Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова
Іменем України
13 травня 2026 року
м. Київ
справа № 277/1353/24
провадження № 61-3617св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Павицької Т. М., Шевчук А. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позов мотивований тим, що з 16 липня 2011 року ОСОБА_1 з відповідачем зареєструвала шлюб, який було розірвано рішенням Ємільчинського районного суду від 17 жовтня 2023 року.
Під час шлюбу ними було набуто спільне майно, яке складається із:
двох машино-місць № НОМЕР_1 та НОМЕР_3 паркінг 35, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та НОМЕР_3 загальна площа 19,3 кв.м., 19,2 кв.м. літера А1, поверх - підвал, право власності на які зареєстровані за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 жовтня 2022 року, номери запису про право власності 48180494, 481801604 від 19 жовтня 2022 року, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна: 2575681580000 та 2575700080000 відповідно;
нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 загальна площа 23,5 кв.м, та 25,8 кв.м літера А2, поверх - цоколь, право власності на які зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право 50496471, 50494120 від 30 травня 2023 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2743884980000 та 2743787080000 відповідно;
нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 21,4 кв. м, літера Б1, поверх - цоколь, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право 50498570 від 30 травня 2023 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2743956980000;
групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 жовтня 2022 року, номер запису про право власності 48180343 від 19 жовтня 2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 255728328000;
групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , загальна площа 92,0 кв.м., Літера - А, поверх - 2, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 листопада 2022 року, номер запису про право власності 48470104 від 18 листопада 2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2567730980000;
групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , загальна площа 75,5 кв. м, Літера - А, поверх - II, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18 листопада 2022 року, номер запису про право власності 48470318 від 18 листопада 2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2582034780000;
трикімнатної квартири, що розташована на 24 поверсі житлового будинку квартирного типу за адресою: АДРЕСА_7 , загальна площа 136,2 кв.м, житлова площа 86,7 кв.м., право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 жовтня 2022 року, номер запису про право власності 48180142 від 19 жовтня 2022 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2542037180000.
26 жовтня 2023 року позивачка та відповідач поділили спільне майно за взаємною згодою, що підтверджується договором про поділ майна подружжя.
Але вже після поділу спільного майна подружжя позивачці стало відомо, що відповідач приховав від неї суму дивідендів у розмірі 17 251 665,60 грн, які йому було нараховано та виплачено ПСП «Восток-Запад».
У період перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 став єдиним учасником та кінцевим бенефіціарним власником ПСП «Восток-Запад», розмір частки відповідача у статутному капіталі товариства складав 100%, а внесок у грошовому еквіваленті становив 100 000 грн. Вказані кошти були внесені до статутного капіталу приватного підприємства у період перебування сторін у шлюбі та зі спільних коштів подружжя.
Виплата дивідендів здійснюється за рахунок чистого прибутку товариства, що залишається після сплати всіх податків, відрахувань та інших обов`язкових платежів.
При поділі майна подружжя, не учасник товариства має претендувати на виплачені дивіденди, тобто фактично отриманий іншим із подружжя дохід від діяльності товариства.
07 жовтня 2022 року ОСОБА_2 відчужив належні йому корпоративні права іншим особам та вийшов зі складу учасників ПСП «Восток-Запад», при цьому йому були нараховані та виплачені дивіденди.
Тому позивачка має право на половину виплачених та фактично отриманих відповідачем дивідендів - доходу від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік.
ОСОБА_1 просила:
визнати право спільної сумісної власності на виплачені від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивіденди ОСОБА_2 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % отриманих дивідендів, у розмірі 8 625 832,80 грн.
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
Зустрічний позов мотивований тим, що дійсно ОСОБА_2 з 16 липня 2011 року перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ємільчинського районного суду від 17 жовтня 2023 року.
Під час шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність вищезгадане нерухоме майно, яке вони поділили у добровільному порядку, уклавши договір про поділ майна, в якому визначили все майно, яке вони вважають спільним сумісним майном.
27 березня 2003 року було створено ПСП «Восток-Запад». 12 березня 2004 року ОСОБА_2 став засновником та власником вказаного підприємства. 07 жовтня 2022 року ОСОБА_2 відчужив свої корпоративні права та вийшов зі складу учасників ПСП «Восток-Запад».
ОСОБА_2 він був засновником та власником ПСП «Восток-Запад» з 15 березня 2004 року по 06 жовтня 2022 року, а тому вказане підприємство до його відчуження було його особистою приватною власністю.
За період з 15 березня 2004 року по 29 вересня 2022 року статутний капітал ПСП «Восток-Запад» складав 0,00 грн, тобто не поповнювався за рахунок грошових коштів та іншого майна ОСОБА_2 , як засновником та власником.
Рішенням власника № 2 від 20 вересня 2022 року було затверджено Статут ПСП «Восток-Запад» в новій редакції, згідно якого статутний капітал підприємства склав 100 000 грн. Ці кошти у повному обсязі були внесені на розрахунковий рахунок ПСП «Восток-Запад» 30 вересня 2022 року особисто ОСОБА_2 за рахунок власних коштів, які він отримав 30 листопада 2021 року від продажу квартири АДРЕСА_8 , що перебувала у нього на праві приватної власності.
