КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 761/36941/20 Головуючий в суді І інстанції Рибак М.А.
Провадження №22-ц/824/6607/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.А.
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 травня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Мізунського Андрія Івановича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» Караченцева Артема Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заробітної плати та зобов`язання видати трудову книжку,-
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» Караченцева А. Ю. (далі - уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк»), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заробітної плати (далі - Фонд) про зобов`язання видати трудову книжку та стягнення заробітної плати, а саме: заборгованості із заробітної плати в сумі 525 000,00 грн, вихідної допомоги при звільненні в сумі 45 000,00 грн, компенсації за невикористану щорічну відпустку в сумі 17 045,45 грн, компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку в сумі 5 454,54 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 лютого 2016 року між нею і ПАТ «Укрінбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Укрінбанк» укладено строковий трудовий договір № 23, відповідно до якого вона прийнята на роботу на посаду начальника відділу розрахунків з персоналом управління бухгалтерського обліку та звітності департаменту процедури виведення банку з ринку.
Відповідно до умов договору строк його дії визначено з 08 лютого 2016 року до 24 березня 2016 року, розмір посадового окладу встановлено 12 500,00 грн.
23 березня 2016 року між сторонами укладено додаткову угоду до трудового договору від 08 лютого 2016 року, відповідно до якої внесено зміни до пункту 1.4 договору, а саме: змінено назву посади позивача - начальник відділу розрахунків з персоналом управління бухгалтерського обліку та звітності; до пункту 4.1 договору - встановлено посадовий оклад позивача на рівні 15 000,00 грн; до пункту 6.2.1 договору - продовжено термін дії трудового договору до 31 серпня 2016 року.
Наказом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Білої І. В. від 13 липня 2016 року № 271-к «Про оголошення простою» запроваджено та оголошено працівникам ПАТ «Укрінбанк» простій до моменту настання однієї з двох зазначених подій з оплатою двох третин тарифної ставки встановленого посадового окладу на період простою.
Після закінчення визначеного в строковому договорі строку, а саме 31 серпня 2016 року, її із займаної посади не звільнили, у зв`язку з чим вона продовжила виконувати свої трудові обов`язки, що, відповідно, вказує на те, що трудові відносини фактично продовжились, а договір згідно зі статтею 39-1 КЗпП України став безстроковим. Саме після оголошення простою Фонд не виплачував позивачеві щомісячну заробітну плату в розмірі 2/3 від її окладу (за період простою), тобто 10 000,00 грн щомісяця (2/3 від ставки 15 000,00 згідно з наказом та статтею 113 КЗпП України).
У зв`язку з невиплатою заробітної плати з липня 2016 року вона 24 листопада 2016 року звернулася до роботодавця уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» із заявою про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, отримання наказу про звільнення та трудової книжки, а також виплати відповідних сум грошових коштів, належних до виплати при звільненні.
Разом з тим позивачу жодної відповіді не надійшло, та, всупереч вимогам трудового законодавства позивачу не було видано копії наказу про звільнення згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України, не передано трудової книжки та, відповідно, не виплачено боргу із заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану щорічну відпустку та за додаткову відпустку (як одинокій матері).
Посилаючись на викладені обставини, позивач просила суд:
- зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» Караченцева А.В. надати копію наказу про звільнення з посади «начальник відділу розрахунків з персоналом Управління бухгалтерського обліку та звітності» на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з 24 листопада 2016 року та оригінал трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , із записом про її звільнення з посади «начальник відділу розрахунків з персоналом Управління бухгалтерського обліку та звітності» на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, з 24 листопада 2016 року;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заборгованість по заробітній платі в сумі 525 000 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 45 000 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 17 045,45 грн, компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку в сумі 5 454,54 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 рокупозов задоволено частково.
