Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2026 року
м. Київ
справа № 205/4192/23
провадження № 51-1568км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041030002354, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року щодо засудженої ОСОБА_7 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Суд також вирішив питання щодо обрахування строку відбування покарання, накладеного арешту, процесуальних витрат, і долю речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду, у невстановлені час та місці у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу, обіг якого обмежено - канабісу, з метою його подальшого збуту на території м. Дніпра.
З метою реалізації свого умислу ОСОБА_7 у невстановлені час та місці придбала наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс, масою не менше ніж 261,5228 г, який розфасувала у сліп-пакети з метою подальшого збуту та зберігала за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
08 грудня 2022 року в період з 07:25 до 10:41 вказаний наркотичний засіб, обіг якого обмежено - канабіс, загальною вагою 261,5228 г, було виявлено та вилучено під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 .
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2025 року задовольнив апеляційну скаргу захисника, змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та постановив уважати ОСОБА_7 засудженою за ч. 1 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 75 КК звільнив її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, поклав на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК. В іншій частині вирок суду залишено без змін.
Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 червня 2025 року касаційні скарги прокурорів задоволено частково, скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року задоволено апеляційну скаргу захисника, змінено вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та постановлено уважати ОСОБА_7 засудженою за ч. 1 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК звільнено її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, покладено на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК. В іншій частині вирок суду залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м`якості та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність винуватості ОСОБА_7 та юридичну кваліфікацію її дій, прокурор не погоджується з необґрунтованим, на його думку, рішенням суду про застосування до засудженої інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що оскаржена ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Вказує, що звільняючи засуджену від відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК, апеляційний суд врахував, зокрема, нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_8 від 20 липня 2025 року, відповідно до якої остання є особою з інвалідністю 3 групи з дитинства, а ОСОБА_7 є єдиною людиною, яка їй допомагає, забезпечує медичним доглядом та турботою. Проте суд апеляційної інстанції не приділив увагу тому, що звернення ОСОБА_8 подано через місяць після скасування попередньої ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, що свідчить про намагання засудженої таким чином створити нові обставини для врахування їх при призначенні їй покарання без реального його відбуття. Лише під час другого апеляційного перегляду ОСОБА_7 повідомила про наявність особи, за якою вона нібито здійснює догляд. До цього жодних відомостей щодо утриманців, наявності осіб, за якими вона здійснює догляд, вона не надавала. З тексту звернення ОСОБА_8 слідує, що ОСОБА_7 не є її опікуном, не визнана такою відповідним рішенням органів опіки та піклування, а навпаки ОСОБА_8 має належний догляд відповідними службами та соціальними працівниками. На думку прокурора, вказане звернення особи не може бути визнане належним доказом, оскільки ОСОБА_8 не допитано з даних обставин, факт надання допомоги та здійснення догляду не підтверджено уповноваженими органами. Матеріали кримінального провадження не містять будь-якої інформації від відповідних органів, що може підтверджувати факт надання ОСОБА_7 допомоги ОСОБА_8 .
Вважає безпідставними посилання апеляційного суду на незадовільний стан здоров`я засудженої ОСОБА_7 та відсутність в місцях відбування покарання належної та своєчасної кваліфікованої медичної допомоги, оскільки будь-яких протипоказань до реального відбування покарання або відомостей про те, що ОСОБА_7 має хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, немає. Стан здоров`я засудженої не свідчить про можливість її виправлення без ізоляції від суспільства.
У касаційній скарзі також наведено доводи про недотримання апеляційним судом положень частин 2, 3 ст. 439 КПК, оскільки підставою для скасування попередньої ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7 є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що полягало в безпідставному застосуванні ст. 75 КК, а під час нового апеляційного розгляду не встановлено жодних нових суттєвих обставин, які б спростували попередні висновки суду касаційної інстанції, які є обов`язковими для апеляційного суду.
Не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що наявність у засудженої статусу фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) свідчить про можливість її виправлення без відбування покарання. Вказує, що матеріали провадження не містять доказів, які би підтверджували факт реального здійснення підприємницької діяльності. Сам по собі статус ФОП не можна вважати достатнім підґрунтям до висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, оскільки він автоматично не свідчить про здійснення соціально корисної діяльності, про отримання ОСОБА_7 законних доходів для забезпечення власних потреб, про встановлення та підтримання соціальних зв`язків та комунікацій, притаманних законній господарській діяльності.
Прокурор також зазначає, що не є вагомими в аспекті вирішення питання про застосування ст. 75 КК висновки апеляційного суду, за якими на час апеляційного перегляду вже досягнута мета покарання, яка полягає у запобіганні нових кримінальних правопорушень через те, що ОСОБА_7 , яка перебувала під вартою з 08 грудня 2022 року по 02 лютого 2023 року та під цілодобовим домашнім арештом з 03 лютого по 30 червня 2023 року не вчинила жодної протиправної дії будь-якого характеру, оскільки запобігання вчиненню нового кримінального правопорушення і є метою застосування запобіжного заходу, з огляду на положення ст. 177 КПК.
На думку прокурора, апеляційний суд при застосуванні ст. 75 КК безпідставно врахував відсутність тяжких наслідків від вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, залишивши поза увагою те, що злочин, який вчинено у сфері обігу наркотичних засобів, виявляє собою суттєву загрозу інтересам суспільства, становить небезпеку для здоров`я населення України, чинить негативний вплив на економічні, культурні та політичні основи суспільного устрою.
До того ж відсутні фактичні дані про наявність у засудженої легального джерела доходів та міцних соціальних зв`язків, що об`єктивно здатні утримати її від протиправної поведінки в сфері обігу наркотичних засобів.
Прокурор зазначає, що ухвала апеляційного суду не містить фактичних даних, які би відображали факт дійсної соціальної переорієнтації засудженої та вказували на критичну оцінку винною своєї протиправної поведінки. Судом не зазначено, у чому саме виявились суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, чому переконливим є висловлений нею намір докорінно змінити життєвий лад і на яких належних фактичних даних засновані такі висновки. Умовиводи про переорієнтацію засудженої не спираються на належні докази.
Вказує, що відомості, які суд апеляційної інстанції поклав у основу висновку про можливість звільнення її від відбування покарання із випробуванням, вже були враховані місцевим судом і саме вони стали підґрунтям до признання мінімального покарання за ч. 1 ст. 307 КК.
Беручи до уваги характеризуючі дані щодо ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до показань свідка ОСОБА_9 , останньому відомий син ОСОБА_7 - Єгор, у якого він також неодноразово купував наркотичні засоби та який, зокрема, і надав йому номер мобільного телефону ОСОБА_7 для придбання у неї наркотичних засобів.
На думку прокурора, апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про наявність у ОСОБА_7 щирого каяття у вчиненому. Апеляційний суд не звернув належної уваги, що ОСОБА_7 вину визнала частково, і, як стверджує прокурор, заперечуючи належність їй половини від вилученого у неї наркотичного засобу та стверджуючи про його вживання шляхом куріння кілька разів на добу, через що змушена купувати наркотичні засоби в такій кількості, намагалася в такий спосіб ввести суд в оману щодо обставин кримінального правопорушення. У судовому засіданні засуджена ОСОБА_7 не могла належним чином пояснити в чому проявляється її щире каяття та які саме суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій відбулись в її житті.
Звертає увагу, що системне тлумачення приписів статей 50, 65, 75 КК обумовлює висновок, що метою покарання є не тільки кара та виправлення особи, а й запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Від захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах засудженої ОСОБА_7 , надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу прокурора, де захисник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, на обґрунтування чого наводить відповідні мотиви стосовно спростування доводів касаційної скарги прокурора.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Захисник заперечила проти задоволення касаційної скарги та просила оскаржене судове рішення залишити без зміни.
Від засудженої ОСОБА_7 поштовим відправленням надійшла письмова заява про здійснення касаційного розгляду без її особистої участі, де вона також повідомила про те, що заперечує проти касаційної скарги прокурора і підтримує заперечення, подані захисником, просить розглянути справу за участю останньої.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.
За приписами ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.
Прокурор у касаційній скарзі не оскаржує висновків судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, про кваліфікацію її дій за ч. 1 ст. 307 КК, отже, відповідно до приписів ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції не здійснює їх перегляд у цій частині.