На момент спільного проживання однією сім`єю сторони мали окремо сімейний бюджет, який формувався за рахунок отримання заробітної плати, яку кожен отримував за місцем роботи. Кожен із подружжя мав свій власний бюджет за рахунок прибутку від власного бізнесу, який був у сторін.
ОСОБА_1 не мала жодного відношення ні до управління ПСП «Восток-Запад», а ні до його розвитку, як бізнесу в цілому, а тому не мала жодних прав на отримання дивідендів, як прибутку від діяльності цього підприємства, оскільки воно цілком було в особистій приватній власності ОСОБА_2 .
Крім того, з 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 почала здійснювати підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець, отримувала дохід від вказаної діяльності.
На момент розподілу спільного майна, набутого під час шлюбу, сторони кожен окремо мали свій бізнес та особисті приватні кошти, отримані від здійснення підприємницької діяльності, а тому ні бізнес, ні доходи (дивіденди) від цього бізнесу не були включені до складу спільного сумісного майна, яке було поділено подружжям у договірному порядку.
Дивіденди були виплачені ОСОБА_2 саме як прибуток від діяльності підприємства за 2021 рік, тобто до збільшення статутного капіталу ПСП «Восток-Запад» на загальну суму 100 000 грн, яке було здійснене 30 вересня 2022 року. Отже, спірні дивіденди є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та не підлягають поділу, як спільне майно подружжя.
ОСОБА_2 просив:
визнати дивіденди, виплачені від діяльності ПСП «Восток-Запад», за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік, ОСОБА_2 у формі готової сільськогосподарської продукції у вигляді: 1000 (однієї тисячі) тон кукурудзи (урожаю 2021 року), 1000 (однієї тисячі) тон пшениці (урожаю 2021 року, третього класу) та 1000 (однієї тисячі) тон сої (урожаю 2021 року) загальною вартістю 17 251 665,60 грн особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 червня 2025 року:
у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено;
зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено;
визнано дивіденди, виплачені від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік, ОСОБА_2 у негрошовій формі наявною готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді: 1 000 (однієї тисячі) тон кукурудзи (урожаю 2021 року), 1 000 (однієї тисячі) тон пшениці (урожаю 2021 року, третього класу) та 1 000 (однієї тисячі) тон сої (урожаю 2021 року), загальною вартістю 17 251 665,60 грн особистою приватною власністю ОСОБА_2 ;
скасовано заходи забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
як зазначила позивач у позовній заяві, після поділу майна їй стало відомо, що відповідач приховав суму отриманих дивідендів у розмірі 17251665,60 грн, які йому було нараховано та виплачено ПСП «Восток-Запад». Позивач вважає, що має право на половину вказаних дивідендів;
із статуту ПСП «Восток-Запад» (нова редакція від 05 травня 2003 року) слідує, що ПП «Восток-Запад» створене за рішенням засновника підприємства від 27 березня 2003 року та згідно із Законом України «Про підприємництво» та Законом України «Про підприємства в Україні», засновником та власником підприємства є громадянин України ОСОБА_4 . Відповідно до рішення №1 від 12 березня 2004 року «Про зміну засновника та власника приватного сільськогосподарського підприємства «Восток-Запад» ОСОБА_4 прийняв рішення змінити власника та засновника ПСП «Восток-Запад» шляхом внесення змін до статуту, а саме викласти п.1.2 статуту в новій редакції: «Засновником та власником Підприємства є громадянин України ОСОБА_2 ». Згідно рішення №1 від 07 жовтня 2022 року ОСОБА_2 , який є єдиним власником ПСП «Восток-Запад», прийняв наступні рішення: затвердити фінансову звітність підприємства за 2021 рік з валютою балансу 245 275 тис. грн та чистий прибуток, визначений у Звіті про фінансові результати за 2021 рік - 80 965 тис. грн, а також затвердити звіт про рух грошових коштів (за прямим методом) за 2021 рік, звіт про власний капітал за 2021 рік, примітки до фінансової звітності; направити частину чистого прибутку за 2021 рік в загальній сумі 19 216 649,11 грн на виплату дивідендів ОСОБА_2 (з урахуванням належних до сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору), решту чистого прибутку залишити у розпорядженні підприємства; здійснити виплату дивідендів власнику Підприємства ОСОБА_2 за 2021 рік за рахунок виплати частини чистого прибутку Підприємства на суму 17 251 665,60 грн. у не грошовій формі наявною у Підприємства готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці та 1000 тон сої; сплатити дивіденди ОСОБА_2 шляхом передачі сільськогосподарської продукції за актом (актами) приймання-передачі 07 жовтня 2022 року. 07 жовтня 2022 року директором ПСП «Восток-Запад» видано наказ №19 про направлення частини чистого прибутку за 2021 рік в загальній сумі 19 216 649,11 грн. на виплату дивідендів ОСОБА_2 у не грошовій формі та пов`язаних з такою виплатою дивідендів податку з доходів фізичних осіб та військового збору, а саме: вартість готової продукції, що передається ОСОБА_2 в якості виплати дивідендів у не грошовій формі - 17251665,60 грн.; податок з доходів фізичних осіб 9% - 1706208,53 грн.; військовий збір 1,5% - 258774,98 грн. Виплатити дивіденди у не грошовій формі наявною готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці, 1000 тон сої. Актом приймання-передачі дивідендів в натуральній формі від 07 жовтня 2022 року стверджується, що підприємство на підставі рішення учасника (власника) Підприємства №1 від 07 жовтня 2022 року передало, а власник прийняв сільськогосподарську продукцію в якості дивідендів 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці, 1000 тон сої на загальну суму 17 251 665,60 грн;
листами директора ПСП «Восток-Запад» ОСОБА_5 від 04 листопада 2024 року стверджується, що згідно Статуту підприємства статутний капітал ПСП «Восток-Запад» в період з 15 березня 2004 року по 19 березня 2022 року складав 0,00 грн. Рішенням власника №2 від 20.09.2022 року було затверджено Статут ПСП «Восток-Запад» в новій редакції, згідно якого статутний капітал підприємства склав 100 000 грн. Дані кошти в повному розмірі були внесені на розрахунковий рахунок ПСП «Восток-Запад» 30 вересня 2022 року ОСОБА_2 ; одноосібним власником підприємства в період з 15 березня 2004 року по 07 жовтня 2022 року був ОСОБА_2 ;
