Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 січня 2020 року
у справі № 492/1519/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів, які виникають при витребуванні фізичною особою з чужого незаконного володіння майна, яке є предметом договору про спільну діяльність
Фабула справи: ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, належить нежитлова будівля автомайстерні з автомийкою. Відповідач володіє та користується вказаним майном без жодних правових підстав та добровільно повернути майно відмовляється. Отже, такими діями ОСОБА_1, порушуючи право власності ОСОБА_2, незаконно володіє вищезазначеним майном позивача, без відповідної правової підстави.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки не врахували, що ОСОБА_1 користується спірними об'єктами нерухомого майна на підставі договору про спільну діяльність як суб`єкт підприємницької діяльності.
Правова позиція Верховного Суду: вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про спільну діяльність.
П. 1.1 цього договору встановлено, що сторони зобов`язалися шляхом об`єднання зусиль і майна, яке належить сторонам, на відповідних правових підставах, спільно діяти для досягнення спільної господарської мети будівництва, введення в експлуатацію будівлі (далі - автомайстерня та автомийка).
П. 3.1 договору визначено, зокрема, що у випадку виникнення необхідності поділу, а також прибутку від діяльності цього об`єкта, ОСОБА_1 має право на компенсацію у грошовому еквіваленті або на поділ вищезазначеного об`єкта між собою та у відповідності з чинним законодавством.
Грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене або придбане сторонами в результаті спільної діяльності складає їх загальну часткову власність, яка розподіляється між сторонами упродовж всього строку роботи автомайстерні та автомийки, після введення будівлі в експлуатацію шляхом отримання прибутку від роботи цього об'єкта (п. 8.1 договору).
П. 12.1 договору визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом усього строку дії об`єкта.
Судами також встановлено, що договір про спільну діяльність року укладений між позивачем та відповідачем як між суб'єктами підприємницької діяльності. Відомості про припинення їх підприємницької діяльності станом на дату звернення до суду із цим позовом у матеріалах справи відсутні та судами попередніх інстанцій не встановлені.
Висновки: ОСОБА_2, як суб`єкт підприємницької діяльності, звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 як суб`єкта підприємницької діяльності за захистом свого порушеного права власності (витребування майна з чужого незаконного володіння), яке є предметом договору про спільну діяльність, укладеного між позивачем та відповідачем. Отже, як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, спір між сторонами є спором двох суб'єктів господарювання щодо здійснення господарської діяльності, а отже підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Ключові слова: господарська юрисдикція, захист права власності, спір між суб’єктами підприємницької діяльності, правовий статус фізичної особи-підприємця, негаторний позов
