Дата документу 04.12.2024 Справа № 336/13057/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний№336/13057/23 Головуючийу 1інстанції Дмитрюк О.В.
Провадження № 22-ц/807/1986/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішенняШевченківського районногосуду м.Запоріжжя від26серпня 2024року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування зазаконом таприпинення обтяження,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернулась 12.12.2023 р. до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом та припинення обтяження.
В позовній заяві зазначила, що ОСОБА_4 є її матір`ю. 24.05.2003 р. між ОСОБА_5 , як відчужувачем, та ОСОБА_4 , як набувачем, був укладений договір довічного утримання. За умовами вказаного договору ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_4 належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а остання зобов`язалась довічно утримувати ОСОБА_5 , забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, і зберігати в її безкоштовному довічному користуванні вказану квартиру. Вартість матеріального забезпечення була визначена у сумі 50 гривень на місяць. Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори Кисельовою В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3-975. Також у зв`язку із укладеним договором на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було накладено обтяження у вигляді заборони ОСОБА_4 відчуджувати вказану квартиру до припинення договору довічного утримання. Також в цей же день 24.05.2003 р. вказаний правочин був зареєстрований у державному реєстрі для реєстрації заборон за номером 52. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Позивач, у встановлений законом строк та спосіб, фактично прийняла спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 , подавши до П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 . Станом на час смерті ОСОБА_5 була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_1 одна та після її смерті спадкова справа не заводилась. Станом на момент смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , договір довічного утримання від 24.05.2003 р., який був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був чинним.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 354606847 від 16.11.2023 р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_4 . Також у розділі відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна міститься запис про обтяження на вказану квартиру.
02.12.2023 р. державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори Сидорук К.В. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 3138/02-31, якою позивачу було відмовлено у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 .
Просила визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ; скасувати заборону на відчуження вказаної квартири.
Рішенням Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжя від26серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючисьіз вищезазначенимрішенням судупершої інстанції ОСОБА_1 вособіпредставника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є незгода з висновком суду першої інстанції.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Третя особа ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, представника не направив, причини суду не повідомив.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 є матір`ю позивача ОСОБА_1 (а.с.10,11).
24.05.2003 р. між ОСОБА_5 , як відчужувачем, та ОСОБА_4 , як набувачем, був укладений договір довічного утримання. За умовами вказаного договору ОСОБА_5 передала у власність ОСОБА_4 належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а остання зобов`язалась довічно утримувати ОСОБА_5 , забезпечувати її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, і зберігати в її безкоштовному довічному користуванні вказану квартиру. Вартість матеріального забезпечення була визначена у сумі 50 гривень на місяць. Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори Кисельовою В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3-975 (а.с.12).
У зв`язку із укладення вказаного договору на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було накладено обтяження у вигляді заборони ОСОБА_4 відчужувати вказану квартиру до припинення договору довічного утримання. 24.05.2003 р. вказаний правочин був зареєстрований у державному реєстрі для реєстрації заборон за номером 52 (а.с.15).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (а.с.14).
Позивач прийняла спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 , подавши до П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину (а.с.145, 160).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 (а.с.13).
07.11.2019 р. ОСОБА_5 склала заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу за р.№ 868, відповідно до якого все своє майно, що буде їй належати на день смерті, а також все те, на що за законом матиме право заповіла ОСОБА_3 (а.с.181).
Станом на час смерті ОСОБА_5 була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_1 одна та після її смерті спадкова справа не заводилась (а.с.38).
02.12.2023 р. державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори Сидорук К.В. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 3138/02-31, якою позивачу було відмовлено у видачі на її ім`я свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.173-174).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено належними та достатніми доказами факт виконання умов договору довічного утримання, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення КонституційногоСуду Українивід 01грудня 2004року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення КонституційногоСуду Українивід 01грудня 2004року №18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст.744,745 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно; .договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню; договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Відповідно до положеньст.748 ЦК України, набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно достатті 334 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.3, 4ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Частиною першою ст. 757 ЦК України встановлено, що обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем.
Згідно з частинами першою-другою ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). (ст. 1216 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частин першої, п`ятої ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Як встановлено судом набувач за договором довічного утримання ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відчужувач ОСОБА_5 24.03.2023 р., а тому в силу положень ст.757 ЦК України, обов`язки за договором довічного утримання мала виконувати спадкоємець позивач ОСОБА_1 .
Відповідно до статей 12, 81ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що позивачка закуповувала ліки, продукти чи будь-які інші необхідні речі, сплачувала комунальні платежі чи будь-яким іншим чином виконувала догляд за ОСОБА_5 .
Аналізуючи питанняобґрунтованості висновківсуду першоїінстанції,колегія суддіввиходить зтого,що усправі,яка переглядається,було надановичерпну відповідьна всіістотні питання,що виникаютьпри кваліфікаціїспірних відносин,як уматеріально-правовому,так іу процесуальномусенсах,а доводи,викладені вапеляційнійскарзі,неспростовують висновківсудупершої інстанції.
Доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжя від26серпня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 09 грудня 2024 року.
Головуючий
Судді:
