ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
01 вересня 2020 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 645/4298/19
Головуючий у першій інстанції - Пантелієнко В. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/858/20
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Бобрової І.О., Мамонової О.Є.,
із секретарем: Зіньковець О.О.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей по Немишлянському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю,
місце ухвалення судового рішення - м. Ніжин,
дата складання повного тексту ухвали суду першої інстанції - 15 травня 2020 року.
У С Т А Н О В И В:
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.
У мотивування заявлених вимог зазначала, що 02 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб. У Республіці Сінгапур , ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 . З червня 2018 року сторони проживають окремо, спільне сімейне життя з відповідачем не склалось, збереження шлюбу є неможливим. ОСОБА_1 указувала, що на даний момент бажає розлучитися з відповідачем та повернутися разом з дитиною в Україну. На думку ОСОБА_1 , проживання сина разом з нею забезпечить якнайкращі інтереси дитини.
Ухвалою від 11 липня 2019 року Фрунзенський районний суд м. Харкова прийняв позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрив провадження у справі.
Постановою від 12 листопада 2019 року Харківський апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 . Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 липня 2019 року скасував. Прийняв постанову, якою цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю направив до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області за встановленою підсудністю.
Постановою від 18 березня 2020 року Верховний Суд касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_4. задовольнив частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року змінив з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
Ухвалою від 15 травня 2020 року Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області відмовив у відкритті провадження у даній справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи ухвалу суду першої інстанції необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, направити справу для продовження розгляду до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не було враховано, що ОСОБА_1 звернулася до суду в Україні з позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини 11 липня 2019 року, а відповідач звернувся до Суду Сінгапуру з питанням про розірвання шлюбу лише 21 жовтня 2019 року, отже на час її звернення з даним позовом жодних судових проваджень не існувало. Указує на те, що сторони у справі є громадянами України, а отже їх особистим законом в силу приписів ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» є право України. Стверджує, що вона не має постійного місця проживання у Сінгапурі , не отримувала посвідку на постійне проживання в цій республіці, її місце проживання зареєстровано в Україні. Наголошує на тому, що сторони лише тимчасово орендують житло у Сінгапурі , а у кінці 2020 року закінчуються строки укладення договору оренди та віз.
Звертає увагу на те, що вона не була повідомлена про надходження до суду першої інстанції клопотання ОСОБА_2 про відмову у відкритті провадження у справі та про розгляд судом вказаного клопотання, а тому була позбавлена права подати свої заперечення.
У наданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Войнаровська О.І., вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що провадження у даній справі не відкривалось, а тому не має правового значення посилання ОСОБА_1 на те, що її звернення до суду України з позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, було першим, оскільки суд першої інстанції вирішував питання про відкриття провадження у той час, коли у Республіці Сингапур вже тривав розгляд аналогічних справ за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Указує, що відповідачем оформлена нова віза для ОСОБА_3, отримано підтвердження на оформлення нової візи для ОСОБА_1 та укладено останньою новий договір оренди житла у Сінгапурі на строк до квітня 2021 року, отже твердження позивачки про тимчасовість перебування сторін у Сингапурі є хибними.
Звертає увагу суду на те, що 01 червня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюбний договір у Сінгапурі , за яким домовилися, що спір про розірвання їхнього шлюбу та будь-який спір стосовно дитини має розглядатися Судами Сінгапуру , а отже розгляд справ про розірвання шлюбу та встановлення опіки над дитиною саме у цій державі відповідає існуючій між сторонами домовленості, що закріплена письмово.
Також наголошує на тому, що спір стосовно дитини не підлягає розгляду судами України, оскільки ОСОБА_3 з народження проживає у Сінгапурі , не має зареєстрованого місця проживання в Україні, жодний орган опіки та піклування України не зможе надати висновок про обстеження умов проживання дитини.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, районний суд, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, виходив з того, що на розгляді Суду в сімейних справах Республіки Сінгапур перебувають справи про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та про визначення місця проживання їх малолітнього сина ОСОБА_3 , тому дана справа не підсудна судам України, вирішувати спір має компетентний суд Республіки Сінгапур.
Апеляційний суд погоджується з прийнятим висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У справі встановлено, що з 02 грудня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 02 грудня 2011 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї (т.1 а.с.16).
Під час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 18).
Відповідно до довідки Посольства України в Республіці Сінгапур від 10 червня 2019 року № 61517/36-500-4 ОСОБА_3 зареєстрований громадянином України у Посольстві України в Республіці Сінгапур , про що видано довідку від 02 жовтня 2014 року № 599/5-061 (т. 1 а.с. 37).
Сторони у справі мають постійне місце проживання у Сінгапурі . Зазначена справа є справою з іноземним елементом.
Відповідно до ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
Положеннями статей 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу. Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.
За змістом ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
При цьому, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено частиною другою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», а також пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України (принцип lis alibi pendens).
Як убачається з матеріалів справи, 10 липня 2019 року (згідно з відбитком штампа суду, т. 1 а.с. 2) ОСОБА_1 звернулася до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю.
12 вересня 2019 ОСОБА_2 звернувся до суду Сінгапуру з позовом до ОСОБА_1 про встановлення опіки над ОСОБА_3 (№ FC/OSG 146/2019).
У справі № FC/OSG 146/2019 17 вересня 2019 року видано наказ, яким заборонено ОСОБА_1 та/або її представникам вивозити ОСОБА_3 з Сінгапуру до вирішення цієї справи, окрім як з письмової згоди ОСОБА_2 або з дозволу Суду; залишено паспорт та проїзні документи дитини на зберігання та у володіння ОСОБА_2 ; заборонено ОСОБА_1 подавати заяву на видачу нового паспорта для дитини, окрім як з письмової згоди ОСОБА_2 або з дозволу Суду; заборонено ОСОБА_1 забирати дитину зі школи, якою на даний момент є дошкільний заклад Ітонхаус з місцезнаходженням за адресою: 11 Юніті Ст., 02-20, Сінгапур 237995, окрім як з письмової згоди ОСОБА_2 або з дозволу Суду (т. 4 а.с. 162-163).
06 листопада 2019 року у цій справі видано наказ, за яким у проміжний період, до винесення будь-яких наступних наказів: догляд за ОСОБА_3 має здійснюватися обома сторонами; жодна із сторін не повинна подавати заяву про видачу проїзних документів чи посвідчення особи для ОСОБА_3 ; паспорт ОСОБА_3 та віза утриманця повинні зберігатися у адвокатів Герасименка Д.О. і не можуть видаватися без письмової згоди обох сторін та їх відповідних адвокатів, яка має бути отримана до моменту видачі (т. 4 а.с.172-173).
21 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (справа № FC/D 5130/2019) (т. 4 а.с. 28-31).
У справі № FC/D 5130/2019 19 серпня 2020 року ухвалено Судом в сімейних справах Республіки Сінгапур попереднє рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладеного 02 грудня 2011 року в Україні. Зазначено, що шлюб розривається на тій підставі, що від ОСОБА_2 не можна обґрунтовано очікувати того, що він проживатиме з ОСОБА_1 , і що ОСОБА_2 поводився таким чином, що від ОСОБА_1 не можна обґрунтовано очікувати того, що вона проживатиме з ОСОБА_2 , якщо тільки протягом 3 місяців від дати ухвалення цього рішення суду не буде повідомлена вагома причина того, чому таке рішення не повинно набути статусу остаточного.
Установивши наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дана справа не підсудна судам України, оскільки на розгляді Суду в сімейних справах Республіки Сінгапур перебувають справи про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та про визначення місця проживання їх малолітнього сина ОСОБА_3 .
Також колегія суддів ураховує те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований громадянином України, народився та постійно проживає у Сінгапурі. ОСОБА_3, станом на 2019 рік, навчається у дошкільному закладі Eton House Pre-School Pte Ltd, розташованому у Сінгапурі (т. 2 а.с. 83,87-91), має дійсну сінгапурську візу утриманця (т. 2 а.с. 22-23), у період з 05 квітня 2020 року по 04 квітня 2021 року значиться серед мешканців орендованого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.5 а.с.142-151). Отже, розгляд справи про встановлення опіки над дитиною у Республіці Синагпур не суперечить положенням ст. 66 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до яких права та обов`язки батьків і дітей визначаються або особистим законом дитини, або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
Стороною позивачки не спростовано того, що право Республіки Сінгапур має тісний зв`язок із правовідносинами щодо прав та обов`язків сторін, як батьків по відношенню до дитини, і не доведено, що воно є менш сприятливим для ОСОБА_3 .
Натомість апеляційний суд вважає слушними доводи сторони відповідача про те, що у разі розгляду справи судами України, орган опіки, висновок якого щодо обстеження умов проживання дитини та батьків при вирішенні такого спору є обов`язковим, буде позбавлений можливості об`єктивно обстежити такі умови, виходячи з того, що ні сторони, ні їх спільна дитина в Україні не мешкають.
Виключні випадки, передбачені ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», для розгляду справи з іноземним елементом судом України відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що сторони у справі є громадянами України, а отже до правовідносин, що виникли між ними, має бути застосовано право держави, громадянами якої сторони являються, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом зважаючи на таке.
Матеріалами цивільної справи підтверджено і сторонами не заперечується їх постійне проживання у Сингапурі . Твердження позивачки про тимчасовість проживання спростовуються наданими стороною відповідача доказами: новою візою для ОСОБА_3, підтвердженням на оформлення нової візи для ОСОБА_1 , укладенням позивачкою нового договору оренди житла у Сінгапурі на строк до квітня 2021 року. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що зазначений спір є справою з іноземним елементом та регулюється нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», є вірним.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 першою звернулася до суду України з вимогами про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини не спростовують висновків районного суду, оскільки, як встановлено апеляційним судом, у Суді в сімейних справах Республіки Сінгапур вже прийнято попереднє рішення про розірвання шлюбу між сторонами. При цьому право Республіки Сінгапур має тісний зв`язок із правовідносинами щодо прав та обов`язків сторін, як батьків по відношенню до дитини, і не доведено, що воно є менш сприятливим для ОСОБА_3. Апеляційний суд погоджується з доводами відповідача про те, що провадження у даній справі на час винесення судом першої інстанції ухвали, що оскаржується позивачкою, відкрито не було, а судовий розгляд аналогічних справ у Сингапурі триває з 2019 року.
Крім цього, розгляд справ про розірвання шлюбу та встановлення опіки над дитиною судами Республіки Сингапур узгоджується з положеннями укладеного між сторонами у цій республіці шлюбного договору.
Твердження ОСОБА_1 про те, що вона не була повідомлена про надходження до суду першої інстанції клопотання ОСОБА_2 про відмову у відкритті провадження у справі та його розгляд судом, а тому була позбавлена можливості подати відповідні заперечення, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції. Статтею 183 ЦПК України передбачені загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення. За змістом абз. 2 ч. 2 ст. 183 ЦПК України клопотання надсилається (надається) іншим учасникам справи (провадження) якщо воно подається тільки на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. Позивачка виклала свої доводи щодо незгоди як з самим клопотанням ОСОБА_2 , так і з висновками суду за результатами його розгляду, скориставшись правом на апеляційне оскарження судового рішення.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 травня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 3 вересня 2020 року.
Головуюча: Судді:
