Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 жовтня 2025 року
у справі № 907/882/22[2]
Господарська юрисдикція
Щодо кваліфікації висновків Верховного Суду як висловлених per incuriam
Фабула справи: Департамент міської інфраструктури міської ради звернувся до господарського суду з позовом до ФОП про стягнення 279 829,39 грн заборгованості з орендної плати за договором оренди земельної ділянки.
Господарський суд рішенням, яке апеляційний господарський суд своєю постановою залишив без змін, задовольнив позов повністю.
Мотивація касаційної скарги: ФОП зазначає, що зазначає, що суди неправильно застосували ст.ст. 18, 20 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі», ст. 125 ЗК України, ст.ст. 640, 653, 654 ЦК України, ст.ст. 2, 3 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, пункт 288.1 статті 288 ПК України без урахування висновків про їх застосування, викладених у постановах КАС ВС від 28.03.2024 у справі № 160/240/23 та від 19.01.2023 у справі № 803/806/17, оскільки за встановлених обставин відсутності державної реєстрації Додаткової угоди та реєстрації самого права оренди вважали правомірним нарахування ФОП зобов`язання з орендної плати за землю виходячи з умов, визначених Додатковою угодою, дані про яку не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Правова позиція Верховного Суду: у системах загального права допускається скасування попередніх прецедентів (overruling of precedent), а також вважається, що прецеденту можна не слідувати, зокрема якщо він був вирішений per incuriam, тобто якщо при його прийнятті з певних причин не були застосовані належні приписи законодавства чи прецеденти або вони були неправильно витлумачені.
Термін per incuriam (з лат. «через недогляд») позначає у загальному праві висновки, які не мають прецедентної ваги через те, що вони зроблені внаслідок неврахування деяких несумісних з висновком положень закону або обов`язкових прецедентів, у результаті чого певна частина висновку є очевидно помилкова.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
Необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Отже, механізм відступу від попередніх висновків Верховного Суду (близький за змістом до інституту overruling of precedent) має застосовуватись для виправданої зміни практики або виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
Наведене узгоджується з положеннями ч. 6 ст. 303 ГПК України, за змістом якої Велика Палата Верховного Суду може повернути справу відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, якщо дійде висновку про недоцільність її розгляду, зокрема, через наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Цей підхід враховує також потребу дотримання розумних строків розгляду справи, оскільки з урахуванням конкретних обставин дозволяє судовим палатам Верховного Суду за відсутності ґрунтовних підстав для застосування механізму відступу від висновку Верховного Суду, висловленого через очевидний для палати недогляд, повернути на розгляд відповідної колегії (палати) справу, в якій не постає необхідність зміни у практиці правозастосування.
Висновки: коли про фундаментальну помилку не йдеться, а відповідна правозастосовча практика сформована, однак колегія Верховного Суду сформулювала інший висновок (зокрема, внаслідок застосування несумісних положень закону або положень, які не містились у редакціях закону, на який посилається суд), палата (об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду), вирішуючи передане на її розгляд питання відступу від такого висновку, може без застосування механізму відступу кваліфікувати його як висловлений per incuriam з вказівкою, зокрема, в ухвалі про повернення, що він надалі не підлягає врахуванню судами (не формує нову практику).
Ключові слова: зміст договору оренди, порядок укладення договору, державна реєстрація речового права, судові прецеденти
