Справа № 309/3458/14-ц
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
03 липня 2015 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої - Боднар О.В.
суддів – Кеміня М.П., Джуги С.Д.
при секретарі – Маринець Д.М.
з участю – ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2, що діє від імені ОСОБА_1, на рішення Хустського районного суду від 09 лютого 2015 року справу за позовом ОСОБА_2, що діє від імені ОСОБА_1, до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу, -
у с т а н о в и л а :
У вересні 2014 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, вимоги по якому збільшував заявами від 13 січня 2015 року та від 06 лютого 2015 року (а.с. 51-53, 59-60) та остаточно просив на підставі ст.ст.554, 625, 1046 ЦК України стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму боргу за договором позики, на виконання якого ОСОБА_4 була представлена розписка від 09 липня 2010 року, у розмірі 7 731 202,00 грн., що за офіційним курсом НБУ станом на 06 лютого 2015 року 1 дол.США – 23,13 грн. становить 334 250,00 дол.США, з яких:
286 000,00 дол.США – сума боргу,
34 664,00 дол.США – інфляція за весь час прострочення,
13 586,00 дол.США – 3% річних, та судовий збір.
Просив в якості забезпечення позову накласти арешт на все майно ОСОБА_4 (а.с. 7).
Ухвалою Хустського районного суду від 01 вересня 2015 року (а.с. 13), яка була змінена ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 06 листопада 2014 року з метою забезпечення позову накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві приватної власності ОСОБА_4А в межах суми позову в розмірі 4 077 850,00 грн.
Рішенням Хустського районного суду від 09 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 66-68).
В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення яким стягнути солідарно з відповідачів суму боргу у розмірі 7 731 202,00 грн. та сплачений судовий збір (а.с. 71-73).
Зазначає, що судом першої інстанції не були враховані висновки ВСУ, викладені у рішеннях, прийнятих за результатом розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК України. Зокрема, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Оригінал розписки був наданий суду для огляду у судовому засіданні. Розписка сама по собі є підтвердженням передачі грошей та укладення договору позики. Зазначена у розписці дата вказує лише на день її складання, який може не співпадати з моментом передачі грошей.
Вказує на те, що ОСОБА_4 своєю розпискою підтвердив факт отримання ним коштів від ОСОБА_1 та факт існування позикових зобов’язань перед позивачем та зобов’язався повернути гроші до кінця 2012 року.
Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, матеріали цивільної справи № 2-1929/2009 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ТОВ «Хуст-Земля Карпат», треті особи: Хустська РДА, ОСОБА_1, про скасування державного акту, повернення частини земельної ділянки та відшкодування шкоди, апеляційний суд визнав, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_7 виникли правовідносини на підставі договору позики, що підтверджується написаною останнім 09 липня 2010 року розпискою наступного змісту: «Я, ОСОБА_8 (СН 292609, виданий 07 вересня 1996 року) должен ОСОБА_9 двести восемьдесят шесть тысяч долларов США. Обязуюсь вернуть вышеуказанную сумму до конца 2012 года». Копія розписки міститься в матеріалах справи, (а.с. 8), оригінал був наданий для огляду в судовому засіданні в апеляційному суді 17 червня 2015 року.
ОСОБА_5 зобов’язався відповідати перед позивачем за виконання боргових зобов’язань ОСОБА_4 про що 09 липня 2010 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір поруки (а.с. 10).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що із змісту самої розписки та пояснень сторін вбачається, що 09 липня 2010 року позивач не позичав ОСОБА_10 грошових коштів у розмірі 286 000,00 дол.США. А в судовому засіданні позивач не надав суду будь-якого документу, який би підтверджував передання ним грошей ОСОБА_4, а також не довів суду, що зазначена у розписці сума грошей є позикою.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна з огляду на наступне.
Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови ВСУ від 18 вересня 2013 року к справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14).
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ч.1 ст.1050 ЦК України). За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, як передбачено нормами Закону від 3 липня 1991 року «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті – гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 р. у справі 6-36736вов10). Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, яке визначене у гривні.
За таких обставин, оскільки предметом договору позики є іноземна валюта, яка індексації не підлягає, вимога позивача про стягнення з ОСОБА_4 інфляції за період прострочення у розмірі 34 664,00 дол.США (801 778,32 грн.) до задоволення не підлягає
Крім того, відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.
Пред’явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред’явлення до нього позову.
В своїх запереченнях на позовну заяву ОСОБА_5, посилаючись на зазначені норми закону, просив відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з нього коштів (а.с. 23).
Як вбачається з матеріалів справи, строком виконання основного зобов’язання є кінець 2012 року, з даним позовом позивач звернувся у вересні 2014 року, тобто через 21 місяць від дня настання строку виконання основного зобов’язання. За таких обставин, порука є такою, що припинена з 01 липня 2013 року і підстави для стягнення грошових коштів з ОСОБА_5 відсутні.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для повернення відповідачем грошової суми є помилковим.
Наявність між сторонами позикових відносин доведена позивачем, оскільки у нього наявний оригінал розписки ОСОБА_4 із змісту якої вбачається, що він зобов’язується повернути ОСОБА_1 286 000,00 дол.США до кінця 2012 року. Оскільки у визначений у розписці строк кошти ОСОБА_4 повернуті не були, у позивача були підстави для звернення з даним позовом.
Розмір процентів розрахований позивачем за період прострочення повернення суми позики, а саме з - 1 січня 2013 року по 01 серпня 2014 року (а.с. 11) та становить 13 586,00 дол.США.
Цей розрахунок був перевірений судом апеляційної інстанції і є правильним. Розмір процентів становить 13586,96 дол.США, та підлягають стягненню в межах заявлених позовних вимог.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим ч.2 ст.533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.
У національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов’язання, передбачені, зокрема, у ст.1048 ЦК України, та при застосуванні ст.625 ЦК України.
За таких обставин, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 6 929 424,18 грн., з яких:
6 615 180,00 грн. (286 000,00 дол.США) – сума боргу за договором позики,
314 244,18 грн. (13 586,00 дол.США) 3 % річних.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до задоволених позовних вимог.
Позивачем було сплачений судовий збір у розмірі 3 654,00 грн. за подання позову та 1 827,00 грн. – за подання апеляційної скарги (а.с. 2, 70, 82), які підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.309 ЦПК України неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 309, 314, 316, 319 ЦПК України, ст.ст. 559, 625, 1047-1049 ЦК України, колегія суддів, –
р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, що діє від імені ОСОБА_1, задовольнити частково.
Рішення Хустського районного суду від 09 лютого 2015 року скасувати.
Позов ОСОБА_2, що діє від імені ОСОБА_1, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 (мешканця ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2)
6 929 424,18 грн. шість мільйонів дев’ятсот двадцять дев’ять тисяч чотириста двадцять чотири грн. 18 коп), з яких:
6 615 180,00 грн. (286 000,00 дол.США) – сума боргу за договором позики,
314 244,18 грн. (13 586,00 дол.США) 3 % річних та
судовий збір у розмірі 4 912,62 грн. (чотири тисячі дев’ятсот дванадцять грн. 62 коп.).
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
с у д д і :
ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13
