ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.10.2020 Справа № 904/2979/20
м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),
суддів: Дармін М.О., Орєшкіна Е.В.
секретар судового засідання Мацекос І.М.
за участю представників:
від позивача: - Бойко Р.В., адвокат, посвідчення №1521 від 28.12.2018, ордер серії ВХ №1006203 від 20.10.2020;
- Муравський В.В., адвокат, посвідчення №1417 від 02.07.2018, ордер серії ДП №2528/049 від 24.09.2020
від відповідача-1: не з`явився
від відповідача-2: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020 у справі №904/2979/20 (суддя Мілєва І.В.; рішення ухвалене о 15:27 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 19.08.2020)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", с.Мокіївці, Шепетівський район, Хмельницька область
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек", м.Дніпро
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД", м.Підгородне, Дніпровський район, Дніпропетровська область
про визнання недійсним договору поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротек" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" Армада ЛТД" про визнання недійсним договору поруки № 3П/16АФ-15 від 30.03.2018, що був укладений між ТОВ "Агротек" і ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД".
Позовні вимоги позивача, який не є стороною оспорюваного правочину, а є заінтересованою особою, обґрунтовані посиланням на фіктивність правочину. Договір укладений лише з метою визначення підсудності на території Дніпропетровської області, а не з метою настання реальних наслідків.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020 у справі №904/2979/20 в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів перед судом фактичних обставин, з якими закон пов`язує наявність підстав для визнання фіктивним оспорюваного договору поруки, та яким чином внаслідок укладення оскаржуваного договору поруки були порушені зі сторони відповідача права позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач (ТОВ "Серединецьке") звернувся з апеляційною скаргою від 31.08.2020 вих.№31/08-20, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020 у справі №904/2979/20 скасувати, а позовну заяву задовольнити повністю.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Керуючись статтями 215, 234 Цивільного кодексу України позивач просить визнати недійсним договір поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018, посилаючись на такі ознаки його фіктивності, як приховування справжніх намірів учасників правочину.
За поясненнями апелянта зі спірного договору вбачається, що він укладений між ТОВ "Агротек" і ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД", тобто є двостороннім, що викликає сумніви в правомочності даного договору.
Позивач вказує, що ТОВ "Агротек" і ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД" є пов`язаними між собою юридичними особами, оскільки ОСОБА_1 є бенефіцарним власником ТОВ "Агротек" і засновником ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД", що підтверджується відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та узгоджується з ч. 1 ст. 45 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до якої, правочин вважається правочином, щодо якого є заінтересованість (далі - правочин із заінтересованістю), якщо він укладається товариством з будь-яким із таких осіб:
1) посадовою особою товариства або її афілійованою особою;
2) учасником, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє часткою, що становить 20 відсотків статутного капіталу товариства, або його афілійованими особами;
3) юридичною особою, в якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 і 2 цієї частини, є членом органу товариства;
4) іншою особою визначеною статутом товариства.
Позивач звертає увагу на те, що ТОВ "Агротек" неодноразово укладав фіктивний договір поруки для зміни підсудності справи, що підтверджується рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2020 у справі №904/1478/19 та ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2019 у справі №904/7638/17, від 15.01.2014 у справі №904/2644/13, від 21.10.2015 у справі №904/3594/15, від 03.12.2019 у справі №904/5079/19.
Апелянт також зазначає, що сплата поручителем на користь кредитора коштів в сумі 100,00 грн. є незначною і не доводить реальність укладення спірного договору. Вказана сума була сплачена після одержання позовної заяви у справі №904/2979/20 - 09 червня 2020 року. Провадження у справі №904/2979/20 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області було відкрито 09.06.2020.
На відміну від оспорюваного інший договір поруки №2П/16АФ-15 від 30.03.2018, укладений між ТОВ "Серединецьке" (Лізінгоодержувач), ТОВ "Агротек" (Лізингодавець) і ТОВ "Євразія-Сервіс" (Поручитель) та договір поруки №1П/16АФ-15 від 16.03.2015, укладений між ТОВ "Серединецьке" (Лізінгоодержувач), ТОВ "Агротек" (Лізингодавець) і ТОВ "СК Бужок" (Поручитель), були укладенні як трьохсторонні договори і є реальними, які врегульовують відносини між Лізингодавцем і Поручителем та між Лізингоотримувачем та Поручителем.
Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу
Відповідач-1 (ТОВ "Агротек"), заперечуючи доводи апеляційної скарги вказує на те, що посилання позивача на Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" в якості підстави для визнання недійсним спірного договору не є правомірними, оскільки договір укладено сторонами до набрання чинності цим Законом.
Відповідач-1 вказує, що ОСОБА_1 , який є керівником ТОВ "Агротек", водночас є засновником ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД" із часткою лише 4,00%, отже ні вирішального впливу у загальних зборах учасників товариства, ні права на підписання договорів не має, з чого випливає безпідставність твердження позивача про заінтересованість відповідачів в укладенні спірного договору.
Позивачем належними доказами не доведено, що всі учасники оспорюваного правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Подання у справі №904/421/19 позову ТОВ "Агротек" до ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД", ТОВ "Євразія-Сервіс" і ТОВ "СК Бужок" про солідарне стягнення 6155705,97 грн., з якого вбачається, що юридичні особи, які виступали поручителями за договором фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015 з відома та погодження ТОВ "Серединецьке", і зареєстровані в Хмельницькій області, є правом лізингодавця та не порушує жодних прав ТОВ "Серединецьке", оскільки воно не є відповідачем у справі.
Відповідач-2 (ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД") відзив на апеляційну скаргу по суті заявлених вимог не надав.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою (від 31.08.2020 вих.№31/08-20) Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020 у справі №904/2979/20.Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 21.10.2020 о 16:00 год. з проведенням його в режимі відеоконференції.
21.10.2020 до суду апеляційної інстанції електронною поштою від представника позивача - адвоката Бойко Р.В. надійшла заява про його допуск до участі у справі.
В цей же день від іншого представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких з посиланням на справи Господарського суду Дніпропетровської області №904/7638/17, №904/6335/16, №904/8147/15 і №904/3594/15 за участю ТОВ "Агротек" і ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД" апелянт ще раз звертає увагу на те, що оскаржуваний договір було укладено з метою зміни територіальної підсудності.
В судове засідання 21.10.2020, яке проводилось в режимі відеоконференції, до Центрального апеляційного господарського суду у місті Дніпро та до Господарського суду Хмельницької області з`явились представники позивача, які підтримали доводи апеляційної скарги, просили суд апеляційної інстанції її задовольнити.
Представники відповідачів в судове засідання не з`явились, але враховуючи, що відповідачі були належним чином повідомлені про судове засідання, про причини неявки своїх представників суд не сповістили, колегія суддів визнала можливим розглядати цю справу за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представників позивача (апелянта), керуючись частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не прийняла до розгляду у якості доказів копії рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2016, №904/6335/16, від 03.11.2015 у справі №904/8147/15 і від 06.07.2015 у справі №904/3594/15 за участю ТОВ "Агротек" і ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД", оскільки ці документи не були предметом дослідження та оцінки під час розгляду даної справи судом першої інстанції, а позивач зі своєї сторони не обґрунтував та не надав докази неможливості подання цих доказів суду першої інстанції.
За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 21.10.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" (Лізингоодержувач) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек" (Лізингодавець) 16.03.2015 було укладено договір фінансового лізингу №16АФ-15, відповідно до умов якого Лізингодавець зобов`язався передати на умовах фінансового лізингу у платне користування предмет лізингу, а Лізингоодержувач зобов`язався прийняти майно та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
В подальшому до договору фінансового лізингу 13.07.2016 була укладена додаткова угода №2, а 30.03.2018 додаткова угода №3, в яких сторонами було погоджено графік внесення лізингових платежів.
30.03.2018 в забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротек", між ТОВ "Агротек" (Лізингодавець) і ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД" (Поручитель) було укладено договір поруки №3П/16АФ-15.
Предметом цього договору є зобов`язання поручителя перед Лізингодавцем в повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Серединецьке", ідентифікаційний код юридичної особи: 32678262 (далі по тексту - Лізингоодержувач), своїх зобов`язань перед Лізингодавцем, які випливають з умов договору фінансового лізингу № 16АФ-15 від 16.03.2015, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії договору фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015 (надалі за текстом "основний договір") (пункт 1.1. договору).
Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договору сторони договору встановлюють, що зобов`язанні Поручителя перед Лізингодавцем є безумовними і ніяких інших умов, крім передбачених цим договором та основним договором, не потребують). Поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом основного договору та обсягом зобов`язань Лізингоодержувача за основним договором, повністю з ними згоден, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має. Для внесення будь-яких змін та доповнень до основного договору Лізингодавцю та Лізингоодержувачу не потрібно отримувати згоду Поручителя на внесення таких змін.
Сторони заявляють, що порука згідно цього договору надана без мети отримання прибутку. Поручитель підтверджує, що він надає поруку безоплатно і ця умова є безумовною і безвідкличною (пункт 1.4. договору).
За пунктом 1.5. договору сторони договору визначають, що це зобов`язання підписано сторонами у відповідності до чинного законодавства України, та відповідає положенням ст.ст. 553-559 Цивільного кодексу України.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що у випадках неможливості виконання Лізингоодержувачем своїх зобов`язань за основним договором: Лізингодавець має право на свій розсуд пред`явити свої вимоги безпосередньо до Поручителя чи Лізингоодержувача або обом сторонам одночасно, повідомивши поручителя про прострочення Лізингоодержувачем своїх зобов`язань за основним договором.
Сторони договору встановлюють, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості по основному договору і Поручитель не буде в змозі виконати таку вимогу Лізингодавця, то лізингодавець має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна Поручителя, згідно норм чинного законодавства. Сторони договору встановлюють, що Поручитель, після виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору, у відповідності до ст. 556 Цивільного кодексу України, набуває всіх прав Лізингодавця як кредитора по виконаному ним зобов`язанню - основному договору (пункти 2.2., 2.3. договору).
За пунктом 3.1.1. договору Поручитель зобов`язаний протягом одного робочого дня, від дати отримання письмової вимоги Лізингодавця про прострочення Лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання або листа Лізингодавця про неможливість виконати зобов`язання за основним договором, виконати відповідне зобов`язання шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості Лізингоодержувача за основним договором на рахунок Лізингодавця, зазначений в цьому договорі.
У разі невиконання Лізингоодержувачем забезпеченого порукою зобов`язання, відповідати перед Лізингодавцем як солідарний боржник всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення (п. 3.1.2. договору).
Відповідно до пункту 3.4.1. договору Лізингодавець має право у разі невиконання Лізингоодержувачем та Поручителем забезпеченого порукою зобов`язання звернути стягнення на все майно Поручителя та/або Лізингоодержувача, як солідарних боржників, згідно і чинним законодавством України).
Сторони договору встановлюють, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Порука припиняється, якщо лізингодавець протягом трьох років з дня настання строку виконання зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя (пункт. 6.2. договору).
22.01.2019 ТОВ "Агротек" на адресу ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД" за вих. №2201/19-9юр була направлена вимога за договором поруки №ЗП/16АФ-15 від 30.03.2018. Зі змісту вказаної вимоги вбачається, що станом на 22.01.2019 заборгованість боржника ТОВ "Серединецьке" складає 3021843,42 грн. Боржник і поручитель ухиляються від виконання своїх зобов`язань, у зв`язку з чим ТОВ "Агротек" вимагав від поручителя - ТОВ "Торговий дім "Армада ЛТД" не пізніше трьох днів з моменту отримання цієї вимоги сплатити суму заборгованості.
Листом №16/пор від 24.01.2019 поручитель повідомив, що у зв`язку зі скрутним фінансовим станом не має в повному обсязі можливості виконати умови вказаної вимоги. Водночас товариство гарантувало можливість часткового погашення заборгованості через невизначений строк.
Позивач стверджує, що договір поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018 укладався лише з метою зміни територіальної підсудності у справі №904/421/19 та визначення підсудності на території Дніпропетровської області, а не з метою настання реальних наслідків, у зв`язку із чим вказаний договір, укладений між ТОВ "Агротек" і ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД" слід визнати недійсним через його фіктивність.
Спірні правовідносини сторін виникли з приводу звернення позивача за судовим захистом шляхом визнання недійсним правочину, стороною якого він не був.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України є визнання правочину недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
В силу частин першої - третьої, частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
За частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виділяються наступні критерії визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі: 1) права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; 2) у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; 3) заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно).
Виходячи з наведених норм при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначитися, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина 3 статті 234 Цивільного кодексу України).
В пункті 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 №11 роз`яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
Для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину
Отже фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 у справі №522/8158/15-ц зроблено висновок, що визнання судом недійсним договору у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
За твердженням позивача оспорюваний договір поруки укладався лише з метою визначення підсудності на території Дніпропетровської області, а не з метою настання реальних наслідків.
Вказуючи на те, що оспорюваний договір є двостороннім, а не тристороннім, як інші договори поруки, що були укладені в забезпечення виконання зобов`язань за договором фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015, а вчиненні поручителем (ТОВ "Торговий дім "Армада ЛТД") дії по виконанню своїх зобов`язань лише в межах суми 100,00 грн. не призводять до реального відновлення майнових прав Лізингодавця (ТОВ "Агротек"), позивач (Лізингоодержувач) зробив висновок про фіктивність такого договору, тобто, що вчиняючи такий правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, що й свідчить про його фіктивність.
За вимогами статей 13, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним правочину, який учинений відповідачами внаслідок укладення договору поруки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (частини перша, друга статті 553 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Частинами першою, другою статті 543 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників має право вимагати неодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.
Колегія суддів відзначає, що законодавством України не передбачено та зі змісту правовідносин поруки не випливає обов`язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору.
За статтею 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем.
Відповідно до частини першої статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Слід зазначити, що боржник стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов`язанні, забезпеченому порукою.
Відтак обов`язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції
Як убачається зі змісту оспорюваного договору поруки, цей договір є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем.
Таким чином, цей договір не створює обов`язки для ТОВ "Серединецьке" (боржника), не впливає безпосередньо на його права і обов`язки.
Судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги ті обставини, що у лютому 2019 року ТОВ "Агротек" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД", ТОВ "Євразія-Сервіс" та ТОВ "СК Бужок" про солідарне стягнення заборгованості по лізинговим платежам (справа №904/421/19), позовні вимоги в якій обґрунтовані неналежним виконанням умов договору поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018 відповідачем-1, договору поруки №2П/16АФ-15 від 30.03.2018 відповідачем-2 та договору поруки №1П/16АФ-15 від 16.03.2015 відповідачем-3, які виступають Поручителями з виконання Лізингоодержувачем (ТОВ "Серединецьке") своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015.
Як правильно встановив суд першої інстанції, оспорюваний договір поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018 було укладено майже за рік до подання вказаного позову, а ТОВ "Агротек" звернулося до суду із позовною заявою до всіх поручителів за договором фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до платіжного доручення №916 від 09.06.2020 ТОВ "Торговий дім" Армада ЛТД" було здійснено часткову сплату по договору поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018 на суму 100,00 грн.
Таким чином, однією із сторін цього договору, а саме відповідачем-2, як поручителем, здійснено часткове виконання оспорюваного договору поруки, а відповідачем-1, як Лізингодавцем, прийнято таке часткове виконання за цим договором.
Зазначені вище обставини свідчать, що обидві сторони оспорюваного договору вчинили певні дії спрямовані на його фактичне виконання.
Отже, якщо хоча б одна з сторін оспорюваного договору поруки намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним.
Колегія суддів вважає за можливе погодитися з позивачем (апелянтом), що дії відповідачів у цій справі (Лізингодавця та Поручителя) по фактичному виконанню оспорюваного договору поруки, які не призвели до реального відновлення порушених майнових прав Лізингодавця, з огляду на виконання відповідачем-2, як одним із Поручителів, своїх зобов`язань в несуттєвому обсязі порівняно із заборгованістю Лізингоодержувача та пред`явленими вимогами до інших Поручителів, можуть свідчити, що в момент укладення такого договору його сторони дійсно могли мати за мету не забезпечення виконання позивачем (Лізингодержувачем), а іншу мету, зокрема отримати для Лізингодавця можливість у разі пред`явлення позову одночасно до усіх або до окремих Поручителів реалізувати право позивача на вибір між господарськими судами, яким підсудна така справа.
Дослідивши аргументи позивача (апелянта) про те, що відповідачем-1 (Лізингодавцем) був укладений договір поруки, другою стороною за яким (Поручителем) є юридична особа, в якій одним із засновників із часткою 4,00% виступає ОСОБА_1 , який є керівником ТОВ "Агротек", тобто Лізингодавця, колегія суддів також погоджується з позивачем, що такі обставини можуть свідчити й про іншу мету сторін такого договору, на яку сторони розраховували в момент його укладення, ніж його реальне виконання, оскільки не знаходить свого розумного пояснення, чому Лізингодавець зажадав мати такого Поручителя, до якого так і не пред`явив вимог щодо повного виконання забезпечених порукою зобов`язань, як до інших поручителів за іншими договорами, коли настав випадок, передбачений цим договором.
Щодо аргументу позивача, що за визначенням, яке наведено у частині 1 статті 45 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оспорюваний договір є правочином щодо якого є заінтересованість, то вказаний закон набув чинності 17.06.2018, тобто після укладення спірного договору поруки, отже не може бути взятий до уваги. Разом з тим вказана норма закону не містить правових наслідків щодо вчинення такого правочину.
Разом із цим колегія суддів вважає, що оскільки матеріалами справи підтверджено факт часткового виконання сторонами оспорюваного договору поруки його умов відповідно до предмета цього договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено тих фактичних обставин, із якими закон пов`язує наявність підстав для визнання договору поруки недійсним, зокрема факту невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину.
Тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що посилання позивача на те, що договір поруки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, не підтверджується належними доказами.
Щодо використання відповідачем-1 оспорюваного договору для досягнення іншої мети, а саме для реалізації свого права на вибір господарського суду за територіальною підсудністю за місцем знаходження одного з відповідачів - поручителів за основним зобов`язанням, колегія суддів виходить з наступного.
Стаття 29 Господарського процесуального кодексу України встановлює підсудність справ за вибором позивача.
Так частина перша вказаної статті визначає, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
За частиною другою вказаної статті позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред`являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.
Таким чином, зазначеними процесуальними нормами саме позивач наділений правом вибору за місцем знаходження якого із відповідачів йому слід подавати позов до суду.
У випадку ж пред`явлення позову про солідарне стягнення заборгованості за лізинговими платежами з основного боржника (позивача) та з поручителів (відповідачів) одночасно територіальна підсудність справи визначалась би відповідно до частини одинадцятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України - за місцезнаходженням основного боржника.
Тобто позов, що містить в собі вимоги за основним правочином та правочином, укладеним в забезпечення основного правочину, може бути поданий до господарського суду лише за територіальною підсудністю за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, який є стороною основного зобов`язання.
А отже факт укладання правочинів з метою забезпечення виконання основного зобов`язання та об`єднання в одній позовній заяві одночасно вимог щодо відповідача, який є стороною основного зобов`язання, та до відповідача, який є стороною правочину, укладеного в забезпечення основного зобов`язання, відповідно до положень частини одинадцятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України не може змінювати територіальну підсудність.
Як встановлено вище судом, позивач у цій справі (Лізингоодержувач) є основним боржником у зобов`язаннях, які виникли із договору фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015 у правовідносинах із відповідачем-1 (Лізингодавцем).
Позивач зазначає, що ТОВ "Агротек" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Армада ЛТД", ТОВ "Євразія-Сервіс" та ТОВ "СК Бужок" про солідарне стягнення заборгованості по лізинговим платежам (справа №904/421/19), позовні вимоги в якій обґрунтовані неналежним виконанням умов договору поруки №3П/16АФ-15 від 30.03.2018 відповідачем-1, договору поруки №2П/16АФ-15 від 30.03.2018 відповідачем-2 та договору поруки №1П/16АФ-15 від 16.03.2015 відповідачем-3, які виступають поручителями з виконання лізингоодержувачем (ТОВ "Середницьке") своїх зобов`язань за договором фінансового лізингу №16АФ-15 від 16.03.2015.
Дійсно, згідно з долученою судом ухвалою від 09.07.2020 по справі № 904/421/19 позов подано ТОВ "Агротек" до ТОВ "Торговий дім "Армада ЛТД", ТОВ "Євразія-Сервіс" та ТОВ "СК Бужок" про солідарне стягнення заборгованості.
Однак, вказані по справі №904/421/19 відповідачі (ТОВ "Торговий дім "Армада ЛТД", ТОВ "Євразія-Сервіс" та ТОВ "СК Бужок") є поручителями згідно з поданими позивачем договорами поруки (а.с.25-27), зокрема, і оскаржуваним.
Отже, подання вищевказаного позову є правом лізингодавця та не порушує прав ТОВ "Середницьке", оскільки, воно взагалі не є відповідачем у справі № 904/421/19.
Колегія суддів вважає також за необхідне зазначити, що відповідно до приписів статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України).
Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина друга статті 20 Господарського кодексу України).
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 у справі №917/1258/18.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/15567/17.
Отже, саме на ТОВ "Серединецьке", як позивача, покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Однак, всупереч наведеному позивач не довів перед судом, яким чином внаслідок укладення оскаржуваного договору поруки було порушено зі сторони відповідачів права позивача.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до вимог частин 1 - 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.
Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати в сумі 3153,00 грн. на оплату судового збору, понесені позивачем у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на апелянта у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Серединецьке" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.08.2020 у справі №904/2979/20 - залишити без змін.
Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Серединецьке".
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена 27.10.2020.
Головуючий суддя І.М. Подобєд
Суддя М.О. Дармін
Суддя Е.В. Орєшкіна