Зобов`язано Фонд та уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Караченцева А. Ю. надати ОСОБА_1 копію наказу про її звільнення з посади «начальник відділу розрахунків з персоналом управління бухгалтерського обліку та звітності департаменту процедури виведення банку з ринку» на підставі пункту 3 статті 38 КЗпП України з 25 листопада 2016 року та оригінал трудової книжки ОСОБА_1 із записом про її звільнення з посади «начальник відділу розрахунків з персоналом управління бухгалтерського обліку та звітності департаменту процедури виведення банку з ринку» на підставі пункту 3 статті 38 КЗпП України з 25 листопада 2016 року.
Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 464 651,16 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 45 000,00 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 17 045,45 грн, компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку в сумі 5 454,54 грн, з подальшим вирахуванням із цих сум податків, зборів і обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Фонду на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн.
Стягнуто з Фонду на користь Державного бюджету України 5 321,51 грн судового збору.
Рішення суду оскаржив Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, не погодившись із висновками суду в частині, що Фонд є належним відповідачем в цій справі.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021 року в частині позовних вимог до Фонду та в частині розподілу судових витрат скасовано.
Зобов`язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Караченцева А. Ю. надати позивачу ОСОБА_1 копію наказу про її звільнення з посади «начальник відділу розрахунків з персоналом управління бухгалтерського обліку та звітності департаменту процедури виведення банку з ринку» на підставі пункту 3 статті 38 КЗпП України з 25 листопада 2016 року та оригінал трудової книжки ОСОБА_1 із записом про її звільнення з цієї посади з 25 листопада 2016 року.
Стягнуто з уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» на користь ОСОБА_1 заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 464 651,16 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 45 000,00 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 17 045,45 грн, компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку в сумі 5 454,54 грн, з подальшим вирахуванням із цих сум податків, зборів і обов`язкових платежів.
Стягнуто з уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Караченцева А. Ю. на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Стягнуто з уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Караченцева А. Ю. на користь держави судовий збір у розмірі 5 321,51 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описки в постанові Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року задоволено.
Виправлено описку в резолютивній частині постанови Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року, викладено четвертий абзац резолютивної частини постанови в такій редакції:
«Стягнути з уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» Караченцева Артема Юрійовича на користь ОСОБА_1 заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 464 651,16 грн, з подальшим вирахуванням із цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів, вихідну допомогу при звільненні в сумі 45 000,00 грн, з подальшим вирахуванням із цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 17 045,45 грн, з подальшим вирахуванням із цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів; компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку в сумі 5 454,54 грн, з подальшим вирахуванням із цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів.».
Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року за результатами розгляду касаційних скарг уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення з ринку Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 рокускасовано,справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового апеляційного розгляду представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Мізунський А.І. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Представник ПАТ «Український Інноваційний Банк» (АТ «Українська Інноваційна Компанія») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на продовження процедури виведення з ринку ПАТ «Український Інноваційний Банк» Караченцева А.Ю. - адвокат Коваль Л.Л. також просила про задоволення апеляційної скарги.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Мельникова І.Г. проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в цілому відповідає.
Судом першої інстанції установлено, що 08 лютого 2016 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ «Укрінбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Укрінбанк» було укладено строковий трудовий договір № 23, відповідно до якого позивач була прийнята на роботу на посаду начальника відділу розрахунків з персоналом управління бухгалтерського обліку та звітності Департаменту процедури виведення банку з ринку.
Відповідно до п. 1.5. цього Договору було визначено строк його дії з 08.02.2016 р. до 24.03.2016 р.
Згідно з п.4.1. Договору було визначено розмір посадового окладу позивача за виконання нею трудових обов`язків на рівні 12500 грн.
23 березня 2016 року між сторонами було укладено Додаткову угоду до трудового договору від 08.02.2016 р., відповідно до якої, було внесено зміни до п.1.4. Договору, а саме змінено назву посади позивача - «начальник відділу розрахунків з персоналом Управління бухгалтерського обліку та звітності»; внесено зміни до п.4.1 Договору та встановлено посадовий оклад позивача на рівні 15000 грн; внесено зміни до п.6.2.1. Договору - продовжено термін дії трудового договору до 31.08.2016 року.
Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Укрінбанк» Білої І.В. № 271-к від 13 липня 2016 року «Про оголошення простою» запроваджено та оголошено працівникам ПАТ «Укрінбанк» простій до моменту настання однієї з двох зазначених подій з оплатою двох третин тарифної ставки встановленого посадового окладу на період простою (ч. 1 ст. 113 КЗпП України), а саме до моменту: а) оскарження будь-яким із відповідачів постановлених у справі № 826/5325/16 рішень в касаційному порядку та за результатами такого касаційного перегляду Вищим адміністративним судом України відповідного рішення у вказаній справі; б) погодження Національним банком України нових керівників ПАТ «Укрінбанк».
Після закінчення визначеного в строковому договорі строку, а саме 31.08.2016 року ОСОБА_1 із займаної посади не звільнили у зв`язку з чим вона продовжувала виконувати свої трудові обов`язки, трудові відносини фактично продовжились, а договір, згідно зі ст. 39-1 КЗпП України став безстроковим.
У зв`язку із невиплатою заробітної плати з липня місяця 2016 року, позивач 24 листопада 2016 року звернулася до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Укрінбанк» із заявою про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, отримання наказу про звільнення та трудової книжки, а також виплати відповідних сум грошових коштів, належних до виплати при звільненні.
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб своїм листом від 22.12.2016 р. повідомив, що заява передана на розгляд уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» Оберемку Р.А.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що відповідачі не виплачували позивачу заробітної плати, починаючи з 13 липня 2016 року. Не було виплачено заборгованість і після подання позивачем заяви про звільнення 24 листопада 2016 року, як і не було виплачено відповідної суми коштів і до часу розгляду справи судом.
Стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 464 644,89 грн, суд першої інстанції виходив із того, що сума середньоденного заробітку позивача становить 454,54 грн, а період затримки становить 999 днів.
Крім того, суд встановив необхідність стягнення на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в розмірі трьох окладів позивача (15 000 грн), розмір якої відповідно становить 45 000 грн, з подальшим вирахуванням із цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів, оскільки роботодавець порушив вимоги трудового законодавства. Також суд встановив необхідність стягнення на користь позивача компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (25 днів), розмір якої становить 17 045,45 грн, та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 5 454,54 грн.
Разом з тим суд першої інстанції вважав, що Фонд та уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» є належними відповідачами у справі, оскільки саме вони несуть відповідальність перед працівниками, які були прийняті у період дії тимчасової адміністрації, зокрема, виплату заробітної плати, звільнення працівників.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, з огляду на наступне.
ПАТ «Український Інноваційний Банк» (далі - ПАТ «Укрінбанк») було створено як юридичну особу - банк (ідентифікаційний код - 05839888), яка відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» здійснювала банківську діяльність на підставі банківської ліцензії.
Відповідні відомості внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і до Державного реєстру банків.
Протягом 2015-2016 років щодо ПАТ «Укрінбанк» національним банком України та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд)були ухвалені такі акти:
- постанова Правління НБУ від 22.09.2015 №622/БТ «Про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Укрінбанк» та призначення куратора;
- постанова Правління НБУ від 01.10.2015 №659/БТ «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії проблемних»;
- постанова Правління НБУ від 24.12.2015 №934 «Про віднесення ПАТ «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних»;
- рішення виконавчої дирекції Фонду від 24.12.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку»;
- постанова Правління НБУ від 22.03.2016 №180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк»;
- рішення виконавчої дирекції Фонду від 22.03.2016 №385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016, позов в інтересах власників ПАТ «Укрінбанк» у справі №826/5325/16 задоволено частково:
- визнано протиправною та скасовано постанови Правління НБУ від 22.03.2016 №180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» з моменту її прийняття;
- визнано протиправною та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду від 22.03.2016 №385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку» з моменту його прийняття;
- зобов'язано НБУ (в особі його відповідальних осіб, до повноважень яких відноситься вчинення відповідних дій) вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ «Укрінбанк» в якості банківської установи - в обсязі та стані, який існував до прийняття постанови Правління НБУ від 22.03.2016 №180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» та ліквідацію ПАТ «Укрінбанк» (у тому числі, але не виключно - дозволити усі початкові платежі ПАТ «Укрінбанк» у системі електронних платежів (СЕП) та відновити роботу ПАТ «Укрінбанк» у системі обміну інформацією та виконання платежів SWIFT, НБУ повідомити усі банки про відновлення роботи ПАТ «Укрінбанк» у зазначених вище системах).
