ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 175/5360/13-ц
провадження № 61-37709св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., Ступак О.В., УсикаГ.І.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_4;
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_5;
треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7;
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом: орган опіки та піклування Самарської районної у місті Дніпрі ради, управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за позовом ОСОБА_6 і за позовом ОСОБА_7, -служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_5, подані її представниками Шахторіним Артемом Сергійовичем та Вербою Андрієм Петровичем, і касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року, ухвалене у складі судді Реброва С. О., та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2018 року, постановлену колегією у складі суддів: Макарова М. О., Петешенкової М. Ю., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом, уточненим у червні 2016 року, до ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:орган опіки та піклування Самарської районної у місті Дніпрі ради, управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, про усунення батькові, який проживає окремо від дитини, перешкод у її вихованні та спілкуванні з нею.
В обґрунтування позову зазначив, що він і ОСОБА_5 є батьками малолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу з відповідачем у лютому 2012 року залишився проживати з матір'ю.
Позивач вказує, що ОСОБА_5 перешкоджає йому у спілкуванні і у можливості приймати участь у вихованні їх сина ОСОБА_10, ухиляється від зустрічей, постійно змінює місце проживання, у зв'язку з чим його права як батька дитини порушені.
Оскільки у добровільному порядку досягти згоди щодо спірних питань вони не можуть, ОСОБА_4 просив суд зобов'язати відповідача не чинити йому перешкоди у спілкуванні із сином ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та встановити наступні способи участі батька у вихованні і спілкуванні із дитиною:
- 60 днів щорічно включно із нічним часом під час відпустки батька і щорічних шкільних канікул сина без присутності матері з можливістю розподілу цих днів протягом року;
- кожні парні тижні місяця з 9:00 години суботи до 20:00 години неділі включно з нічним часом у квартирі ОСОБА_4 АДРЕСА_1 чи за іншим місцем його мешкання без присутності матері;
- у святкові дні, а саме на Різдво, Великдень, Трійцю, День Конституції, День Незалежності (за рік не менше п'яти святкових днів, що становить половину усіх державних свят України), з можливістю змінити ці дні на інші святкові дні за спільною згодою батьків з 9:00 до 20:00 години за місцем проживання батька без присутності матері;
- у день народження дитини з 9:00 години 8 листопада до 20:00 години 9 листопада кожного парного року за місцем проживання батька;
- у день народження батька з 9:00 години 11 червня до 20:00 години 12 червня за місцем його проживання без присутності матері;
- під час хвороби дитини з 9:00 до 20:00 години за її місцезнаходженням з дотриманням режиму і забезпеченням вільного доступу лікарів;
- щоденне спілкування у телефонному режимі чи за допомогою інших телекомунікаційних мереж;
- спілкування з дитиною у вільний від навчального процесу час у дошкільних, шкільних і інших навчальних закладах.
Також просив зобов'язати ОСОБА_5 погоджувати з ним усі питання медичного обслуговування дитини (вакцинації, методи і форми лікування, застосування медичних препаратів тощо), а також усі питання освіти (вибір і зміна навчальних закладів, секцій, гуртків тощо); за тиждень повідомляти про додаткові можливості або перешкоди у спілкуванні з сином (її від'їзд з міста, можлива відпустка за межами міста тощо). Під час відсутності ОСОБА_5 за місцем постійного проживання він має пріоритетне право на спілкування з сином, включаючи перебування дитини у нього у нічний час, до повернення матері.
Додатково просив заборонити ОСОБА_5 виїзд з сином ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України та в'їзд на окуповану територію Автономної Республіки Крим без його нотаріально посвідченої згоди.
У квітні ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, про зміну способу участі батька у вихованні дитини.
В обґрунтування позову зазначила, що поведінка ОСОБА_4 є агресивною і травмує їх сина; батько самостійно визначає час зустрічей без урахування графіку дитини та стану її здоров'я, керуючись лише власними інтересами. Вказала, що дитина не має прихильності до батька, так як боїться його у зв'язку з негативною поведінкою.