Наведені у касаційній скарзі прокурора доводи про безпідставне застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) колегія суддів розглядає в контексті того, що положення вказаної норми підлягають застосовуванню у взаємозв`язку із приписами статей 50, 65 КК, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.
Отже, в аспекті застосування ст. 75 КК закон вимагає досягнення такої мети, як виправлення особи, прямо вказуючи, що звільнення із випробуванням застосовується, якщо суд дійде висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, і суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, а й інші обставини справи. Крім того, питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням повинні вирішуватися з урахуванням можливості досягти і такої мети покарання, як запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Натомість оскаржена ухвала апеляційного суду не містить належних мотивів щодо можливості досягнення таких цілей покарання без його реального відбування.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК, виходив із того, що вона раніше не судима, вчинила кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжких злочинів. Зважив на те, що обвинувачена має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, не перебуває на обліках у міських диспансерах, що суд визнав обставиною, яка пом`якшує покарання, а також врахував відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Однак, з огляду на часткове визнання вини, намагання виправдати свої дії та ввести суд в оману щодо мети вчинення злочину, місцевий суд дійшов вмотивованого висновку про відсутність у обвинуваченої щирого каяття. Місцевий суд слова ОСОБА_7 про розкаяння не сприймав як щире каяття через те, що та свою винуватість визнала лише в частині придбання та зберігання наркотичних засобів для власного споживання, не визнала умислу, спрямованого на збут наркотичного засобу. Висловлене обвинуваченою під час останнього слова каяття місцевий суд вмотивовано оцінив як спробу уникнути справедливого покарання.
Також місцевий суд врахував, що ОСОБА_7 не сприяла розкриттю кримінального правопорушення, оскільки факт злочину було виявлено під час проведення обшуку за місцем її проживання, під час якого було отримано всі докази на підтвердження її вини. При цьому під час обшуку ОСОБА_7 тривалий час не виказувала місце знаходження в її квартирі наркотичних засобів, а повідомила про їх наявність лише після того, як співробітники поліції впритул наблизилися до місця, де вони зберігалися, тобто жодних активних дій для розкриття злочину вона особисто не вчиняла.
Наведені вище обставини стали підставою до призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, тобто мінімального за санкцією ч. 1 ст. 307 КК.
Апеляційний суд не погодився із такими висновками місцевого суду та виходив із того, що наявні підстави до застосування положень ст. 75 КК.
Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.
Суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону і, задовольняючи апеляційну скаргу захисника, безпідставно виходив з того, що місцевий суд необґрунтовано зважив на сукупність усіх обставин, які мають значення для обрання відповідного заходу примусу та форми реалізації кримінальної відповідальності.
Цей суд виходив із того, що обвинувачена ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, інкриміноване їй кримінальне правопорушення вчинила в грудні 2022 року, тобто на момент апеляційного розгляду минуло вже три роки, за цей час обвинувачена не переховувалась від слідства та суду, не вчиняла нових кримінальних правопорушень, взяття її під варту після такого строку розгляду кримінального провадження призведе до завдання ОСОБА_7 фізичних страждань, а обсяг кари, як ознаки покарання, в даному випадку не буде відповідати тяжкості злочину.
Апеляційний суд визнав обставинами, що пом`якшують покарання, визнання вини та щире каяття, оскільки обвинувачена ОСОБА_7 як в суді першої інстанції, на стадії останнього слова, так і у суді апеляційної інстанції повністю визнала свою провину, зазначила, що жалкує про вчинене та щиро кається, що виразилося в тому, що обвинувачена надала критичну оцінку своєї протиправної поведінки, зазначила про її осуд. Апеляційний суд виходив із того, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРДР, так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді будь-якої інстанції.
Суд апеляційної інстанції також врахував дані, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_7 , з: характеристики від ТОВ «СП НАШЕ МІСТО», відповідно до якої ОСОБА_7 громадський порядок не порушувала, нарікань зі сторони сусідів не було, характеристики від сусідів, за якою ОСОБА_7 є добросовісною та порядною людиною, ніколи не була помічена у конфліктних ситуаціях, протягом тривалого часу здійснює догляд за своєю тіткою ОСОБА_8 , яка проживає в сусідній квартирі та є особою з інвалідністю з дитинства, нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_8 від 20 липня 2025 року, де вона вказує, що є особою з інвалідністю 3 групи з дитинства, а ОСОБА_7 є єдиною людиною, яка їй допомагає, забезпечує медичним доглядом та турботою, усі комунальні служби та соціальні працівники звертаються лише до ОСОБА_7 , оскільки ОСОБА_8 не здатна самостійно особисто пояснити, що їй потрібно.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в сукупності свідчать про дійсну соціальну переорієнтацію ОСОБА_7 та вказують на критичну оцінку останньою своєї протиправної поведінки.
Апеляційний суд також врахував стан здоров`я обвинуваченої ОСОБА_7 , якій відповідно до консультативного висновку кардіолога КНТ «Дніпропетровський обласний клінічний центр діагностики та лікування» ДОР» МОЗ України» від 21 листопада 2025 року поставлено діагноз: постміокардитичний міокардіосклероз, пролапс передньої стулки МК, фіброз стулок МК, помірна недостатність стулок мітрального клапану, синдром вкороченого інтервалу PQ, аневризма МПП невеликих розмірів, легенева гіпертензія, а також рекомендовано останній спостереження лікарем кардіологом за місцем мешкання, модифікація способу життя, корекція факторів ризику, та інше. Враховуючи незадовільний стан здоров`я ОСОБА_7 , яка потребує нагляду лікаря кардіолога, як зазначив цей суд, взяття останньої під варту за відсутності належної та своєчасної кваліфікованої медичної допомоги може призвести до критичних наслідків у стані здоров`я обвинуваченої.
З огляду на ступінь тяжкості вчиненого діяння, його конкретні обставини, роль та наслідки скоєного, особу обвинуваченої, її ставлення до вчиненого, відсутність тяжких наслідків вчиненого, посткримінальну поведінку, вік та стан здоров`я, наявність позитивних характеристик, здійснення догляду за своєю тіткою, яка є особою з інвалідністю 3 групи, зайняття суспільно корисною діяльністю, до чого можна віднести зайняття підприємницькою діяльністю та сплати відповідних податків до Державного бюджету в умовах воєнного стану, наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність тих, що його обтяжують, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене обвинуваченій ОСОБА_7 покарання в межах санкції статті, хоча і на мінімальний строк, є занадто суворим, через що звільнив її від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду, з огляду на таке.
Верховний Суд погоджується з доводами прокурора про те, що під час нового апеляційного розгляду в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, не встановлено нових суттєвих обставин, які б з урахуванням попередніх висновків суду касаційної інстанції у постанові від 19 червня 2025 року свідчили про наявність підстав до застосування ст. 75 КК та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
Апеляційний суд, обґрунтовуючи своє рішення про наявність підстав до застосування ст. 75 КК, послався, зокрема, на нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_8 від 12 липня 2025 року, відповідно до якої остання є особою з інвалідністю 3 групи з дитинства, має обмеження у фізичних можливостях, що ускладнює її щоденне життя, а її племінниця ОСОБА_7 є єдиною людиною, яка за нею доглядає, допомагає їй, забезпечує медичним доглядом та турботою, всі комунальні служби та соціальні працівники звертаються лише до ОСОБА_7 , оскільки ОСОБА_8 сама не здатна самостійно пояснити, що їй потрібно.
Разом із тим, відповідно до приписів ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Натомість із наведеного нотаріально засвідченого документу убачається лише те, що приватний нотаріус засвідчив справжність підпису ОСОБА_8 , який зроблено у його присутності, а також встановив особу останньої та перевірив її дієздатність. З огляду на приписи ст. 34 Закону України «Про нотаріат» прокурор обґрунтовано зазначає, що нотаріус не здійснював перевірки на предмет достовірності тих відомостей, які викладені у змісті самої заяви, а суд апеляційної інстанції в свою чергу не навів належних мотивів брати такі відомості до уваги всупереч вимогам статей 23, 84, 95 КПК.
Водночас, як обґрунтовано зазначає прокурор, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_7 є опікуном ОСОБА_8 чи визнана такою відповідним рішенням уповноважених органів, що вона взагалі потребує опіки чи піклування та сторонньої допомоги, ОСОБА_8 не була допитана судом з приводу даних обставин, пояснень суду не надавала, отже сам факт надання їй допомоги та здійснення догляду, чи існує об`єктивна необхідність здійснювати сторонню допомогу та догляд з боку ОСОБА_7 , не підтверджено в суді належними доказами.