13.07.2016 наглядовою радою ПАТ «Укрінбанк» ініційовано проведення позачергових загальних зборів акціонерів, на яких прийнято рішення про перейменування ПАТ «Український Інноваційний Банк» на ПАТ «Укрінком», змінено місцезнаходження акціонерного товариства, затверджено нову редакцію його Статуту, змінено види діяльності товариства за Класифікацією видів економічної діяльності (виключено «діяльність комерційних банків», за КВЕД 64.19) та призначено голову правління і членів правління.
Державна реєстрація відповідних змін до установчих документів банку була проведена цього ж дня приватним нотаріусом (реєстраційна дія №10741050132038947).
Згідно пункту 1.1. Статуту акціонерного товариства в редакції від 18.03.2017 ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього Статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Укрінком» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав і обов`язків ПАТ «Укрінком» та ПАТ «Український інноваційний банк».
10 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 925/698/16 зробила наступні висновки щодо питання правонаступництва з ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «Укрінком»:
«205. Власники ПАТ «Український інноваційний банк», приймаючи рішення про відмову від «банківської діяльності», висловили своє бажання припинити таку діяльність, яка є складовою спеціальної правосуб`єктності банку як юридичної особи, але вони не звернулись до існуючої процедури ліквідації банку за їх рішенням, передбаченої статтею 78 Закону про банки, погодження якої з боку НБУ неможливе в силу чинності у відповідного банку статусу проблемного, що відповідає як статті 78 Закону про банки так і пункту 2.4 глави 2 розділу ІІІ Положення про заходи впливу.
206. Також відповідно до банківського законодавства реорганізація банку або його ліквідація за рішенням власників має відбуватись за погодження з НБУ. Відповідного погодження не встановлено. Разом з тим банківським законодавством, зокрема статтями 16 та 46 Закону про банки, також передбачено інформування та погодження з НБУ змін до статуту банку, а також їх реєстрацію тільки після погодження таких змін НБУ. Однак весь обсяг організаційних змін банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не погоджувався НБУ, попри те, що таке погодження є обов`язковим.
207. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку. Крім того, з урахуванням частини шостої статті 77 Закону про банки, частини третьої статті 53 Закону про гарантування вкладів, пункту 3.1 глави 3 розділу ІІІ Положення про заходи впливу ліквідація банку ані за ініціативою НБУ, ані за ініціативою власників банку не може вважатись завершеною, оскільки не відповідає вимогам цих нормативних положень, що визначають момент закінчення ліквідації банку.
208. Отже, не залежно від того чи проведена ліквідація банку чи ні, банк зобов`язаний узгоджувати внесення змін до свого статуту з НБУ відповідно до вимог банківського законодавства. Ця вимога чинна незалежно від чинності Постанови НБУ про неплатоспроможність банку, Рішення Фонду про тимчасову адміністрацію, Постанови НБУ про відкликання ліцензії та ліквідацію банку, Рішення Фонду про ліквідацію банку.
209. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.
210. Враховуючи зазначене та встановлені обставини щодо учасників цієї справи (№ 925/698/16), відсутні підстави стверджувати про зміну кредитора у зобов`язанні по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 або припинення цього зобов`язання відповідно до умов глави 50 ЦК України.
211. Стаття 15 Закону про банки дійсно передбачає, що слово «банк» може бути тільки в назві юридичної особи, яка зареєстрована НБУ як банк та має банківську ліцензію. З тієї точки зору, що ПАТ «Український інноваційний банк» є зареєстрованим НБУ як банк, але втратив банківську ліцензію та не відновив її, може видатися, що у цьому є певна невідповідність статті 15 Закону про банки. Однак розуміння статті 15 Закону про банки має не виходити за межі інших положень банківського законодавства. Дослівне тлумачення статті 15 Закону про банки в тому контексті, що відкликання банківської ліцензії призводить до необхідності виключення з назви банку слова «банк», не відповідає суті подальших процедур щодо банку, у якого відкликана банківська ліцензія, передбачених цим законодавством. Законом не передбачено виключення з назви банку слова «банк» після відкликання ліцензії банку. Банківським законодавством передбачена послідовність процедур для випадку відкликання банківської ліцензії. Перебування банку у цих процедурах з наявним у його назві словом «банк» не порушує мети спеціальних вимог до назви банку та слова «банк» у його назві, оскільки відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов`язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії.
212. За змістом положень банківського законодавства (зокрема, статей 5, 74, 79 Закону про банки) недоліки в процедурах, зокрема виведення банку з ринку, можуть усуватись як незаконні та такі, що можуть порушувати права банку. Але самі по собі такі недоліки не можуть бути підставою для скасування загальної процедури виведення банку з ринку, поновлення його банківської ліцензії за наявності статусу проблемного (напр. частина десята статті 40, частина шоста статті 41, частина дванадцята статті 42 Закону про гарантування вкладів). Відповідне не спростовується зазначеною прогалиною в правовому регулюванні питання відкликання банківської ліцензії.
213. Скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону про НБУ, статті 3 Закону про гарантування вкладів.
214. Суд має лише усувати порушення в зазначеній процедурі, забезпечуючи законний захист прав зацікавлених сторін цієї процедури.
215. Велика Палата Верховного Суду має розглянути питання того, чи перейшло від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, яке виникло як результат здійснення ліцензованої банківської діяльності, з метою з`ясування на користь якої юридичної особи має бути здійснене стягнення за відповідною вимогою, визначене судом першої інстанції, та вирішення правової проблематики, яка склалась щодо визначення переходу прав та обов`язків від банківської установи до юридичної особи, яка не має статусу банку, фактично шляхом виключення з назви цієї банківської установи слова «банк» та виключення цією банківською установою з видів своєї діяльності «діяльності комерційних банків» (КВЕД: 64.19).
216. Дії керівництва банку, пов`язані з самостійним відновленням власних повноважень та внесенням відповідних змін до статуту ПАТ «Український інноваційний банк», не можуть виправдовуватись невиконанням НБУ перед банком своїх зобов`язань щодо повернення банківської ліцензії на підставі судових рішень у справах №№ 826/5325/16 та 826/14033/17, оскільки виконання цим банком вимог законодавства до його діяльності, як підстава отримання цієї ліцензії, є першочерговим.
217. Якщо банк вважає, що діями НБУ здійснене незаконне втручання у діяльність банку, то він має захищати свої права відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 5 Закону про банки, вимагаючи відшкодування заподіяної шкоди у порядку, визначеному законом.
218. Виконання судових рішень у справах №№ 826/5325/16 та 826/14033/17 має відбуватись відповідно до статті 115 ГПК України 1991 (статей 326 та 327 ГПК України), а не шляхом створення керівництвом банку власних процедур виведення банку з ринку, оскільки фактично суть організаційних змін банку від 13 липня 2016 року зводиться до створення власної процедури виведення проблемного банку з ринку без врахування спеціальної процедури, повноважень НБУ та Фонду, механізмів захисту кредиторів банку, передбаченої банківським законодавством.»
