Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа: № 757/40360/20-к Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/824/1207/2024 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2 Категорія: ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2 ,суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,секретар судового засідання ОСОБА_5 , розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні № 420 180 000 000 013 98 від 06 червня 2018 року ОСОБА_6 , який брав участь у судовому провадженні, та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Макіївка Донецької області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 , -
В С Т А Н О В И Л А:
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02.05.2023, з виправленням описки ухвалою від 03.05.2023, на задоволення клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420 180 000 000 013 98 від 06.06.2018, за обвинувальним актом стосовно ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 375; ч. 2 ст. 376; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 376; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 376-1 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 420 180 000 000 013 98 від 06.06.2018 за обвинувальним актом стосовно ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України - закрито.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 376 КК України, що мав місце в період з 28.03.2011 по 23.02.2012, тобто в лютому 2017 року закінчився строк давності притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за інкриміноване їй кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 376 КК України, та за ч. 2 ст. 376-1 КК України, вчинене в період з 28.03.2011 року по 23.02.2012, тобто в лютому 2022 року закінчився строк давності притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за інкриміноване їй кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 376-1 КК України, при цьому строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, які вчинила, не зупинявся та не переривався, - дійшов висновку, що строк притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності, закінчився, та встановлені підстави для звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності, у зв`язку із закінченням строків давності.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити описову частину ухвали по справі № 757/40360/20-к від 02.05.2023, виключивши з тексту ухвали абзац "У зв`язку з вимогами вказаних законодавчих актів та роз`яснень Пленуму ВСУ, судом досліджені матеріали надані під час судового засідання, щодо перевірки наявності тієї обставини, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК".
В обґрунтування апеляційної скарги захисник ОСОБА_7 зазначає, що судом, в описовій частині ухвали від 02.05.2023 невірно зроблено висновок про "наявність діяння, яке поставлено особі за провину, що вказане діяння дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні", - оскільки на момент розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності жодного доказу в судовому засіданні не досліджено, допит свідків, потерпілих, обвинувачених не здійснювався.
На переконання захисника ОСОБА_7 , викладаючи у своїй ухвалі оспорюваний абзац, суд першої інстанції фактично вказав на вину особи, не дослідивши жодного доказу у справі, чим грубо порушив презумпцію невинуватості, а отже порушив конституційні права обвинуваченої, що прямо суперечить, як висновкам КСУ, так і позиції ЄСПЛ, відповідно до яких будь-яка вказівка або навіть припущення про винуватість особи за відсутності обвинувального вироку - не допускається.
Крім того, не погоджуючись з судовим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 також подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 02.05.2023 скасувати та прийняти нове рішення, яким, відмовити у задоволенні клопотання захисника про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченої ОСОБА_8 .
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 посилається на те, що зазначена ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, винесеною без дослідження обставин кримінального провадження, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Так, прокурор зазначає, що особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули строки давності, визначені цією статтею, при цьому, звільнити від кримінальної відповідальності можливо лише особу, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Прийняття судом рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності констатує факт вчинення особою кримінального правопорушення, за який її було звільнено, тобто суд повинен встановити, що особа вчинила саме кримінальне правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Натомість, як вказує прокурор у провадженні ОСОБА_6 , судом не встановлено достатньо доказів, які б свідчили про вчинення особою кримінального правопорушення, а тому суд не може задовольнити клопотання про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності.
Крім того, прокурор у провадженні ОСОБА_6 зазначає, що судом не досліджено жодного доказу у справі та не допитано обвинувачену ОСОБА_8 .
Також, при винесенні оскаржуваної ухвали, суд, як вважає прокурор, не врахував того факту, що всупереч ч. 2 ст. 288 КПК України, не з`ясовано думку усіх потерпілих щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_8 , та не вирішено питання щодо розподілу судових витрат між обвинуваченими, які згідно обвинувального акта складають 174.301 грн. (насправді 74.301 грн.).
Крім того, прокурор 15.01.2024 надіслав заперечення на доводи сторони захисту, з проханням не приймати їх до уваги.
Потерпілі ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ТОВ "Киянка-Плюс" та представники потерпілих ОСОБА_16 і ОСОБА_17 про наявність даного апеляційного провадження в суді апеляційної інстанції повідомлені, у тому числі шляхом направлення ухвал про відкриття апеляційного провадження, призначення провадження до розгляду, та повісток, клопотань від них про безпосередню участь в судовому засіданні не надходило.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення обвинуваченої та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та заперечували проти задоволення апеляційних вимог прокурора, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, що заперечував проти позиції сторони захисту, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Суд апеляційної інстанції розглядає провадження з дотриманням ст. 404 КПК України в межах апеляційних скарг та позиції сторін провадження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;
3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
За приписами ст. 285 КПК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.
Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Як указують положення ч.ч. 1, 4 ст. 286 КПК України, звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.
Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Частиною 3 ст. 288 КПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Отже, системний аналіз норм п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч.ч. 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України дає підстави стверджувати про те, що суди першої чи апеляційної інстанцій під час здійснення судового провадження, на будь якій його стадії, включаючи підготовче судове засідання суду першої інстанції, мають не тільки невідкладно розглянути клопотання сторони у провадженні про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а на суди покладається обов`язок роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності, те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчилися строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК України, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК України, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 417 КПК України, - і за відсутності заперечень з боку обвинуваченого/надання згоди обвинуваченим, закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності, що знайшло своє підтвердження і в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 521/8873/18 від 16.12.2021.
Не роз`яснення судом першої чи апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 285 КПК України зазначених обставин є порушенням вимог кримінального процесуального закону, що спричинило неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
І тільки, якщо обвинувачений відмовився від закриття провадження з підстав, передбачених ст. 49 КК України, судовий розгляд має проводитися в загальному порядку, і прокурор зобов`язаний довести винуватість поза розумним сумнівом.
Як випливає з матеріалів з кримінального провадження № 420 180 000 000 013 98 від 06.06.2018 стосовно ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 375; ч. 2 ст. 376; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 376; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 376-1 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України, обвинувальний акт у цьому провадженні надійшов на розгляд до Печерського районного суду міста Києва 21.09.2020 (а.п. 143-144 т. 1), а ухвалою Київського апеляційного суду від 30.11.2020 на підставі ст. 34 КПК України скерований на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва (а.п. 186-189 т. 1), з отриманням місцевим судом - 10.12.2020 (а.с. 193 т. 1).
02.05.2023 захисник ОСОБА_7 за згодою обвинуваченої ОСОБА_8 , звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про звільнення останньої від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (а.п. 94-96, 97 т. 60).
Суд першої інстанції, розглянувши невідкладно клопотання, дослідив з даних обвинувального акта дати вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_8 , що зазначені в обвинувальному акті, однак не встановлюючи дати цих правопорушень, як і сам факт вчинення правопорушень, вказав, що ОСОБА_8 обвинувачується: у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 376 КК України, який відноситься до нетяжких злочинів, що мав місце у період з 28.03.2011 по 23.02.2012, тобто на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КПК України у лютому 2017 року закінчився строк давності притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за цим матеріальним законом; у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 376-1 КК України, яке відноситься до тяжких злочинів, що мало місце у період з 28.03.2011 по 23.02.2012, таким чином, за положення п. 4 ч. 1 ст. 49 КПК України в лютому 2022 року закінчився строк давності притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за цим матеріальним законом.
В апеляційних скаргах прокурора та захисника факт закінчення строків давності притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності за інкриміновані їй кримінальні правопорушення не оспорюється, а згідно журналу судового засідання від 02.05.2023, прокурором не виказана позиція щодо зупинення чи переривання строку давності (а.п. 98-99 т. 60), як на це не має посилань і в апеляційній скарзі прокурора чи в суді апеляційної інстанції.
За дослідженим, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення про наявність законних підстав для закриття кримінального провадження та звільнення обвинуваченої ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності.
На правильність даних висновків не можуть вплинути доводи апеляційної скарги прокурора про те, що всупереч вимогам ст.ст. 368, 372 КПК України та висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у постанові від 25.02.2021 (в апеляційній справі помилково зазначено - 24.02.2021) у справі № 192/3301/16, в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності " ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02.05.2023 не встановлено чи мали місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 (в апеляційній скарзі зазначено - ОСОБА_18 ), чи містить воно склад кримінальних правопорушень та чи вчинила його особа, без з`ясування яких, на переконання прокурора, суд не міг прийняти законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, - бо приписи ст. 368 КПК України стосуються висвітленню питань, що вирішується судом при ухваленні вироку, що не може тотожним з ухвалою суду про закриття провадження, до змісту якої застосовуються положення ст. 372 КПК України.
Про прийняття судового рішення у формі ухвали при звільненні особи від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності вказано і в постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 192/3301/16-к, на яку послався прокурор в апеляційній скарзі, в якій взагалі не йдеться про необхідність встановлення наявності діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містило це діяння склад кримінальних правопорушень та чи вчинила його особа при ухваленні рішення про закриття кримінального провадження у зв`язку з звільненням особи від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 49 КК України.
Водночас, не можна не зауважити, що прокурор в апеляційній скарзі не послався на пряму норму процесуального закону, яка передбачає за собою при закритті провадження із звільненням особи від кримінальної відповідальності за закінченням строків, передбачених ст. 49 КК України, встановлювати чи мали місце діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , чи містять вони склад кримінальних правопорушень та чи вчинила ці діяння ОСОБА_8 .
Не послався прокурор і на те, як ці висновки суду, на його переконання повинні узгоджуватися з нормою ст. 62 Конституції України, тобто Закону прямої дії, про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що знайшло своє відтворення і в ч. 2 ст. 2 КК України та ч. 1 ст. 17 КПК України, з закріпленням в ч. 5 останнього закону статусу особи, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Відповідно до Рішення Другого сенату Конституційного Суду України у справі № 3-20/2021 (40/21) від 08.06.2022 (№ 3-р(ІІ)/2022) Конституційний Суд України зазначає, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після звершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами ст. 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв 'язку із цим форм осуду від публічної влади, внаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За ч. 1 ст. 62 Конституції України обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, у вигляді припущень стосовно такої винуватості.
Принцип презумпції невинуватості, що визначений у приписах ст. 62 Конституції України, визнано на міжнародному рівні, зокрема закріплено в Загальній декларації прав людини 1948 року (п. 1 ст. 11), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (п. 2 ст. 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі-Конвенція) (п. 2 і п. 6).
Конституційний Суд України бере до уваги п. 2 ст. 6 Конвенції, за яким кожного, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважають невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, а також розуміння цього пункту в практиці Європейського суду з прав людини.
За § 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Грабчук проти і від 21.09.2006 (заява № 8599/02) "практика Суду встановлює, чи порушується презумпція невинуватості, якщо твердження посадової особи щодо особи, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, відображає думку, що особа винна, тоді як вину не було доведено відповідно до закону. Достатньо навіть за відсутності будь-якого офіційного твердження, що існує якась підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною Сфера дії п. 2 ст. 6 Конвенції не обмежується кримінальними провадженнями, що тривають, вона поширюється на судові рішення, ухвалені після того, як [кримінальне] переслідування було припинено або після виправдання".
Європейський суд з прав людини наголосив, що "з метою забезпечення практичності та ефективності права, гарантованого п. 2 ст. 6 Конвенції, презумпція невинуватості має також ще один аспект. Загальна мета презумпції, у цьому другому аспекті полягає в тому, щоб захистити осіб, яких виправдано або стосовно яких кримінальні провадження припинено, від того, щоб посадові особи та органи державної влади ставились до них так, ніби вони насправді винні у тих праворушеннях, у яких їх обвинувачували. Без захисту, який забезпечував би дотримання виправдувального вироку або рішення про закриття провадження в межах будь-якого іншого розгляду, гарантіям справедливого судового розгляду, що випливають зі змісту п. 2 ст. 6 Конвенції, загрожував би ризик стати теоретичними та ілюзорними. Окрім того, після завершення кримінального провадження ставиться під загрозу репутація особи і те, як цю особу сприймає суспільство" [рішенняу справі Allen v. the United Kingdom від 12.07.2013 (заява № 25424/09), § 94].
На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що приписи ст.ст. 1, 3, 8, 62 Конституції України у їх взаємозв`язку вказують на позитивний обов`язок держави забезпечувати дотримання презумпції невинуватості особи на всіх стадіях кримінального провадження та після його завершення аж до спростування такої презумпції в законному порядку судом виключно в обвинувальному вироку. Це, зокрема, означає, що особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, після закриття стосовно неї кримінального провадження з будь-яких підстав має сприймати вся публічна влада як таку, що не вчиняла кримінального правопорушення, поводження з нею має відповідати такому сприйняттю та не спричиняти жодного явного осуду чи натяку на нього, не формувати негативного сприйняття суспільством такої особи, не підривати її репутації тощо.
Наведені вище норми Закону, визначають, що преюдиційним щодо не дослідження доказів у провадженні для інших форм судочинства є тільки обвинувальний вирок суду, що набрав чинності.
Так, згідно ч. 6 ст. 75 ГПК України тільки обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Між тим, ухвала про закриття кримінального провадження із звільнення особи від кримінальної відповідальностіможе бути обов`язковою для суду, які розглядають питання у своїх юрисдикціях, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, тобто бути преюдиційною у змісті ч. 6 ст. 78 КАСУ, ч. 6 ст. 82 ЦПК України, за відсутності яких вони лише можуть слугувати підставою, за певних підстав, для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами на підставі п. 2 ч. 2 ст. 361 КАСУ, п. 2 ч. 2 ст. 423 ЦПК України.
