Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 березня 2019 року
у справі № 615/2197/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо виконання обов’язків землекористувача фермерським господарством
Фабула справи: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ГУ Держземагентства, районної державної адміністрації, районної ради, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення райради про припинення права користування земельними ділянками для ведення фермерських господарств;
- визнати протиправним і скасувати розпорядження РДА про передачу ОСОБА_9 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства;
- визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності на земельну ділянку, видані ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на підставі цих розпоряджень;
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держземагентства про надання ОСОБА_7 в оренду для ведення фермерського господарства строком на 49 років земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля);
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ГУ Держземагентства та ОСОБА_7.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач є постійним користувачем земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.
Йому стало відомо, що рішенням райради припинено право користування Фермерського господарства «Шана» (далі - ФГ «Шана»), головою якого він є, вказаною вище земельною ділянкою у зв'язку з нецільовим та нераціональним використанням земельних ділянок.
ОСОБА_3 зазначав, що згоди на припинення права користування земельною ділянкою він не надавав, а відтак припинення права користування ним земельною ділянкою повинно здійснюватися у судовому порядку, однак райрада з відповідним позовом до суду не зверталася.
Також вказував, що на підставі розпоряджень РДА спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, інша частина земельної ділянки передана у користування ОСОБА_7 для ведення сільськогосподарського виробництва на підставі договору оренди землі.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3 задоволено. Постановою апеляційного суду скасовано рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним та скасування договору оренди, ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ГУ Держземагентства та ОСОБА_7. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ГУ Держгеокадастру вказує, що ГУ Держгеокадастру в межах повноважень і згідно з вимогами Закону України «Про оренду землі» передано в оренду ОСОБА_7 земельну ділянку із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення; на час прийняття рішення про передачу останньому цієї земельної ділянки оскаржуване рішення райради було чинним, а тому відсутні підстави для відмови у передачі зазначеної земельної ділянки в оренду і для визнання цього договору недійсним.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно ст. 1 до Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 937-IV (далі - Закон № 937-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Згідно з ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.
Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (ст. 8 Закону № 937-IV).
Зі змісту ст. 12 Закону № 937-IV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
Висновки: після укладення договору оренди земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася.
Ключові слова: земельні спори, наслідки створення фермерського господарства, землекористування