Прокурор також небезпідставно звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції в належний спосіб не перевірив, чи не свідчить вказане вище про намагання обвинуваченої штучно створити в такий спосіб нові обставини з метою позитивного вирішення судом питання про звільнення її від відбування покарання з випробуванням, з урахуванням чого відповідні фактичні дані потребують виваженої вмотивованої оцінки за правилами статей 84, 94 КПК.
Апеляційний суд залишив поза увагою приписи ст. 78 Цивільного кодексу України, за якими дієздатна фізична особа, яка за станом здоров`я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки, має право обрати собі помічника. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім`я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.
Натомість матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що ОСОБА_8 у встановленому законом порядку, а саме відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування» та Положення щодо призначення та реєстрації помічника фізичній дієздатній особі, яка за станом здоров`я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов`язки, звертались до органу місцевого самоврядування для вирішення наведеного питання або що за відповідним зверненням ухвалено рішення про призначення ОСОБА_7 її помічником.
Крім того, в аспекті реалізації приписів ст. 75 КК апеляційний суд не навів мотивів щодо обґрунтування того, в який спосіб обставини, які він вважав встановленими щодо догляду за ОСОБА_8 , здатні відіграти превентивну роль як фактор утримання ОСОБА_10 від вчинення нового злочину чи сприяти її виправленню, зокрема і з урахуванням того, що у разі, якщо такі обставини існували до вчинення нею кримінального правопорушення, то вони не вдержали її від його вчинення.
Безпідставними також є висновки апеляційного суду про зайняття засудженою підприємницькою діяльністю та сплату останньою відповідних податків до Державного бюджету в умовах воєнного стану, оскільки окрім виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка свідчить про набуття ОСОБА_7 статусу ФОП, матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження реального здійснення нею підприємницької діяльності, отримання законних доходів та сплати податків, встановлення та підтримання соціальних в`язків та комунікацій, притаманних законній господарській діяльності, про що Верховний Суд вже зазначив в попередній постанові в цій справі, і чого апеляційний суд, всупереч приписам ст. 439 КПК, належним чином не врахував, не досліджував абияких нових доказів в цій частині, натомість безпідставно відтворив висновки, вже визнані Верховним Судом необґрунтованими.
Отже, у матеріалах справи відсутні фактичні дані про наявність у засудженої легального джерела доходів та відповідних соціальних зв`язків, що об`єктивно здатні утримати її від протиправної поведінки в сфері обігу наркотичних засобів.
Так само, в оскарженій ухвалі не проаналізовано у їх взаємозв`язку посилань на позитивні характеристики засудженої від її сусідів та ТОВ «СП НАШЕ МІСТО», які відокремлено від вказаних вище обставин не є достатнім підґрунтям до належного обґрунтування висновку про можливість досягнути цілі покарання через звільнення від відбування покарання останньої з випробуванням, із тим, що позитивне сприйняття особи засудженої з боку сторонніх осіб поєднується із встановленим фактом вчинення нею тяжкого злочину в сфері протиправного поводження із наркотичними засобами.
Стосовно висновків апеляційного суду про наявність щирого каяття Верховний Суд звертає увагу, що висновки Касаційного кримінального суду у постанові від 19 червня 2025 року залишені апеляційним судом поза увагою. Враховуючи викладене вище апеляційний суд знову не вказав якими конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, підтверджується факт щирого каяття, у яких матеріалах кримінального провадження він знайшов своє відображення.
Прокурор небезпідставно вказує на те, що формальне твердження про каяття, не може свідчити про його справжність, не доводить змін у правосвідомості особи, притаманних щирому каяттю як обставині, яка пом`якшує покарання.
З урахуванням обставин цієї справи вирішення судом питання щодо наявності такої обставини, яка пом`якшує покарання, як щире каяття вимагає від суду більш виваженого підходу до мотивування такого рішення, врахування усіх обставин кримінального провадження, зокрема попередньої процесуальної поведінки засудженої та заперечення нею доведеної мети збуту наркотичних засобів під час судового розгляду.
Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_7 на етапі останнього слова в місцевому суді і суді апеляційної інстанції повністю визнала свою провину, зазначила, що жалкує про вчинене та щиро кається, не спростовує висновків місцевого суду в цій частині, який дійшов вмотивованого висновку, що твердження обвинуваченої про щире каяття не відповідають реальному її ставленню до вчиненого і є такими, що носять суто формальний характер, пов`язані з намаганням останньої у такий спосіб пом`якшити покарання.
Верховний Суд вже неодноразово зазначав, що формальне твердження про каяття механічно не може свідчити про його справжність, адже не доводить змін у правосвідомості особи, притаманних щирому каяттю як обставині, яка пом`якшує покарання, про що обґрунтовано зазначає прокурор у касаційній скарзі. Апеляційний суд за результатом нового апеляційного розгляду повторно не зазначив переконливих підстав уважати необґрунтованими висновки місцевого суду в цій частині, не вказав якими конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, підтверджується факт щирого каяття, у яких матеріалах кримінального провадження він знайшов своє належне відображення.
Той факт, що на час апеляційного перегляду після вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення минуло вже три роки і за цей час остання не вчиняла нових кримінальних правопорушень, сам по собі також не свідчить про те, що обвинувачена надала критичну оцінку своєї протиправної поведінки, що висловлення нею щирого каяття є усвідомленим та таким, що вплинув на її подальшу поведінку.
Прокурор також обґрунтовано зазначає, що посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_7 перебувала під вартою з 08 грудня 2022 року по 02 лютого 2023 року та під цілодобовим домашнім арештом з 03 лютого по 30 червня 2023 року не можна вважати обґрунтованими в тій їх частині, де йдеться про досягнення мети покарання в такий спосіб, оскільки запобіжні заходи застосовуються з іншою метою, а невчинення засудженою нових кримінальних правопорушень під час їх застосування чи під загрозою їх використання безсумнівно не свідчить про надання нею критичної оцінки своїй попередній протиправній поведінці, тим більше за відсутності об`єктивних даних про відповідні особистісні зміни.
Верховний Суд не вважає обґрунтованими в аспекті застосування ст. 75 КК посилання апеляційного суду на незадовільний стан здоров`я засудженої та відсутність в місцях відбування покарання належної та своєчасної кваліфікованої медичної допомоги. Матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що ОСОБА_7 має захворювання, що перешкоджає відбуванню покарання, що існує підґрунтя до звільнення засудженої від покарання за хворобою на підставі положень ст. 84 КК, і про це правильно вказує прокурор в касаційній скарзі.
Разом із тим, апеляційний суд не проаналізував наявні у обвинуваченої вади здоров`я з огляду на Порядок взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженим спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, чи є вони перешкодою для реального відбування покарання, при тому, що за усталеними правозастосовними позиціями сама по собі певна хвороба не може бути підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів погоджується з викладеними у касаційній скарзі прокурора доводами про те, що апеляційний суд, обґрунтовуючи своє рішення про застосування ст. 75 КК, безпідставно врахував відсутність тяжких наслідків від вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК, оскільки злочин у сфері протиправного обігу наркотичних засобів виявляє собою суттєву загрозу інтересам суспільства, становить небезпеку для здоров`я населення України, чинить негативний вплив на економічні, культурні та політичні основи суспільного устрою самим фактом його вчинення, бо суспільно небезпечні наслідки перебувають поза межами конструкції складу злочину.
З урахуванням викладеного вище та з огляду на положення розділу XII Загальної частини КК, Верховний Суд не вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, оскільки з них не вбачається належного підґрунтя до застосування приписів ст. 75 КК в цій справі.
Ухвала суду апеляційної інстанції не містить належного обґрунтування того, яким чином обставини, на які послався апеляційний суд, свідчать на користь того, що звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання із випробуванням забезпечує реалізацію приписів статей 50, 65 КК, зокрема забезпечення загальної превенції нових кримінальних правопорушень у разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням, за тих обставин, які встановлені в цьому провадженні.
Отже,висновок про застосування ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Прокурор безпідставно посилається на те, що предметом оцінки апеляційного суду були всі ті самі відомості стосовно особи, що і під час судового розгляду, з огляду на що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а оскаржена ухвала - скасуванню на підставі приписів пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам закону.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року щодоОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