відповідно до Статуту ПСП «Восток-Запад» (нова редакція), затвердженому рішенням власника №2 від 20 вересня 2022 року, ПСП «Восток-Запад» продовжує свою діяльність. Учасником підприємства є громадянин України ОСОБА_2 , який продовжує свою діяльність шляхом надання свого майна, фінансового та інтелектуального капіталу, підприємницької ініціативи для систематичного одержання прибутку. За організаційно-правовою формою підприємство є приватним підприємством. Згідно пункту 1.4 статуту підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов`язки, вступати в зобов`язання, бути позивачем і відповідачем в судах. У пункті 7.1 статуту передбачено, що для забезпечення діяльності підприємства створюється статутний капітал у розмірі 100000 грн. Частка учасника у статутному капіталі підприємства становить 100000 грн., що становить 100% розміру статутного капіталу. Враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 450/624/15-ц щодо правової природи приватного підприємства, суд робить висновок, що ПСП «Восток-Запад» є господарським товариством. Оскільки ПСП «Восток-Запад» не випускало акцій, воно не може бути акціонерним товариством. Згідно статті 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. При розгляді справи необхідно керуватися, серед іншого, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 13 Закону України «Про господарські товариства». Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (частина перша статті 144 ЦК України). Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства» у вказаній редакції). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (абзац четвертий частини другої статті 148 ЦК України у вказаній редакції). У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал господарського товариства коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства;
10 квітня 2024 року Верховний Суд розглянув справу №760/20948/16-ц, що стосується поділу майна подружжя, зокрема, частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. У цій постанові Верховний Суд сформулював висновок, що якщо один з подружжя вніс кошти, які є спільною сумісною власністю, як вклад до статутного капіталу товариства, то це товариство стає їх власником. Відповідно, інший з подружжя, при поділі майна, може претендувати лише на виплату вартості половини частки у статутному капіталі, визначену на момент поділу;
матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 12 березня 2004 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , став власником та засновником ПСП «Восток-Запад», статутний капітал якого складав 0,00 грн. Будучи одноосібним власником з 15 березня 2004 року по 06 жовтня 2022 року ПСП «Восток-Запад» брав участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому статутом товариства, отримав прибуток підприємства (дивіденди). ОСОБА_2 отримав сільськогосподарську продукцію в якості дивідендів за 2021 рік, 07 жовтня 2022 року відчужив свої корпоративні права та вийшов зі складу учасників ПСП «Восток-Запад», внісши кошти 30 вересня 2022 року в розмірі 100 000 грн в статутний капітал підприємства. За таких обставин, суд приходить до висновку, що дивіденди виплачені ОСОБА_2 від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік у не грошовій формі наявною готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді: 1000 (однієї тисячі) тон кукурудзи (урожаю 2021 року), 1000 (однієї тисячі) тон пшениці (урожаю 2021 року, третього класу) та 1000 (однієї тисячі) тон сої (урожаю 2021 року) загальною вартістю 17 251 665,60 грн є його особистою приватною власністю, оскільки він отримав їх внаслідок діяльності підприємства, яке належало йому на праві приватної власності, статутний капітал підприємства було збільшено до отримання ним дивідендів;
зважаючи на те, що отримані ОСОБА_2 дивіденди від діяльності належного йому на праві приватної власності підприємства визнано особистою приватною власністю, суд робить висновок, що це є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на виплачені від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивідендів ОСОБА_2 та стягнення з останнього на її користь 50% отриманих дивідендів, у розмірі 8 625 832,80 грн. Таким чином, розглянувши первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання права спільної сумісної власності на виплачені від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивіденди ОСОБА_2 та стягнення з останнього на користь позивачки 50% отриманих дивідендів, у розмірі 8625832,80 грн, та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання вказаних вище дивідендів особистою приватною власністю ОСОБА_2 ;
ухвалою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 17 жовтня 2024 року накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер: 1821785800:06:000:0654, площею: 1.7918 га. Тому суд прийшов до висновку про повну відмову в задоволенні первісного позову, захід забезпечення позову у виді накладення арешту на вказану земельну ділянку підлягає скасуванню.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Балицького Т. М. задоволено;
рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 червня 2025 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено;
визнано спільною сумісної власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виплачені від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік дивіденди ОСОБА_2 у розмірі 17 251 665,80 грн;
стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % від отриманих дивідендів у розмірі 8 625 832,80 грн;
у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено;
стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 15 НОМЕР_3,00 грн та 22 710,00 грн за подання апеляційної скарги, а всього - 37 850,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 СК України). Рішенням Конституційного суду № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012, яким Конституційний Суд надав офіційне тлумачення статті 61 Сімейного кодексу України, та дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності;
