Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2026 року
м. Київ
справа № 607/15056/21
провадження № 51 - 101 км 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
та в режимі відеоконференції:
представника потерпілої ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,
особи, кримінальне провадження
щодо якої закрито судом, ОСОБА_8 ,
його захисника адвоката ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210010000498
від 15 лютого 2019 року, щодо
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Юрово Макар`ївського району Костромської області РФ, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за ст. 206-2 ч. 3, ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 3, ст. 358 ч. 4 КК України,
за касаційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня
2025 року щодо ОСОБА_8 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 грудня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ст. 206-2 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати керівні посади
в підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, займатися діяльністю, пов`язаною із організаційно-розпорядчими функціями на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності на строк 3 роки та конфіскацією майна.
Його ж на підставі ст. 49 ч. 1 пунктів 2, 3 КК України звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених
ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 3, ст. 358 ч. 4 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто
на її користь з ОСОБА_8 124 333 грн і 100 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.
Прийнято рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим, засуджено та звільнено
від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень
за таких обставин.
ОСОБА_8 за обставин, детально викладених у вироку, з метою протиправного заволодіння майном ТОВ Фірма «Найс ЛТД», у січні-лютому 2015 року підробив,
в тому числі повторно, офіційні документи - протоколи № 1, 2 Загальних зборів учасників вказаного товариства, призначивши себе його директором
з повноваженнями вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, зокрема
й підписувати договори, затвердив нову редакцію статуту та використав вказані підроблені документи, подавши їх державному реєстратору з метою внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також для отримання дублікатів договорів дарування земельної ділянки 0,10 га та домоволодіння АДРЕСА_2 площею 297,2 кв. м на вул. Підволочиське шосе, 3 км у с. Смиківці Тернопільського району Тернопільської області.
18 лютого 2015 року ОСОБА_8 використав завідомо підроблений офіційний документ - протокол № 1 Загальних зборів учасників ТОВ Фірма «Найс ЛТД», надавши його нотаріусу Тернопільського міського нотаріального округу
ОСОБА_10 з метою отримання дублікатів вказаних договорів дарування,
а 23 лютого 2015 року надав зазначені завідомо підроблені протоколи приватному нотаріусу Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_11 та уклав договори купівлі-продажу про відчуження ТОВ Фірма «Найс ЛТД» на користь
ТОВ «Інтербілд-2014» вказаних вище земельної ділянки й домоволодіння, спричинивши матеріальні збитки ТОВ Фірма «Найс ЛТД», зокрема учасникам цього товариства ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , пропорційно їх частці у Статутному фонді, на загальну суму 836 830 грн, що є великою матеріальною шкодою.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишено без задоволення, вирок місцевого суду в частині його засудження за ст. 206-2 ч. 3 КК України скасовано, на підставі ст. 49 ч. 1 п. 4
КК України ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення вказаного кримінального правопорушення у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрито згідно зі ст. 284 ч. 2 п. 1
КПК України.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 залишено без розгляду.
Прийнято рішення щодо процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.
У решті вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на його доводи щодо умисного ухилення ОСОБА_8 від суду на стадії апеляційного провадження протягом 257 днів під виглядом проходження військової служби, а також
не врахував, що ОСОБА_8 з метою уникнення кримінальної відповідальності
не з`явився в судове засідання місцевого суду 23 травня 2023 року, за що на нього було накладено грошове стягнення.
Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував положення ст. 49
КК України та звільнив ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 206-2 ч. 3 КК України.
У запереченнях на касаційну скаргу захисник особи, кримінальне провадження щодо якої закрито судом, ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 просить залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених представником потерпілої доводів.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу представника потерпілої не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду. 30 квітня 2026 року від потерпілої ОСОБА_6 надійшло клопотання про розгляд справи без її участі. Заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання,
не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Представник потерпілої у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу, вважав
її обґрунтованою та просив задовольнити.
У судовому засіданні ОСОБА_8 , його захисник, прокурор вважали касаційну скаргу необґрунтованою і просили залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави в особі відповідного суду від офіційного осуду, призначення покарання та визнання судимою особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у випадках, передбачених КК України та у порядку, встановленому КПК України.
Застосування інституту давності обумовлене зменшенням суспільної небезпечності кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила внаслідок спливу певного проміжку часу.
Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті
та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого
є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення,
від кримінальної відповідальності.