А тому, внаслідок закриття провадження в існуючому правовому полі з підстав, визначених ст. 49 КК України, фактично з нереабілітуючих підстав, норма про що роз`яснюється особам, які дали згоду на таке закриття, - до них можуть застосовуватися положення інших законів, зокрема про звернення осіб, які постраждали від кримінального правопорушення з цивільним позовом і т.і.
За викладеним, у підсумках, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції зобов`язані закрити кримінальне провадження та звільнити особу від кримінальної відповідальності в разі закінчення строку давності після вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили, як те передбачено ст. 49 КК України, що не є реабілітуючою обставиною, що тягне за собою інші правові наслідки, за умови, якщо обвинувачений надає на це згоду або заявляє про це клопотання, не залежності від того чи особа визнає вину у вчиненні інкримінованих їх кримінальних правопорушень чи ні, за умови роз`яснення їм судом суті обвинувачення, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та права закриття кримінального провадження.
Аналогічні позиції викладені в постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 759/8429/18, від 29.07.2021 у справі № 552/5595/18, від 27.05.2021 у справі № 577/977/19 та іних
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17 звернула увагу, що звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК (сплив строків давності) є безумовним і здійснюється судом незалежно від факту примирення з потерпілим, відшкодування обвинуваченим шкоди потерпілому, щирого каяття тощо.
При звільненні особи від кримінальної відповідальності питання факту вчинення правопорушення, винуватості або невинуватості в ньому конкретної особи та цивільний позов (за наявності) не вирішуються за змістом ст. 129 КПК України.
І тільки якщо строки давності закінчилися, а обвинувачений не погоджується на звільнення від кримінальної відповідальності, суд продовжує провадження в загальному порядку, і ухвалює вирок, вирішує цивільний позов (за наявності).
У разі якщо в такому випадку суд дійде висновку про винуватість обвинуваченого - він у вироку звільняє обвинуваченого від покарання за нормою ч. 5 ст. 74 КК України.
Не є такими, що ґрунтуються на вимогах закону і доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , що з мотивувальної ухвали суду підлягає виключенню висновок про "наявність діяння, яке поставлено особі за провину, що вказане діяння дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні", що на його думку випливає з абзацу: "У зв`язку з вимогами вказаних законодавчих актів та роз`яснень Пленуму ВСУ, судом досліджені матеріали надані під час судового засідання, щодо перевірки наявності тієї обставини, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК", оскільки це є вільним трактуванням захисника вказаних посилань, що не вказує на будь-які висновки суду щодо встановлення наявності діяння, яке поставлено ОСОБА_8 за провину, що вказане діяння мало місце, що воно містить склад злочину і ОСОБА_8 винна у його вчиненні, що фактично є предметом оскарження прокурором.
Зважаючи на викладене, відсутні підстави для виключення вищевказаного абзацу з тексту ухвали суду, як про це просить захисник в апеляційній скарзі.
Водночас, слід вказати, що з системного аналізу КПК України та КК України слідує, що передбачений законом (ст. 49 КК України) інститут звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує такого звільнення зі згодою потерпілих на таке звільнення, хоча суд і має заслухати думку потерпілих за приписами ч. 2 ст. 288 КПК України, коли вони перебувають у судовому засіданні, проте за належним повідомленням, потерпілі у провадженні до суду не з`явилися, що на думку колегії суддів не перешкоджало розгляду клопотання (а.п. 80-83 т. 60).
Потерпілі щодо порушення їх прав при розгляді досліджуваного клопотання, заяв/повідомлень - не подавали.
Щодо неможливості стягнення процесуальних витрат у провадженні у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності підстав, передбачених ст. 49 КК України, свідчать положення ст. 124 КПК України, що знайшло своє відображення в постанові Об`єднаної палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12.09.2022 (справа № 203/241/17), що сформулювала висновок про те, що в разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, у тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрите на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
Підсумовуючи, за перевіркою судового рішення стосовно ОСОБА_8 , колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час розгляду провадження норм кримінального та кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.
За наведеним, апеляційні скарги прокурора у провадженні ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги прокурора у провадженні ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року у кримінальному провадженні № 420 180 000 000 013 98 від 06 червня 2018 року, якою на задоволення клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420 180 000 000 013 98 від 06.06.2018, за обвинувальним актом стосовно ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 375; ч. 2 ст. 376; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 376; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 376-1 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 420 180 000 000 013 98 від 06.06.2018 за обвинувальним актом стосовно ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 376-1 КК України, закрито - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
С У Д Д І:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
