У Х В А Л А
13.11.2019 Справа №607/20877/19
провадження №1-кп/607/1477/2019
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307, ч.1 ст.321 КК України,-
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області знаходиться кримінальне провадження №12019210010001452 від 17 травня 2019 року про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 307, ч. 1 ст. 321 КК України.
Прокурором Тернопільської місцевої прокуратури у судовому засіданні заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строк якого закінчується, зазначивши, що ризики, визначенні ст.177 КПК України та встановлені при застосуванні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час продовжують існувати; ОСОБА_5 вчинив умисні злочини, один з яких є тяжким, якому притаманний надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки та за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п`ять років, що свідчить про те, що перебуваючи на волі обвинувачений може продовжувати свою злочинну діяльність, тому це вказує про підвищену його суспільну небезпеку як особи, він може вчинити й інше кримінальне правопорушення, оскільки вчинив злочин маючи не погашену судимість. Зважаючи на санкцію статті, з метою уникнення кримінальної відповідальності обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належної його процесуальної поведінки.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_4 у судовому засіданні заявив клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 з тримання під вартою на домашній арешт, оскільки стан здоров`я обвинуваченого, не дозволяє знаходитися під вартою в слідчому ізоляторі, так-як йому діагностовано інфекційне захворювання «Гепатит С». Стан здоров`я обвинуваченого та серйозність його захворювань вимагають постійного та систематичного нагляду за станом його здоров`я і лікування. Перебуваючи у Чортківському СІЗО, він не має можливості отримувати належного лікування. Крім того, сторона обвинувачення не надає суду доказів, на яких свідків незаконно буде впливати обвинувачений, на підставі чого вважає, що обвинувачений вчинятиме інше кримінальне правопорушення та перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином.
Обвинувачений ОСОБА_5 , у судовому засіданні, підтримав клопотання свого захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, з покладенням на нього обов`язків, згідно чинного законодавства.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши поданні клопотання, матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Так, ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонногосуду Тернопільськоїобласті від31липня 2019року ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. В подальшому ОСОБА_5 продовжувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зокрема, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 18 вересня 2019 року, останньому продовжено строк тримання під вартою до 15 листопада 2019 року.
Відповідно до ч.1 ч.2 ст.331КК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів .
Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
У частині першій статті 183 КК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
У відповідності до вимог ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на засадах верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі "Єлоєв проти України").
Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об`єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути ( пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).
Європейським судом 15.12.2016 року прийнято рішення "Ігнатов проти України" (заява N 40583/15), де констатував порушення ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (право на свободу та особисту недоторканість). Зокрема, Європейський суд зазначив про те, що під час процедури розгляду питання про продовження запобіжного заходу "суддя не вказав у чому полягають конкретні ризики щодо кожного обвинуваченого, а отже рішення було свавільним та не відповідає вимозі "законності"; впродовж всього періоду заявник тримався під вартою на підставі припущень щодо можливого тиску на свідків та перешкоджання слідству та суду. В той час як згідно ст. 5 Конвенції органи державної влади повинні надати реальні докази існування таких ризиків". Отже, визнаючи порушення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод під час розгляду зазначеної справи Європейський суд вкотре повторив позицію щодо того, що відсутність мотивації в судовому рішенні щодо продовження тримання під вартою несумісне з принципом захисту від свавілля, що передбачається п. 1 ст. 5 Конвенції.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження або обрання запобіжного заходу тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.
Суд, при вирішенні питання про вз`яття обвинуваченого під варту, оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі відповідно до ст. 178 КПК, а саме: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2ст.307,ч.1ст.321 КК України; його вік та стан здоров`я, а саме діагностоване у нього вірусне захворювання «Гепатит С» в стані нестійкої ремісії; міцність соціальних зв`язків у місці його проживання; відсутність у прокурора, на даній стадії процесу, компрометуючих матеріалів на ОСОБА_5 , наявність судимостей у обвинуваченого.
Крім того, прокурором, не вказано на яких саме свідків може впливати ОСОБА_5 та не підтверджено можливість останнього незаконно впливати на них, оскільки справа вже тривалий час слухається, таким чином відсутні підстави вважати, що відносно обвинуваченого ОСОБА_5 дієвим буде лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому суд приходить до обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором наявності всіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України.
При розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України". Згідно ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Враховуючи дані, що характеризують особу обвинуваченого, ступінь ризиків, які існують у кримінальному провадженні та недоведеність прокурором, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатний запобігти вказаним ризикам, те, що обвинувачений ОСОБА_5 від липня 2019 року перебуває під вартою без належного доведення стороною обвинувачення підстав продовження відносно нього виняткового запобіжного заходу, суд вважає, відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та задовольнити клопотання захисника ОСОБА_5 ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу та застосувати щодо нього альтернативний запобіжний захід, а саме домашній арешт з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Відповідно до статті 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
У відповідності до ч. 3 ст. 202 КПК України, у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинувачений, який був затриманий: негайно доставляється до місця проживання і звільняється з-під варти, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло цілодобово; 2) негайно звільняється з-під варти та зобов`язується невідкладно прибути до місця свого проживання, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби.
На підставі викладеного та керуючись статтею 29 Конституції України, статтями 8, 176-179, 181, 183, 194, 202, 315, 372, 392 КПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні клопотання прокурора Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 з тримання під вартою на домашній арешт задовольнити.
Змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 з тримання під вартою на домашній арешт у відповідний період доби.
Звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 з під варти у залі суду, негайно.
Заборонити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , у період з 22 год. 00 хв. до 06 год. 00 хв.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 такі обов`язки: прибувати за викликом суду; повідомляти суд про зміну свого місця перебування (проживання); здати на зберігання до Державної міграційної служби в Тернопільській області свій паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, утримуватись від спілкування з свідками у кримінальному провадженні.
Встановити строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченому ОСОБА_5 до 23 год. 59 хв. 11 січня 2020 року.
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвалу про зміну запобіжного заходу на домашній арешт передати на виконання до СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.
Відкласти судове засідання на 04 грудня 2019 року о 11 годину, здійснивши виклик свідків у кримінальному провадженні до суду.
Головуючий суддяОСОБА_1
