомед", розташованої на території внутрішнього двору Миколаївської міської лікарні №1 м. Миколаєва, за вищевказаною адресою, ОСОБА_8 повалив його на землю (газон) обабіч дороги. Після цього, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне вбивство ОСОБА_13 , сів на нього зверху, тим самим обмеживши його рух та не даючи можливості чинити опір, та почав із значною силою хаотично наносити численні удари руками (не менше дванадцяти) в область обличчя та голови, тулуба, нижніх та верхніх кінцівок ОСОБА_13 .. Після цього, бажаючи довести свій злочинний намір, направлений на позбавлення життя ОСОБА_13 , до кінця, обхопив шию останнього руками та почав зі значною силою стискати та здавлювати її.
Вказані дії ОСОБА_8 побачила ОСОБА_14 , яка висловила на його адресу вимогу припинити наносити тілесні ушкодження лежачому на землі ОСОБА_13 , на що ОСОБА_8 не відреагував та продовжив душити ОСОБА_13 , висловлюючи при цьому на його адресу погрози вбивством.
Дії ОСОБА_8 були припинені співробітниками Управління патрульної поліції, які прибули на місце події за викликом ОСОБА_14 ..
ОСОБА_13 , після надання йому невідкладної медичної допомоги, в непритомному стані був доставлений до відділення реанімації нейрохірургії Миколаївської міської лікарні швидкої медичної допомоги, де 20.06.2018 року о 09:00 годині помер від отриманих ушкоджень, не виходячи з коми.
Відповідно до висновку повторної комісійної судово-медичної експертизи від 03.12.2018 року №248, смерть ОСОБА_13 настала від ускладнень механічної асфіксії внаслідок стискання органів шиї тупим предметом (руками), на що вказує, по-перше, наявність механічних ушкоджень м`яких тканин та кісткових структур шиї, по-друге, клінічна картина перерваної асфіксії, що розвинулась, а, по-третє, результати судово-гістологічного дослідження, що вказує на поліорганну недостатність. Так, глибокі неврологічні порушення при надходженні постраждалого у стаціонар обумовлені гіпоксичним ураженням головного мозку, до якого приєдналася поліорганна недостатність, яка і є безпосередньою причиною смерті. Таким чином, смерть ОСОБА_13 настала внаслідок спричинення ушкоджень у ділянці шиї; між даними ушкодженнями та настанням смерті існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. Утворення вказаних ушкоджень при падінні на площині (з висоти власного зросту) виключається. Після здавлення органів шиї, внаслідок чого у постраждалого розвинулась механічна асфіксія, постраждалий не міг ані самостійно пересуватися, ані здійснювати будь-які активні дії, оскільки здавлення шиї супроводжувалося гіпоксичним ураженням головного мозку.
Вчинене ОСОБА_8 суспільно-небезпечне діяння підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України: вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
З огляду на встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт вчинення суспільно-небезпечне діяння - вбивство ОСОБА_13 саме ОСОБА_8 знайшов своє підтвердження під час розгляду даного провадження.
Не погоджуючись з ухвалою суду, законний представник ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , та захисник ОСОБА_9 звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять ухвалу суду скасувати з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.
В своїх апеляційних скаргах, які фактично мотивовані однаковими доводами, апелянти вказують на наступне:
-стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_8 навмисно спричинив ОСОБА_13 такі тілесні ушкодження, від яких останній помер, оскільки згідно висновку судово-психіатричної експертизи №184 від 10.08.2018 року, ОСОБА_8 страждає на розлад психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, на момент інкримінованого діяння не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Натомість, суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, передбачає прямий умисел, а тому, оскільки ОСОБА_8 є неосудною особою на момент вчинення протиправного діяння, він не є суб`єктом злочину, передбаченого ст. 115 КК України;
-суд першої інстанції, дослідивши суперечливі висновки експертів, які розходилися у визначені ступеню тяжкості спричинених ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, зв`язку між цими ушкодженнями та настанням його смерті, впливу невідомої речовини на його стан здоров`я, не дав можливості стороні захисту допитати експертів, чим позбавив можливості отримати належне обґрунтування для подачі клопотання про призначення додаткової комісійної судово-медичної експертизи з метою усунення розбіжностей між висновками експертів;
-допитавши експерта ОСОБА_15 , який пояснив, що причиною смерті ОСОБА_13 стало гостре отруєння, можливо димедролом, який був виявлений в великій кількості в сечі потерпілого, суд першої інстанції дав іншу оцінку, заперечивши правильність висновку експерта, який володіє спеціальними знаннями;
-суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про визнання недопустимими доказами в кримінальному провадженні: двох протоколів огляду місця події від 10.06.2018 року; протоколу слідчого експерименту від 11.06.2018 року за участю ОСОБА_14 ; протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотографіями від 12.06.2018 року; висновку повторної судово-медичної експертизи №248 від 23.10.2018 року;
-суд першої інстанції не надав належну оцінку суперечностям між показаннями свідка ОСОБА_14 в судовому засіданні з записами з відео реєстраторів свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , та даними запису слідчого експерименту за участю ОСОБА_14 про механізм нанесення ушкоджень ОСОБА_13 . Також суд не надав критичної оцінки показанням свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , експерта ОСОБА_18 ;
-доводи суду щодо відхилення інших експертних висновків судово-медичних експертиз та покладення в основу ухвали висновку комісійної судово-медичної експертизи №248 від 03.12.2018 року, не базуються на обставинах справи та побудовані на припущеннях. Більш того, висновок від 06.09.2018 року складений також комісією експертів, як і висновок від 03.12.2018 року, однак чому суд надав перевагу останньому висновку, з ухвали суду не зрозуміло. При цьому, у даному висновку проводився аналіз картки стаціонарного хворого ОСОБА_13 , в якій не міститься даних про набряк м`яких тканин гортані, а тому експертом ОСОБА_18 висловлено припущення у своєму висновку. Крім того у судовому засіданні експерт ОСОБА_18 зазначив, що внаслідок можливого прижиттєвого впливу значної кількості димедролу на стан здоров`я ОСОБА_13 , могли виникнути процеси, дуже схожі на наслідки перерваної асфіксії, які могли призвести до ураження головного мозку та фізіологічної смерті, що повністю суперечить висновкам суду та не відповідає обставинам справи;
-клопотання слідчого про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_8 не відповідає вимогам п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки не містить жодної інформації про особу потерпілого ОСОБА_13 . Внаслідок невідповідності клопотання вимогам ст. 291 КПК України, немає можливості визначитися, чи мало місце суспільно-небезпечне діяння;
-суд не надав оцінки тому факту, що медична картка стаціонарного хворого №4602/52 на ім`я ОСОБА_13 в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту не відкривалась та в судовому засіданні не досліджувалась, тому вона не є доказом, а використання судом відомостей про стан хворого ОСОБА_13 з даної картки, призвело до порушення права ОСОБА_8 на захист;
-судом першої інстанції, в порушення приписів ч. 1 ст. 44 КПК України, незаконно залучено до участі у кримінальному провадженні у якості законного представника ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , оскільки ОСОБА_8 не визнаний у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною особою. Також ОСОБА_10 незаконно залучена в якості цивільного відповідача, а вчинення ОСОБА_8 дій в стані, в якому він перебував, не передбачає відповідно до ч.1 ст.1186 ЦПК відшкодування шкоди. Посилаючись в ухвалі на те, що ОСОБА_8 сам довід себе до стану, в якому він не усвідомлював значення своїх дій, суд повинен був керуватись ч.1 ст.1189 ЦПК та відмовити в задоволенні цивільного позову, оскільки він був пред`явлений до неналежного відповідача;
-суд безпідставно послався на те, що ОСОБА_10 , як дружина ОСОБА_8 , знала його про стан та залишила його на місці, де в подальшому відбулись події злочину, оскільки жодних відомостей про те, що до 10.06.2018 року ОСОБА_8 страждав будь-яким психічним розладом або недоумством, чи перебував на обліку у лікаря психіатра або нарколога, матеріали кримінального провадження не містять.
Крім того, захисником ОСОБА_9 до суду Миколаївського апеляційного суду вперше, разом з апеляційною скаргою були подані клопотання про призначення додаткової комісійної судово-медичної експертизи та про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження.
Під час судового розгляду в Одеському апеляційному суді захисник ОСОБА_7 підтримала клопотання захисника ОСОБА_9 та просила задовольнити вище зазначені клопотання з мотивів, на які посилався захисник ОСОБА_9 .
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, ухвала суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржена.
Представником потерпілої ОСОБА_19 до суду апеляційної інстанції були подані заперечення, в яких він просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг, а ухвалу суду залишити без змін.
За наслідками розгляду апеляційних скарг, поданих вперше, Миколаївським апеляційним судом постановлено ухвалу від 19.10.2023 року, якою відмовлено в задоволені апеляційних скарг законного представника ОСОБА_8 - ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_9 .
Постановою Третьої судової палати ККС у складі Верховного суду від 05.06.2024 року (справа №490/10276/18) ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 19.10.2023 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 щодо якого вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру в суді апеляційної інстанції.
Потерпіла та її представник до суду апеляційної інстанції не з`явились, однак від представника потерпілої ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_19 надійшло клопотання, в якому він просив здійснювати судовий розгляд за відсутності сторони потерпілих, підтримав позицію прокурора, щодо будь-яких поданих нею клопотань, а інші питання, що виникатимуть в ході апеляційного розгляду, поклав на вирішення суду.
Законний представник ОСОБА_10 у судові засідання апеляційного суду не з`явилась, про дату та час судового розгляду сповіщалась засобами телефонного зв`язку та спрямуванням судових повісток, які повернулись на адресу апеляційного суду за закінченням терміну зберігання. Попри це, ОСОБА_10 надіслала до суду клопотання, в якому просила задовольнити її апеляційну скаргу та скасувати ухвалу суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника та ОСОБА_8 , які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити; думку прокурора, яка заперечували проти задоволення апеляційних скарг; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Положення ч. 3 ст. 404 КПК України (далі - КПК) визначають, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом 1-ої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом 1-ої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді 1-ої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
В контексті цього питання колегія суддів зауважує, що в постанові колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 18.07.2022 року (справа №698/937/13) викладена правова позиція, відповідно до якої для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження. Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Окрім того, судом апеляційної інстанції враховується правова позиція суду касаційної інстанції, викладеної в постанові колегії суддів у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду по справі №712/2341/15-к, у відповідності до якої повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова в задоволенні клопотання щодо повторного дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту досліджень доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
В даній справі, на думку колегії суддів, клопотання сторони захисту про призначення додаткової комісійної судово-медичної експертизи та про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження фактично зводяться до незгоди із оцінкою, наданою місцевим судом, а тому, з урахуванням встановлення апеляційним судом інших обставин, які безпосередньо впливають на результати розгляду, колегією суддів відмовлено в задоволенні клопотань сторони захисту, про що постановлено окрему ухвалу.
Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту, колегія суддів зазначає наступне.
З оскаржуваної ухвали місцевого суду вбачається, що судове рішення не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, оскільки в даному кримінальному провадженні були допущені порушення порядку проведення як досудового розслідування, так і судового розгляду в місцевому суді, що потягли за собою порушення права ОСОБА_8 на участь законного представника, тому доводи ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_9 в цій частині суд визнає обґрунтованими.
Так, ч.1 ст. 9 КПК передбачає, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Так, п.5 ч.1 ст.3 визначено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.
Пунктом 24 частини 1 статті 3 КПК визначено, що судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
Діючий КПК містить як загальну частину, що визначає основні терміни і поняття, які становлять єдину систему кримінально процесуальної діяльності під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду, а також спеціальну частину, якою унорманована безпосередньо процедура проведення слідчих дій, судового розгляду, оскарження рішень, вирішення питань, що виникають під час виконання рішень суду, за нововиявленими обставинами та ін.
В свою чергу, учасниками як кримінального так і судового провадження є сторони кримінального провадження, а також інші учасники, в залежності від того, яким є це провадження (кримінальне, або судове).
Сторони кримінального провадження згідно з п.19 ч.1 ст.3 КПК з боку обвинувачення: слідчий, дізнавач, керівник органу досудового розслідування, керівник органу дізнання, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з її смертю, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.
Перелік сторін кримінального провадження є вичерпним.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження №12018150020002257 досудове розслідування розпочате 10.06.2018 року за ч.1 ст.115 КК України, в якому 11.06.2018 ОСОБА_8 повідомлено про підозру.
Досудове розслідування здійснювалось у загальному порядку.
Проте, відповідно до обвинувального акта та Реєстру матеріалів досудового розслідування, з огляду на психічний стан ОСОБА_8 , 19.09.2018 року винесено постанову про зміну порядку досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018150020002257 та досудове розслідування проводилось за правилами Глави 39 КПК - кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.
Згідно зі ст.503 КПК (Глава 39 КПК) кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що:
1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку.
Якщо під час досудового розслідування будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, слідчий, дізнавач, прокурор виносить постанову про зміну порядку досудового розслідування і продовжує його згідно з правилами, передбаченими цією главою.
Вказаний порядок виконано з дотриманням вимог КПК та постановлено рішення про зміну порядку досудового розслідування.
У свою чергу, досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру згідно зі ст. 504 КПК здійснюється слідчим, дізнавачем згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави.
Водночас загальними положеннями КПК, а саме ст.44, визначено поняття законного представника: якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник.
Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім`ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний.
Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику.
Тобто, загальними положеннями кримінального процесуального закону визначено перелік осіб, які можуть бути законними представниками, а також порядок їх залучення до кримінального провадження (винесення постанови та постановлення ухвали) та коло їх прав і обов`язків.
З урахуванням приписів ч.1 ст.504 КПК залучення законного представника особи, до якої можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру здійснюється за загальними правилами КПК, з постановленням відповідного процесуального рішення про його залучення. При цьому, таке залучення здійснюються з урахуванням спеціальних норм, що містяться в Главі 39 КПК.
Так, згідно з ч.1 ст.506 КПК, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, користується правами підозрюваного та обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника.
Тобто, спеціальна норма КПК в порівнянні із загальною нормою щодо залучення законного представника у даному випадку не вимагає визнання особи у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, та достатньо підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності, або вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку. При цьому, в даному випадку, для підтвердження такого стану необхідна наявність висновку судово-психіатричної експертизи, який в матеріалах кримінального провадження наявний на момент винесення постанови про зміну порядку досудового розслідування.
За наведених обставин доводи сторони захисту про необхідність визнання ОСОБА_10 у встановленому законом порядку недієздатним чи обмежено дієздатним є необґрунтованими.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що зміна порядку досудового розслідування тягне за собою виконання обов`язку залучення законного представника за загальними правила КПК з винесенням постанови про залучення в якості законного представника підозрюваного та вручення, на виконання вимог ч.1 ст.293 КПК копії обвинувального акту законному представнику підозрюваного, та постановлення ухвали під час підготовчого судового засідання.
Натомість, після винесення постанови про зміну порядку досудового розслідування (т. 1 а.п. 16; п.15, Розділу ІІ Реєстру), матеріали кримінального провадження №12018150020002257, не містять відомостей про винесення постанови про залучення ОСОБА_10 в якості законного представника підозрюваного ОСОБА_8 .
Крім того, Реєстр не містить відомостей про виконання органом досудового розслідування вимог ст.290 КПК разом з ОСОБА_10 .
Більш того, ч.1 ст.290 КПК визначає, що визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Частина 1 статті 293 КПК передбачає, що одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо провадження здійснюється щодо юридичної особи, копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування надаються також представнику такої юридичної особи.
Крім того, матеріали кримінального провадження, в тому числі Реєстр, не містять відомостей про повідомлення ОСОБА_10 про завершення досудового розслідування та надання їй доступу до матеріалів кримінального провадження, так само як і розписки останньої (ч.1 ст.293 КПК) про вручення копії обвинувального акту законному представнику підозрюваного, яким відповідно до матеріалів провадження та оскаржуваної ухвали суду першої інстанції була ОСОБА_10 .
Таким чином, слід констатувати, що за час здійснення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, органом досудового розслідування з моменту винесення постанови про зміну порядку досудового розслідування кримінального провадження №12018150020002257, порушено право ОСОБА_8 на залучення до кримінального провадження його законного представника.
Відповідно до ч.1 ст.512 КПК судовий розгляд кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється одноособово в судовому засіданні за участю прокурора, обов`язковою участю фізичної особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, її законного представника та захисника згідно загальними правилами КПК.
Главою 27 та 28 КПК визначено порядок проведення підготовчого провадження та судового розгляду.
Положення ч. 1 ст. 314 КПК передбачають, що після отримання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, суд не пізніше 5 днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження.
Відповідно до вимог ст. 314 КПК, підготовче судове засідання в судовомупровадженні у суді першої інстанції є обов`язковою і самостійною стадією кримінального процесу, в якій суд визначає можливість на законних підставах призначити клопотання про застосування примусових заходів медичного характерудо судового розгляду.