з моменту внесення спільних коштів подружжя до статутного капіталу ПСП «Восток-Запад», (30 вересня 2022 року) останнє набуло статусу спільного майна подружжя, з відповідними правовими наслідками. Твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 мала право виключно на частку ПСП «Восток-Запад» та/або компенсацію вартості частки, з моменту збільшення статутного капіталу за рахунок спільних коштів подружжя, є помилковим, оскільки вона мала право як на частку та/або компенсацію її вартості при продажу так і на доходи отримані та виплачені ОСОБА_2 від ПСП «Восток-Запад». Оскільки дохід у вигляді дивідендів від спільного (на момент виплати) майна був виплачений ОСОБА_2 , то відповідно, ОСОБА_1 має право на рівну частку від виплачених дивідендів;
факт приховання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 відомостей про отримання ним дивідендів від господарської діяльності підприємства свідчить про недобросовісність сторони під час виконання сімейно-правових обов`язків. При укладанні договору про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_2 не повідомив позивачку про отриманий ним дохід у вигляді сільськогосподарської продукції, внаслідок чого було порушено принцип рівності та справедливості у правовідносинах сторін. Отже, рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову;
вимог позовної заяви ОСОБА_2 суд зазначає наступне. Згідно статті 1 Закону України «Про господарські товариства» (далі Закон № 1576-XII) господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Таким чином, при розгляді даної справи необхідно керуватися, серед іншого, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про господарські товариства» Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів (частина перша статті 144 ЦК України). Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства» у вказаній редакції). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом (абзац четвертий частини другої статті 148 ЦК України у вказаній редакції). У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал господарського товариства коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства;
ОСОБА_2 12 березня 2004 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , став власником та засновником ПСП «Восток-Запад», статутний капітал якого складав 0,00 грн. Будучи одноосібним власником з 15 березня 2004 року по 06 жовтня 2022 року ПСП «Восток-Запад» брав участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому статутом товариства, отримав прибуток підприємства (дивіденди). ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі із ОСОБА_1 30 вересня 2022 року вніс кошти в розмірі 100 000 грн в статутний капітал підприємства. 07 жовтня 2022 року він відчужив свої корпоративні права, вийшов зі складу учасників ПСП «Восток-Запад». Після цього ОСОБА_2 отримав сільськогосподарську продукцію в якості дивідендів за 2021 рік. Отже, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за кошти спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. Зважаючи на те, що отримані ОСОБА_2 дивіденди від діяльності належного йому на праві приватної власності підприємства визнано спільною власністю подружжя, колегія суддів вважає, що це є самостійною підставою для відмови у задоволенні його зустрічного позову про визнання майна особистою приватною власністю;
з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання позову до суду першої інстанції у розмірі 15 НОМЕР_3 грн та 22 710 грн за подання апеляційної скарги, а всього - 37 850 грн.
Аргументи учасників справи
19 березня 2026 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року (повне судове рішення складено 26 лютого 2026 року), в якій просив:
постанову Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року скасувати;
рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 червня 2025 року залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц. Апеляційний суд фактично ототожнив внесення спільних коштів подружжя до статутного капіталу підприємства з набуттям подружжям права спільної сумісної власності на підприємство та доходи від його діяльності, у зв`язку з чим дійшов висновку, що отримані ОСОБА_2 дивіденди підлягають правовому режиму спільного майна подружжя та підлягають поділу між сторонами. Проте особа, яка внесла вкладу статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства, Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх має право на виплату половини вартості частки у статутному капіталі. Отже, з моменту внесення коштів до статутного капіталу ПСП «Восток-Запад» право власності на ці кошти перейшло до підприємства, а тому інший з подружжя ( ОСОБА_1 ) могла претендувати лише на компенсацію половини вартості, відповідного внеску під час поділу майна подружжя, але не на доходи від діяльності підприємства як на об`єкт спільної сумісної власності;
суд апеляційної інстанції не врахував особливості правової природи спірних дивідендів, які були виплачені не у грошовій, а у натуральній формі (кукурудза, пшениця, соя). Така виплата фактично є формою розподілу прибутку підприємства між його учасником шляхом передачі майна, що належить юридичній особі. Відповідно, момент виникнення права на такі дивіденди безпосередньо пов`язаний із рішенням підприємства про розподіл прибутку та визначенням особи, яка має право на отримання такого доходу. Оскільки на момент прийняття рішення про розподіл прибутку та виплату дивідендів учасником ПСП «Восток-Запад» був виключно ОСОБА_2 , саме він набув право на отримання відповідного доходу (дивідендів), незалежно від подальших змін у структурі майнових прав подружжя. Суд апеляційної інстанції фактично наділив ОСОБА_1 правом на отримання частини доходу від діяльності юридичної особи, що виникає виключно з корпоративних прав учасника підприємства, чим допустив змішування корпоративних прав учасника юридичної особи з майновими правами особи, яка не має статусу учасника такого підприємства;
