Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
04 травня 2026 року
м. Київ
справа № 2-110/1529/12
провадження № 61-2730ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нан Дмитро Миколайович, на постанову Одеського апеляційного
суду від 13 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Білгород-Дністровська районна державна адміністрація), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (правонаступником якої
є Державна інспекція архітектури та містобудування України), про визнання права власності на нежитлову будівлю,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Білгород-Дністровська районна державна адміністрація), у якому просив визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, що розташована на території 1-го км Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю, розташовану на території 1-го км Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного природного парку «Тузловські лимани» та заявою першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації про приєднання до апеляційної скарги на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року.
Постановою Верховного Суду від 31 липня 2024 року касаційні скарги Національного природного парку «Тузловські лимани» та Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації задоволено.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2026 року апеляційну скаргу Національного природного парку «Тузловські лимани», яка подана адвокатом Поповим Максимом Миколайовичем, та особи, що приєдналася до апеляційної скарги - першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, задоволено.
Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
02 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нан Д. М.,
засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 13 січня 2026 року, повний текст якої складено 22 січня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2026 року касаційну скаргу представника Дондова М. І. залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для подання нової редакціїкасаційної скарги та докази її надсиланняучасникам справи, із зазначенням конкретної (конкретних) підстави (підстав) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та її (їх) належним обґрунтуванням, сплати судового збору та доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Вимоги ухвали представник заявника виконав.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2026 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нан Д. М. повторно залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для уточнення відомостей щодо ціни позову (вартості спірної нежитлової будівлі).
На виконання вимог вказаної ухвали, представник заявника направив до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, до якої долучив звіт про оцінку нежитлової будівлі, загальною площею 12,9 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого встановлено, що його вартість становить 100 000 грн.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання
права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є вимога про визнання права власності на нежитлову будівлю, що розташована на території 1-го км Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.
У постанові від 25 серпня 2020 року в справі № 910/13737/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися в ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року в справі
№ 907/9/17).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
З матеріалів касаційного оскарження та оскаржуваних судових рішень, встановлено, що ціна позову (вартість нежитлової будівлі) становить 100 000 грн, що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (266 240,00 грн).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
В обґрунтування касаційної скарги представник заявника посилається на підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що вказана
справа становить значний суспільний інтерес, оскільки спір стосується об`єкта
природно-заповідного фонду.
Доводи скарги про те, що справа становить суспільний інтерес, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів.
У справі, що становить значний суспільний інтерес та яка може бути допущена до розгляду Верховним Судом у касаційному порядку з метою перегляду судових рішень, мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону. Водночас, має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов`язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.
Також особа, яка подає касаційну скаргу у малозначній справі, зобов`язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судового рішення у його справі до перегляду Верховним Судом.
З огляду на викладене заявник не обґрунтував необхідність відкриття касаційного провадження в справі, судові рішення в якій не підлягають касаційному оскарженню.
Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої він є.
Крім того, посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Касаційна скарга хоча й містить доводи щодо порушення судами норм процесуального права, однак підстав, які б слугували обов`язковому скасуванню судових рішень, зазначених в частині першій статті 411 ЦПК України, в них не зазначено.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Оскільки представник заявник оскаржив судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нан Дмитро Миколайович, на постанову Одеського апеляційного суду від 13 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області (правонаступником якої є Білгород-Дністровська районна державна адміністрація), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (правонаступником якої є Державна інспекція архітектури та містобудування України), про визнання права власності на нежитлову будівлю.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська
