ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2020 року
м. Київ
справа № 638/5483/17
адміністративне провадження № К/9901/49830/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.02.2018р. (суддя - Подус Г.С.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2018р. (судді - Калиновський В.А., Бондар В.О., Чалий І.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Харківського Національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба, начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в :
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати дії відповідачів протиправними щодо зняття його та його родини з квартирного обліку у Харківському гарнізоні;
зобов`язати відповідачів відновити його на квартирному обліку в загальній черзі отримання житла з 12.09.1994р., в першочерговій черзі з 16.08.2011р., та в списку позачергового отримання житла з 20.09.2011р. для отримання житла або отримання компенсації.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він та його родина знаходились на квартирному обліку у Харківському гарнізоні в списку позачергового отримання житла. У 2016 році ними отримано квартиру загальною площею 90,1 кв.м. Вважає, що відповідачами порушено вимоги абзацу 2 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", відповідно до якого з розрахунку на його сім`ю з п`яти осіб санітарна норма буде складати 115 кв.м., а не 90,1 кв.м.
23.06.2017р. до суду надійшло клопотання від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України про закриття провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, оскільки справу належить розглядати не в адміністративному провадженні, а в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.02.2018р., яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2018р., провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій незаконно та необґрунтовано визначили предмет спору та дійшли висновку, що у справі існує житловий спір про зняття з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та про зобов`язання взяття на квартирний облік, в той час як позов поданий про визнання протиправними дій саме суб`єктів владних повноважень та зобов`язання вчинити дії саме посадових осіб.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, в ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебував на квартирному обліку у Харківському гарнізоні та отримав ордер для постійного проживання в двокімнатній ізольованій квартирі, у зв`язку з чим був знятий із квартирного обліку Харківського гарнізону. Позивач вважає, що надана квартира за розміром не відповідає складу його сім`ї. Відтак, позивач із своєю сім`єю не поліпшив свої житлові умови та має намір отримати житло більше за розміром, тому вважає дії відповідачів протиправними.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спори про зняття з квартирного обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та про зобов`язання взяти на квартирний облік підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного, а не особистого немайнового права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і є безпідставними з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, направленим на поновлення порушеного відповідачами права на отримання житла.
Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених житлових прав позивача та його родини, суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано дійшли висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18.04.2018р. №806/104/16, від 20.09.2018р. №815/2551/15, від 13.02.2019р. №826/19681/16, від 19.06.2019р. №826/7399/18 і Верховний Суд не знаходить підстав для відступу від зазначених висновків.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норм матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.
Згідно статті 239 КАС України позивач має право протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07.02.2018р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2018р. - без змін.
Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови позивач вправі звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
Н.В. Коваленко
В.М. Кравчук
