Провадження № 2-з/645/46/19
У Х В А Л А
іменем України
11 липня 2019 року м. Харків
Суддя Фрунзенського районного суду м. Харкова Шарко О.П. , розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа - Служба у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просить суд розірвати шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визначити місце проживання малолітньої дитини з матір`ю - ОСОБА_4 .
Ухвалою судді від 11 липня 2019 року провадження у справі відкрито.
Одночасно з позовною заявою позивач надала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до вирішення спору по суті; заборонити виїзд за межі України дитині, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без згоди матері, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі батька, ОСОБА_2 .
В обґрунтування заяви зазначила, що внаслідок погіршення сімейних стосунків та виникнення спору між Позивачем та Відповідачем щодо визначення місця проживання дитини, Позивач звернулась до суду із відповідною позовною заяву. Однак, у зв`язку з тим, що Позивач повертається до України для постійного проживання з сином на території України, у неї виникли обґрунтовані побоювання щодо того, що Відповідач може без її відома та згоди відібрати спільну дитину та виїхати з нею за межі України. Із вимушеного звернення Позивача до суду для захисту своїх прав та прав дитини вбачається, що Відповідач ухиляється від врегулювання спору у добровільному порядку. Позивач не надає згоду на виїзд дитини за кордон у супроводі батька, так як вважає, що такий виїзд може утруднити або унеможливити виконання судового рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Відповідно до ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.
Суд, дослідивши заяви та надані до неї матеріали, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження можливих труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Відповідно ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «;Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року визначено, що забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Забезпечення позову не може бути спрямованим на безпідставне обмеження конституційних прав.
Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті.
Як вбачається із матеріалів заяви позивач просила суд забезпечити позов шляхом визначення місця проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір`ю, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до вирішення спору по суті;
Фактично такі ж вимоги містить прохальна частина позовної заяви.
Отже, ОСОБА_4 просить суд вжити заходи забезпечення позову, які є тотожними задоволенню заявлених нею позовних вимог. Відповідно, застосування таких заходів забезпечення позову є фактичним вирішенням спору по суті, що є не допустимим.
Інші викладені у заяві про забезпечення позову доводи стосуються пояснень щодо заявленого предмету спору та не можуть бути покладені в основу відповідної ухвали суду, а відтак вимоги у заяві про забезпечення позову задоволенню не підлягають.
З врахуванням наведеного, заява про забезпечення позову у визначений позивачем спосіб задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 153, 353-355 ЦПК України, суд,-
Постановив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа - Служба у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення їй копії ухвали суду.
Суддя Фрунзенського районного
суду м. Харкова О.П.Шарко