У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши матеріали кримінального провадження №12017150030002008 за апеляційною скаргою заступника начальника Заводського відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_5 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року, стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого:
-обвинуваченого увчиненні кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.1 ст. 311 КК України;
Учасники судового провадження:
прокурори ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
обвинувачений ОСОБА_6
захисник ОСОБА_10
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 311 КК України у виді 1 року обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік, поклавши обов`язки, визначені п.п. 1, 2 ст. 76 КК України.
У ході апеляційного розгляду повторно дослідити докази перелічені в апеляційній скарзі.
Короткий зміст вироку.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 311 КК Українита виправдано його у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу даного кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що вирок суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, з підстав неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження й неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Посилається на те, що у ході судового розгляду було допитано лише обвинуваченого та досліджено письмові докази, водночас судом було відхилено заявлені клопотання стороною обвинувачення, що на думку апелянта, позбавило можливості надати повну оцінку діям обвинуваченого, спростувати його доводи, надані суду, та з`ясувати всі обставини та події, які у своїй сукупності доводять вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України.
Вказує, що у вироку лише наведено досліджені судом докази, проте їх належним чином не проаналізовано та не оцінено в усій сукупності, обґрунтованих мотивів, з яких суд надав перевагу одним доказам над іншими.
Пояснює, що 16.06.2017р. у ході проведеного на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва в домоволодінні ОСОБА_6 обшуку, було виявлено та вилучено згорнутий кусок фольги, в якому знаходилися залишки порошкоподібної речовини світлого кольору у кількості 12-х штук, зрізана пляшка пластикова, зверху якої знаходиться ковпак, а в ході особистого огляду у ОСОБА_6 виявлено та вилучено прозорий пакет, в якому знаходилась порошкоподібна речовина, яка згідно висновків судово-хімічної експертизи №975 від 02.08.2017р. містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено, зокрема метамфетамін, загальна сама якого у складі речовини становить 0,0439гр.
Стверджує, що за наслідками проведення експертних досліджень, 06.11.2017р. слідчим змінено кваліфікацію інкримінованого кримінального правопорушення з ч.1 ст. 309 КК України на ч.2 ст. 311 КК України та 07.11.2017р. повідомлено про зміну підозри ОСОБА_6 саме за ч.2 ст. 311 КК України.
Зазначає, що під час проведення обшуку у домоволодінні обвинуваченого, ОСОБА_6 погодився із виявленим та зауважень від нього не надходило. Про повне визнання вини обвинуваченим у вчиненому кримінальному правопорушенні, також свідчить угода про визнання винуватості, яка укладена 08.11.2017р. між ОСОБА_6 та його захисником ОСОБА_10 з однієї сторони та прокурором з іншої.
Зауважує, що судом взято до уваги лише показання обвинуваченого, які він надав через півтора року після укладеної угоди, зокрема 17.07.2019р., який змінив свої покази, в частині придбання виявлених речовин, пояснивши, що дійсно придбав психотропні речовини на ринку «Колос» в м.Миколаєві, для побутових потреб.
Вважає, що наведені докази судом оцінено неповно, не в їх сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, відокремлено один від одного, внаслідок чого суд дійшов необґрунтованого висновку про невинуватість ОСОБА_6 у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 311 КК України та виправдав його у зв`язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується в тому, що у невстановленому в ході досудового розслідування дату та час, у невстановленої в ході досудового розслідування особи, придбав прекурсори, а саме: фіенілацетон, соляну кислоту та почав незаконно зберігати їх з метою використання для виготовлення психотропних речовин за адресою: АДРЕСА_2 до моменту вилучення співробітниками правоохоронного органу.
Так, 16.06.2017 року, в ході проведення санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем мешкання ОСОБА_6 , було виявлено та вилучено: електронні ваги, полімерний шприц, полімерну пляшку з написом «Крот», полімерну пляшку блакитного кольору з безбарвною рідиною, скляну пляшку з безбарвною рідиною, полімерні пляшки з написами «Білизна», «Білизна Дельфа».
Згідно висновку експерта №1019 від 29.09.2017 року, надана на експертизу безбарвна прозора рідина у полімерній пляшці блакитного кольору містить прекурсор, обіг якого обмежено і стосовно якого встановлюються заходи контролю фенілацетон. Об`єм фенілацетону становить 0,25 мл.
