ПОСТАНОВА
Іменем України
08 травня 2018 року
Київ
справа №823/1581/17
адміністративне провадження №К/9901/46639/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до начальника управління державної експертизи Держгеокадастру України Царика Костянтина Володимировича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду в складі колегії суддів: Тимошенко В.П., Гайдаш В.А., Рідзеля О.А. від 20 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Федотова І.В., Горяйнова А.М., Літвіної Н.М. від 20 лютого 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до начальника Управління державної експертизи Держгеокадастру України Царика К.В., в якому просить:
- визнати протиправними дії начальника Управління державної експертизи Держгеокадастру України Царика К.В. щодо викладення нового зауваження в листі № 24-28-0.23-901/9-17 від 20 вересня 2017 року;
- зобов'язати начальника Управління державної експертизи Держгеокадастру України Царика К.В. надати позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації № 412-16 по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 8,0 га ОСОБА_2 для городництва в оренду із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту в адміністративних межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що начальник Управління державної експертизи Держгеокадастру України Царик К.В., провівши обов'язкову державну експертизу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 8,0 га гр. ОСОБА_2 для городництва в оренду із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту в адміністративних межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, надав висновок від 01 червня 2016 року № 412-16 із вимогою усунути виявлені недоліки в проекті документації. Як зазначив позивач, за приписами пункту 6 статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» у разі, якщо об'єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому, вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об'єкта державної експертизи, чого зроблено відповідачем не було, а викладені зауваження не відповідають вимогами чинного законодавства.
Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не було дотримано порядку досудового оскарження висновку експертизи, встановленого статтею 37 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», а тому позовна вимога щодо зобов'язання надати позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації № 412-16 від 01 червня 2016 року не може бути задоволена, оскільки такі дії виходять за межі повноважень адміністративного суду. Також суди зазначили, що за своєю правовою природою, повноваження відповідача щодо прийняття рішення про надання позитивного чи негативного висновку державної експертизи землевпорядної документації є дискреційними та відносяться до виключної компетенції уповноваженого органу.
Не погоджуючись з постановами Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що позивачем було усунуто всі недоліки, наведені у висновку начальника управління державної експертизи Держгеокадастру України Царика К.В., у зв'язку з чим винесення нових зауважень до проекту землевпорядної документації є неправомірним, та, відповідно, відмова в наданні позитивного висновку на підставі нових зауважень до проекту землевпорядної документації також є незаконною. Крім того, скаржник вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані дії та рішення відповідача є його дискреційними повноваженнями.
Від начальника управління державної експертизи Держгеокадастру України Царика К.В. відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 червня 2016 року проведена державна експертиза проекту землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 8,0 га гр. ОСОБА_2 для городництва в оренду із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту в адміністративних межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області.
За наслідками державної експертизи землевпорядної документації складено висновок від 01 червня 2016 року № 412-16 відповідно до пункту 11 якого вищенаведений проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства та повертається на доопрацювання.
Підсумковою оцінкою результатів державної експертизи проекту в пункті 10 зазначені такі зауваження:
1) проект землеустрою доопрацювати: кадастровий план привести у відповідність до статті 34 Закону «Про Державний земельний кадастр»; уточнити межі суміжних землевласників (землекористувачів) та погодити з ними межі відповідно до вимог статті 198 Земельного кодексу України;
2) обґрунтувати можливість використання запроектованої до відведення земельної ділянки для цілей, зазначених проектом землеустрою, та надати відомості щодо забезпечення земельними ділянками для зазначених потреб (городництва) працівників соціальної сфери, що проживають у сільській місцевості, а також громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та евакуйовані із зон відчуження, переселенців із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, які проживають у сільській місцевості відповідно до розділу IX пункту 4 Прикінцевих положень Земельного кодексу України;
3) матеріали проекту привести у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051;
4) до проекту землеустрою долучити: більш розширену ситуаційну схему розташування земельних ділянок з нанесенням меж адміністративно-територіальних утворень, під'їзних шляхів та інших елементів території; викопіювання з картограми агровиробничих груп ґрунтів;
5) матеріали перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) надати з прив'язкою до геодезичних пунктів державної мережі, згідно вимог пунктів 2.6 та 3.9 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18 травня 2010 року;
6) матеріали проекту привести у відповідність до вимог статті 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр»; копії документів та матеріалів завірити згідно чинного законодавства України.
Передачу земельної ділянки в оренду здійснити відповідно до положень Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство», Закону України «Про охорону земель» та умов, викладених у висновку погоджувального органу.
Судами попередніх інстанцій також встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року у справі № 823/1853/16 були визнані протиправними та скасовані підпункти 1, 2, 3 пункту 10 висновку державної експертизи землевпорядної документації № 412-16 від 01 червня 2016 року.
ОСОБА_2 після усунення недоліків, наведених у пункті 10 (крім визнаних протиправними) висновку № 412-16 від 01 червня 2016 року, повторно подав проект землевпорядної документації на експертизу.
У листі управління Держгеокадастру у Черкаській області від 26 липня 2017 року № 24-28-0,23-698/9-17 зазначено, що зауваження, яке було викладене у підпункті 4 пункту 10 висновку № 412-16 від 01 червня 2016 року, враховано частково у зв'язку з долученням викопіювання з плану землекористування, однак, зауваження підпункту 5 пункту 10 цього ж висновку не враховано.
Окрім того, згідно з листом управління Держгеокадастру у Черкаській області від 20 вересня 2017 року № 24-28-0,23-901/9-17 зауваження підпункту 5 пункту 10 висновку враховано частково.
З урахуванням наведених у листах підстав управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно не надало позитивний висновок експертизи позивачу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення визначає Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації» від 17 червня 2004 року № 1808-IV (далі - Закон № 1808-IV).
Згідно зі статтею 1 Закону № 1808-IV державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.
Об'єктами державної експертизи є документація із землеустрою та документація з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріали і документація державного земельного кадастру (стаття 6 Закону № 1808-IV).
Статтею 32 Закону №1808-IV встановлено, що державна експертиза проводиться шляхом розгляду документації та матеріалів, а за необхідності - шляхом проведення обстежень у натурі (на місцевості).
При проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються:
питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень;
відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства;
еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативного впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону № 1808-IV виконавцями державної експертизи є експерти, які працюють у складі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері державної експертизи і мають високу кваліфікацію та спеціальні знання, а також висококваліфіковані спеціалісти або наукові працівники, які залучаються цими органами до її проведення відповідно до закону.
Підпунктом 49 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, та підпунктом 28 пункту 4 Положення про територіальні органи Держгеокадастру, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333, держгеокадастр та його територіальні органи проводять в установленому законодавством порядку державну експертизу програм і проектів з питань землеустрою.
Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що проведення державної експертизи проекту землевпорядної документації є компетенцією Держгеокадастру та його територіальних органів; предметом експертизи є відповідність землевпорядної документації визначеним вимогам законодавства, стандартам, нормам та правилам.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 35 Закону № 1808-IV результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки.
Організаційні засади і вимоги щодо проведення державної експертизи землевпорядної документації, ведення звітності у цій сфері визначає Методика проведення державної експертизи землевпорядної документації, затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03 грудня 2004 року № 391 (далі - Методика № 391).
Згідно з положеннями пункту 3.5 Методики № 391 на заключній стадії проведення державної експертизи узагальнюються результати експертних досліджень, готується висновок державної експертизи щодо доцільності затвердження землевпорядної документації.
Висновок державної експертизи землевпорядної документації оформляється за типовою формою, встановленою Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 18 Закону № 1808-IV.
Підготовлені висновки державної експертизи повинні зводитись до трьох можливих варіантів:
землевпорядна документація в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно та погоджується (у разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок);
землевпорядна документація не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, повертається на доопрацювання;
землевпорядна документація, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується.
Оцінка землевпорядної документації у висновках державної експертизи (за одним із вказаних варіантів) є обов'язковою.
