ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: [email protected], тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.2020
м. Дніпро
Справа № 904/2979/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Симбірьової К.В.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", Хмельницька область, с. Мокіївці
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", Дніпропетровська область, м. Дніпро
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД", Дніпропетровська область, м. Підгородне
про визнання недійсним договору поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018
Представники :
від позивача: Муравський В.В ордер ДП №2528/036;
від відповідача-1: Перепелиця О.С. ордер АЕ №1010850 від 07.02.2020;
від відповідача-2: не з`явився.
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" звернулося до господарського суду з позовною заявою до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД", в якій просить суд визнати недійсним договір поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018, укладений між ТОВ «Агротек» та ТОВ «Торговий дім «Армада ЛТД».
Ухвалою від 09.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання, яке відбудеться 07.07.2020.
25.06.2020 відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у цій справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» оспорює договір поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018 як заінтересована особа в розумінні частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, не будучи стороною цього договору, з тих мотивів, що цей правочин не направлений на реальне настання правових наслідків та укладений з метою зміни територіальної підсудності та містить ознаки фіктивного правочину, в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України. Для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. З огляду на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" умов договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротек» 23.01.2019 вручило Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Армада ЛТД» вимогу № 2201/19-9юр від 22.01.2019 за договором поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018, що підтверджується печаткою товариства та підписом генерального директора останнього про отримання вимоги. 25.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" вручило Товариству з обмеженою відповідальністю "Агротек" листа № 16/пор від 24.01.2019, в якому вказало про те, що у зв`язку зі скрутним фінансовим станом не має в повному обсязі можливості виконати умови вимоги № 2201/19-9юр від 22.01.2019 за договором поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018 та зазначило про можливість часткового погашення заборгованості через невизначений строк. В подальшому, у лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД", ТОВ «Євразія-Сервіс» та ТОВ «СК Бужок» про солідарне стягнення заборгованості по лізінговим платежам (справа № 904/421/19), позовні вимоги в якій обґрунтовані неналежним виконанням умов договору поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018 відповідачем-1, договору поруки № 2П/16АФ-15 від 30.03.2018 відповідачем-2 та договору поруки №1П/16АФ-15 від 16.03.2015 відповідачем-3, які виступають поручителями з виконання лізингоодержувачем (ТОВ "Середницьке") своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015. Вбачається, що оспорюваний договір поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018 було укладено майже за рік до подання вказаного позову, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" звернулося до суду із позовною заявою до всіх поручителів за договором фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015 та скористалося своїм правом на підставі частини 2 статті 29 ГПК України, що є переважним правом позивача та не заборонено законом. До того ж 09.06.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" було здійснено часткову сплату по договору поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018 на суму 100,00 грн., що фактично підтверджує вжиття відповідачем-2 заходів щодо реального виконання оспорюваного договору. Таким чином, фактичне вчинення відповідачами дій на виконання своїх обов`язків за договором поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018 спростовує аргументи позивача про ненаправлення спірного договору на реальне настання правових наслідків та його укладення з метою зміни територіальної підсудності. Договір поруки не створює обов`язки для боржника (ТОВ «Серединецьке»), безпосередньо на його права та обов`язки не впливає, його зобов`язання в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються). Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не доведено фактичних підстав, з якими закон пов`язує ознаки фіктивності договору поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018 в розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України, позовні вимоги є необґрунтованими та не підтверджені жодними належними, достовірними та вірогідними доказами. У зв`язку із чим відповідач-1 просить суд у позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» відмовити повністю.
У підготовче засідання 07.07.2020 з`явились представники позивача та відповідача-1.
Представник відповідача-2 у підготовче засідання 07.07.2020 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином 02.07.2020 (а.с.135), що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду).
Ухвалою від 07.07.2020 відкладено підготовче засідання на 03.08.2020.
У підготовче засідання 03.08.2020 з`явились представники позивача та відповідача-1.
Представник відповідача-2 у підготовче засідання 03.08.2020 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином 28.07.2020 (а.с.128), що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду).
Ухвалою суду від 03.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 19.08.2020.
У судове засідання 19.08.2020 з`явились представники позивача та відповідача-1.
Представник відповідача-2 у судове засідання 19.08.2020 не з`явився. Відповідач-2 отримував ухвали суду, отже обізнаний про наявність даного судового провадження. Суд зазначає, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".
За наведених обставин суд доходить висновку, що вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача-2 про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надання йому можливості взяти участь у судових засіданнях і викласти свої заперечення проти задоволення позову, натомість відповідач-2, незважаючи на обізнаність про відоме йому судове провадження у цій справі, не вживав заходів, щоб дізнатись про його стан, зокрема, користуючись засобами поштового зв`язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, та не скористався процесуальними правами навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 ГПК України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
16.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» (лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек» (лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу №16АФ-15, відповідно до умов якого лізингодавець зобов`язується передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу, а лізингоодержувач зобов`язаний прийняти майно та зобов`язується сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
В забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек», 30.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротек» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Армада ЛТД» (поручитель) було укладено договір поруки № 3П/16АФ-15 (далі - договір поруки).
Предметом цього договору є зобов`язання поручителя перед лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Серединецьке», ідентифікаційний код юридичної особи: 32678262 (далі по тексту - лізингоодержувач), своїх зобов`язань перед лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015 (надалі за текстом «основний договір») (п. 1.1. договору).
Сторони договору встановлюють, що зобов`язанні поручителя перед лізингодавцем є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором, не потребують (п. 1.2. договору).
Поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов`язань лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору лізингодавцю та лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду поручителя на внесення таких змін (п. 1.3. договору).
Сторони заявляють, що порука згідно цього договору надана без мети отримання прибутку. Поручитель підтверджує, що він надає поруку безоплатно і ця умова є безумовною і безвідкличною (п. 1.4. договору).
Сторони договору визначають, що це зобов`язання підписано сторонами у відповідності до чинного законодавства України, та відповідає положенням ст.ст 553-559 Цивільного кодексу України (п. 1.5. договору).
У випадках неможливості виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань за основним договором: лізингодавець має право на свій розсуд пред`явити свої вимоги безпосередньо до поручителя чи лізингоодержувача або обом сторонам одночасно, повідомивши поручителя про прострочення лізингоодержувачем своїх зобов`язань за основним договором (п. 2.1. договору).
Сторони договору встановлюють, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по основному договору і поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу лізингодавця, то лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна поручителя, згідно норм чинного законодавства (п. 2.2. договору).
Сторони договору встановлюють, що поручитель, після виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору, у відповідності до ст. 556 Цивільного кодексу України, набуває всіх прав лізингодавця як кредитора по виконаному ним зобов`язанню - основному договору (п. 2.3. договору).
Поручитель зобов`язаний:
Протягом одного робочого дня, від дати отримання письмової вимоги лізингодавця про прострочення лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання або листа лізингодавця про неможливість виконати зобов`язання за основним договором, виконати відповідне зобов`язання шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості лізингоодержувача за основним договором на рахунок лізингодавця, зазначений в цьому договорі (п. 3.1.1. договору).
У разі невиконання лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання, відповідати перед лізингодавцем як солідарний боржник всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення (п. 3.1.2. договору).
Лізингодавець має право у разі невиконання лізингоодержувачем та поручителем забезпеченого порукою зобов`язання звернути стягнення на все майно поручителя та/або лізингоодержувача, як солідарних боржників, згідно і чинним законодавством України (п. 3.4.1. договору).
Усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійсненні у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або врученні особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача (п. 6.1. договору).
Сторони договору встановлюють, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя (п. 6.2. договору).
Позивач зазначає, що договір поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018 укладався лише з метою визначення підсудності на території Дніпропетровської області, а не з метою настання реальних наслідків, у зв`язку із чим договір поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018, укладений між ТОВ «Агротек» та ТОВ «Торговий дім «Армада ЛТД» є недійсним..
Згідно зі ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, зокрема, шляхом визнання правочину недійсним. Відповідно до ч.2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів; права і законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).
У статті 215 Цивільного кодексу України визначаються загальні правові засади визнання правочину недійсним. Звичайно, що для цього має існувати відповідна правова підстава. Такою правовою підставою Цивільний кодекс України визнає факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 203 загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України).
За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
У господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України).
Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України).
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
Для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 Цивільного кодексу України).
Господарський суд зазначає, що з огляду на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" умов договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротек» 23.01.2019 вручило Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Армада ЛТД» вимогу № 2201/19-9юр від 22.01.2019 (а.с. 109) за договором поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018, що підтверджується печаткою товариства та підписом генерального директора останнього про отримання вимоги.
25.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" вручило Товариству з обмеженою відповідальністю "Агротек" лист № 16/пор від 24.01.2019 (а.с. 110), в якому вказало про те, що у зв`язку зі скрутним фінансовим станом не має можливості в повному обсязі виконати умови вимоги № 2201/19-9юр від 22.01.2019 за договором поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018 та зазначило про можливість часткового погашення заборгованості через невизначений строк.
Позивач зазначає, що в подальшому, у лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД", ТОВ «Євразія-Сервіс» та ТОВ «СК Бужок» про солідарне стягнення заборгованості по лізінговим платежам (справа № 904/421/19), позовні вимоги в якій обґрунтовані неналежним виконанням умов договору поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018 відповідачем-1, договору поруки № 2П/16АФ-15 від 30.03.2018 відповідачем-2 та договору поруки №1П/16АФ-15 від 16.03.2015 відповідачем-3 які виступають поручителями з виконання лізингоодержувачем (ТОВ "Середницьке") своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015.
Однак, оспорюваний договір поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018 було укладено майже за рік до подання вказаного позову, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротек" звернулося до суду із позовною заявою до всіх поручителів за договором фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015.
Відповідно до платіжного доручення № 916 від 09.06.2020 (а.с. 111) Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД" було здійснено часткову сплату по договору поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018 на суму 100,00 грн..
Позивач належними та достовірними доказами не довів, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Серединецьке» оспорює договір поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018 як заінтересована особа в розумінні ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, не будучи стороною цього договору, з тих мотивів, що цей правочин не направлений на реальне настання правових наслідків та укладений з метою зміни територіальної підсудності та містить ознаки фіктивного правочину, в розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України.
Господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 11 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, у випадку об`єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов`язання, спір розглядається господарським судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання.
З аналізу ч. 11 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що у разі об`єднання позовних вимог щодо виконання правочину (основного зобов`язання) з вимогами щодо виконання іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов`язання, такий спір повинен розглядатися за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов`язання.
Тобто позов, що містить в собі вимоги за основним правочином та правочином, укладеним в забезпечення основного правочину, може бути поданий до господарського суду лише за територіальною підсудністю за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, який є стороною основного зобов`язання.
А отже факт укладання правочинів з метою забезпечення виконання основного зобов`язання та об`єднання в одній позовній заяві одночасно вимог щодо відповідача, який є стороною основного зобов`язання, та до відповідача, який є стороною правочину, укладеного в забезпечення основного зобов`язання, відповідно до положень ч. 11 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України не може змінювати територіальну підсудність.
Позтвач зазначає, що ТОВ «Агротек" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД", ТОВ «Євразія-Сервіс» та ТОВ «СК Бужок» про солідарне стягнення заборгованості по лізінговим платежам (справа № 904/421/19), позовні вимоги в якій обґрунтовані неналежним виконанням умов договору поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018 відповідачем-1, договору поруки № 2П/16АФ-15 від 30.03.2018 відповідачем-2 та договору поруки №1П/16АФ-15 від 16.03.2015 відповідачем-3, які виступають поручителями з виконання лізингоодержувачем (ТОВ "Середницьке") своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015.
Дійсно, згідно з долученою судом ухвалою від 09.07.2020 по справі № 904/421/19 позов подано ТОВ «Агротек" до ТОВ "Торговий дім "Армада ЛТД", ТОВ «Євразія-Сервіс» та ТОВ «СК Бужок» про солідарне стягнення заборгованості.
Однак, вказані по справі № 904/421/19 відповідачі (ТОВ "Торговий дім "Армада ЛТД", ТОВ «Євразія-Сервіс» та ТОВ «СК Бужок») є поручителями згідно з поданими позивачем договорами поруки (а.с.25-27), зокрема, і оскаржуваним. Подання вищевказаного позову є правом лізингодавця та не порушує прав ТОВ "Середницьке", оскільки, воно взагалі не є відповідачем по справі № 904/421/19
Також, господарський суд вважає за доцільне зазначити, що договір поруки не створює жодних обов`язків для позивача, безпосередньо на його права та обов`язки не впливає.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).
Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України).
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 у справі № 917/1258/18.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
У рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання недійсним договору поруки) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 910/15567/17.
Отже, саме на Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", як позивача, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Однак, всупереч наведеному позивач не довів перед судом, яким чином внаслідок укладення оскаржуваного договору поруки було порушено зі сторони відповідача права позивача.
З огляду на наведені вище обставини, з існуванням яких пов`язується порушення публічного порядку, відсутнє належне обґрунтування порушення прав позивача спірним правочином.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем не доведено фактичних обставин, з якими закон пов`язує наявність підстав для визнання фіктивним договору поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018, та оскільки позивачем не надано належних та достовірних доказів, які свідчать про порушення його прав чи законних інтересів, господарський суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" про визнання недійсним договору поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018, укладеного між ТОВ «Агротек» та ТОВ «Торговий дім «Армада ЛТД» такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у розмірі 2 102,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.
Повне рішення складено 19.08.2020
Суддя
І.В. Мілєва
