ПОСТАНОВА
Іменем України
21 грудня 2019 року
Київ
справа №2а-14806/10/2670
адміністративне провадження №К/9901/12272/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В. та судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом заступника Генерального прокурора України до Київської міської ради, третя особа - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської державної адміністрації «Київтранспарксервіс» про визнання протиправним та скасування пункту 17.7 Правил благоустрою міста Києва за касаційною скаргою законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Федорової Г.Г., Данилової М.В. та Ключковича В.Ю. від 08 листопада 2011 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2009 року заступник Генерального прокурора України (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним і скасувати пункт 17.7 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 листопада 2008 року № 1051/1051.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що оскаржуваний пункт не відповідає вимогам чинного законодавства. На думку позивача, надання права працівникам Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» застосувати технічні засоби для обмеження руху транспортних засобів суперечить статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 52-1 Закону України «Про дорожній рух», за якими право на тимчасове затримання транспортного засобу надано виключно працівникам Державної автомобільної інспекції, а також не відповідає статті 41 Конституції України, статті 319 Цивільного кодексу України щодо права власника вільно розпоряджатися своїм майном.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано вимог статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та актів Київської міської ради щодо офіційного оприлюднення нормативно-правового акта. Разом з тим, опублікування лише тексту рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 не може вважатись офіційним оприлюдненням нормативно-правового акта, доведенням його до відома населення територіальної громади, оскільки правові норми, обов`язкові правила поведінки, визначені в Правилах благоустрою міста Києва, опубліковані не були.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року апеляційну скаргу Київської міської ради залишено без задоволення, апеляційну скаргу заступника Генерального Прокурора України задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 березня 2011 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що тимчасове затримання транспортних засобів шляхом блокування можливе лише працівниками Державтоінспекції і лише з підстав, визначених законом, серед яких відсутня така підстава, як порушення водієм порядку оплати послуг з паркування транспортних засобів на відведених або спеціально обладнаних місцях, а також розміщенні транспортного засобу на об`єкті благоустрою зеленого господарства.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2013 року касаційну скаргу Київської міської ради залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року - без змін.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходив того, що пункт 17.7 Правил благоустрою міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, суперечить нормам Конституції України, Цивільного кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про дорожній рух» та Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102, а тому підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі постанову суду першої інстанції.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано 20 вересня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 2а-14806/10/2670, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не було закінчено.
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 2а-14806/10/2670 за касаційною скаргою ОСОБА_2 . в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року суддею-доповідачем Берназюком Я.О.
Разом із касаційною скаргою представником ОСОБА_1 подано клопотання про розгляд справи у касаційному порядку за участю представника скаржника. З аналогічним клопотанням звернувся заступник Генерального прокурора. У задоволенні цих клопотань відмовлено ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 затверджено Правила благоустрою міста Києва, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність у відповідності з Кодексом України про адміністративні правопорушення, згідно з додатком (пункт 1). Дія рішення поширена на всі підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та підпорядкування, що знаходяться в межах міста Києва, а також громадян (пункт 2).
Оскаржуваним пунктом 17.7 Правил благоустрою міста Києва визначені дії оператора в разі несплати водіями послуг з паркування та розміщення транспортних засобів на об`єкті благоустрою зеленого господарства. Зокрема, оператору надано повноваження в разі порушення встановленого цими Правилами порядку оплати послуг з паркування транспортних засобів на відведених або спеціально обладнаних місцях, а також розміщенні транспортного засобу на об`єкті благоустрою зеленого господарства застосовувати технічні засоби для обмеження руху транспортних засобів, якщо: водії припаркованих транспортних засобів не сплатили вартість послуг з паркування; послуги з паркування транспортних засобів сплачені не в повному обсязі або з порушенням порядку оплати; прострочено час дозволеного (сплаченого) паркування транспортних засобів; порушено порядок постановки транспортних засобів на паркувальній дільниці; транспортні засоби знаходяться на об`єкті благоустрою зеленого господарства (підпункти 17.7.1.1- 17.7.5 підпункту 17.7.1 пункту 17.7).
Підпунктом 17.7.2 пункту 17.7 Правил благоустрою міста Києва встановлено, що застосування технічних засобів для обмеження руху транспортних засобів здійснює оператор. Підпунктами 17.7.3- 17.7.11 пункту 17.7 вказаних Правил регламентовано дії оператора у разі застосування технічних засобів для обмеження руху транспортних засобів, порядок, підстави складення акта в разі відмови від сплати послуг з паркування та робіт з встановлення та зняття технічного засобу, порядок оплати послуг з паркування, підстави матеріальної відповідальності оператора у разі пошкодження автомобіля.
Текст рішення опубліковано в газеті «Хрещатик» випуск № 142 (575), 25 лютого 2009 року. Як встановлено судами попередніх інстанцій з копії газети, наданої представником відповідача, Київською міською радою опубліковано текст рішення від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 про затвердження Правил благоустрою міста Києва.
Оголошення про розгляд справи щодо оскарження заступником Генерального прокурора міста Києва пункту 17.7 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/105 на вимогу суду опубліковані відповідачем в газеті «Хрещатик» від 02 грудня 2010 року.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає що є мешканцем міста Києва та на скаржника поширюються Правила благоустрою міста Києва, оскаржувані у справі. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи пункт 17.7 Правил благоустрою міста Києва, не надав правової оцінки тому, що вказані Правила є нечинним у зв`язку з не опублікуванням їх тексту у встановленому законом порядку.
Від Київської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник просить задовольнити частково касаційну скаргу, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року, змінити постанову Окружного адміністративного суду від 10 березня 2011 року, виключивши з мотивувальної частини постанови посилання на те, що Правила благоустрою міста Києва, затвердженого рішення Київської міської ради від 25 грудня 2018 року № 1051/1051, не набрали чинності, позаяк не були офіційно оприлюднені, відтак, не встановлюють, не змінюють, не припиняють прав та обов`язків правових норм.
Від заступника Генерального прокурора надійшли письмові пояснення, в яких міститься клопотання закрити касаційне провадження у справі, оскільки особа, яка подає скаргу, не була учасниками справи та нею не доведено, що оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції вирішено питання про її права, свободи та інтереси.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження Київської міської ради у спірних правовідносинах, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування регулюються, зокрема, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про благоустрій населених пунктів» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з положеннями частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до частин першої та п`ятої статті 59 цього ж Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.
Згідно з пунктом 3 статті 26 Статуту територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 371/1805 (із змінами та доповненнями, внесеними рішенням Київради від 19 грудня 2002 року № 154/314, рішенням Київради від 27 лютого 2003 року № 263/423), рішення Київської міської ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень в дію.
Рішення Київської міської ради та її виконавчого органу, що мають нормативно-правовий характер, підлягають офіційному оприлюдненню в газеті «Хрещатик» не пізніше тридцяти днів з дня їх прийняття.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, рішення Київської міської ради «Про Правила благоустрою міста Києва» від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 було оприлюднене в газеті «Хрещатик», випуск № 142 (575), середа, 25 лютого 2009 року.
На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що доводи скаржника стосовно ненабуття Правилами благоустрою міста Києва чинності у зв`язку з порушенням порядку публікації відповідного рішення, є необґрунтованими.
Відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
З огляду на таке, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що Правила благоустрою міста Києва, затверджені рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, набрали чинності 25 лютого 2009 року та є обов`язковими для виконання.
Стосовно висновків суду апеляційної інстанції про неправомірність пункту 17.7 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради II сесії VI скликання від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 319 Цивільного кодексу України).
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання регулює Закон України «Про дорожній рух» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини другої статті 52-1 Закону України «Про дорожній рух» Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України також здійснює контроль за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, виконанням установлених Кабінетом Міністрів України правил паркування транспортних засобів, а у випадках та порядку, визначених законом, тимчасово затримує і доставляє транспортний засіб, у тому числі з використанням спеціальних транспортних засобів (коли розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), на спеціальні майданчики чи стоянки для тимчасового зберігання, відповідно до закону тимчасово вилучає посвідчення водія, талон про проходження державного технічного огляду, а також ліцензійну картку на транспортний засіб.
Відповідальність за порушення правил зупинки та стоянки транспортних засобів, а також порушення цих правил, що створює перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, встановлена частиною першою статті 122 КУпАП.
Підстави тимчасового затримання транспортного засобу шляхом його блокування визначені статтею 265-2 КУпАП, відповідно до якої, працівник Державної автомобільної інспекції тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля евакуатора у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, статтями 1211, 126, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130, статтями 1321, 2061 цього Кодексу.
