Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 18 травня 2026 року
у справі № 400/14430/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо умови застосування загального гарантійного підходу у справах про осіб, які можуть бути зниклими безвісти за особливих обставин
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до окружного адміністративного суду з позовом до військової частини, у якому просила:
- визнати протиправними дії військової частини щодо відмови позивачці у виплаті грошового забезпечення разом з додатковою винагородою за період з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року;
- зобов`язати військову частини видати наказ, яким внести зміни до наказу № 202 від 17 липня 2023 року, змінивши період, за який належить здійснити виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди у встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року ОСОБА_2 розмірах водію взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини, зазначивши додатково період виплати з 01 квітня 2022 року по 17 липня 2023 року.
Рішенням окружного адміністративного суду у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного адміністративного суду рішення окружного адміністративного суду скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини щодо відмови у виплаті грошового забезпечення разом з додатковою винагородою за період з 01 квітня 2022 року по 01 липня 2022 року. Зобов`язано військову частину видати наказ, яким внести зміни до наказу № 202 від 17 липня 2023 року, змінивши період за який належить здійснити виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди у встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року розмірах водію взводу морської піхоти роти морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини, зазначивши додатково період виплати з 01 квітня 2022 року по 01 липня 2022 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Слід розмежовувати правовий режим виплати належного, але не отриманого військовослужбовцем грошового забезпечення у разі його смерті або загибелі, та правовий режим виплати грошового забезпечення членам сім`ї військовослужбовця, захопленого в полон, інтернованого або зниклого безвісти. У разі встановленої смерті військовослужбовця виплаті членам сім`ї підлягає грошове забезпечення, право на яке виникло до дня смерті або загибелі, тоді як Порядок № 884 застосовується за наявності правового режиму полону, інтернування або зникнення безвісти.
Правовідносини, пов`язані з відсутністю евакуйованого тіла військовослужбовця, неможливістю встановити його місцеперебування, відсутністю належного підтвердження смерті та невизначеністю щодо подальшої долі особи, мають оцінюватися з урахуванням гарантійного призначення законодавства про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також законодавства про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей. Такий підхід спрямований на те, щоб члени сім'ї військовослужбовця не зазнавали негативних майнових наслідків через обставини, що не залежать від них, зокрема через неможливість евакуації тіла, складність документування подій у зоні бойових дій або тривалу невизначеність щодо долі військовослужбовця.
За змістом Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» особа набуває відповідного статусу з моменту внесення відомостей про неї до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вважається такою з моменту подання заяви про факт її зникнення. Тому, якщо тіло військовослужбовця не евакуйоване, його місцеперебування не встановлене, а наявні матеріали не дають достатніх підстав для висновку про достовірно встановлену смерть, відповідні суб'єкти владних повноважень мають перевірити наявність підстав для застосування правового режиму особи, зниклої безвісти за особливих обставин, у тому числі шляхом належного службового, облікового та реєстрового реагування, організації розшуку і розгляду питання про виплати членам сім'ї відповідно до Порядку № 884.
Водночас наведений гарантійний підхід не звільняє суд від обов'язку встановити, який саме правовий режим підлягає застосуванню у конкретній справі. Внутрішній акт військової частини або інший службовий документ може мати доказове та кадрово-облікове значення, однак сам по собі не повинен підміняти процедури, передбачені законодавством про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, якщо смерть не встановлена належним чином або доказова база не усуває обґрунтованої невизначеності щодо долі військовослужбовця. Водночас, якщо на момент вирішення спору смерть особи вже встановлена судовим рішенням у певний час і на підставі такого рішення проведено державну реєстрацію смерті, суд має оцінювати спірні правовідносини з урахуванням цього юридичного факту.
Законодавство розмежовує різні правові режими: смерть або загибель військовослужбовця; безвісну відсутність; оголошення особи померлою; встановлення факту смерті особи в певний час; державну реєстрацію смерті як акта цивільного стану; кадрове виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII загиблий або померлий військовослужбовець виключається зі списків особового складу військової частини з наступного після загибелі або смерті дня, тоді як військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, - з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Це нормативне розмежування має істотне значення для визначення правового режиму спірних виплат.
Порядок № 260, у редакції, чинній у відповідний період спірних правовідносин, передбачає, що у разі смерті або загибелі військовослужбовця членам його сім`ї виплачується належне, але не отримане ним до дня смерті або загибелі грошове забезпечення, у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер або загинув. Натомість виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, інтернованим у нейтральних державах або безвісно відсутнім, здійснюється відповідно до Порядку № 884.
За змістом Порядку № 884 його застосування пов`язується з наявністю правового режиму полону, заручництва, інтернування або безвісної відсутності військовослужбовця. Цей Порядок не є універсальним механізмом виплати грошового забезпечення в усіх випадках, коли кадрове оформлення смерті або державна реєстрація смерті відбулися пізніше фактичної дати загибелі.
За змістом статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться, зокрема, на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або рішення суду про оголошення її померлою. Ці юридичні конструкції мають різну правову природу. Встановлення факту смерті особи в певний час підтверджує смерть як подію, що настала у визначений момент. Оголошення особи померлою застосовується тоді, коли смерть безпосередньо не встановлена, однак закон допускає юридичне припущення смерті за наявності передбачених умов.
ВИСНОВКИ: загальний гарантійний підхід у справах про осіб, які можуть бути зниклими безвісти за особливих обставин, застосовується насамперед тоді, коли смерть особи не встановлена, а існує правова і фактична невизначеність щодо її місцеперебування, стану та подальшої долі. Натомість, якщо на момент вирішення адміністративного спору вже існує судове рішення про встановлення факту смерті особи в певний час і на його підставі проведено державну реєстрацію смерті, правова ситуація підлягає оцінці з урахуванням цього юридичного факту.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори з військовими частинами, захист соціальних прав, правовий статус зниклих безвісти