За таких обставин, посилаючись на забезпечення якнайкращих інтересів дитини, просила визначити наступний спосіб участі батька у вихованні і спілкуванні з сином ОСОБА_10 - один раз на місяць у другу середу місяця з 17:00 години по 19:00 годину за місцем її проживання у присутності представника органу опіки та піклування.
У листопаді 2016 року самостійні вимоги щодо предмета спору заявила третя особа - ОСОБА_6, пред'явивши позов до ОСОБА_4 і ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з онуком і встановлення способу та порядку спілкування з ним.
В обґрунтування позову зазначив, що є батьком ОСОБА_5 і дідом малолітнього ОСОБА_10.
Його дочка ОСОБА_5, яка проживає окремо, чинить йому перешкоди у спілкуванні з онуком, посилаючись на те, що у обраний ним для зустрічей час дитина повинна зустрічатися з батьком згідно з визначеним органом опіки та піклування графіком.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 не реалізує надану можливість бачитися з дитиною і у визначені години сина не відвідує, а встановлений органом опіки та піклування графік їх побачень складений без урахування інтересів діда і баби, ОСОБА_6 просив зобов'язати ОСОБА_5 не чинити йому перешкоди у спілкуванні з малолітнім ОСОБА_10 та встановити наступні способи участі діда у спілкуванні з онуком: регулярні зустрічі першої і третьої суботи та неділі кожного місяця за місцем проживання дитини чи у іншому місці; спільні поїздки у місто Дніпро до баби і діда у літній період часу щорічно.
Також у листопаді 2016 року самостійні вимоги щодо предмета спору заявила третя особа - ОСОБА_7, пред'явивши позов до ОСОБА_4 і ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: управління-служба у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради, служба у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації, ОСОБА_6, про усунення перешкод у спілкуванні з онуком і встановлення способу та порядку спілкування з ним.
В обґрунтування позову зазначила, що є матір'ю ОСОБА_4 і бабою малолітнього ОСОБА_10.
ОСОБА_5, з якою проживає дитина, чинить їй перешкоди у спілкуванні з онуком, постійно змінює місце проживання, а у січні 2016 року без згоди батька дитини ОСОБА_4 виїхала із сином ОСОБА_10 за кордон.
Посилаючись на те, що малолітній ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, є її єдиним онуком і спілкування з ним має для неї важливе значення, ОСОБА_7 просила зобов'язати ОСОБА_5 не чинити їй перешкод у спілкуванні з малолітнім ОСОБА_10 та встановити наступні способи участі баби у спілкуванні з онуком: кожні парні тижні місяця з 09:00 години суботи до 20:00 години неділі, включно з нічним часом, за місцем її проживання чи у іншому місці без присутності матері; 30 днів щорічно з можливістю розподілу цих днів протягом року під час щорічних канікул дитини без присутності матері.
Суди справу розглядали неодноразово.
Останнім рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Визначено ОСОБА_4 способи участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце та час їхнього спілкування:
- 60 днів щорічно включно з нічним часом під час відпустки батька і щорічних шкільних канікул сина без присутності матері з можливістю розподілу цих днів протягом року;
- кожні парні тижні місяця з 9:00 години суботи до 20:00 години неділі включно з нічним часом у квартирі ОСОБА_4 АДРЕСА_1 чи за іншим місцем його проживання без присутності матері;
- у святкові дні, а саме на Різдво, Великдень, Трійцю, День Конституції, День Незалежності (за рік не менше п'яти святкових днів, що становить половину усіх державних свят України), з можливістю змінити ці дні на інші святкові дні за спільною згодою батьків з 9:00 до 20:00 години за місцем проживання батька без присутності матері;
- щоденне спілкування у телефонному режимі чи за допомогою інших телекомунікаційних мереж;
- у день народження дитини з 9:00 години 8 листопада до 20:00 години 9 листопада кожний парний рік за місцем проживання батька;
- у день народження батька з 9:00 години 11 червня до 20:00 години 12 червня за місцем його проживання без присутності матері;
- під час хвороби дитини з 9:00 до 20:00 години за її місцезнаходженням з дотриманням режиму і забезпеченням вільного доступу лікарів;
- спілкування у вільний від навчального процесу час у дошкільних, шкільних і інших навчальних закладах.
