Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 жовтня 2025 року
у справі № 559/2900/23
Цивільна юрисдикція
Щодо наслідків припинення права власності іноземця на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом їх конфіскації на користь держави
Фабула справи: прокурор в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та СТОВ «ДАК», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - сільська рада, у якому просив:
- припинити ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки шляхом їх конфіскації на користь держави та продажу на земельних торгах;
- припинити дію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 на СТОВ «ДАК»;
- припинити право оренди земельної ділянки СТОВ «ДАК».
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду року в оскаржуваній частині скасовано. Прокурору відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині припинення дії договору оренди землі та права оренди земельної ділянки. У частині задоволених позовних вимог про припинення ОСОБА_1 права власності на дві земельні ділянки шляхом їх конфіскації на користь держави рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: СТОВ «ДАК»вказує, що у цій справі наявна правова проблема застосування судами норм матеріального права, щодо яких Верховний Суд не надавав своїх висновків, а саме: чи обмежує ч. 8 ст. 93 ЗК України коло осіб, які можуть бути орендодавцями земельних ділянок, наявністю або відсутністю у власників земельних ділянок громадянства України; чи забороняє ст. 4 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV) іноземним громадянам здавати в оренду земельні ділянки, які належать їм на праві власності; чи обмежують ст.ст. 81, 90 ЗК України іноземних громадян у правомочностях власника, зокрема, у користуванні та наданні в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом року з моменту прийняття їх у спадщину.
Правова позиція Верховного Суду: якщо власник земельної ділянки, який відповідно до закону зобов`язаний відчужити її протягом певного строку, однак не виконав такого обов`язку, то орган, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, звертається до суду з позовом про конфіскацію вказаної земельної ділянки. За наслідками розгляду такого позову суд ухвалює рішення про конфіскацію земельної ділянки або відмову у її конфіскації. Рішення суду про конфіскацію земельної ділянки в подальшому є підставою для продажу цієї земельної ділянки на земельних торгах.
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він посягає на фундаментальні суспільні цінності та основи правопорядку держави. До таких належать правочини, спрямовані на: порушення конституційних прав і свобод; незаконне використання комунальної, державної чи приватної власності; незаконне розпорядження об`єктами права власності Українського народу; відчуження викраденого майна; порушення правового режиму обмежених в обігу об`єктів. Публічний порядок стосується лише суттєвих основ правопорядку та фундаментальних цінностей, таких як суверенітет, територіальна цілісність, конституційний лад, безпека населення та основоположні права людини.
У ст. 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
Водночас, договір оренди земельної ділянки, укладений його власником, хоча і іноземцем, право власності якого підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, протягом року з моменту набуття права власності у порядку спадкування, не може вважатися таким, що суперечить публічному порядку, а отже є нікчемним.
Землі сільськогосподарського призначення дійсно є особливо цінною категорією, національним багатством і перебувають під особливою охороною закону. Тому вони можуть підлягати конфіскації у визначених законом випадках. У цьому саме проявляється публічний інтерес.
Невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений Земельним кодексом України строк є підставою для припинення права власності на земельну ділянку у судовому порядку, а не автоматично.
Застосування конфіскації зумовлює настання, зокрема, таких правових наслідків як припинення інших (аніж право власності) цивільних прав. Оскільки конфіскація є примусовою підставою припинення права власності на майно і набуття державою права власності, не залежить від прав попереднього власника, інші права (речові, зобов`язальні) стосовно майна, що конфісковане, повинні припинятися в результаті припинення права власності.
Висновки: укладений іноземцем договір оренди земельної ділянки, яка підлягає конфіскації, не є таким, який порушує публічний порядок. Застосування конфіскації зумовлює настання, зокрема, таких правових наслідків припинення інших (аніж право власності) цивільних прав. Конфіскація є примусовою підставою припинення права власності на майно і відноситься до способів набуття права власності державою незалежно від прав попереднього власника, тому інші права (речові, зобов'язальні) стосовно майна, що конфісковане, припиняються в результаті припинення права власності шляхом конфіскації. Припинення права власності іноземця на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом їх конфіскації на користь держави тягне за собою припинення права оренди цих земельних ділянок.
Ключові слова: право власності іноземців, правосуб'єктність іноземних громадян, перехід права власності на землю, обмеження права оренди
