Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2026 року
м. Київ
справа № 170/667/21
провадження № 51 - 2473 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
та в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_6 ,
його захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021035560000243
від 02 серпня 2021 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Прип`ять Ковельського району Волинської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ст. 286-1 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката
ОСОБА_7 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286-1 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69
КК України до покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Прийнято рішення щодо речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
01 серпня 2021 року близько 19 години 53 хвилини ОСОБА_6 , не маючи посвідчення водія відповідної категорії, керуючи у стані алкогольного сп`яніння мотоциклом «Viper», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись
по вул. Центральній в с. Прип`ять у напрямку с. Любохини Ковельського району Волинської області, порушив п. 1.5, п. 2.3 пп. «б», «д», п. 2.9 пп. «а», пункти 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини і здійснив наїзд на бетонну основу огорожі моста, внаслідок чого пасажиру вказаного транспортного засобу ОСОБА_8 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження.
Вироком Тернопільського апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року апеляційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_9 задоволено частково.
Зазначений вирок місцевого суду скасовано в частині призначення покарання, ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ст. 286-1 ч. 2
КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років, а в решті вирок залишено
без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду, пом`якшити призначене
ОСОБА_6 покарання шляхом застосування положень ст. 69 КК України
та призначити йому покарання у виді обмеження волі.
Зазначає, що ОСОБА_6 визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, не судимий, одружений, утримує малолітню дитину, 2024 року народження, має батьків похилого віку, постійне місце реєстрації
та проживання, добровільно відшкодував завдану шкоду, через що до нього відсутні претензії у потерпілого, який також вважав, що покарання у виді обмеження волі буде цілком достатньо для виправлення ОСОБА_6 , а обставини, які обтяжують покарання, відсутні.
Вказує, що апеляційний суд не врахував відомостей з досудової доповіді, позитивну характеристику з Городоцького виправного центру на ОСОБА_6 , критичну оцінку ним своїх дій, його бездоганну поведінку після вчинення злочину, а також те,
що сісти за кермо в стані алкогольного сп`яніння його спровокував потерпілий.
Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо неможливості застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України при призначенні йому показання у виді штрафу, при цьому не врахував та не надав оцінку доводам сторони захисту щодо можливості призначення йому покарання із застосуванням ст. 69
КК України у виді обмеження волі.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження
не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджений у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали
її обґрунтованою та просили її задовольнити.
У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою
і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій
за ст. 286-1 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)
та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого
без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 286-1 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до восьми років.
Положеннями ст. 69 ч. 1 КК України (в редакції Закону від 29 червня 2021 року
№ 1576-IX) передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 внаслідок суворості не відповідають обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.
Приймаючи рішення про неможливість застосування до ОСОБА_6 положень
ст. 69 КК України при призначенні йому покарання за ст. 286-1 ч. 2 КК України, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання
та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції
не мотивував свого рішення щодо необхідності призначення обвинуваченому більш м`якого покарання, ніж передбачено цією нормою кримінального закону. Зокрема апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції були враховані ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу
ОСОБА_6 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався,
за постійним місцем проживання характеризується позитивно, одружений, має
на утриманні малолітню дитину, проживає у родині своїх батьків, а також те,
що після вчинення злочину його поведінка була виключно позитивною. Також місцевим судом були враховані обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , а саме: його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне повне відшкодування потерпілому ОСОБА_8 завданого збитку.
Водночас апеляційний суд зауважив, що положення ст. 69 КК України
є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є не лише встановлення кількох пом`якшуючих обставин,
а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом
з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте, у будь-якому разі обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання у межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
Однак, як зазначив суд апеляційної інстанції, у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції не обґрунтував, чому він вважає, що щире каяття та активне сприяння ОСОБА_6 розкриттю злочину, добровільне відшкодування ним завданого збитку і позиція потерпілого є обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення настільки,
що це дає підстави перейти до застосування більш м`якого виду покарання,
з урахуванням санкції ст. 286-1 ч. 2 КК України, якою не передбачено альтернативних позбавленню волі покарань.
Врахував апеляційний суд і конкретні обставини й наслідки вчиненого злочину ОСОБА_6 , який грубо порушив правила дорожнього руху в стані алкогольного сп`яніння, ступінь котрого в більше ніж у 11 разів перевищував допустиму норму, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Таким чином, ураховані судом першої інстанції обставини і дані, які позитивно характеризують особу ОСОБА_6 , на які також звертала увагу сторона захисту
під час апеляційного розгляду, в тому числі ідосудову доповідь та характеристику з виправного центру, суд апеляційної інстанції не визнав такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення і дають достатні підстави для застосування до нього положень ст. 69 КК України при призначенні основного покарання.
Натомість, врахувавши зазначені обставини і дані про особу ОСОБА_6 , апеляційний суд призначив йому згідно санкції ст. 286-1 ч. 2 КК України основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на мінімальний строк.
Отже, апеляційний суд урахував дані та обставини, на які посилається захисник
в касаційній скарзі, зокрема ті, що пом`якшують покарання ОСОБА_6
і характеризують його особу, не визнавши їх достатніми для призначення останньому більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.
Доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо неможливості застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України
при призначенні показання у виді штрафу та при цьому не обґрунтовував неможливість призначення йому із застосуванням вказаної статті покарання у виді обмеження волі, є безпідставні, оскільки, як убачається з оскаржуваного вироку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 439 КПК України при новому апеляційному розгляді врахував вказівки суду касаційної інстанції, наведені в постанові Верховного Суду від 03 червня 2025 року.
В цій постанові суд касаційної інстанції, скасовуючи попередній вирок Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, яким ОСОБА_6 за ст. 286-1 ч. 2
КК України було призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років, зазначив, що у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено, призначення йому покарання за ст. 286-1 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 ч. 1 КК України з переходом до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не передбаченого в санкції зазначеної норми кримінального закону, слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та м`яким.
Таким чином, призначене ОСОБА_6 апеляційним судом за результатом нового розгляду покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, воно забезпечить дотримання засад призначення покарання, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 ,
а також пропорційним і таким, що відповідає тяжкості кримінального правопорушення, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності
та відповідає відомостям про особу винного. Обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через суворість за матеріалами провадження не встановлено.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України
є законним, обґрунтованим і мотивованим.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника
та зміни вироку апеляційного суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Тернопільського апеляційного суду від 06 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