Положення ч. 2 ст. 314 КПК регламентують, що саме в підготовчому судовому засіданні, після виконання вимог ст.ст. 342-345 КПК, судом з`ясовується думка учасників судового провадження щодо наявності чи відсутності перешкод для призначення судового розгляду, а за результатами обговорення цього питання суд приймає одне з передбачених ч. 3 ст. 314 КПК України рішень.
Зокрема за приписами ч.3 ст.314 КПК у підготовчому судовому засіданні суд має право: повернути клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, якщо воно не відповідає вимогам КПК; направити таке клопотання до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення не підсудності кримінального провадження; призначити судовий розгляд клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.
Апеляційним судом встановлено, що після надходження кримінального провадження до суду першої інстанції, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2018 року, того ж дня судом постановлено ухвалу про призначення підготовчого судового засідання на 10.12.2018 року, в якій зазначено про виклик у судове засідання учасників, у тому числі законного представника ОСОБА_8 (т.1 а.п. 23).
Однак, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018150020002257 та доданий до нього Реєстр матеріалів досудового розслідування не містять відомостей про залучення законного представника на стадії досудового розслідування та даних щодо нього.
10.12.2018 року, під час підготовчого судового засідання, ОСОБА_10 вручена пам`ятка про права та обов`язки законного представника обвинуваченого, який бере участь у судовому засіданні та цього ж дня постановлено ухвалу: про задоволення клопотання захисника ОСОБА_9 про відкладення підготовчого засідання; задоволено клопотання прокурора про продовження ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходжу у вигляді поміщення до психіатричного закладу, що виключає небезпечну поведінку особи (т.1 а.п. 57, 68). Будь-яких інших рішень судом першої інстанції 10.12.2018 року, тобто в день вручення ОСОБА_10 пам`ятки про права та обов`язки законного представника обвинуваченого, судом першої інстанції не ухвалювалось.
У подальшому, підготовчі судові засідання 13.12.2018 та 28.12.2018 року не відбулися, та підготовче судове засідання відкладене на 17.01.2019 року (т.1 а.п. 80, 92).
17.01.2019 року, судом першої інстанції проведено підготовче судове засідання та постановлено ухвалу про призначення клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_8 до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, а також відмовлено в задоволенні клопотань захисника ОСОБА_9 про витребування певних речей чи документів, задоволено частково клопотання захисника ОСОБА_9 про здійснення судового виклику певних осіб до суду для їх допиту в якості свідків та виклику експерта.
Матеріали кримінального провадження містять цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 до законного представника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , яким остання на момент звернення з цивільним позов, відповідно до матеріалів кримінального провадження не була.
У свою чергу, весь судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_8 здійснено за участі ОСОБА_10 , без винесення судом ухвали про залучення її в якості законного представника обвинуваченого. При цьому, відповідно до матеріалів кримінального провадження, місцевий суд 10.12.2018 року вручив ОСОБА_10 лише пам`ятку про права та обов`язки законного представника обвинуваченого та копію цивільного позову, який остання не визнала (т.1 а.п. 57, 68).
З огляду на вищезазначене, на переконання колегії суддів, в даному кримінальному провадженні, ОСОБА_10 фактично ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , не була залучена у визначеному процесуальним законом порядку в якості законного представника останнього, тому не могла за оскарженою ухвалою суду нести цивільно-правову відповідальність.
Колегією суддів вважає, що недотримання місцевим судом порядку розгляду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, зокрема відсутність належної перевірки в ході підготовчого судового засідання дотримання органом досудового розслідування порядку залучення законного представника особи, щодо якої подане клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, а також відсутність процесуального рішення місцевого суду щодо залучення вказаної особи як законного представника, є порушенням визначеного процесуальним законом порядку розгляду клопотання.
Таким чином, недотримання місцевим судом приписів Глави 27 Розділу IV КПК України («Підготовче провадження»), свідчить про невиконання судом положень кримінально-процесуального законодавства України, які регламентують загальні засади кримінального судочинства та загальні засади кримінального провадження, передбачені ст.2 КПК, що в подальшому потягло за собою судовий розгляд та ухвалення оскаржуваного рішення, яке порушує передбачені законом права як ОСОБА_8 , так і ОСОБА_10 .