Відповідно до статті 265-2 КУпАП Кабінетом Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102 було затверджено Порядок тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках (далі - Порядок), який визначає процедуру тимчасового затримання, зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках та їх повернення.
Так, відповідно до пункту 2 цього Порядку тимчасове затримання транспортного засобу уповноваженою особою Державтоінспекції проводиться у випадках, передбачених статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема, у разі, коли неможливо усунути причину затримання на місці виявлення адміністративного правопорушення, і передбачає примусове припинення використання такого транспортного засобу шляхом його блокування за допомогою технічних пристроїв або доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку, якщо транспортний засіб створює значні перешкоди дорожньому руху - робить неможливим рух транспортних засобів проїзною частиною.
Уповноваженим особам Державтоінспекції забороняється брати участь у здійсненні блокування або евакуації транспортних засобів у випадках, не передбачених законом.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що тимчасове затримання транспортних засобів шляхом блокування можливе лише працівниками Державтоінспекції і лише з підстав, визначених законом, серед яких відсутня така підстава, як порушення водієм порядку оплати послуг з паркування транспортних засобів на відведених або спеціально обладнаних місцях, а також розміщенні транспортного засобу на об`єкті благоустрою зеленого господарства.
Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, відповідно до пункту 17.7 Правил благоустрою міста Києва при порушенні встановленого цими Правилами порядку оплати послуг з паркування транспортних засобів на відведених або спеціально обладнаних місцях, а також розміщенні транспортного засобу на об`єкті благоустрою зеленого господарства оператор застосовує технічні засоби для обмеження руху транспортних засобів.
Технічний засіб для обмеження руху транспортних засобів -спеціальний пристрій, який обмежує рух транспортного засобу. Застосування технічних засобів для обмеження руху транспортних засобів - встановлення технічних засобів для обмеження руху транспортних засобів на транспортний засіб у відведених чи спеціально обладнаних місцях паркування транспортних засобів та об`єктах благоустрою зеленого господарства з метою перешкоджання подальшому руху транспортного засобу (пункт 17.2 Правил благоустрою міста Києва).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що пункт 17.7 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051, суперечить нормам Конституції України, Цивільного кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про дорожній рух» та Порядку тимчасового затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1102, а тому підлягає скасуванню.
Оскільки судом касаційної інстанції не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судом апеляційної інстанції, то відповідно до частини першої статті 350 КАС України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Стосовно клопотання заступника Генерального прокурора про закриття касаційного провадження у справі у зв`язку з недоведенням особою, яка подає касаційну скаргу, того, що оскаржуваним рішення суду апеляційної інстанції вирішено питання про її права або інтереси, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, представник скаржника, як на підставу звернення до суду з касаційною скаргою, посилається на те, що ОСОБА_1 є мешканцем м. Києва, відтак, на нього поширюють свою дію Правила благоустрою міста Києва. При цьому, суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи адміністративний позов, фактично визнав вказані Правила чинним, а відтак, вирішив питання про права та інтереси скаржника. Колегія суддів вважає таке обґрунтування достатнім мотивом для прийняття касаційної скарги та відкриття касаційного провадження, у зв`язку з наступним.
У статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до об`єктів благоустрою населених пунктів належать парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики.
Відповідно до пункту 2 Правил благоустрою міста Києва дія рішення поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та підпорядкування, що знаходяться в межах міста Києва, а також громадян.
Також передбачено, що Правила благоустрою міста Києва (далі - Правила) визначають правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста і спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
Зі змісту наведених норм вбачається, що правилами благоустрою населеного пункту визначаються у тому числі екологічна, соціальні та інші умови, спрямовані на створення сприятливих та комфортних умов життя мешканців відповідного населеного пункту, зокрема, у формі визначення порядку утримання таких об`єктів благоустрою, як лісопарки, парки, дитячі майданчики тощо.
На цій підставі колегія суддів вважає, що прийняття Правил благоустрою міста Києва та визнання їх чинності постановою суду апеляційної інстанції впливає на права та інтереси скаржника як мешканця міста Києва, тобто оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси, відтак, суд не вбачає підстав для закриття касаційного провадження у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає у силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2011 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко
