Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2025 року
м. Київ
справа № 170/667/21
провадження № 51 - 2473 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021030560000243 від 02 серпня 2021 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,
за ст. 286-1 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_7 на вирок Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286-1 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 ч. 1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням його права керувати транспортними засобами на строк п`ять років.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 01 серпня 2021 року о 19 годині 53 хвилини, будучи у стані алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, керуючи технічно справним мотоциклом марки «Viper», р.н.з. НОМЕР_1 , належним ОСОБА_8 , рухаючись по вулиці Центральна у селі Прип`ять Ковельського району Волинської області у напрямку села Любохини, порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3 «б», «д», 2.9, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху, які перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням суспільно-небезпечних наслідків, і допустив з`їзд із проїзної частини дороги, де наїхав на бетонну основу огорожі моста. Внаслідок таких дій ОСОБА_6 пасажир мотоцикла ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Вироком Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року частково задоволено апеляційну скаргу прокурора, скасовано вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ст. 286-1 ч. 2 КК України покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років. В решті вирок суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції, призначаючи покарання за ст. 286-1 ч. 2 КК України, безпідставно застосував положення ст. 69 ч. 1 КК України та призначив ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі, яке не відповідає особі засудженого та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Зазначає, що, вирішуючи питання про можливість застосування ст. 69 ч. 1 КК України, апеляційний суд не обґрунтував, яким чином встановлені у ОСОБА_6 обставини, що пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Вважає, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 370, 420, 439 КПК України та належним чином не мотивував свого рішення щодо можливості застосування ст. 69 ч. 1 КК України. Звертає увагу на конкретні обставини вчиненого ОСОБА_6 злочину, який, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, що в 11 разів перевищував допустиму норму, грубо порушив 4 пункти правил дорожнього руху, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження. Також вважає, що апеляційний суд не виконав вказівку касаційного суду в постанові від 19 жовтня 2022 року, чим порушив вимоги 439 ч. 4 КПК України.
Заперечення на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходили.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286-1 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Отже, суди зобов`язані встановити не лише наявність цих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК України.
Санкція ст. 286-1 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до восьми років.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10 , не погодившись із вироком суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, вважаючи його м`яким, оскаржила його в апеляційному порядку. Прокурор просила скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ст. 286-1 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 років. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор указувала на те, що наведені судом першої інстанції відомості про особу ОСОБА_6 та обставини, що пом`якшують його покарання, не є такими, які б свідчили про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства шляхом призначення йому із застосуванням ст. 69 КК України покарання більш м`якого, ніж передбачене законом.
Суд апеляційної інстанції, частково погодився із доводами апеляційної скарги прокурора та визнав, що призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції основне покарання у виді штрафу відповідно до ст. 51 КК України є найбільш м`яким, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину внаслідок м`якості та не є необхідним і достатнім для запобігання вчиненню ним інших кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд, врахувавши відомості, які з позитивної сторони характеризують особу засудженого ОСОБА_6 , обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, дійшов висновку про те, що ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, і дають підстави застосувати до нього положення ст. 69 ч. 1 КК України та призначити йому більш м`яке основне покарання у обмеження волі, не зазначене в санкції ст. 286-1 ч. 2 КК України.
Однак колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов до передчасного висновку про те, що зазначені обставини є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, з огляду на таке.
Законодавець виділив підвищену суспільну небезпечність порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння, та посилив відповідальність для таких осіб у ст. 286-1 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 вчинив злочин передбачений ст. 286-1 ч. 2 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, грубо порушив вимоги правил дорожнього руху в стані алкогольного сп`яніння, який більше ніж в 11 разів перевищував допустиму норму для цього стану, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.
За таких конкретних обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а також відомостей про його особу, колегія суддів вважає, що наявність щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування шкоди потерпілому, який не має претензій, не вказують на те, що перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції частини 2 статті 286-1 КК України, в цьому випадку у виді обмеження волі, не забезпечить досягнення мети покарання та виправлення засудженого ОСОБА_6 .
Інші відомості про особу ОСОБА_6 , які з позитивного боку характеризують його особу, не вказують на достатність та співмірність призначеного йому апеляційним судом покарання у виді обмеження волі.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки належним чином не обґрунтовано можливість застосування до ОСОБА_6 ст. 69 ч. 1 КК України в частині переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції частини 2 статті 286-1 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, та відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 п. 1, 2, 3 КПК України є підставами для скасування такого рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора -задоволенню частково.
При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено, призначення йому покарання за ст. 286-1 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 ч. 1 КК України з переходом до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції частини 2 статті 286-1 КК Українислід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м`яким.
Підстав для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 433 ч. 3 КПК України колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_11 ОСОБА_3