Встановлено також, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 року (яка набрала законної сили) відкрито провадження у справі №913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія», визнано грошові вимоги Кредитора до Боржника у сумі 101 238,99 грн, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном Боржника, вирішено інші процедурні питання.
20 травня 2020 року набрав чинності Закону України № 590-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», за приписами якого Фонд продовжує здійснювати ліквідацію банків, рішення щодо визнання яких неплатоспроможними були визнані протиправними чи скасованими.
Таким чином, станом на сьогодні в провадженні Господарського суду Луганської області знаходиться справа №913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія» та триває ліквідаційна процедура ПАТ «Укрінком» за Кодексом України з процедур банкрутства. В свою чергу Фонд здійснює ліквідаційну процедуру ПАТ «Укрінбанк» у відповідності до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ».
Постановою Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 761/34114/17 за позовомОСОБА_1 ПАТ«Українська інноваційна компанія», треті особи: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» Оберемко Роман Анатолійович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості по заробітній платі, заробітної плати за весь час затримки у виплаті заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, зобов`язання видати копію наказу про звільнення та трудову книжку, було встановлено:
«..перехід прав та обов`язків від ПАТ «Укрінбанк» до ПАТ «Укрінком», а потім до ПАТ «УКР/ІН/КОМ», не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.
Оскільки ПАТ «Укрінбанк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Укрінком», а тому й ПАТ «УКР/ІН/КОМ» не набуло прав банку.
Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень пункту 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Управління банком Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
Зазначених правових висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 10 грудня 2019 року у справі 925/698/16 (провадження № 12-17гс19).
Зважаючи на викладене, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, та правильно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про те, що здійснення дій щодо реєстрації нової редакції статуту ПАТ «Укрінбанк», зміни назви на ПАТ «Укрінком», а в подальшому на ПАТ «УКР/ІН/КОМ», зміни місцезнаходження товариства та виключення із переліку видів діяльності товариства банківської діяльності на підставі рішень позачергових загальних зборів без дотримання процедури, передбаченої статтями 2, 16, 26, 28, 46, 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», не дає підстав вважати ПАТ «УКР/ІН/КОМ» правонаступником кредитної установи (банку) - ПАТ «Укрінбанк», повноважний суб`єкт на представництво інтересів якого після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації, визначається виключно Фондом відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до неналежного відповідача, яким є ПАТ «УКР/ІН/КОМ».
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом на захист свої трудових прав щодо надання їй копії наказу про звільнення, оригіналу трудової книжки, внесення до трудової книжки відповідного запису про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги, а також компенсації за невикористану відпустку.
Згідно із ч.1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк за домовленістю сторін.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ч.2 ст. 23 КЗпП України).
Згідно із п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Згідно із ч.1,2 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (тобто, в день звільнення).
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Трудова книжка має бути оформлена відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 р. № 301, та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, із точним зазначенням змісту наказу про звільнення (на підставі якої ст. КЗпП України звільнено особу та з якого часу).
Таким чином, оскільки позивачу після подання нею заяви на звільнення не було видано трудову книжку та копію наказу про її звільнення, а відповідачем не спростовано вказані обставини, суд приходить до висновку про наявна необхідність зобов`язання відповідача видати позивачу копію наказу про її звільнення з посади «начальник відділу розрахунків з персоналом Управління бухгалтерського обліку та звітності» на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП, з 25.11.2016 року та оригінал трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , із записом про її звільнення з посади «начальник відділу розрахунків з персоналом Управління бухгалтерського обліку та звітності» на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП, з 24.11.2016 року.
Згідно із Правовою позицією, висловленої Верховним Судом України в постанові від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13, для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.
Судом встановлено факт порушення відповідачем законодавства про працю, що в даному випадку, спонукало позивача до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а тому наявні підстави для розірвання трудового договору саме з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Відповідно до статті 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
В строковому трудовому договорі між сторонами було передбачено строк його дії до 31.08.2016 року, проте із матеріалів справи вбачається, що до подання позивачем заяви про звільнення 24.11.2016 року, її трудові відносини не припинились та відповідачем наказу про її звільнення не видавалось.
Доказів зворотного суду не надано.
Як вбачається із матеріалів справи та наданих позивачем відомостей з Пенсійного фонду України, відповідач не виплачував позивачу заробітну плату, починаючи з 13 липня 2016 року.
Стороною відповідачів не було надано доказів нарахування та виплати позивачу заробітної плати.
Не було виплачена позивачу і заборгованість по заробітній платі і після подання нею заяви про звільнення 24.11.2016 року, і відповідно не було виплачено відповідну суму коштів і до часу розгляду справи судом.
Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Як зазначено в ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із ч.1 ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до ст. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до розрахунку, сума середньоденного заробітку позивача становить 454,54 грн.
У відповідності до Порядку середній заробіток за час вимушеного прогулу за період затримки розрахунку склав: 465,11 грн. * 999 робочих днів = 464 644,89 грн.
Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку.
Таким чином, як було правильно встановлено судом першої інстанції, роботодавцем було порушено вимоги трудового законодавства - не виплачувалася заробітна плата позивачу, що змусило написати її заяву на звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, наявна необхідність стягнення також з роботодавця на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в розмірі трьох окладів позивача (15000 грн.), розмір якої відповідно становить 45000 грн, з подальшим вирахуванням із цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів.
Згідно із ч. 1 ст.75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Разом із цим, відповідно до п. 4.5. трудового договору № 23 від 08.02.2016 р., позивачу була передбачена щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів.
Таким чином, позивачу була передбачена відпустка тривалістю 30 днів за відпрацьований рік (тобто 2,5 дні за відпрацьований місяць). Отже, оскільки позивачка працювала 10 місяців (поки не подала заяву на звільнення 24.11.2016 року), вона мала отримати відпустку - 25 днів. Однак, оскільки вона фактично у відпустці не була, а тому при звільненні позивачка також має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки.
Тобто, з роботодавця також слід стягнути на користь позивача компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки (25 днів), розмір якої становить 17045,45 грн (15000/22*25, де 15000 - сума окладу, 22 - середня кількість робочих днів за місяць, 25 - кількість днів відпустки за відпрацьований період). Сума в розмірі 17045,45 грн підлягає стягненню з подальшим вирахуванням із цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 182-1 КЗпП України одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та тривалий період часу перебуває у безшлюбних відносинах, що відповідно підтверджується довідкою із ЖБК «Університет-4» та копіями свідоцтв про розірвання шлюбів та копією свідоцтва про народження дитини (сина).
Тобто, позивач у даному випадку є одинокою матір`ю та в силу вимог ст. 182-1 КЗпП станом на 2016 рік мала право на додаткову відпустку - 10 днів, або, відповідно на грошову компенсацію такої невикористаної відпустки при звільненні.
У зв`язку із вищевикладеним, оскільки позивачу була передбачена додаткова відпустка тривалістю 10 днів за відпрацьований рік (тобто 0,83 дні за відпрацьований місяць), вона мала отримати відпустку - 8 днів (10*0,83), однак фактично у відпустці не була, а тому при звільненні позивачка також має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Таким чином, також підлягає стягненню з роботодавця на користь позивача і компенсація за невикористану додаткову відпустку тривалістю 8 днів, розмір якої становить 5454,54 грн (15000/22*8, де 15000 грн - розмір окладу, 22 - середня кількість робочих днів за місяць, 8 - кількість днів невикористаної додаткової відпустки). Сума в розмірі 5 454,54 грн підлягає стягненню з подальшим вирахуванням із цієї суми податків, зборів і обов`язкових платежів.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю працівників банку.