Частиною першою статті 49 КК України передбачено, що особа звільняється
від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі,
чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; 3) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Тобто вказаною нормою встановлено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється
від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, їх відновлення, зупинення і переривання.
Згідно з висновком про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду
від 05 квітня 2021 року в справі № 328/1109/19, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ст. 49 ч. 1 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа
не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.
Перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, котра вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цьому разі перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням
або її затримання. Одночасно факт умисного вчинення особою будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційовані строки, визначені в ст. 49 ч. 1 КК України. У цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду: п`ятнадцять років з часу вчинення злочину, п`ять років - з часу вчинення кримінального проступку. За таких обставин час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися
від слідства або суду, не втрачає свого значення, а зберігається і зараховується
до загального строку давності, що продовжує спливати. Крім того, до загального строку також зараховується період такого ухилення, а також проміжок часу,
що пройшов із дня з`явлення особи із зізнанням або затримання до дня набрання вироком законної сили.
Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року в справі
№ 735/1121/20, у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ст. 49 ч. 1 КК України, подовженого на період ухилення. Закінчення загальних строків, установлених
ст. 49 ч. 2 КК України (п`ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п`ять років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності
у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений
на час ухилення.
Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.
Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний
чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку
(ст. 285 КПК України).
Згідно зі ст. 286 частинами 1, 4 КПК України звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Відповідно до вимог ст. 284 ч. 2 п. 1 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність (ст. 288 ч. 3
КПК України).
Вказані вище норми процесуального закону та вимоги ст. 49 КК України
є імперативними, оскільки передбачають не право, а обов`язок суду невідкладно розглянути питання звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження,
що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна зі сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24 травня
2018 року в справі № 200/4664/14-к, від 19 листопада 2019 року в справі
№ 345/2618/16-к, від 29 вересня 2021 року в справі № 409/1465/16-к.
Положення ст. 49 ч. 1-3 КК України, якими передбачено підстави та умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, не наділяють суд дискрецією. Адже законодавець чітко визначив, що суд звільняє від кримінальної відповідальності особу у разі існування підстав для застосування положень ст. 49 КК України. Ця підстава звільнення від кримінальної відповідальності є безумовною, на відміну від інших, наприклад, передбачених
статтями 47, 48 КК України, в яких вказано, що суд може звільнити особу
від кримінальної відповідальності.
Передбачений ст. 49 КК України вид звільнення від кримінальної відповідальності застосовується за наявності трьох умов: 1) закінчення зазначених у законі строків; 2) не вчинення протягом цих строків нового кримінального правопорушення певного ступеня тяжкості; 3) не ухилення особи від слідства або суду.
Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ст. 49 ч. 1 пунктами 1-3 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого на звільнення
на підставі спливу строків давності.
Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 206-2 ч. 3, ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 3, ст. 358 ч. 4 КК України, які скоєні у січні-лютому 2015 року.
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 грудня 2024 року ОСОБА_8 засуджено за ст. 206-2 ч. 3 КК України з призначенням покарання, водночас на підставі ст. 49 ч. 1 пунктів 2, 3 КК України звільнено
від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 3, ст. 358 ч. 4 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.
Не погодившись з вироком місцевого суду в частині засудження ОСОБА_8
за ст. 206-2 ч. 3 КК України, обвинувачений оскаржив вказане судове рішення
до апеляційного суду.
Вирок місцевого суду, а також ухвала апеляційного суду в частині залишення
без зміни суду першої інстанції щодо звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ст. 358 ч. 1, ст. 358 ч. 3, ст. 358 ч. 4 КК України в касаційному порядку ніким не оскаржуються.
Відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене
ст. 206-2 ч. 3 КК України, є тяжким злочином.
Строк давності за вчинення злочину, передбаченого ст. 206-2 ч. 3 КК України, складає 10 років (ст. 49 ч. 1 п. 4 КК України).
На стадії апеляційного провадження, 03 грудня 2025 року ОСОБА_8 подав
до апеляційного суду клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за ст. 206-2 ч. 3 КК України на підставі ст. 49 цього Кодексу
у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження.
У судовому засіданні 30 грудня 2025 року ОСОБА_8 та його захисник підтримали вказане клопотання, проти задоволення якого не заперечувала і прокурор, у зв`язку із чим суд апеляційної інстанції роз`яснив ОСОБА_8 його права та наслідки закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави
(т. 3, а.к.п. 160-161, аудіозапис судового засідання).
Заперечення представника потерпілої проти звільнення ОСОБА_8
від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності
та закриття кримінального провадження були враховані апеляційним судом, проте
це не є перешкодою для прийняття судом такого рішення.
З наведеного вбачається, що за наявності всіх встановлених законом умов, суд апеляційної інстанції прийняв обґрунтоване рішення про звільнення ОСОБА_8
від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності
та закриття кримінального провадження, яке належним чином мотивував.
При цьому, доводи представника потерпілої про те, що ОСОБА_8 ухилявся
від досудового розслідування, через що строк давності зупинявся, апеляційний суд взяв до уваги при його обрахуванні, подовживши цей строк на відповідні підтверджені періоди ухилення ОСОБА_8 від досудового розслідування.
Під ухиленням від досудового розслідування або суду з погляду застосування
ст. 49 КК України слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходи, спрямовані на розшук
і затримання правопорушника (нез`явлення без поважних причин за викликом
до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів,
які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). При цьому факт ухилення необхідно зафіксувати у відповідних процесуальних документах. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. При з`ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від досудового розслідування
або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила кримінальне правопорушення. Це має бути особа,
яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов`язана з`являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати
в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов`язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов`язку.
Суд апеляційної інстанції врахував, що досудове розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_8 тричі зупинялося у зв`язку із оголошенням останнього в розшук, а саме: з 26 січня по 26 березня 2021 року (58 днів),
з 17 по 27 травня 2021 року (9 днів) та з 16 червня по 05 серпня 2021 року (49 днів).
Оскільки інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, передбачене за ст. 206-2 ч. 3 КК України, було вчинене 23 лютого 2015 року, апеляційний суд дійшов висновку, що десятирічний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин закінчився 23 лютого 2025 року, а з урахуванням подовження вказаного строку на 116 днів ухилення ОСОБА_8 від досудового розслідування давність закінчилась 19 червня 2025 року.
Інших даних щодо ухилення ОСОБА_8 від досудового розслідування та суду
і оголошення його в розшук у матеріалах кримінального провадження немає, також доказів на підтвердження цієї обставини не долучено і до касаційної скарги.
Застосування до ОСОБА_8 ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2023 року грошового стягнення за неявку
без поважних причин у вказане судове засідання за обставин вказаного кримінального провадження не свідчить про вчинення ним умисних дій з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене.
За змістом ст. 335 КПК України, у разі якщо обвинувачений ухилився від явки
до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання
або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.
У разі встановлення факту призову обвинуваченого для проходження військової служби за призовом під час мобілізації приписи зазначеної норми процесуального закону покладають на суд обов`язок зупинити судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби.
У судовому засіданні апеляційного суду 25 березня 2025 року було встановлено,
що ОСОБА_8 був призваний на військову під час мобілізації, що підтверджено витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині)
від 02 березня 2025 року № 61 та довідкою командира військової частини
від 10 березня 2025 року № 180.
У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції ухвалою 25 березня 2025 року зупинив провадження у справі до звільнення ОСОБА_8 з військової служби
(т. 3, а.к.п. 126-131). У подальшому, встановивши, що підстави для зупинення провадження відпали, оскільки згідно з наказом командира дисциплінарного батальйону ІНФОРМАЦІЯ_3 (по АДРЕСА_3 ) від 25 червня 2025 року № 32-РС ОСОБА_8 було звільнено
з військової служби, апеляційний суд 10 грудня 2025 року відновив провадження
у справі.
Період з 25 березня 2025 року по 10 грудня 2025 року, на який ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 25 березня 2025 року зупинялося кримінальне провадження відповідно до вимог ст. 335 КПК України у зв`язку
із проходженням ОСОБА_8 військової служби, не зупиняв перебігу строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, а тому доводи представника потерпілої про ухилення останнього від суду на стадії апеляційного провадження протягом 257 днів є необґрунтованими.
Отже, факт проходження ОСОБА_8 військової служби встановлений апеляційним судом, а обґрунтованість мобілізації ОСОБА_8 не є предметом перевірки суду касаційної інстанції відповідно до ст. 433 КПК України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, розглянувши змінену апеляційну скаргу ОСОБА_8 з клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності за ст. 206-2 ч. 3 КК України в зв`язку із закінченням строків давності, урахувавши заперечення представника потерпілої щодо задоволення вказаного клопотання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність його задоволення, скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування ухвали апеляційного суду, не виявлено.
За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_8 й призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня 2025 року щодо ОСОБА_8 без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілої
ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
