Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 грудня 2019 року
у справі № 915/803/18
Господарська юрисдикція
Щодо неналежного способу захисту порушеного права оренди стосовно незначної частини земельної ділянки
Фабула справи: ТОВ "Волна-Прім" звернулося до господарського суду з позовом до сільської ради та Малого підприємства “Волна” (далі - МП “Волна”, Підприємство) про:
- визнання незаконними та скасування п.п. 2, 4 рішення сільради у частині вилучення та надання із земель, не наданих у власність та користування, у довгострокову оренду Підприємству терміном на 49 років земельних ділянок для рекреаційного призначення у межах території сільради та земельну ділянку із забудованих земель, у т. ч. земель, які використовуються для відпочинку, та інших відкритих земель для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення;
- визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між сільрадою та МП "Волна", на підставі ст.ст. 123, 152, 183, 184, 195, 198 ЗК України, ст.ст. 16, 21, 203, 215 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 1, 50 Закону України "Про землеустрій", ст. 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр".
Позовна заява обґрунтовується тим, що у проєкті землеустрою щодо відведення Підприємству земельної ділянки має бути відображено земельну ділянку позивача як суміжного землекористувача, необхідним також є погодження суміжного землекористувача на відведення зазначеної земельної ділянки, а відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" мало бути вирішено питання щодо зміни меж земельних ділянок з метою недопущення розташування у межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, натомість у розділі 2 Опису меж кадастрового плану земельної ділянки, який є додатком до договору оренди, відсутні відомості як про суміжного землекористувача (ТОВ "Волна-Прім"), так і про розташування у межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, наданої ТОВ у користування. За таких обставин, на думку позивача, рішення сільської ради суперечить нормам чинного законодавства, які регулюють порядок надання у користування земельних ділянок комунальної власності, та порушує права ТОВ "Волна-Прім" як користувача земельної ділянки, оскільки зазначеним рішенням затверджено проєкт землеустрою щодо надання у користування МП "Волна" земельної ділянки та передано у користування цю земельну ділянку, яка накладається на земельну ділянку, що перебуває у користуванні позивача, тому рішення сільради необхідно визнати незаконним та скасувати, а договір оренди землі - визнати недійсним як укладений на підставі незаконного рішення сільради.
Рішенням господарського суду позов задоволено повністю.
Апеляційним господарським судом скасовано рішення господарського суду та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ "Волна-Прім" вказує на порушення судом апеляційної інстанції положень ст.ст. 183, 184, 198 ЗК України та ст. 55 Закону України "Про землеустрій", наголошуючи, що рішенням кадастрового реєстратора, яке є належним та допустимим доказом накладення земельних ділянок, встановлено, що площа накладення становить 2,3 кв. м, а не 1 квадратний сантиметр.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до п. 3.10 розділу III "Закріплення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) межовими знаками" Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 № 376 (далі - Інструкція), середньоквадратична похибка місцезнаходження межового знака відносно найближчих пунктів державної геодезичної мережі, геодезичних мереж згущення, міських геодезичних мереж не повинна перевищувати: у містах Києві, Севастополі, містах - обласних центрах та містах обласного підпорядкування - 0,1 м; в інших містах та селищах - 0,2 м; у селах - 0,3 м; за межами населених пунктів для земельних ділянок площею до 10 га - 0,5 м, а площею 10 га і більше - 2,5 м.
Згідно з абз. 3 п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.
Отже, чинним законодавством встановлено порядок виправлення технічних помилок, допущених під час визначення меж суміжних земельних ділянок, однак у матеріалах справи немає доказів того, що позивач скористався цим порядком для усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою.
Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу "пропорційності" - "справедливої рівноваги (балансу)" між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Враховуючи положення чинного законодавства та зважаючи на висновок судової земельно-технічної експертизи, призначеної у цій справі, в якому достеменно встановлено той факт, що площа перетину належних Підприємству і ТОВ на праві оренди земельних ділянок, становить 0,0001 кв. м, тобто лише 1 квадратний сантиметр, відтак накладення спірних земельних ділянок є незначним і навіть меншим за допустиме значення похибки при встановленні межових знаків, таку технічну помилку у частині меж земельних ділянок можна виправити у встановленому законом порядку - шляхом внесення змін до Державного земельного кадастру, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність істотного порушення прав позивача як передумови для визнання незаконним та скасування рішення сільської ради.
Висновки: обраний позивачем спосіб захисту порушеного права оренди стосовно незначної частини земельної ділянки (площею 1 кв. см), на яку накладається земельна ділянка відповідача, шляхом визнання незаконними та скасування рішення сільської ради, а також визнання недійсним договору оренди землі не є ефективним і належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки задоволення такого позову призведе до непропорційного втручання у право користування іншої особи (відповідача) (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 713/115/17).
Ключові слова: земельні спори, способи захисту земельних прав, підстави недійсності договору оренди землі, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, недоліки технічної документації із землеустрою, накладення меж земельних ділянок, суміжне землекористування