Зобов'язано ОСОБА_5 погоджувати з ОСОБА_4 усі питання медичного обслуговування дитини (вакцинації, методи і форми лікування, застосування медичних препаратів тощо), а також усі питання освіти (вибір і зміна навчальних закладів, секцій, гуртків тощо).
Зобов'язано ОСОБА_5 за тиждень повідомляти ОСОБА_4 про додаткові можливості або перешкоди у спілкуванні з сином (її від'їзд з міста, можлива відпустка за межами міста тощо). Під час відсутності ОСОБА_5 за місцем постійного проживання батько дитини має пріоритетне право на спілкування з сином, включаючи перебування дитини у нього у нічний час за місцем його проживання, до повернення матері.
Заборонено ОСОБА_10 виїзд за межі України та в'їзд на окуповану територію Автономної Республіки Крим без нотаріально посвідченої згоди батька ОСОБА_4
Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.
Встановлено наступні місце і час спілкування ОСОБА_4 з сином ОСОБА_10: один раз на місяць у другу середу місяця з 17:00 години до 19:00 години за місцем проживання матері у присутності представника органу опіки та піклування.
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_6 задоволено частково.
Усунено ОСОБА_6 перешкоди у реалізації права на спілкування і участь у вихованні онука, зобов'язавши ОСОБА_5 не чинити йому перешкод у спілкуванні з онуком ОСОБА_10.
Визначено ОСОБА_6 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з онуком на умовах, погоджених з його батьками. У задоволенні інших вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, -ОСОБА_7 задоволено частково.
Усунено ОСОБА_7 перешкоди у реалізації права на спілкування і участь у вихованні онука, зобов'язавши ОСОБА_5 не чинити їй перешкод у спілкуванні з онуком ОСОБА_10.
Визначено ОСОБА_7 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з онуком на умовах, погоджених з його батьками. У задоволенні інших вимог ОСОБА_7 відмовлено.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з доведеності чинення ОСОБА_5 перешкод у спілкуванні з сином ОСОБА_10 та участі у його вихованні, тому порядок цієї участі визначив суд, виходячи із засад рівності прав батьків щодо дитини. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5, суд першої інстанцій дійшов висновку про можливість батька спілкуватися з дитиною також у визначений матір'ю час, додатково до встановлених за його позовом зустрічей. Задовольняючи частково позов ОСОБА_6 і позов ОСОБА_7, суд виходив з того, що вони як дід і баба малолітнього ОСОБА_10 мають право на спілкування з ним у порядку та у період часу, погодженими з батьками дитини.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2018 року, з урахуванням додаткової постанови цього суду від 13 червня 2018 року, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про заборону ОСОБА_5 виїздити з сином ОСОБА_10 за межі України і на окуповану територію Автономної Республіки Крим без його нотаріально посвідченої згоди, а також в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
У іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_4 про заборону ОСОБА_5 виїздити з сином ОСОБА_10 за межі України і на окуповану територію Автономної Республіки Крим без його нотаріально посвідченої згоди, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідна вимога закріплена у Правилах перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року, тому її додаткове встановлення рішенням суду не вимагається. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції уже встановив способи участі батька у спілкуванні з дитиною при вирішенні первісного позову, а задоволення зустрічного фактично призводить до їх зміни. Відмовляючи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у задоволенні їх вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність існування спору між ними і батьками дитини щодо їх спілкування з онуком. З висновками суду першої інстанції про порушення ОСОБА_5 прав ОСОБА_4 як батька на виховання сина ОСОБА_10 і на спілкування з ним, що є підставою для визначення способу участі батька у вихованні дитини у судовому порядку, суд апеляційної інстанції погодився.
У червні 2018 року ОСОБА_5, діючи через представників ШахторінаА.С. і Вербу А.П., звернулася до Верховного Суду з касаційними скаргами, у яких просить рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій визначили час і місце побачень батька ОСОБА_4 з сином ОСОБА_10 без урахування його віку, розпорядку дня, а також того, що дитина фактично мешкає у місті Кракові у Республіці Польща і не має можливості приїздити до України регулярно, так як це є стомливим для неї.
Вважає, що при вирішенні справи суди не керувалися принципом дотримання якнайкращих інтересів дитини і не перевірили, чи створив батько за своїм місцем проживання належні умови для того, щоб малолітній ОСОБА_10 міг там знаходитися, у тому числі у нічний час.
На думку заявника, питання щодо визначення способів участі ОСОБА_4 у вихованні сина ОСОБА_10 і спілкуванні з ним не підлягає вирішенню до закінчення судового розгляду Районним судом Кракова-Подгужа у Кракові справи щодо повернення дитини до України, розгляд якої ініціював позивач.
Суди також не з'ясували думку дитини щодо спілкування з батьком, її прихильність до нього, а також те, що малолітній ОСОБА_10 дуже звик до матері, тому зустрічі повинні відбуватися у її обов'язковій присутності.
Послалася на допущені судами попередніх інстанцій порушення цивільного процесуального законодавства, які полягають у її неналежному повідомленні про дату, час і місце слухання справи, а також у порушенні права на отримання правової допомоги, так як про розгляд справи суди не повідомляли її адвоката Вербу А.П.
На думку заявника, у судовому розгляді справи приймав участь неповноважний представник органу опіки та піклування, так як замість представника служби у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації та управління-служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради у судовому засіданні були присутні представник Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області і представник Самарської районної у м. Дніпропетровську ради.
Вважає, що, зобов'язавши її погоджувати з ОСОБА_4 усі питання щодо виховання сина ОСОБА_10, його медичного обслуговування і освіти, суд втрутився у процес виховання дитини і обмежив її у реалізації материнських прав та обов'язків; вирішення цих питань є поза межами компетенції судових органів, тому рішення у цій частині, на думку заявника, неправомірне.
Доводів щодо незаконності судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення позовів ОСОБА_6 і ОСОБА_10 касаційні скарги ОСОБА_5 не містять.
Також у липні 2018 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що спір між ним і батьками дитини - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - щодо спілкування з онуком ОСОБА_10 підтвердили свідки, а також ця обставина підтверджується письмовими доказами і поданими ОСОБА_5 запереченнями.
Вважає, що про наявність відповідного спору свідчить подання цього позову і судом спір по суті не вирішений.
На думку заявника, відсутність висновку органу опіки та піклування щодо рекомендованого порядку спілкування діда з онуком не може бути підставою для відмови у позові.
Доводів щодо незаконності судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення позовів ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_10 касаційна скарга ОСОБА_6 не містить.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою її представником - адвокатом Шахторіним А.С., а ухвалою цього суду від 20 липня 2018 року - за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою її представником - адвокатом ВербоюА.П.
Ухвалою Верховного Суду від 7 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6
У жовтні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційні скарги ОСОБА_5, у якому послався на безпідставність їх доводів. Зазначив, що мати дитини без його дозволу виїхала із сином за кордон і наразі приховує їх дійсне місце проживання, чим порушує його права як батька на спілкування з малолітнім ОСОБА_10. Вважає, що судове рішення суду першої інстанції, залишене в частині встановлення графіку побачень без змін апеляційним судом, є законним і підлягає залишенню без змін. Графік побачень визначений з урахуванням віку дитини та розпорядку її дня, тому відповідає принципу дотримання найкращих інтересів дитини, до яких відноситься також забезпечення спілкування з обома батьками.
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з 20 лютого 2009 року по 1 лютого 2012 року перебували у шлюбі.
Вони є батьками малолітнього ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розірвання шлюбу проживає з матір'ю.
ОСОБА_6 є дідом ОСОБА_10, а ОСОБА_7 - бабою.
Оцінивши рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпрі ради від 17 серпня 2012 року № 303, суди встановили, що орган опіки і піклування рекомендував наступні способи участі батька ОСОБА_4 у спілкуванні з сином ОСОБА_10, місце та час їх побачень: кожні вівторок та середу з 18:00 години до 20:00 години за місцем проживання матері та кожні парні вихідні дні з 09:00 години до 18:00 години за місцем проживання батька, а також у святкові дні за попередньою домовленістю з матір'ю.
У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Самарської районної у місті Дніпрі ради із заявою, у якій просив змінити раніше встановлений порядок його спілкування з дитиною, встановивши час і місце їх побачень, аналогічні викладеним у його позовній заяві.
Самарська районна у місті Дніпрі рада за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 дійшла висновку, що ОСОБА_5 не перешкоджає батьку у спілкуванні з сином, тому інший графік їх побачень встановлювати недоцільно.
З листа Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Самарської районної у місті Дніпрі ради від 5 квітня 2013 року суди встановили, що 2 квітня 2013 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини розглядалося питання щодо недотримання ОСОБА_4 графіка побачень з сином ОСОБА_10. За результатами засідання комісії батька попереджено про відповідальність у разі недотримання графіку побачень, визначеного рішенням виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпрі ради від 17 серпня 2012 року № 303.
Також судами встановлено, що у лютому 2015 року ОСОБА_5 з сином ОСОБА_10 виїхала на проживання до міста Києва, а з травня 2015 року вони проживають у місті Краків у Республіці Польща. Виїзд дитини за межі України відбувся без згоди батька.
ОСОБА_4 постійно проживає у місті Дніпрі.
Оцінивши подані сторонами докази, суди дійшли висновку, що ОСОБА_5 перешкоджає ОСОБА_4 у вихованні та вільному спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_10.
Обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 чинить перешкоди діду дитини ОСОБА_6 у спілкуванні із ОСОБА_10, судами не встановлено.
Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 151, 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 159 СК України встановлено, що у разі, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна абонеблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» ).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України).
Судами попередніх інстанцій із поданих сторонами доказів встановлено, що між батьками малолітнього ОСОБА_10 - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - склалися неприязні відносини і досягти згоди щодо способу участі батька, який проживає окремо від дитини, у її вихованні і спілкуванні із нею вони не можуть.
Встановивши, що права ОСОБА_4 як батька порушуються матір'ю, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про зобов'язання ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_4 перешкод у спілкуванні з сином та про визначення способів участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною шляхом встановлення систематичних побачень, спільного відпочинку і проведення свят, а також вільного спілкування засобами телефонного та іншого зв'язку. Час, місце і періодичність побачень суд визначив з урахуванням віку дитини та її можливої зайнятості у будні дні у дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах.
Оскільки суди попередніх інстанцій встановили наявність неприязних відносин між ОСОБА_4 і ОСОБА_5, що унеможливлює проведення побачень батька з дитиною у присутності матері у її помешканні, та врахувавши, що обставин, які б свідчили про аморальну або неналежну поведінку ОСОБА_4 не встановлено, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що побачення батька з дитиною повинні відбуватися поза місцем її постійного проживання та без присутності матері.
Так як відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно зобов'язав ОСОБА_5 погоджувати з ОСОБА_4 питання щодо виховання їх сина ОСОБА_10, у тому числі щодо медичного обслуговування та освіти.
Відповідно до статті 3 ЦПК Україниу редакції Кодексу, чинній на час подання позову ОСОБА_6, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 257 СК України закріпила право баби і діда спілкуватися зі своїми внуками і брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом своїх прав щодо виховання онуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Таким чином, обов'язковою передумовою подання дідом/бабою позову про усунення перешкод у спілкуванні з онуком є встановлення перешкод, які чиняться у цьому іншими особами, з якими постійно проживає дитина, тобто наявність порушеного права.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність чинення ОСОБА_5, з якою проживає малолітній ОСОБА_10, діду дитини - ОСОБА_6 - перешкод у спілкуванні з онуком, та, правильно застосувавши статтю 257 СК України, відмовив діду у задоволенні позову.
Касаційний суд відхиляє доводи ОСОБА_6 про те, що існування між ним і батьками дитини - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - спору щодо спілкування з онуком ОСОБА_10 підтвердили свідки, оскільки після подання ОСОБА_6 позову у листопаді 2016 року суди попередніх інстанцій жодних свідків не допитували; про їх допит ОСОБА_6 клопотання не заявляв.