Апеляційний суд вважає, що встановлені порушення, які були допущені судом першої інстанції при розгляді справи та постановлені ухвали, з урахуванням положень ст.ст. 2, 7, 9, 409, 412, 415 КПК, є істотними та такими, що тягнуть за собою скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
При цьому, апеляційний суд враховує положення ч.1 ст.412 КПК, відповідно до яких істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Водночас згідно положень п.1 ч.1 ст.415 КПК суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другою статті 412 цього Кодексу.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне застосовувати загальні засади кримінального провадження, а саме верховенство права.
Відповідно ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і застосовується цей принцип з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При цьому колегія суддів також виходить з положень ч.1 ст.9 КПК, з яких вбачається, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, тобто суд під час розгляду кримінального провадження повинен дотримуватися законності.
В той же час, відповідно до положень ч.6 ст.9 КПК, у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Тобто, значення загальних засад кримінального провадження, як норм вищого ступеня нормативності, є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи були порушені загальні засади кримінального провадження, а саме законність, ухвала суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Частиною 2 та 3 ст. 415 КПК передбачено, що призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, а тому доводи сторони обвинувачення про наявність підстав для застосування щодо ОСОБА_8 примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом мають бути перевірені під час нового розгляду клопотання.
Під час нового розгляду, суду першої інстанції, неухильно дотримуючись вимог КПК України, необхідно звернути увагу на встановлені під час апеляційного розгляду та зазначені в ухвалі суду факти порушення вимог кримінального процесуального закону, провести судове провадження у відповідності до вимог КПК та прийняти за його результатами законне і обґрунтоване рішення, яке буде відповідати вимогам закону, та забезпечить неухильне виконання положень ст.ст. 2, 7 КПК.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторони захисту підлягають частковому задоволенню оскільки містять вимогу про скасування ухвали.
Оскільки оскаржуваною ухвалою суду захід у виді поміщення до психіатричного закладу з посиленим режимом у вигляді Миколаївської обласної психіатричної лікарні №2, застосований до ОСОБА_8 , до набрання ухвалою законної сили залишено без змін, питання щодо застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_8 , з урахуванням скасування ухвали, потребує вирішення судом апеляційної інстанції.
При цьому, апеляційний суд враховує подане прокурором ОСОБА_6 клопотання про продовження запобіжного заходу у виді поміщення до закладу з наданням психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку особи та вирішує вказане питання з урахуванням обов`язковості постановлення рішення про застосування вказаного заходу.
Апеляційний суд бере до уваги усталену практику ЄСПЛ (зокрема, рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16.10.2014) щодо неприпустимості тримання особи в умовах ізоляції без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження, з огляду на психічний стан ОСОБА_8 , що не виключає можливість вчинення повторної небезпечної поведінки, враховуючи його особу, якому інкриміноване вчинення особливо тяжкого злочину, що спричинив смерть потерпілого, відсутність на час інкримінованих йому дій місця роботи та будь-яких підтверджень про міцність соціальних зв`язків, навіть з урахуванням наявності у нього дружини, яка в свою чергу звернулась з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що не є законним представником ОСОБА_8 та не бажає нести за нього цивільну відповідальність, а також жодних обґрунтованих клопотань про передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім`ї з обов`язковим лікарським наглядом, які б могли переконати суд у можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, а також ураховуючи особливості апеляційного розгляду, передбачені Главою 31 КПК України та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду та вирішення цього питання в межах процедури апеляційного перегляду, колегія суддів вбачає існування на даний час підстав для подальшого застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом 1-ої інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419, 508, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 та законного представника ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2020 року, якою задоволено клопотання слідчого відділу СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_11 , затверджене прокурором відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_6 та застосовано до ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.115 КК України у кримінальному провадженні №12018150020002257 від 10.06.2024 року, примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом - скасувати.
Призначити новий розгляд клопотання слідчого СУ ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_11 , затверджене прокурором відділу прокуратури Миколаївської області ОСОБА_6 про застосування до ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.115 КК України у кримінальному провадженні №12018150020002257 від 10.06.2024 року, примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом, у суді першої інстанції зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
Клопотання прокурора відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.
Продовжити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді поміщення до психіатричного закладу, що виключають небезпечну поведінку особи, а саме до Дніпровської філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України», строком до 07 листопада 2024 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