Надана на експертизу безбарвна рідина у скляній пляшці є соляною кислотою прекурсором, стосовно якого встановлюються заходи контролю. Об`єм наданої на експертизу соляної кислоти становить 155 мл., концентрація соляної кислоти становить 34%.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 311 КК України - тобто незаконне придбання та зберігання прекурсорів з метою їх використання для виготовлення психотропних речовин.
Виправдовуючи ОСОБА_6 за висунутим обвинуваченням, суд першої інстанції вказав, що обвинувачення ґрунтується лише на припущеннях, стороною обвинувачення безспірних доказів винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 311 КК України, тобто у незаконному придбанні та зберіганні прекурсорів з метою їх використання для виготовлення психотропних речовин, не надано та під час судового розгляду не здобуто. Мету використання соляної кислоти і фенілацетону для виготовлення психотропних речовин обвинуваченням не підтверджено, само по собі зберігання інкримінованих прекурсорів не є злочинним діянням.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурорів на підтримку доводів апеляційної скарги, думку обвинуваченого та його захисника щодо законності та обґрунтованості вироку суду, вивчивши матеріали кримінального провадження, відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК України, повторно дослідивши обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 1 КПК України встановлено, що кримінальне процесуальне законодавство України, складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Згідно ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: у тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, у відповідності до положень ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора.
За змістом ст. 84 КПК України, докази в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
За змістом ст. 84 КПК України, докази в кримінальному провадженні мають бути отримані тільки у порядку, передбаченому КПК, отриманий з порушеннями доказ є недопустимим і не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчій, прокурор, слідчій суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
В рішенні КонституційногоСудуУкраїни №12рп/2011від20жовтня2011року зазначено, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
При оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», яке повинно випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 даних вимог законів та Конституції дотримався.
Проаналізувавши всі надані сторонами судового провадження докази, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України за обставин, викладених у висунутому йому обвинуваченні.
Апеляційна скарга прокурора обґрунтована тим, що докази судом оцінені неповно, не в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку, відокремлено один від одного, з істотним порушенням кримінального процесуального закону, внаслідок чого суд, на думку апелянта, дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність вини ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України, який не відповідає фактичним обставинам справи.
Як на доказ винуватості ОСОБА_6 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України, прокурор посилається на проведений обшук 16 червня 2017 року у домоволодінні обвинуваченого ОСОБА_6 під час якого було виявлено та вилучено згорнутий кусок фольги, в якому знаходилися залишки порошкоподібної речовини світлого кольору у кількості 12-х штук, зрізана пляшка пластикова, зверху якої знаходиться ковпак, а в ході особистого огляду у ОСОБА_6 виявлено та вилучено прозорий пакет, в якому знаходилась порошкоподібна речовина, яка згідно висновків судово-хімічної експертизи №975 від 02.08.2017р. містить у своєму складі психотропну речовину.
Обвинувачений ОСОБА_6 допитаний в суді першої інстанції своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 311 КК України не визнав. Суду пояснив що дійсно він у магазині придбав соляну кислоту, бензин, білизну та речовину «Крот», оскільки він скуповує стару техніку та з деталей добуває дорогоцінний метал. У нього вдома за адресою, де він постійно проживає було проведено обшук та при цьому були присутніми поняті. Під час обшуку було виявлено та вилучено: бензин, соляна кислота, білизна, розчин «Крот», шприц в якому були залишки соляної кислоти та ваги із залишками марихуани, яку він вживав. Зазначив, що мети використання, вилучених у нього під час обшуку прекурсорів, саме для виготовлення психотропних речовин у нього не було.
У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції обґрунтовано послався у вироку на спростування позиції сторони обвинувачення щодо наявності в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України,
Зміст ч. 1 ст. 311 КК України, передбачає відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересування прекурсорів з метою їх використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин.
Об`єктивна сторона злочину передбачає незаконне: виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів з метою їх використання для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин.
Суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою, а саме: зазначені дії повинні вчинюватися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин. Відсутність цієї мети унеможливлює притягнення особи до кримінальної відповідальності за цією статтею.
Із досліджених судом першої інстанції матеріалів кримінального провадження вбачається, що 16 червня 2017 року за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , було проведено санкціонований обшук, на підставі ухвали слідчого судді від 26 травня 2017 року, в рамках кримінального провадження №120117150030002008, за ознаками кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 309 КК України. Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо внесення кримінального провадження №12017150030002008 від 24.05.2017 року за ознаками ч.1 ст. 311 КК України або про зміну попередньої правової кваліфікації, стороною обвинувачення не надано.
З долучених прокурором документів, які були предметом дослідження в суді першої інстанції, зокрема, даних протоколу обшуку від 16 червня 2017 року (а.п. 71-73), вбачається, що під час обшуку було виявлено та вилучено: електронні ваги, полімерний шприц, полімерну пляшку з написом «Крот», полімерну пляшку блакитного кольору з безбарвною рідиною, згідно висновку експерта №1019 від 29.09.2017 року, є прекурсор, обіг якого обмежено і стосовно якого встановлюються заходи контролю фенілацетон, скляну пляшку з безбарвною рідиною, згідно висновку експерта №1019 від 29.09.2017 року, є прекурсор, стосовно якого встановлюються заходи контролю соляна кислота, полімерні пляшки з написами «Білизна», «Білизна Дельфа».
Згідно висновку експерта№1019від 29 вересня 2017року (а.п.79-82), він лише припустив, що рідина, що містить гідроксид натрію, соляна кислота, фенілацетон, універсальний індикаторний папір, а також електронні ваги, скляні мірні піпетки, полімерний шприц можуть використовуватися для синтезу органічних сполук, у тому числі наркотичних засобів та психотропних речовин.
За такого, суд першої інстанції вірно зазначив, що обвинувачення ґрунтується лише на припущеннях, стороною обвинувачення безспірних доказів того, що ОСОБА_6 незаконно придбав та зберігав прекурсори з метою їх використання для виготовлення психотропних речовин, не надано та під час судового розгляду не здобуто, а мету використання соляної кислоти і фенілацетону для виготовлення психотропних речовин не підтверджено, само по собі зберігання інкримінованих прекурсорів не є злочинним діянням, оскільки зазначені речовини знаходяться у вільному доступі.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність стороною обвинувачення наявності у діях ОСОБА_6 суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України.
Відповідно до положень ст. 311 КК України з суб`єктивної сторони цей злочин характеризується виною у формі прямого умислу. Згідно ч. 2 ст. 24 КК України, прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Отже, висновки суду першої інстанції про те, що в діянні ОСОБА_6 відсутні ознаки суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України, а саме відсутній прямий умисел і спеціальна мета, оскільки, дії особи повинні бути спрямовані на використання вказаних речовин для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, є правильними, встановленими на підставі ретельно досліджених доказів і прокурором не спростовані.
Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про те, що відомості, які містяться у поданих стороною обвинувачення доказах не доводять поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України, є обґрунтованими, належно мотивованими та підтвердженими, наведеними у вироку доказами.
Крім того, відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції повторно дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження, та дійшов висновку про те, що докази, на які сторона обвинувачення посилається в своїй апеляційній скарзі на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, отримані з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є недопустимими, неналежними та недостатніми.
Так, згідно ст. 30 Конституції України кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Аналогічні положення закріплені у п. 6 ч. 1 ст. 7, ст. 13 КПК України.
За змістом ст.ст. 234-236 КПК України, проведення обшуку в рамках кримінального провадження здійснюється на підставі ухвали слідчого судді. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи виконується слідчим або прокурором. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий прокурор для участі в обшуку мають право запросити спеціалістів, однак це не звільняє їх від особистого виконання обшуку.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2017 року (а.п. 68), дозвіл на проведення обшуку у квартирі АДРЕСА_3 , було надано слідчому СВ Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_11 .. Тобто, саме ОСОБА_11 згідно умов дозволу був уповноважений на проведення вказаної слідчої дії. Незважаючи на це, обшук у житлі ОСОБА_6 , 16 червня 2017 року фактично був проведений старшим слідчим Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_12 (а.п. 71-73), без участі слідчого ОСОБА_11 . Будь яких даних про те, що слідчий ОСОБА_12 входив до слідчої групи щодо проведення досудового розслідування кримінального провадження №12017150030002008 від 24.05.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 311 КК України та був уповноважений на проведення слідчих дій у цьому кримінальному проваджені матеріали кримінального провадження не містять. Оскільки, всі процесуальні документи, за виключенням протоколу обшуку, складені слідчим ОСОБА_11 . В обвинувальному акті, спрямованому до суду, також зазначено, що слідчим в кримінальному провадженні є слідчий СВ Заводського ВП ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_11 . Таким чином, обшук у житлі ОСОБА_6 , 16 червня 2017 року був проведений не уповноваженою на те особою - старшим слідчим Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області ОСОБА_12 , що є суттєвим порушенням умов обшуку, за такого, результати обшуку у відповідності з вимогами ст. 86, 87 КПК України не можуть бути використані при прийняті процесуальних рішень і на них не може посилатися суд при ухваленні обвинувального вироку, як на доказ.