майно, набуте одним із подружжя до шлюбу, є його особистою приватною власністю, а доходи від такого майна також належать до особистої приватної власності, того з подружжя, кому це майно належить. Спірні дивіденди отримані ОСОБА_2 як дохід від діяльності ПСП «Восток- Запад» за результатами господарської діяльності підприємства саме за 2021 рік та були виплачені у натуральній формі - готовою сільськогосподарською продукцією. Водночас внесення спільних коштів подружжя до статутного капіталу зазначеного підприємства відбулося значно пізніше - 30 вересня 2022 року. Отже, спірні дивіденди фактично є розподілом прибутку підприємства за період, коли ПСП «Восток-Запад» належало ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя ОСОБА_1 не мала жодного правового відношення до діяльності цього підприємства. Тому доходи від діяльності підприємства, отримані ОСОБА_2 за відповідний період, відповідно до пункту 1 частини першої статті 57 та статті 58 СК України є його особистою приватною власністю. Наразі відсутні правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень пункту 1 частини 1 статті 57 та статті 58 СК України у подібних правовідносинах, які виникають при вирішенні спорів про визначення правового режиму дивідендів, виплачених одному з подружжя як учаснику приватного підприємства, набутого у особисту приватну власність, за результатами діяльності такого підприємства у період, що передував внесенню спільних коштів подружжя до статутного капіталу цього підприємства;
спір у цій справі виник щодо майна у вигляді речей, визначених родовими ознаками. Спірні дивіденди виплачені у вигляді готової сільськогосподарської продукції, які визначені родовими ознаками - кількістю відповідної сільськогосподарської продукції у тоннах. Визнавши зазначені дивіденди об`єктом спільної сумісної власності подружжя та дійшовши висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 50 % вартості таких дивідендів, суд апеляційної інстанції не встановив юридичного факту неможливості поділу спірних дивідендів в шпурі, без якого застосування такого способу поділу є передчасним і неправомірним;
застосування механізму грошової компенсації є винятковим способом поділу майна та можливе лише за умови встановлення неможливості поділу майна в натурі. Спірні дивіденди виплачені у вигляді готової сільськогосподарської продукції (кукурудза, пшениця, соя), які є річчю, визначеною родовими ознаками у розумінні та за своєю правовою природою є подільним майном. Навіть у випадку визнання спірних дивідендів об`єктом спільної сумісної власності подружжя суд апеляційної інстанції мав насамперед з`ясувати можливість поділу такого майна (кукурудзи, пшениці, сої) в натурі і лише за відсутності такої можливості вирішувати питання про грошову компенсацію. Компенсація вартості частки є винятковим способом поділу спільного майна та може застосовуватися лише у разі неможливості поділу майна в натурі (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16-ц). Суд апеляційної інстанції не встановив фактичний склад спірного майна на момент вирішення спору, що свідчить про неповне з`ясування фактичних обставин справи.
13 квітня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду відзив, який підписаний адвокатом Балицьким Т. М., на касаційну скаргу в якому просила:
касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року залишити без задоволення;
постанову Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
у рішенні Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 суд надав офіційне тлумачення статті 61 СК України, та дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності. Тобто з моменту внесення спільних коштів подружжя до статутного капіталу ПСП «Восток-Запад», (30 вересня 2022 року) останнє набуло статусу спільного майна подружжя, з відповідними правовими наслідками;
апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що спірні дивіденди є доходом, отриманим відповідачем у період шлюбу, а відтак є спільною сумісною власності подружжя. Твердження відповідача за первісним позовом про те, що позивач за первісним позовом мала право виключно на частку ПСП «Восток-Запад» та/або компенсацію вартості частки, з моменту збільшення статутного капіталу за рахунок спільних коштів подружжя, є помилковим, оскільки вона мала право як на частку та/або компенсацію її вартості при продажу так і на доходи отримані та виплачені відповідачу за первісним позовом від ПСП «Восток-Запад». Нарахування та виплата дивідендів здійснені 07 жовтня 2022 року, тобто в період, коли сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано лише 17 жовтня 2023 року. Така обставина є визначальною для застосування положень статті 60 СК України, яка закріплює презумпцію спільності майна, набутого подружжям у період шлюбу. Якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за кошти спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. Визначальним у вказаній справі є момент отримання дивідендів, які сформовані за результатами господарської діяльності підприємства за 2021 рік та фактично виплачені у 2022 році, тобто в період шлюбу сторін. ПСП «Восток-Запад» функціонувало як прибуткове підприємство у період шлюбу. Відповідач отримував прибуток у вигляді дивідендів саме внаслідок діяльності цього підприємства протягом 2021 року. Визначальним є саме час виникнення доходу, а не час створення або набуття підприємства;
відповідач не надав належних доказів того, що ПСП «Восток-Запад» протягом усього періоду шлюбу не поповнювалося коштами подружжя або не функціонувало завдяки спільній участі сторін. Навіть якщо відповідач був одноосібним учасником підприємства, це не звільняє його від обов`язку ділитися прибутком, отриманим під час шлюбу. Наявність особистого бізнесу чи його юридична форма не позбавляє другого з подружжя права на частку у доході, що виник у період шлюбу. Тому презумпція спільності майна не була спростована.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2026 року:
заяву ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року задоволено частково;
зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % від отриманих дивідендів у розмірі 8 625 832,80 грн до закінчення її перегляду у касаційному порядку;
у задоволенні заяви про зупинення виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у іншій частині відмовлено.
23 квітня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 27 березня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц; від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16-ц; від 08 грудня 2021 року у справі № 643/3963/19; від 04 жовтня 2023 року у справі № 345/2224/20; від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
16 липня 2011 року сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .
17 жовтня 2023 року у справі № 277/1234/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114224030) рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено;
розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 16 липня 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ємільчинського районного управління юстиції Житомирської області, актовий запис №21;
вказано, що після розірвання шлюбу позивачці залишити прізвище - ОСОБА_6 ;
у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення режиму окремого проживання подружжя відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
26 жовтня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір про поділ майна подружжя, згідно пункту 1 якого вони дійшли взаємної згоди про поділ спільного сумісного майна, набутого в зареєстрованому шлюбі, яке складається із:
двох машино-місць № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 паркінг 35, що розташовані за адресою: АДРЕСА_9 , гараж 139 та АДРЕСА_10 ;
двох нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_11 , приміщення 377 та АДРЕСА_12 ;
нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_13 ;
групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_14 ;
групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 ;
групи нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 ;
трикімнатної квартири, що розташована на 24 поверсі житлового будинку квартирного типу за адресою: АДРЕСА_7 .
Відповідно до пункту 3 договору зазначене в пункті 1 договору майно поділено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з переходом визначеного ними майна в особисту приватну власність кожного.
ПСП «Восток-Запад» (нова редакція статуту від 05 травня 2003 року) створене за рішенням засновника підприємства від 27 березня 2003 року та згідно із Законом України «Про підприємництво» та Законом України «Про підприємства в Україні», засновником та власником підприємства є громадянин України ОСОБА_4 .
Згідно з рішенням № 1 від 12 березня 2004 року «Про зміну засновника та власника ПСП «Восток-Запад» ОСОБА_4 прийняв рішення змінити власника та засновника ПСП «Восток-Запад» шляхом внесення змін до Статуту, а саме викласти пункт 1.2 Статуту в новій редакції: «Засновником та власником підприємства є громадянин України ОСОБА_2 ».
Відповідно до рішення № 1 від 07 жовтня 2022 року ОСОБА_2 , який є єдиним власником ПСП «Восток-Запад», прийняв наступні рішення затвердити фінансову звітність підприємства за 2021 рік з валютою балансу 245 275 тис. грн та чистий прибуток, визначений у звіті про фінансові результати за 2021 рік - 80965 тис. грн, а також затвердити звіт про рух грошових коштів (за прямим методом) за 2021 рік, звіт про власний капітал за 2021 рік, примітки до фінансової звітності; направити частину чистого прибутку за 2021 рік в загальній сумі 19 216 649,11 грн на виплату дивідендів ОСОБА_2 (з урахуванням належних до сплати податку з доходів фізичних осіб та військового збору), решту чистого прибутку залишити у розпорядженні підприємства; здійснити виплату дивідендів власнику підприємства ОСОБА_2 за 2021 рік за рахунок виплати частини чистого прибутку підприємства на суму 17 251 665,60 грн у не грошовій формі наявною у підприємства готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці та 1000 тон сої; сплатити дивіденди ОСОБА_2 шляхом передачі сільськогосподарської продукції за актом (актами) приймання-передачі 07 жовтня 2022 року.
07 жовтня 2022 року директором ПСП «Восток-Запад» видано наказ № 19 про направлення частини чистого прибутку за 2021 рік в загальній сумі 19 216 649,11 грн на виплату дивідендів ОСОБА_2 у не грошовій формі та пов`язаних з такою виплатою дивідендів податку з доходів фізичних осіб та військового збору, а саме: - вартість готової продукції, що передається ОСОБА_2 в якості виплати дивідендів у не грошовій формі - 17 251 665,60 грн; - податок з доходів фізичних осіб 9% - 1 706 208,53 грн; - військовий збір 1,5% - 2 58 774,98 грн. Виплатити дивіденди у не грошовій формі наявною готовою сільськогосподарською продукцією у вигляді 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці, 1000 тон сої.
Актом приймання-передачі дивідендів в натуральній формі від 07 жовтня 2022 року стверджується, що підприємство на підставі рішення учасника (власника) підприємства № 1 від 07 жовтня 2022 року передало, а власник прийняв сільськогосподарську продукцію в якості дивідендів 1000 тон кукурудзи, 1000 тон пшениці, 1000 тон сої на загальну суму 17 251 665,60 грн.
Як убачається із повідомлень директора ПСП «Восток-Запад» ОСОБА_5 від 04 листопада 2024 року, згідно статуту підприємства статутний капітал ПСП «Восток-Запад» в період з 15 березня 2004 року по 19 березня 2022 року складав 0,00 грн. Рішенням власника № 2 від 20 вересня 2022 року було затверджено статут ПСП «Восток-Запад» в новій редакції, згідно з якою статутний капітал підприємства склав 100 000 грн. Ці кошти у повному розмірі були внесені на розрахунковий рахунок ПСП «Восток-Запад» 30 вересня 2022 року ОСОБА_2 ; одноосібним власником підприємства в період з 15 березня 2004 року по 07 жовтня 2022 року був ОСОБА_2 .
Відповідно до статуту ПСП «Восток-Запад» (нова редакція), який затверджений рішенням власника № 2 від 20 вересня 2022 року, ПСП «Восток-Запад» продовжує свою діяльність. Учасником підприємства є громадянин України ОСОБА_2 , який продовжує свою діяльність шляхом надання свого майна, фінансового та інтелектуального капіталу, підприємницької ініціативи для систематичного одержання прибутку. За організаційно-правовою формою підприємство є приватним підприємством.
У пункті 1.4 Статуту визначено, що підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов`язки, вступати в зобов`язання, бути позивачем і відповідачем в судах.
У пункті 7.1 Статуту передбачено, що для забезпечення діяльності підприємства створюється статутний капітал у розмірі 100 000 грн. Частка учасника у статутному капіталі підприємства становить 100 000 грн, що становить 100% розміру статутного капіталу.
ОСОБА_2 12 березня 2004 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , став власником та засновником ПСП «Восток-Запад», статутний капітал якого складав 0,00 грн. Будучи одноосібним власником з 15 березня 2004 року по 06 жовтня 2022 року ПСП «Восток-Запад» брав участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому статутом товариства, отримав прибуток підприємства (дивіденди).
Позиція Верховного Суду
Щодо вимоги про визнання дивідендів спільною сумісною власністю подружжя
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).
У справі, що переглядається:
суди не врахували, що вимога про визнання дивідендів спільною сумісною власністю подружжя не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. Метою сторін є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Тому позовна вимога про визнання дивідендів спільною сумісною власністю подружжя не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ;
тому постанову апеляційного суду про задоволення цієї вимоги належить скасувати. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про визнання дивідендів спільною сумісною власністю подружжя, але з мотивів її необґрунтованості. Тому рішення суду першої інстанції у частині відмови у визнанні дивідендів спільною сумісною власністю подружжя належить змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Щодо вимоги про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % від отриманих дивідендів та визнання дивідендів особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61-19815сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (частина друга статті 7 СК України).
Об`єднана палата зауважувала, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Слід розмежовувати матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України). Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
У доктрині зазвичай виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.)) означає відшкодовувати або урівноважувати. По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 369/3056/21 (провадження № 61-8040св23)).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу (пункт 1 частини першої статті 57 СК України).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) зазначено:
«8.18. Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.
8.19. Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
Касаційний суд вже зауважував, що процесуальний закон не містить виключень при розгляді спору про поділ спільного майна подружжя не враховувати предмет, підстави позову, та власне позовні вимоги, які заявив позивач (див.постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2024 року в справі № 362/1505/18 (провадження № 61-6304св23)).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 174 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 711/1626/17 (провадження №61-27056св18) зазначено: «встановивши, що створення ТОВ «Стронг-К» відбулося до реєстрації шлюбу з позивачем, 100% частка у статутному капіталі була набута ним до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 шляхом придбання 99,9 % частки у ВАТ «Кіровоградське підприємство «Укропткульттовари», під час перебування у шлюбі з нею статутний капітал товариства за рахунок виділення зі спільної сумісної власності майна (коштів) не збільшувався, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що дивіденди є особистою власністю ОСОБА_3, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на Ѕ частку дивідендів, нарахованих ОСОБА_3 як учаснику (засновнику) ТОВ «Стронг-К»».
Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди) (пункт 2 частини першої статті 116 ЦК України).
Дивіденди - це частина прибутку товариства від його господарської діяльності, на яку має право учасник цього товариства. Порядок виплати дивідендів установлюється як законодавством, так і локальними актами товариства. Періодичність виплат дивідендів законодавством не встановлена, а визначається відповідними органами товариства (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2018 року в справі № 752/17471/14-ц (провадження № 61-8810св18)).
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу (пункт 1 частини першої статті 57 СК України).
Якщо річ, що належить одному з подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), він є власником цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів) (стаття 58 СК України).
Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина друга статті 62 СК України).
Обміркувавши викладене касаційний суд зауважує, що:
ключовим питання в цій справі є те, який правовий режим (особистого чи спільного майна) мають дивіденди від частки в статутному капіталі, що належить одному з подружжя, якщо частка в статутному капіталі набута до шлюбу, а дивіденди виплачені під час шлюбу;
за загальним правилом, визначеним парламентом у статті 58 СК України, правовий режим дивідендів проявляється у тому, що вони належать тому з подружжя, кому належить частка в статутному капіталі. Тобто, якщо одному з подружжя належить частка в статутному капіталі, набута ним до шлюбу, а дивіденди виплачені під час шлюбу, то дивіденди, отримані під час шлюбу від такої частки в статутному капіталі, мають правовий режим особистого майна того з подружжя, кому належить частка;
в окремих випадках (частина друга статті 62 СК України) парламент передбачив можливість поширення на дивіденди правового режиму спільної майна подружжя. Це можливо у тому разі, якщо буде встановлено, що один із подружжя брав участь в управлінні часткою в статутному капіталі, що належить іншому з подружжя, якщо частка в статутному капіталі набута до шлюбу.
