Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2026 року
м. Київ
справа №400/14430/23
адміністративне провадження № К/990/16820/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І. В.,
суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року (cуддя-доповідач Джабурія О. В., судді: Кравченко К. В., Вербицька Н. В.) у справі № 400/14430/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, скаржниця) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просила:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачці у виплаті грошового забезпечення разом з додатковою винагородою за період з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року;
- зобов`язати військову частини НОМЕР_1 видати наказ, яким внести зміни до наказу № 202 від 17 липня 2023 року, змінивши період, за який належить здійснити виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди у встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року ОСОБА_2 розмірах водію взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , зазначивши додатково період виплати з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року.
2. На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що її чоловік ОСОБА_2 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до акта настання смерті від 28 червня 2022 року встановлено, що 08 березня 2022 року близько 09 годин у зоні бойових дій у населеному пункті Іванівка Донецької області, під час виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини та територіальній цілісності, відсічі і стримуванні збройної агресії з боку Збройних Сил Російської Федерації ОСОБА_2 загинув. Позивачка отримала про це сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_1 18 лютого 2023 року. У подальшому звернулася до Корабельного суду м. Миколаєва та в судовому порядку встановила факт смерті чоловіка. ОСОБА_2 звільнено з військової частини НОМЕР_1 лише 17 липня 2023 року у зв`язку зі смертю. Позивачка вважає, що оскільки юридично факт смерті її чоловіка встановлено 23 березня 2023 року, а зі служби він звільнений 17 липня 2023 року, то до часу звільнення зі служби, відповідач повинен нараховувати йому грошове забезпечення.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 у період з 08 березня 2022 року по 17 липня 2023 року не перебував у статусі безвісно відсутнього, а за таких обставин у відповідача не було жодних підстав для нарахування йому грошового забезпечення з 01 квітня 2022 року.
5. Не погоджуючись із рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду, позивачка подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
6. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті грошового забезпечення разом з додатковою винагородою за період з 01 квітня 2022 року по 01 липня 2022 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 видати наказ, яким внести зміни до наказу № 202 від 17 липня 2023 року, змінивши період за який належить здійснити виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди у встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року розмірах водію взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , зазначивши додатково період виплати з 01 квітня 2022 року по 01 липня 2022 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
7. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з моменту складання акта про настання смерті військовослужбовця (в умовах воєнного стану) військовою частиною НОМЕР_2 документально засвідчено факт смерті військовослужбовця. А тому до складання вищезазначеного акта військова частина НОМЕР_2 повинна була нараховувати грошове забезпечення солдату ОСОБА_2 у визначеному розмірі.
8. П`ятий апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 04 березня 2025 року заяву позивачки про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено по справі додаткове судове рішення, яким стягнуто з військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
9. Не погоджуючись із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року, позивачка звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
10. На обґрунтування касаційної скарги позивачка зазначила, що суд апеляційної інстанції дійшовши висновку, що грошове забезпечення військовослужбовця повинно нараховуватись та виплачуватись до моменту складання акта про настання смерті, фактично проігнорував положення інструкцій з організації обліку особового складу Збройних Сил України, відповідно до яких військовослужбовець, перебуваючи у списку особового складу військової частини, повинен обліковуватись та мати певний статус. Від наявності певного статусу та обліку військовослужбовця в списку особового складу залежить застосування положень: Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року № 745/32197 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 260); Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісти відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (далі - Порядок № 884); Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».
11. На думку позивачки, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до пункту 7.2 Розділу VII Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 року № 333 смерть (загибель) військовослужбовця повинна бути зареєстрована в органах ДРАЦС, а для тих, які перебувають за кордоном, - у дипломатичних представництвах (консульських установах) України.
12. Посилається на те, що виплата грошового забезпечення здійснюється, зокрема у разі визнання військовослужбовця у встановленому законом порядку померлим.
13. Суд апеляційної інстанції у цій справі фактично надав перевагу акта про встановлення смерті особи, складеному через три місяці після ймовірної загибелі військовослужбовця над рішенням суду про встановлення факту смерті особи. Також безпідставно вважав доведеною обставину не перебування її чоловіка в статусі безвісно відсутнього.
14. Позивачка вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про неперебування її чоловіка у статусі безвісно відсутнього є необґрунтованим, передчасним та таким, що зроблений за відсутності повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення цієї справи.
15. Звертає увагу, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував Порядок № 884, який регулює спірні правовідносини та невірно визначив періоди нарахування та виплати грошового забезпечення. На думку позивачки, у спірних правовідносинах період виплати грошового забезпечення повинен визначатись не до моменту складання акта про настання смерті, а до моменту встановлення факту смерті її чоловіка.
16. З урахуванням наведеного вище, позивачка просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року в частині визначення періодів нарахування та виплати грошового забезпечення, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а в іншій частині залишити без змін.
Позиція інших учасників справи
17. На момент розгляду справи, відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надходив.
18. Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Рух касаційної скарги
19. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 травня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 400/14430/23, а ухвалою від 14 травня 2026 року справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
20. ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 18 березня 1975 року.
21. З 25 лютого 2022 року ОСОБА_2 проходив військову службу за мобілізацією на посаді водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 .
22. 08 березня 2022 року під час бойового зіткнення з противником у населеному пункті Іванівка Донецької області, ОСОБА_2 отримав кульове поранення несумісне з життям. Обставини в зоні ведення боїв, не дали змоги евакуювати тіло загиблого.
23. За цим фактом у військовій частині проведено службове розслідування, за результатами якого складено акт № 61 від 28 червня 2022 року, яким підтверджено факт смерті ОСОБА_2 .
24. 18 лютого 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслано на адресу позивачки сповіщення № 162 про загибель її чоловіка ОСОБА_2 .
25. У березні 2023 року позивачка звернулась до Корабельного районного суду м. Миколаєва з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_2 .
26. 23 березня 2023 року рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва у справі № 488/614/23 заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 в
селі Іванівка Донецької області, Україна. 27 . 31 березня 2023 року Корабельним відділом ДРАЦС видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті
Україна, Донецька область, с. Іванівка. 28 . 17 липня 2023 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в результаті отримання кульового поранення несумісного з життям, виключено зі списків особового складу військової частини.
29. Грошове утримання військовослужбовця за лютий-березень 2022 року виплачено ОСОБА_1 , у тому числі з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року.
30. З квітня 2022 року військової частиною припинено нарахування та виплату грошового утримання військовослужбовця ОСОБА_2 .
31. У вересні 2023 року позивачка звернулась до командування військової частини НОМЕР_1 про виплату грошового забезпечення загиблого чоловіка ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року.
32. 06 вересня 2023 року командування військової частини НОМЕР_1 відмовило ОСОБА_2 у нарахування грошового забезпечення за її загиблого чоловіка за період з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року.
33. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції судом зроблено запити до військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо надання інформації та документів стосовно обліку військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5, водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 у періоди з 08 березня 2022 року по 28 червня 2022 року та з 28 червня 2022 року по 17 липня 2023 року.
34. На виконання вимог ухвали від військової частини НОМЕР_1 надійшли копії наказів щодо військовослужбовця ОСОБА_2 .
35. Так, відповідно до наданого витягу із наказу військової частини НОМЕР_1 від 22 березня 2022 року № 66 «рядового ОСОБА_2 , водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , наказом Головнокомандуючого Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 березня 2022 року № 31-РС зарахованого у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , з 23 березня 2022 року вважати таким, що здав справи та посаду водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 ».
36. Згідно з витягом із наказу військової частини НОМЕР_1 від 17 липня 2023 року № 202 «Скасовано підпункт 73. пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 березня 2022 року № 66 в редакції наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 серпня 2022 року № 202, щодо зарахування у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , рядового ОСОБА_2 , водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , у зв`язку з не прибуттям до військової частини НОМЕР_2 , через загибель.
37. Підстава: рапорт підполковника ОСОБА_3 (вх. № 10163/р від 17 липня 2023 року)».
38. Крім цього, 01 серпня 2022 року наказом № 202 « 94. Підпункт 73. пункту 3. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 березня 2022 року № 66 скасувати та викласти у наступній редакції:
« 3.73. Рядового ОСОБА_2 , водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 , наказом Головнокомандуючого Збройних Сил України (по особовому складу) від 22 березня 2022 року №31 - РС зарахованого у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , з 31 березня 2022 року вважати таким, що здав справи та посаду водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 . Основну щорічну відпустку за 2022 рік не використав. З 31 березня 2022 року виключити зі списків особового складу частини, зняти зі всіх видів забезпечення. Видати грошовий та речовий атестати та направити для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ….»
39. Військова частина НОМЕР_2 вимоги ухвали суду апеляційної інстанції стосовно обліку військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , водія взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 у періоди з 08 березня 2022 року по 28 червня 2022 року та з 28 червня 2022 року по 17 липня 2023 року не виконала, інформації не надала.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
40. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
41. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
42. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
43. У справі, що розглядається, позивачка просить визнати дії відповідача протиправними та виплатити їй грошове забезпечення разом з додатковою винагородою ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року.
44. Касаційне провадження у справі відкрито з огляду на потребу перевірити доводи скаржниці щодо наявності підстав для оскарження рішення суду апеляційної інстанції, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
45. За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
46. Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
47. Відповідно до статті 12 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
48. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
49. Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
50. Частинами другою-четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
51. Згідно із частиною 61 статті 18 Закону № 2011-XII, членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.
52. Пунктом 6 статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або до визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи оголошення померлими; у всіх випадках - не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
53. Виплата грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими врегульована розділом ХХХ Порядку № 260.
54. Пунктом 1 розділу ХХХ Порядку № 260 визначено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі, якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
55. Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату (пункт 2 розділу ХХХ Порядку №260).
56. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
57. У зв`язку з уведенням воєнного стану, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 ( далі - Постанова КМУ №168), якою запроваджено додаткові виплати для військовослужбовців.
58. Так, відповідно до пункту 1 цієї постанови ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
59. За наслідками системного аналізу наведених норм слід розмежовувати правовий режим виплати належного, але не отриманого військовослужбовцем грошового забезпечення у разі його смерті або загибелі, та правовий режим виплати грошового забезпечення членам сім`ї військовослужбовця, захопленого в полон, інтернованого або зниклого безвісти. У разі встановленої смерті військовослужбовця виплаті членам сім`ї підлягає грошове забезпечення, право на яке виникло до дня смерті або загибелі, тоді як Порядок № 884 застосовується за наявності правового режиму полону, інтернування або зникнення безвісти.
60. Пунктом 5 Порядку № 884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.
61. Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: (І) подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; (ІІ) подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; (ІІІ) подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; (IV) з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
62. Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
63. Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено в судовому порядку.
64. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
65. Предметом спору у цій справі є правомірність відмови військової частини у виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, за військовослужбовця ОСОБА_2 за період з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року, а також похідна вимога про зобов`язання військової частини внести зміни до наказу № 202 від 17 липня 2023 року в частині визначення періоду, за який належить здійснити такі виплати.
66. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 з 25 лютого 2022 року проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . 08 березня 2022 року під час бойового зіткнення з противником у населеному пункті Іванівка Донецької області ОСОБА_2 отримав поранення, несумісне з життям. Тіло військовослужбовця не було евакуйоване у зв`язку з обставинами в зоні ведення бойових дій.
67. За цим фактом у військовій частині проведено службове розслідування, за результатами якого складено акт № 61 від 28 червня 2022 року, яким підтверджено факт смерті ОСОБА_2 18 лютого 2023 року позивачці направлено сповіщення № 162 про загибель її чоловіка. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2023 року у справі № 488/614/23 встановлено факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Іванівка Донецької області. 31 березня 2023 року органом державної реєстрації актів цивільного стану видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 . 17 липня 2023 року наказом командира військової частини ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини у зв`язку із загибеллю.
68. Також судами встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовця за лютий-березень 2022 року було виплачено ОСОБА_1 , у тому числі з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168. З квітня 2022 року військова частина припинила нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 .
69. Верховний Суд звертає увагу, що правовідносини, пов`язані з відсутністю евакуйованого тіла військовослужбовця, неможливістю встановити його місцеперебування, відсутністю належного підтвердження смерті та невизначеністю щодо подальшої долі особи, мають оцінюватися з урахуванням гарантійного призначення законодавства про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей. Такий підхід спрямований на те, щоб члени сім`ї військовослужбовця не зазнавали негативних майнових наслідків через обставини, що не залежать від них, зокрема через неможливість евакуації тіла, складність документування подій у зоні бойових дій або тривалу невизначеність щодо долі військовослужбовця.
70. За змістом Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особа набуває відповідного статусу з моменту внесення відомостей про неї до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вважається такою з моменту подання заяви про факт її зникнення. Тому, якщо тіло військовослужбовця не евакуйоване, його місцеперебування не встановлене, а наявні матеріали не дають достатніх підстав для висновку про достовірно встановлену смерть, відповідні суб`єкти владних повноважень мають перевірити наявність підстав для застосування правового режиму особи, зниклої безвісти за особливих обставин, у тому числі шляхом належного службового, облікового та реєстрового реагування, організації розшуку і розгляду питання про виплати членам сім`ї відповідно до Порядку № 884.
71. Водночас наведений гарантійний підхід не звільняє суд від обов`язку встановити, який саме правовий режим підлягає застосуванню у конкретній справі. Внутрішній акт військової частини або інший службовий документ може мати доказове та кадрово-облікове значення, однак сам по собі не повинен підміняти процедури, передбачені законодавством про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, якщо смерть не встановлена належним чином або доказова база не усуває обґрунтованої невизначеності щодо долі військовослужбовця. Водночас, якщо на момент вирішення спору смерть особи вже встановлена судовим рішенням у певний час і на підставі такого рішення проведено державну реєстрацію смерті, суд має оцінювати спірні правовідносини з урахуванням цього юридичного факту.
72. Законодавство розмежовує різні правові режими: смерть або загибель військовослужбовця; безвісну відсутність; оголошення особи померлою; встановлення факту смерті особи в певний час; державну реєстрацію смерті як акта цивільного стану; кадрове виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
73. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII загиблий або померлий військовослужбовець виключається зі списків особового складу військової частини з наступного після загибелі або смерті дня, тоді як військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, - з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Це нормативне розмежування має істотне значення для визначення правового режиму спірних виплат.
74. Порядок № 260, у редакції, чинній у відповідний період спірних правовідносин, передбачає, що у разі смерті або загибелі військовослужбовця членам його сім`ї виплачується належне, але не отримане ним до дня смерті або загибелі грошове забезпечення, у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер або загинув. Натомість виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, інтернованим у нейтральних державах або безвісно відсутнім, здійснюється відповідно до Порядку № 884.
75. За змістом Порядку № 884 його застосування пов`язується з наявністю правового режиму полону, заручництва, інтернування або безвісної відсутності військовослужбовця. Цей Порядок не є універсальним механізмом виплати грошового забезпечення в усіх випадках, коли кадрове оформлення смерті або державна реєстрація смерті відбулися пізніше фактичної дати загибелі.
76. За змістом статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться, зокрема, на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або рішення суду про оголошення її померлою. Ці юридичні конструкції мають різну правову природу. Встановлення факту смерті особи в певний час підтверджує смерть як подію, що настала у визначений момент. Оголошення особи померлою застосовується тоді, коли смерть безпосередньо не встановлена, однак закон допускає юридичне припущення смерті за наявності передбачених умов.
77. Отже, загальний гарантійний підхід у справах про осіб, які можуть бути зниклими безвісти за особливих обставин, застосовується насамперед тоді, коли смерть особи не встановлена, а існує правова і фактична невизначеність щодо її місцеперебування, стану та подальшої долі. Натомість, якщо на момент вирішення адміністративного спору вже існує судове рішення про встановлення факту смерті особи в певний час і на його підставі проведено державну реєстрацію смерті, правова ситуація підлягає оцінці з урахуванням цього юридичного факту.
78. У цій справі на час звернення до суд з позовом вже існувало рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 березня 2023 року у справі № 488/614/23, яким встановлено факт смерті ОСОБА_2 саме ІНФОРМАЦІЯ_3 . На підставі цього рішення 31 березня 2023 року органом державної реєстрації актів цивільного стану видано свідоцтво про смерть. Отже, на момент вирішення спору в адміністративній справі суд мав справу не з ситуацією невизначеності долі військовослужбовця, а з юридичним фактом смерті, установленим судовим рішенням у конкретний час.
79. Судами встановлено, що відомості про ОСОБА_2 не були внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Водночас у межах цієї справи позивач не оскаржує дії чи бездіяльність уповноважених суб`єктів щодо невнесення таких відомостей до Реєстру.
80. Отже, предметом перевірки у цій справі є не правомірність невнесення особи до Реєстру та неналежність оформлення її статусу як особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а правомірність відмови у виплаті грошового забезпечення за період після дати смерті, встановленої чинним судовим рішенням і зареєстрованої в установленому порядку.
81. За такого предмета спору та встановлених судами обставин ретроспективне застосування до спірного періоду правового режиму зникнення безвісти є неможливим саме в цій справі. Інший підхід означав би застосування законодавства про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, до періоду, щодо якого вже існує чинне судове рішення про встановлення факту смерті та проведена на його підставі державна реєстрація смерті, без оспорення юридичних підстав такого правового стану.
82. При цьому наведений висновок не може тлумачитися як заперечення загального права членів сім`ї військовослужбовця на захист у випадках, коли тіло не евакуйоване, смерть не встановлена, а доля особи залишається невизначеною. У таких ситуаціях законодавство про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, Порядок № 884 та відповідні реєстрові механізми мають застосовуватися як гарантія прав особи та її сім`ї. Однак у цій конкретній справі зазначені гарантії не можуть бути застосовані ретроспективно до періоду після дати смерті, встановленої судовим рішенням, оскільки на час вирішення спору смерть ОСОБА_2 була встановлена саме як факт, що настав 08 березня 2022 року.
83. Не змінює цього висновку й та обставина, що наказ про виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу військової частини було видано 17 липня 2023 року. Такий наказ має кадрово-обліковий характер і повинен відображати наслідки вже встановленої юридично значущої події - смерті або загибелі військовослужбовця. Дата видання цього наказу сама по собі не змінює дати смерті, не продовжує проходження військової служби після смерті та не є самостійною матеріально-правовою підставою для нарахування грошового забезпечення за період після смерті.
84. Так само дата складення акта про настання смерті не може сама собою визначати період, за який підлягає виплаті грошове забезпечення. Акт військової частини має доказове та службово-облікове значення. Якщо в подальшому судовим рішенням установлено, що смерть настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , а на підставі такого рішення проведено державну реєстрацію смерті, дата складення службового акта не може розглядатися як самостійна відсічна дата для виплат.
85. З огляду на встановлення факту смерті ОСОБА_2 08 березня 2022 року та виплату позивачці грошового забезпечення за лютий-березень 2022 року, у тому числі з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову за період з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року є по суті обґрунтованим.
86. Верховний Суд виходить із того, що для правильного вирішення цього спору визначальним є не саме по собі розмежування правових режимів смерті, безвісної відсутності, оголошення особи померлою, державної реєстрації смерті та кадрового виключення зі списків особового складу, а наявність у спірних правовідносинах чинного судового рішення про встановлення факту смерті ОСОБА_2 саме 08 березня 2022 року та проведеної на його підставі державної реєстрації смерті.
87. Отже, у цій справі відсутні правові підстави для висновку про обов`язок відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошове забезпечення і додаткову винагороду за період після 08.03.2022 як за військовослужбовця, який перебував у правовому режимі зникнення безвісти.
88. Водночас Верховний Суд ураховує межі касаційного перегляду у цій справі.
89. Оскільки касаційну скаргу подала лише позивачка, а відповідач не оскаржив постанову апеляційного суду в частині часткового задоволення позову, предметом касаційного перегляду у цій справі є доводи позивачки щодо розширення періоду виплат.
90. За відсутності касаційної скарги відповідача та підстав для виходу за межі доводів і вимог касаційної скарги, передбачених частиною третьою статті 341 КАС України, Верховний Суд не переглядає постанову апеляційного суду в частині, якою позовні вимоги були задоволені.
91. Доводи касаційної скарги про наявність підстав для нарахування та виплати грошового забезпечення і додаткової винагороди за період після 01 липня 2022 року не спростовують висновку про неможливість ретроспективного застосування до цієї конкретної справи режиму зникнення безвісти після того, як факт смерті ОСОБА_2 08 березня 2022 року був установлений судовим рішенням і зареєстрований органом державної реєстрації актів цивільного стану.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
92. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
93. Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
94. Ураховуючи викладене, а також межі касаційного перегляду у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в оскарженій частині та не дають підстав для зміни чи скасування постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року.
95. Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року - залишенню без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 400/14430/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В .Білак
Ж. М. Мельник-Томенко