Таким чином, підсумки державної експертизи відображаються у висновку, в якому експерт вказує на виявлені недоліки (якщо такі мали місце), необхідність доопрацювання проекту землевпорядної документації (у разі наявності недоліків).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що проведення експертизи проекту землевпорядної документації та формулювання за її наслідками висновку, в тому числі про доопрацювання проекту відповідної документації, є виключною компетенцією органів Держгеокадастру.
Одним із доводів касаційної скарги є те, що управління Держгеокадастру у Черкаській області після проведення повторної експертизи проекту землевпорядної документації, поданої після виправлення заявлених недоліків, знову відмовило у наданні позитивного висновку, але з нових підстав. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до підпункту 5 пункту 10 висновку державної експертизи вказано на необхідність надати матеріали перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з прив'язкою до геодезичних пунктів державної мережі, згідно вимог пунктів 2.6 та 3.9 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18 травня 2010 року.
Пунктом 3.4 Інструкції, передбачено, що межові знаки встановлюються у поворотних точках меж земельної ділянки, але не рідше ніж через 200 м. Мінімальна відстань між межовими знаками в поворотних точках меж земельної ділянки не повинна бути менше ніж 1 м.
Статтею 1 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» передбачено, що державна геодезична мережа - мережа геодезичних пунктів, що забезпечує поширення координат на територію держави і є вихідною для створення інших геодезичних мереж.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в оскаржуваному рішенні управління Держгеокадастру у Черкаській області № 24-28-0.23-901/9-17 від 20 вересня 2017 року зазначено, що позивачем часткового враховано зауваження, викладене в підпункті 5 пункту 10, однак наявна необхідності до проекту землеустрою долучити документи, які підтверджують отримання даних про координати пунктів Державної геодезичної мережі з Державного картографо-геодезичного фонду України.
Розділом III Інструкції визначена необхідність закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) межовими знаками.
На цій підставі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_2 помилково стверджує, що зауваження, викладене в листі Управління державної експертизи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 20 вересня 2017 року № 24-28-0.23-901/9/17 відрізняється від зауваження підпункту 5, яке викладено безпосередньо у самому висновку державної експертизи землевпорядної документації № 412-16 від 01 червня 2016 року.
Стосовно процедури оскарження висновку державної експертизи проекту землевпорядної документації, колегія суддів також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не було дотримано такої процедури з огляду на наступне.
Статтею 37 Закону № 1808-IV встановлено, що замовники або розробники об'єктів державної експертизи, заінтересовані у спростуванні висновків державної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтоване клопотання (заяву) про це до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у місячний термін з дня отримання клопотання (заяви) розглядає його і за наявності підстав призначає проведення повторної державної експертизи.
У разі спростування висновків державної експертизи, яку проводив центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до проведення повторної державної експертизи залучаються незалежні експерти.
У разі відмови в розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи або незгоди з висновками повторної державної експертизи замовники або розробники об'єктів державної експертизи мають право звернутися до суду.
Висновки державної експертизи можуть бути скасовані органом, який їх видав, у разі виявлення обставин, що могли вплинути на об'єктивність оцінки висновку.
Позитивні висновки повторної державної експертизи є підставою для прийняття відповідним органом рішення або реалізації заходів, передбачених об'єктами державної експертизи, крім випадків оскарження їх у судовому порядку.
Системний аналіз наведених правових норма дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що заінтересовані особи, не згодні з висновком експертизи, мають подати обґрунтоване клопотання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який відповідно до Закону уповноважений розглядати такі клопотання.
Право заінтересованих осіб на звернення до суду з позовом про скасування висновків державної експертизи може бути реалізоване лише у разі відмови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин в розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи чи окремих їх положень або незгоди з висновками повторної експертизи.
Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачається, що позивач звертався до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (Держгеокадастр), з клопотанням про спростування висновків чи окремих їх положень або незгоди з висновком державної експертизи, як це прямо передбачено Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації».
Тому колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачем не було дотримано порядку оскарження висновку, встановленого статтею 37 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», а тому позовна вимога щодо зобов'язання надати позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації не може бути задоволена.
За своєю правовою природою повноваження щодо прийняття рішення про надання позитивного чи негативного висновку державної експертизи землевпорядної документації є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під дискреційними повноваженнями розуміються повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко