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом про стягнення 50 % від отриманих дивідендів ОСОБА_1 вважала, що має право на половину отриманих відповідачем дивідендів - доходу від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік;
при зверненні із позовом про визнання дивідендів особистою приватною власністю ОСОБА_2 вважав, що він був засновником та власником ПСП «Восток-Запад» з 15 березня 2004 року по 06 жовтня 2022 року. Дивіденди були виплачені саме як прибуток від діяльності підприємства за 2021 рік, тобто до збільшення статутного капіталу ПСП «Восток-Запад» на загальну суму 100 000 грн, яке було здійснене 30 вересня 2022 року. Тому спірні дивіденди є особистою приватною власністю ОСОБА_2 та не підлягають поділу як спільне майно подружжя;
суд першої інстанції міркував так, що дивіденди, виплачені ОСОБА_2 від діяльності ПСП «Восток-Запад» за результатами розподілу чистого прибутку підприємства за 2021 рік у негрошовій формі наявною готовою сільськогосподарською продукцією на загальну суму 17 251 665,60 грн, є його особистою приватною власністю. ОСОБА_2 отримав ці дивіденди внаслідок діяльності ПСП «Восток-Запад», яке належало йому на праві особистої приватної власності. Тому це є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 ;
суд апеляційної інстанції вказав, що з моменту внесення спільних коштів подружжя до статутного капіталу ПСП «Восток-Запад» (30 вересня 2022 року), останнє набуло режиму спільного майна подружжя з відповідними правовими наслідками. Тому ОСОБА_1 мала право як на частку та/або компенсацію її вартості при продажу, так і на доходи, отримані та виплачені ОСОБА_2 від ПСП «Восток-Запад». Оскільки дохід у вигляді дивідендів від спільного (на момент виплати) майна був виплачений ОСОБА_2 , то відповідно ОСОБА_1 має право на рівну частку від виплачених дивідендів. Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі із ОСОБА_1 30 вересня 2022 року вніс кошти в розмірі 100 000 грн в статутний капітал підприємства. Оскільки вклад до статутного капіталу зроблено за кошти спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів;
предметом спору між сторонами є поділ дивідендів за результатами розподілу чистого прибутку приватного підприємства за 2021 рік; сторони перебували у шлюбі з 16 липня 2011 року до 17 жовтня 2023 року. ОСОБА_2 став учасником ПСП «Восток-Запад» 12 березня 2004 року, тобто до моменту реєстрації шлюбу;
апеляційний суд не врахував, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу;
поза увагою апеляційного суду залишилось те, що за загальним правилом, визначеним парламентом у статті 58 СК України, правовий режим дивідендів проявляється у тому, що вони належать тому з подружжя, кому належить частка в статутному капіталі. Тобто, якщо одному з подружжя належить частка в статутному капіталі, набута ним до шлюбу, а дивіденди виплачені під час шлюбу, то дивіденди отримані під час шлюбу від такої частки в статутному капіталі, мають правовий режим особистого майна того з подружжя, кому належить частка; в окремих випадках (частина друга статті 62 СК України) парламент передбачив можливість поширення на дивіденди правового режиму спільної майна подружжя. Це можливо у тому разі, якщо буде встановлено, що один із подружжя брав участь в управлінні часткою в статутному капіталі, що належить іншому з подружжя, якщо частка в статутному капіталі набута до шлюбу;
оскільки ОСОБА_2 набув прав право на частку в статутному капіталі до шлюбу, то дивіденди, отримані під час перебування сторін у шлюбі, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 ;
касаційний суд звертає увагу на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 визнавала той факт, що дивіденди від діяльності ПСП «Восток-Запад» виплачені саме за 2021 рік, тобто до збільшення статутного капіталу у 2022 році. При цьому ОСОБА_1 не посилалася на те, що вона своєю працею і (або) коштами брала участь в утриманні майна, належного ОСОБА_2 , в управлінні цим майном чи догляді за ним. Тому немає правових підстав для визнання спірних дивідендів об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що спірні дивіденди є особистою приватною власністю ОСОБА_2 і відсутні підстави для стягнення половини цих дивідендів на користь ОСОБА_1 . Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції у зазначеній частині.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з чим, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції: у частині відмови у визнанні дивідендів спільною сумісною власністю подружжя змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови; у частині відмови у стягненні із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % від отриманих дивідендів та визнання дивідендів особистою приватною власністю ОСОБА_2 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2026 року зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % від отриманих дивідендів у розмірі 8 625 832,80 грн до закінчення її перегляду у касаційному порядку. Оскільки оскаржена постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, то відсутні підстави для поновлення її виконання.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року скасувати.
Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 19 червня 2025 року:
у частині відмови у визнанні дивідендів спільною сумісною власністю подружжя змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови;
у частині відмови у стягненні із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 % від отриманих дивідендів та визнання дивідендів особистою приватною власністю ОСОБА_2 залишити в силі.
З моменту ухвалення постанови касаційного суду постанова Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
