АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/1253/2018 Головуючий в 1-й інстанції - Рибак М.А.
761/1617/15 Доповідач Чобіток А.О.
П О С Т А Н О В А
Іменем України
15 березня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:
головуючого судді - Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В.,Соколової В.В.
при секретарі - Казанник М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
в с т а н о в и в:
У січні 2015 року позивач пред'явив вказаний позов до відповідача та зазначав,що 31 травня 2011 року між ним та відповідачам було укладено договір позики, за умовами якого останній отримав від нього грошові кошти в сумі 1440000 грн., що на день передачі грошових коштів відповідало 180000 дол. США за середнім курсом їх продажу комерційними банками м. Києва.
Пунктом 2 зазначеного договору обумовлено, що день остаточного розрахунку має відбутись не пізніше 1 січня 2012 року і повна сума, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має відповідати сумі, еквівалентній 180000 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Остаточно,посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за умовами вказаного договору позики,позивач просив стягнути, з урахуванням розрахунку заборгованості станом на 31.08.2017 року, з відповідача 5 400 886,68 грн.,з яких 4 626 000 грн. - основний бог та 774886,68 грн. - три відсотки річних.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зазначає,що судом безпідставно було прийнято до уваги розрахунки середнього курсу продажу долара США здійснені позивачем. Ні позивач ,ні відповідач не має відповідних знань та інформації щодо визначення саме «середніх курсів продажу долара США комерційними банками м. Києва» станом на 01.12.2012 року, як про те зазначено в умовах укладеного договору позики від 31.05.2011 року,а тому є підстави вважати,що розрахунок позовних вимог здійснено з недотриманням умов договору та без врахування умов договору позики,на які посилається ВСУ в Постанові від 01.03.2017 року.
Вислухавши доповідь судді,пояснення позивача,його представника та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги,обставини справи, Апеляційний суд міста Києва, який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» приходить до наступного.
Відповідно до ст. ст.213 ЦПК України,редакції 2004 року, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення,яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства,вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення,ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин,на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами,які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 31 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1440000 грн., що на день передачі грошових коштів відповідало 180000 дол. США за середнім курсом їх продажу комерційними банками м. Києва.
Пунктом 2 зазначеного договору обумовлено, що день остаточного розрахунку має відбутись не пізніше 1 січня 2012 року і повна сума, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має відповідати сумі, еквівалентній 180000 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками м. Києва на день передачі грошей.
Під час нового розгляду справи відповідач не надав доказів на підтвердження повернення коштів за договором позики.
Ураховуючи умови договору позики та положення статті 533 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з відповідача суми боргу, визначену за курсом долара США станом на 31 серпня 2017 року - на день ухвалення судового рішення, як зазначено у позовних вимогах та відповідає розрахунку позивача і складає 4626000,00 грн. (180000,00 доларів США * 25,70 грн. згідно із відомостями фінансового порталу «Мінфін» станом на 31.08.2017 року).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Згідно із пп. Б п. 2 договору позики остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 01.02.2012 року.
Враховуючи викладене, суд також прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 774886,68 грн. трьох процентів річних за період з 02.02.2012 року по 31.08.2017 року за розрахунком, наданим позивачем, який перевірений судом.
Суд апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції відповідним обставинам справи та вимогам закону,що регулює правовідносини,які виникли між сторонами, підставно пославшись на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-79цс14, згідно з якою: «Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
Доводи апеляційної скарги вказаний висновок суду першої інстанції не спростовують.
У відповідності з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Із матеріалів справи вбачається, що сторонами було укладено договір позики,умови якого ,як це передбачено ст.628 ЦК України, вони визначили на свій розсуд та погодили, що відповідач отримав від позивача суму позики в сумі 1440000,00 грн.,яка на день передачі грошей була еквівалентна сумі 180000,00 доларів США, і відповідач зобов'язався повернути у визначений договором строк.
Суд апеляційної інстанції вважає,що в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що зобов'язання за договором позики відповідачем у строк не було виконано, ним прострочено виконання грошового зобов'язання, а тому він зобов'язаний сплатити суму боргу в розмірі, передбаченому договором.
При цьому суд першої інстанції підставно врахував висновок Верховного Суду України по даній справі про те, що сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом,а відтак згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Пунктом 2 договору позики було передбачено відповідність повернення повної суми позики на день остаточного розрахунку в сумі, еквівалентній 180000 дол. США за середнім курсом продажу комерційними банками міста Києва на день передачі грошей,в зв»язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 4626000,00 грн. заборгованості за договором позики та 774886,68 грн. трьох процентів річних.
У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України в редакції 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст. ст. 27 - 30 ЦПК України в редакції 2004 року засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачем не надано відповідних доказів на спростування встановлених в справі обставин,в зв»язку з чим його доводи щодо безпідставності розрахунку позивачем суми позики та неправомірності визначення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання,які суд стягнув з нього на користь позивача за цим рішенням,є таким,що не заслуговує на увагу.
Аргумент про необхідність застосування строку позовної давності до вимог про стягнення 3% річних від простроченої суми не ґрунтується на вимогах закону,а тому підлягає відхиленню.
Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді даної справи,які є підставою для безумовного скасування судового рішення.
Посилання в апеляційній скарзі відповідача на не надання йому судом можливості належним чином реалізувати свої права,апеляційний суд вважає надуваними,оскільки в матеріалах справи наявні докази про його обізнаність та його представників щодо судового розгляду даної справи 31.08.2017 року.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі, відсутність підстав до його скасування та залишення без задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.374,375,381-384,390, ЦПК України,суд апеляційної інстанції,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - Судді -