Зобов`язання банку, передбачені пунктами 2, 6 частини шостої цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду. Однак виплата заробітної плати не обмежується і не пов`язується з фінансовими можливостями банку, оскільки вона передбачена пунктом 3 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Такий правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 274/3529/16-ц.
Початок процедури ліквідації банку, про наслідки якої зазначено у статтях 46, 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не тягне за собою обмеження прав працівників (колишніх працівників) такого банку на отримання заробітної плати відповідно до пункту 3 частини шостої статті 36 Закону «Про гарантування вкладів». Крім того, статтею 43 Конституції України гарантоване право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом. Це право кореспондується з вимогами статті 97 та гарантіями статті 233 КЗпП України, статті 21 Закону України «Про оплату праці».
Таким чином, запровадження в банківській установі тимчасової адміністрації чи початок її ліквідації не може бути підставою для відмови у захисті судом права працівника щодо виплати заробітної плати.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 та від 28 листопада 2018 року у справі № 826/11445/15 вказано, що Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб`єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Надалі, вирішуючи питання юрисдикції указаних спорів Велика Палата Верховного Суду зауважила, що правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у статті 48 Закону № 4452-VI.
Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.
За висновками Великої Палати Верховного Суду в указаних вище справах, аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16 дійшла висновків, що ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» мають один і той самий ідентифікаційний код юридичної особи № 0583988. Дата реєстрації цих юридичних осіб, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, також збігається. Однак в Єдиному реєстрі відсутній запис про те, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк», такий запис міститься лише в статуті цієї юридичної особи. В Єдиний Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських Формувань, під кодом 05839888 зареєстровано ПАТ «Українська інноваційна компанія». Однак, відсутні відомості про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа. Відтак Велика Палата Верховного Суду у цій справі дійшла висновку, що зміна назви акціонерного товариства (банку) без зміни його організаційно-правової форми, виключення з його назви слова «банк», виключення з видів його діяльності «комерційних банків» (КВЕД:64.19) не є, ані перетворенням цієї юридичної особи в розумінні статті 108 Цивільного кодексу України (стаття 87 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані виділом в розумінні статті 109 ЦК України (стаття 86 Закону України «Про акціонерні товариства»), ані припиненням шляхом злиття, приєднання або поділу в розумінні ст.106 Цивільного кодексу України (статті 83-85 Закону України «Про акціонерні товариства»). Отже, в результаті організаційних змін ПАТ «Укрінбанк» від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року нова банківська установа відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не утворилась.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що фактично суть організаційних змін банку від 13 липня 2016 року зводиться до створення власної процедури виведення проблемного банку з ринку без врахування спеціальної процедури, повноважень Національного Банку України та Фонду, механізмів захисту кредиторів банку, передбаченої банківським законодавством. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства. Правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «Укрінком» щодо передачі прав та обов`язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Відтак Велика Палата Верховного Суду у справі № 925/698/16 дійшла висновку про те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «Укрінком», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку.
Стосовно належного суб`єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб`єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону України про гарантування вкладів. Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтовано висновку про часткове задоволення вимоги позивача, а саме: зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважену особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Укрінбанк» Караченцева Артема Юрійовича надати позивачу ОСОБА_1 копію наказу про її звільнення з посади «начальник відділу розрахунків з персоналом Управління бухгалтерського обліку та звітності Департаменту процедури виведення банку з ринку» на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України з 25.11.2016 року та оригінал трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 із записом про її звільнення з посади «начальник відділу розрахунків з персоналом Управління бухгалтерського обліку та звітності Департаменту процедури виведення банку з ринку» на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України з 25.11.2016 року; стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 464651,16 грн, вихідну допомогу при звільненні в сумі 45000,00 грн, компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 17045,45 грн, компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку в сумі 5454,54 грн, з подальшим вирахуванням із цих сум податків, зборів і обов`язкових платежів.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, тому правових підстав для скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Мізунського Андрія Івановича - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 серпня 2021року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 13 червня 2025 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А.
