Справа № 2-4440/11
Категорія 36
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 грудня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Зарицької Ю. Л. ,
при секретарях - Сотніковій І. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_26, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, 3-ті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання заповіту недійсним
В С Т А Н О В И В :
Позивачі звернулись до суду з зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що будинок АДРЕСА_1 на праві власності до 23.07.97 р. належав ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12.12.1947 р., посвідченого Київською державною нотаріальною конторою та рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08.12.10 р. ОСОБА_10 13.12.1947 р. склала заповіт на будинок, за яким усе своє майно та будинок заповіла в рівних частках своїм дітям: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та онуку - ОСОБА_14. ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_10 померла, після чого відкрилась спадщина на зазначений будинок. ОСОБА_11 був рідним сином та спадкоємцем після смерті ОСОБА_10 Так, ОСОБА_11 25.03.50 р. уклав шлюб з ОСОБА_15, від якого вони мали дітей - ОСОБА_16, ОСОБА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 р. ОСОБА_11 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його дружина ОСОБА_15 Після їх смерті відкрилась спадщина на частину будинку, яку вони успадкували після смерті ОСОБА_10 20.09.75 р. ОСОБА_16 одружився з ОСОБА_17, від шлюбу мають дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3. 28.12.74 р. ОСОБА_1 одружилась з ОСОБА_18, від шлюбу народилась донька - ОСОБА_4. ІНФОРМАЦІЯ_4 р. померла ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 р. помер її чоловік - ОСОБА_18, а після їх смерті у спадкоємців - ОСОБА_4, ОСОБА_26, ОСОБА_2, ОСОБА_3 виникла потреба оформити право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_10
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є позивачами по справі, тому що є дітьми та спадкоємцями після померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 року батька ОСОБА_20, який був сином ОСОБА_13, який на підставі заповіту ОСОБА_10 успадкував частину будинку. ОСОБА_12, донька ОСОБА_10, померла ІНФОРМАЦІЯ_7 року.
17.05.96 р. ОСОБА_14, онук ОСОБА_10, за допомогою ОСОБА_9, якому заповів своє майно, склав заповіт у лікарні. ІНФОРМАЦІЯ_8 р. ОСОБА_14 помер у лікарні. У позовній заяві вказано про те, що очевидно те, що ОСОБА_14 на момент складення свого заповіту не усвідомлював своїх дій та не міг ними керувати.
Також позивачі зазначають про те, що з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_14, відповідач до нотаріальної контори не звертався та будь-які правовстановлюючі документи на будинок у відповідача відсутні. В позовній заяві вказується на те, що на новому розгляді у Подільському районному суді м. Києва знаходиться справа за позовом ОСОБА_9 до Подільської районної у м. Києві ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності за відповідачем на будинок.
Оскільки заповіт ОСОБА_14 на користь відповідача порушує право власності на будинок позивачів, які успадкували частину будинку, то позивачі і звернулись до суду та просили визнати повністю недійсним заповіт ОСОБА_14 від 17.05.96 р. № 5с-15, посвідчений державним нотаріусом одинадцятої Київської державної нотаріальної контори, як такий, що укладався ОСОБА_14 у момент, коли він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, зазначених вище. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що пропущений строк позовної давності.
Суд вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази по справі, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно заповіту від 13.12.47 р., ОСОБА_10 заповіла усе належне їй майно та належне їй право забудови в АДРЕСА_1 своїм дітям: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та своєму онуку ОСОБА_14 у спільне користування та в рівних частинах кожному (т. 1, а.с. 14).
Згідно даних заповіту від 17.05.96 р., ОСОБА_14 заповів належний йому на праві особистої власності жилий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 15).
Згідно даних свідоцтва про смерть ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 р. (а.с. 16).
В якості доказів, підтверджуючих стан ОСОБА_14 представником позивачів було запропоновано допитати в якості свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_23, які були сусідами ОСОБА_14
Свідок ОСОБА_22 пояснив, що в 20-х числах травня 1996 року приходив до лікарні відвідувати ОСОБА_14 Останній ніяк не реагував, лежав, не рухаючись, колір шкіри був жовтий. Також свідок зазначив про те, що ОСОБА_14 знаходився в палаті на п'ять місць. Крім того, свідком було зазначено про те, що ОСОБА_14 пиячив кожного дня.
Свідок ОСОБА_23 пояснила, що помітила хворобливий стан ОСОБА_14 за три місяці до того, як він потрапив до лікарні, а саме по того, що останній схуд, був слабким, ходу мав нетверду. Свідок зазначила про те, що ОСОБА_14 весь час пиячив, у нетверезому стані перебував частіше, ніж у тверезому.
По справі було проведено посмертну комісійну судово-психіатричну експертизу.
Згідно даних висновку акту посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи № 716 від 27.07.12 р., ОСОБА_14 на момент підписання заповіту від 17.05.96 р. виявляв ознаки психічного розладу: стан вираженої (глибокої) астенії, соматогенно обумовленої (ракова хвороба, інтоксикація, кахексія) на фоні зловживання алкоголем, який істотно впливав на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, обмежуючи цю здатність (т. 1, а.с.а.с. 208-210).
Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_24 роз'яснюючи висновки експертизи, зазначила про те, що істотний вплив на здатність ОСОБА_14 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними означає - суттєве порушення цієї здатності, більше половини людина не може в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. На запитання з приводу того, як саме онкологічна хвороба, емфітеза легень, пневмосклероз, дихальна недостатність другого ступеня, хронічне захворювання легень у стадії декомпенсації, ішемічна хвороба серця, кардіосклероз атеросклеротичний, хронічна недостатність кровообігу ІІ-А ступеню, хронічний гепатит у стадії загострення з переходом у цироз, хронічний холецистит - панкреатит у стадії загострення, загальна виснаженість організму впливала на волю ОСОБА_14, експерт надала відповідь про те, що дані хвороби істотно впливали у момент підписання ОСОБА_14 заповіту, на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, обмежуючи цю здатність. Та зазначила, що таким чином на момент складання заповіту згідно ст. 233 ЦПК України в нього не було достатнього об'єму дієздатності для складання правочину 17.05.96 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦК України (в редакції 1963 р. ), угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" правила ст. 55 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.). Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Встановлено, що ОСОБА_14 в судовому порядку недієздатним не визнаний. В момент посвідчення спірного заповіту ОСОБА_14 не перебував на лікуванні в медичному психіатричному закладі. Також, позивачами не надано доказів відсутності волі та бажання у ОСОБА_14 скласти заповіт на ім'я ОСОБА_9, співпадіння волі та волевиявлення при вчиненні цієї дії. Крім того, покази свідків не дають правових підстав для визнання заповіту недійсним та його скасування. Позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_14 17 травня 1996 року перебував в стані марення, шоку, сп'яніння, іншому стані, який би вказував на те, що він не віддавав звіт своїм діям.
Як встановлено судом, спірний заповіт був посвідчений нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Леонтьєвою Н.І., яка мала права його складати, його форма не протирічить вимогам закону. Що стосується обставин його посвідчення, то наявність доказів будь-яких порушень вимог закону при посвідченні заповіту, судом встановлено не було.
Крім того, оскільки за результатами посмертної судово-психіатричної експертизи не було зроблено категоричного мотивованого висновку про знаходження ОСОБА_14 на момент підписання оспорюваного заповіту 17 травня 1996 року в такому хворобливому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 527 ЦК України, спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК України, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом лише свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Однак, позивачами не надано доказів порушення їх інтересів складанням заповіту, оскільки з урахуванням, викладеного вище, вони не є спадкоємцями після померлого ОСОБА_14, а тому наявність або відсутність заповіту не впливає на розмір спадкового майна, на яке вони можуть претендувати.
З урахуванням викладено вище, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
На підставі ст.ст. 55, 527, 529, 530, 534 ЦК України (1963 р.), ст. 16 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 189, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
ОСОБА_26, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в задоволенні позову до ОСОБА_9, 3-ті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя
Ю. Л. Зарицька