Оскільки, згідно вимог ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 87 КПК України, недопустимим є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод отримання доказів внаслідок здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (п.1 ч. 2 ст. 87 КПК України).
При цьому, апеляційний суд не приймає до уваги, долучений прокурором до апеляційної скарги витяг з ЄРДР, оскільки він був сформований 05.03.2019 року, тобто після постановлення вироку судом першої інстанції та не був предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи, що інші докази, на які посилається прокурор в своїй апеляційній скарзі на підтвердження винуватості ОСОБА_6 , а саме висновки експерта№1019від 29 вересня 2017року (а.п.79-82), №975від 2 серпня 2017року (а.п.91-93)є похідними від протоколу обшуку, відомості, які містяться у цих висновках також не можуть бути використані при прийняті процесуальних рішень, оскільки зазначені докази є недопустимими.
Тому доводи апеляційної скарги прокурора про неправильну оцінку судом першої інстанції доказів, поданих стороною обвинувачення, є неприйнятним та спростовуються наведеними вище обставинами.
Відповідно до ч. 2 ст.62КонституціїУкраїни та аналогічна позиція держави закріплена й у ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, за змістом ч.3 ст.62Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а відповідно до ч.3 ст.62КонституціїУкраїни та ч. 4 ст.17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
З цього приводу, також неодноразово висловлював правову позицію і Європейський суд з прав людини.
Так в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» в розумінні Суду принцип презумпції невинуватості полягає в наступному. Тягар доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього, для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, врешті-решт, обвинувачення повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).
Дослідивши всебічно, повно й неупереджено всі обставини кримінального провадження, суд першої інстанції, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, сукупність доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, обґрунтовано дійшов висновку про те, що інкриміноване ОСОБА_6 органом досудового розслідування обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України, не найшло свого підтвердження в ході розгляду кримінального провадження судом.
Згідно положень ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За вимогами ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Також, відповідно роз`ясненням, наведеним у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», суду належить оцінити всі зібрані у справі докази, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних та інших джерелах, з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.
Дані вимогисудом першоїінстанції приухваленні вирокущодо ОСОБА_6 дотриманні в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирок суду відповідає наведеним вимогам закону в ньому викладено формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 311 КК України, визнаного судом недоведеним, підстави виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Тому доводи апелянта про недотримання судом при розгляді даного кримінального провадження норм кримінального процесуального закону є неприйнятними.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 були досліджені всі обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, досліджені всі докази, які були надані суду учасниками судового провадження, в тому числі і стороною обвинувачення, за такого судом першої інстанції прийнято всі заходи для забезпечення повноти судового розгляду. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 311 КК України стороною обвинувачення суду не надано. Прокурором в апеляційній скарзі не наведено доводів на користь протилежного.
Таким чином, суд правильно встановив фактичні обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, та обґрунтовано виправдав ОСОБА_6 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України. У відповідності до вимог ст. 374 КПК України, суд вказав підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення.
Виправдовуючи ОСОБА_6 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України, суд першої інстанції ухвалив своє рішення відповідно до норм матеріального права, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав, вирок є законним та обґрунтованим, постановлений з дотриманнями вимог кримінального процесуального закону,КонституціїУкраїни та практики Європейського суду з прав людини.
Апеляційний суд вважає, що стороною обвинувачення не надано апеляційному суду належних і допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 311 КК України. Окрім того, жодного належного обґрунтування на спростування висновків суду першої інстанції щодо відсутності в діях обвинуваченого складу інкримінованого йому злочину, апеляційна скарга прокурора не містить, не навів таких доводів прокурор і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли стати підставою для скасування виправдувального вироку, не встановлено.
З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для скасування ухваленого судом першої інстанції виправдувального вироку відносно ОСОБА_6 та для ухвалення відносно нього обвинувального вироку за злочин, передбачений ч. 1 ст. 311 КК України, про що просить апелянт.
З огляду на наведене, апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407,424,426,532КПК України апеляційний суд,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу заступника начальникаЗаводського відділуМиколаївської місцевоїпрокуратури №1 ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Вирок Заводського районногосуду м.Миколаєва від18липня 2019року,стосовно ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий:
Судді:
