Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/144/17-ц
Провадження № 2/499/3/18
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
"30" липня 2018 р. смт. Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., при секретарі судового засідання Кириловій С.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Іванівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, посилаючись на ту обставину, що 17 квітня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджується розпискою від 17.04.2007 року, відповідно до якої відповідач отримала від позивача 32000,00 дол. США для купівлі будівлі пекарні розташованої за адресою вул. Східна 55 с. Дмитрівка Комінтернівського району Одеської області та розпискою 17.04.2007 року, відповідно до якої відповідач отримала від позивача 85000,00 дол. США для купівлі квартири за адресою АДРЕСА_1.
На підтвердження даних обставин представником позивача було надано суду оригінали розписок та витяг є Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зазначив, що оригінал договору позики у них відсутній.
Так, 10.03.2017 року позивачем було направлено відповідачу вимогу про повернення коштів, яку відповідач в цей же день отримала особисто, однак на даний кошти відповідачем не повернуті.
На підставі чого представник позивача просить суд стягнути на його користь з відповідача грошові кошти у розмірі 117000,00 дол. США в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на день винесення судового рішення.
Представник відповідача надала до суду заперечення на позовну заяву відповідно до якого, зазначила, що жодних грошових коштів відповідач від позивача не отримувала, договір позики та розписки не відповідають дійсності та зазначила, що навіть у разі наявності заборгованості відповідача перед позивачем, сплив строк позовної давності на стягнення коштів, оскільки відповідно до умов договору позики, відповідач мала сплатити борг у річний термін з дня отримання коштів, тобто строк позовної давності сплив 17 квітня 2011 року. Також у запереченні представник відповідача зазначила, що посилання відповідача на ту обставину, що за отриманні в борг кошти відповідач придбала квартиру, спростовуються договором іпотечного кредиту, який відповідач отримала на купівлі квартири, та саме квартира в АДРЕСА_2 була предметом даного договору. Таким чином просила відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі. Так, представником відповідача було надано окрему заяву про застосування строків позовної давності до даних правовідносин.
Так, у судовому засідання представник позивача позов підтримав в повному обсязі, заперечував проти застосування строків позовної давності, оскільки 10.03.2017 року позивачем було направлено відповідачу вимогу про повернення грошових коштів, тому строк позовної давності не пропущено, та зазначив, що отримання відповідачем грошових коштів від позивача повністю підтверджується оригіналами розписок, які зберігаються в матеріалах справи. Також додатково пояснив, що оригінал договору позики у них відсутній, наявна лише його копія.
Відповідач у судовому засіданні заперечувала проти позову в повному обсязі, з підстав наведених в запереченні, зазначила, що грошових коштів в борг у позивача не отримувала, розписки не підписувала, тим паче жодного разу не була в с. Бузинове Іванівського району Одеської області, де відповідно були підписанні розписки.
Представник відповідача в свою чергу також наголосила на тому, що навіть в разі підписання відповідачем розписок про отримання коштів, сплив строк позовної давності для стягнення боргу та просила у позову відмовити, застосувавши строки позовної давності у разі встановлення судом обставин наявності борг відповідача перед позивачем.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши покази свідка та сторін по справі, з урахуванням положень ч.1 ст. 81 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, та ч.1 ст. 13 ЦПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.
Так, на протязі тривалого розгляду справи судом були створенні належні умови для подання сторонами доказів на підтвердження обставин, на які вони посилаються, як на підставу свої вимог та заперечень, були розглянуті клопотання заявлені сторонами, двічі призначено судову експертизу, які проведенні не були у зв’язку з невиконанням свої процесуальних обов’язків відповідачем, неодноразово були роз’ясненні права та обов’язки сторін.
Так, в судовому засіданні були дослідженні оригінали розписок від 17.04.2007 року, відповідно до яких ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, надала дані розписки ОСОБА_1 ОСОБА_3 Гейсам, 01.01.1986 року , про те що, 17.04.2007 року в 17 годин 00 хвилин в приміщенні будинку №39 в с. Бузинове Іванівського району Одеської області в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, згідно з договором позики від 17.04.2007 року отримала 85000,00 дол. США для купівлі нею квартири АДРЕСА_3, та отримала 32000,00 дол. США для купівлі нею будівлі пекарні по вул. Східна 55 в с. Дмитрівка Комінтернівського районну Одеської області.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з положеннями ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Розписка не замінює сам договір позики і не є письмовою формою договору позики. Однак розписка є важливим документом, який може підтвердити існування договору позики, розмір фактично одержаних майна або грошей, а також розмір плати за користування позикою.
Верховний Суд України, у постанові від 18 вересня 2013 року, виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до правової позиції, висловленої ВСУ у справі № 6-79цс14 від 2 липня 2014 року, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Таким, чином враховуючи відсутність у позивача оригіналу договору позики від 17.04.2007 року (в матеріалах справи наявна копія, яку представник позивача просив суд не брати до уваги), наявність оригіналів розписок повністю підтверджує виникнення між сторонами боргових відносин.
Факт знаходження оригіналу розписки у позивача підтверджують наявність невиконаного боргового зобов'язання відповідача перед позивачем.
Так, посилання відповідача на ту обставину, що вона жодного разу не була в с. Бузинове Іванівського району Одеської області (місце написання боргових розписок), суд розцінює як спосіб захисту, оскільки відповідач зареєстрована в даному селі, що підтверджується довідкою про місце реєстрації відповідача, копією паспорту.
Разом з тим, суд не може прийняти до уваги посилання відповідача про те, що вона жодних розписок та договорів позики не підписувала, оскільки дана обстави на спростовується також наявністю факту придбання нею у 2007 року квартири та будівлі-пекарні, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно и т.д., відповідно до якої 30.05.2007 року відповідач зареєструвала право власності на будівлю пекарні по вул. Східна 55 в с. Дмитрівка Комінтернівського районну Одеської області, яку придбала відповідно до договору купівлі продажу від 21.05.2007 року, копія якого наявна в матеріалах справи, 03.05.2007 року зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_3, яку придбала відповідно до договору купівлі продажу від 18.04.2007 року. Разом з тим, відповідач та її представник не надали до суду доказів на підтвердження відповідного майнового стану відповідача у 2007 році, який би свідчив про можливість відповідача фінансово-самостійно здійснювати дані правочини, не надали й договору іпотеки, на який посилалися в запереченні, відповідно до якого відповідач придбала квартиру АДРЕСА_3 у кредит. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно и т.д. дійсно існував іпотечний договір від 18.04.2007 року, об’єктом обтяження була вищевказана квартира, однак у суду відсутні відомості про вартість даної квартири та умови іпотечного договору.
Також, суд звертає увагу, що судом неодноразово наголошувалося сторонам про їх право надати суду всі наявні в них докази, роз’яснювалося право на заявлення клопотання про витребування доказів, однак сторони вважали за можливе закінчити судовий розгляд справи.
Також суд звертає увагу на ту обставину, що за клопотаннями представника відповідача двічі призначалася судово – почеркознавча експертиза, а саме перед експертами ставилося питання про дійсність підпису на спірних боргових розписках та належність даного підпису ОСОБА_2, однак відповідач ухилявся від надання необхідних матеріалів для проведення експертизи, що ставить під сумнів покази відповідача про те, що вона дані розписки не підписувала, оскільки остання свідомо ухилялася від проведення почеркознавчої експертизи.
Разом з тим, жодних належних, допустимих та достовірних0 доказів на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем та заперечення факту підписання як договору позики так і боргових розписок, відповідач суду не надала, клопотання про їх витребування також не заявляла.
За клопотанням відповідача в судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_5, в присутності якого були написані боргові розписки та укладено договір позики, який в судовому засіданні зазначив, що у 2007 році дуже погано розумів як українську так і російську мову, позивача та відповідача знає, оскільки вона навчалися разом, зазначив, що жодного разу не був в с. Бузинове Іванівського району Одеської області, щодо наявності його підпису в розписках, пояснив, що в той час міг підписати що завгодно, оскільки не розумів мови та не міг читати ні українською, ні російською мовами.
У відповідності до вимог ст.ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Однак покази свідка не можуть розцінюватися судом як фактичні дані, оскільки жодними іншими матеріалами справи не підтвердженні, тому до уваги судом не можуть бути взяті, як такі, що не згоджуються з іншими матеріалами справи. Враховуючи пояснення свідка, що він в 2007 році міг підписати будь-що, оскільки не розумів мови, суду не надано доказів того, що саме дані спірні розписки він не підписував та не був присутнім при укладанні договору позики.
Таким чином, враховуючи вищенаведене суд констатує про наявність заборгованості відповідача перед позивачем відповідно до боргових розписок від 17.04.2007 року у загальному розмірі 117000,00 дол. США (85000,00 дол. США та 32000,00 дол. США), визнає дані розписки дійсними та такими, що мали місце.
Разом з тим, розглядаючи клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд вважає за необхідне його задовольнити, у зв’язку з наступним.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, як вбачається з оригіналів розписок від 17.04.2007 року, в них відсутнє посилання на кінцевий термін повернення боргу, дана обставина зазначена у договорі позики, однак як доказ суд його не приймає у зв’язку з клопотанням представника позивача та відсутністю оригіналу даного договору. Таким чином, дата підисання боргових розписок є датою коли у позичальника виникає право вимоги від боржника та датою початку перебігу строку позовної давності, яка за загальними правилами становить три роки.
В листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28.01.2013 р. № 24-150/0/4-13 "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав", зазначено про наступне: "Вирішуючи питання застосування строків позовної давності, суди мають приділяти належну увагу такому поняттю як момент, з якого особа дізналася про порушення свого права, та керуватися доказами, які підтверджують його настання. Встановивши, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо стороною у спорі заявлено вимогу до ухвалення ним рішення про застосування строку позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для відмови. Тобто, якщо суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення суду про відмову в задоволенні позову саме на цій підставі, а не через пропуск строку позовної давності. Якщо ж встановлено, що таке право порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд ухвалює рішення про відмову в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності. Якщо ж причину пропуску цього строку суд визнає поважною, порушене право повинно бути захищене. Саме загальна позовна давність застосовується до вимог, що стосуються захисту права власності та інших речових прав. Особливістю вирішення спору про захист порушеного права за умови пропуску строку позовної давності є те, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові лише за умови обґрунтованості позову, тобто за умови наявності порушеного права».
Так, враховуючи вищезазначене, сплив позовної давності позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заяви сторони у спорі до винесення судом рішення.
Пунктом 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної 04.11.1950 р. ратифікованої із заявами та застереженнями 17.07.1997 р., яка набула чинності для України 11.09.1997 р. (далі - Конвенція), передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме:
1.забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів;
2.запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
У відповідності до роз'яснень, викладених у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Суд не приймає пояснення представника позивача про те, що строк позовної давності слід враховувати з часу направлення листа-повідомлення у березні 2017 року, оскільки дана вимога була направлена відповідачу після звернення позивача до суду з вказаним позовом та відкриття провадження по справі (01.03.2017 року), а строк позовної давності щодо права вимоги повернення грошових коштів сплив 17.04.2010 року. Поважності причин пропуску строку позовної давності представником позивача суду не надано.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики відмовити у зв’язку зі спливом строків позовної давності.
Ухвалою суду від 01.03.2017 року в рахунок забезпечення позову було накладено арешт на будівлю пекарні загальною площею 101,3 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область Лиманський район село Дмитрівка вулиця Східна 55 та належить ОСОБА_2.
Як слідує з п. 10Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року « Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову », заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи.
Враховуючи положення ст.158 ЦПК України,суд приходить до висновку, що суд має право скасувати заходи забезпечення позову за власною ініціативою, або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Отже, застосованні заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 13, 76, 81, 89, 141, 264, 265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики – відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані відповідно до ухвали суду від 01.03.2017 року, а саме зняти з під арешту будівлю пекарні загальною площею 101,3 кв.м., що розташована за адресою: Одеська область Лиманський район село Дмитрівка вулиця Східна 55 та належить ОСОБА_2 після набрання зазначеним рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.
Якщо апеляційну скаргу не було подано, то рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 08 серпня 2018 року.
Суддя
ОСОБА_6