Будь-яких доказів звернення ОСОБА_6 до ОСОБА_5 з приводу надання йому можливості бачитися з онуком матеріали справи не містять. Сам лише факт перебування дитини у Республіці Польща не може свідчить про те, що її мати ОСОБА_5 чинить діду ОСОБА_6 перешкоди у спілкуванні з малолітнім ОСОБА_10.
Фактично доводи касаційної скарги ОСОБА_6 зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.
Доводи ОСОБА_5 про те, що суди першої і апеляційної інстанцій визначили час і місце побачень батька ОСОБА_4 з сином ОСОБА_10 без урахування віку дитини, розпорядку її дня, а також того, що дитина фактично мешкає у місті Кракові у Республіці Польща і не має можливості приїздити до України регулярно, так як це є стомливим для неї, касаційний суд відхиляє.
Станом на час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, виповнилося 8 років, тобто вік дитини дозволяє перебування без матері протягом певного періоду часу.
Встановлення судами графіку систематичних побачень батька з сином у вихідні дні виключає можливість негативного впливу цього графіку на розпорядок дня дитини і не перешкоджає її зайнятості у навчальному закладі.
Щодо проживання малолітнього ОСОБА_10 у місті Кракові у РеспубліціПольща, касаційний суд зазначає наступне.
ВиїздОСОБА_10 до Республіки Польща у травні 2015 року відбувся на підставі заочного рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25 липня 2014 року, яке скасовано ухвалою цього суду від 7 грудня 2016 року.
Згоди на виїзд дитини за межі України та на зміну її постійного місця проживання її батько - ОСОБА_4 - не надавав і компетентним судом Республіки Польща розглядається питання щодо повернення дитини до місця постійного проживання в Україну.
Враховуючи, що виїзд ОСОБА_10 до Республіки Польща відбувся без згоди іншого з батьків на підставі скасованого у подальшому судового рішення, касаційний суд приходить до висновку, що перебування дитини на час розгляду справи у місті Кракові у Республіці Польща не може бути визначальною підставою для обмеження батька у реалізації права на виховання дитини і спілкування з нею.
Твердження ОСОБА_5 про те, що при вирішенні справи суди не керувалися принципом дотриманням якнайкращих інтересів дитини, касаційний суд вважає безпідставними, так як інтересам дитини, у першу чергу, відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна абонеблагополучна. Судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б свідчили про те, що спілкування з батьком ОСОБА_4 шкодить дитині чи будь-яким чином є загрозливими або несприятливим для неї.
Доводи ОСОБА_5 про неможливість вирішення цієї справи до закінчення судового розгляду Районним судом Кракова-Подгужа у Кракові справи щодо повернення малолітнього ОСОБА_10 до України, розгляд якої ініціював позивач, є помилковими, оскільки у даній справі вирішується питання щодо участі батька у вихованні та спілкуванні з сином і реалізація цього права не перебуває в залежності від вирішення питання щодо місця перебування дитини.
У статті 16 Закону України «Про охорону дитинства» прямо зазначено, що у разі, якщо дитина і батьки проживають у різних державах, дитина має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками.
За таких обставин розгляд компетентним судом Республіки Польща питання примусового повернення ОСОБА_10 до України не впливає і не унеможливлює розгляд та вирішення цієї справи.
Посилання ОСОБА_5 на те, що малолітній ОСОБА_10 не прихильний до батька і дуже звик до матері, тому зустрічі повинні відбуватися у її обов'язковій присутності за місцем її проживання, не свідчать про неправильність висновків судів попередніх інстанцій про встановлення графіку побачень батька з сином без присутності матері.
Права батьків щодо дитини є рівними (стаття 141 СК України). Реалізація таких прав повинна відбуватися із дотриманням загальних засад регулювання сімейних відносин, закріплених у статті 7 СК України, згідно з якими сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Встановлення ОСОБА_4 графіку побачень з сином поза межами місця постійного проживання дитини без присутності матері, враховуючи неприязні стосунки між сторонами, забезпечить позивачу можливість вільно і без створення стресової та напруженої ситуації для дитини спілкуватися з нею.
Твердження ОСОБА_5 про те, що зобов'язання погоджувати з ОСОБА_4 усі питання щодо виховання сина ОСОБА_10 є втручанням у процес виховання дитини і обмежує її у реалізації материнських прав та обов'язків, безпідставні.
Принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини, у тому числі при вирішенні питань щодо її виховання, закріплений у статтях 141, 157 СК України.
Зобов'язання ОСОБА_5 погоджувати питання щодо виховання сина ОСОБА_10 з батьком ОСОБА_4 не є втручанням у сімейне життя і не може розцінюватися як обмеження у реалізації материнських прав, так як жодних питань суд самостійно не вирішив, а лише зобов'язав відповідача вирішувати їх за погодженням з батьком дитини, що відповідає закріпленим у статтях 141, 157 СК України принципам.
Безпідставними є посилання ОСОБА_5 на допущені судами попередніх інстанцій порушення цивільного процесуального законодавства, які полягають у її неналежному повідомленні про дату, час і місце слухання справи.
Згідно зі статтею 74 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі (частина п'ята статті 76 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).
У судових засіданнях постійно брав участь представник ОСОБА_5 - адвокат ШахторінА.С., який під розписку повідомлявся про дату і час наступного судового засідання, тому заявник про час і місце судового розгляду була обізнана і мала можливість брати участь у судовому розгляді справи як особисто, так і через представника.
Також вбачається, що після подання ОСОБА_5 заяви про зміну адреси із проханням направляти кореспонденцію по АДРЕСА_2, суд апеляційної інстанції, крім направлення судових повісток її представникам, про призначені у справі судові засідання повідомляв особисто відповідача за зазначеною нею адресою.
Безпідставними є посилання заявника на обмеження її у праві на отримання правової допомоги у зв'язку з неповідомленням про розгляд справи її адвоката Верби А.П., так як під час розгляду цієї справи у судах першої і апеляційної інстанцій участь брав інший її представник - адвокат ШахторінА.С., адреса робочого місця якого є однаковою з адресою робочого місця Верби А.П.
З будь-якими зверненнями про те, що її інтереси представляє виключно адвокат Верба А.П. і всі судові процесуальні документи підлягають направленню цьому представнику, ОСОБА_5 до судів попередніх інстанцій не зверталась. Цивільне процесуальне законодавство не покладає на суд обов'язок направляти повістки про виклик кожному представнику сторони, тому повідомлення ШахторінаА.С. про час і місце розгляду справи є достатнім для висновку про належне повідомлення відповідача і не свідчить про обмеження її у можливості отримати професійну правничу допомогу.
Щодо доводів ОСОБА_5 про участь у судовому засіданні неповноважного представника органу опіки та піклування, так як замість представника служби у справах дітей Дніпропетровської районної державної адміністрації та управління-служби у справах дітей Самарської районної у місті Дніпрі ради у судовому засіданні були присутні представник Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області і представник Самарської районної у місті Дніпрі ради, касаційний суд зазначає наступне.
У пункті 3 Загальної частини Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24 вересня 2008 року, визначено, що органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад.
Таким чином, участь у справі представника Самарської районної у місті Дніпрі ради та представника Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області як представників відповідних органів опіки та піклування відповідає Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, а доводи заявника про участь у справі неповноважного представника органу опіки та піклування помилкові.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у частині, що не скасована апеляційним судом, і постанови суду апеляційної інстанції без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.
Оскільки касаційні скаргиОСОБА_5 і ОСОБА_6 залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року у незміненій апеляційним судом частині та постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2018 року.
Керуючись статтями 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційні скарги ОСОБА_5, подані її представниками Шахторіним АртемомСергійовичем та Вербою Андрієм Петровичем, і касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року у частині, яка не скасована судом апеляційної інстанції, та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2017 року у частині, яка не скасована судом апеляційної інстанції, та постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 червня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О.В. Ступак Г.І. Усик
